ДОГОВІРНІ ТОВАРИ ТА УМОВИ ЇХ ПРОДАЖУ
Важливо визначити перелік товарів, які перепродуватимуться за дистриб’юторським договором. Ця необхідність зумовлена тим, що обов’язки, які набуваються сторонами дистриб’юторського договору, стосуються тільки цих визначених товарів. На практиці, визначаючи перелік товарів, сторони можуть обумовити, що дистриб’ютор збуває всі товари, які виробляються на момент укладення договору або можуть вироблятися певним виробником у подальшому.
Якщо до обов’язків дистриб’ютора належатиме збут лише певних товарів, то їх має бути ретельно визначено (не лише тип або клас товару, а й його призначення, торгову марку, під якою цей товар збувається, тощо). Визначення всіх його критеріїв є необхідним для уникнення спорів між постачальником та дистриб’ютором. Можливі ситуації, коли виробник виробляє та збуває певні товари, ідентичні за призначенням з договірними, під іншою торговою маркою. Прикладом може бути виробник товарів побутової хімії Проктер енд Гембл, який виробляє низку шампунів, що збуваються під різними торговими марками: Пантін про Ві, Хед енд Шоулдерс тощо.
Для збуту своїх товарів виробник може надати третій стороні ліцензію на право виготовлення певних товарів. У такому випадку дистриб’юторський договір повинен мати застереження, чи планує виробник надавати третій стороні ліцензію на виготовлення договірних товарів на території дистриб’ютора і як це вплине на права та обов’язки дистриб’ютора за договором у разі надання такої ліцензії.
Визначення переліку товарів дозволяє сторонам договору уникнути суперечок, якщо:
1. виробник планує почати випуск нових товарів, які він має намір збувати з допомогою іншого дистриб’ютора;
2. дистриб’ютор не бажає збувати новий товар виробника;
3. хоча б одна із сторін договору передбачає своє право в майбутньому відмовитися від збуту певних товарів за певними критеріями.
Визначаючи перелік товарів, що збуватимуться в країні дистриб’ютора, сторони мають враховувати вимоги країни збуту щодо характеристик та зовнішнього вигляду товару, включаючи вимоги до його пакування. Йдеться про вимоги щодо сертифікації товару. Якщо товар через його характеристики не може бути сертифікованим у країні збуту, тобто він не відповідає санітарним, гігієнічним та іншим стандартам, встановленим у країні, його неможливо буде збувати. Відсутність збуту товару буде порушенням обов’язків дистриб’ютора.
Дистриб’ютор закуповує товари у постачальника на таких самих умовах, як і інші дистриб’ютори. Як правило, вони відповідають загальним умовам продажу товарів виробника, що включають ціну товару та умови його постачання. Укладаючи дистриб’юторський договір, сторони зазначають, на яких умовах дистриб’ютор закуповує у постачальника товар, тобто чи має він будь-які привілеї від загальних умов продажу, чи має він будь-які знижки щодо цін, наведених у прайс-листах виробника. Зазвичай загальні умови продажу товарів та прайс-листи є додатками до дистриб’юторського договору.
Зважаючи на те, що ціна товару може змінюватися, потрібно також обумовити механізм встановлення нових цін для дистриб’ютора. Як правило, постачальник надсилає дистриб’ютору новий прайс-лист із зазначенням дати набрання ним чинності. Проміжок часу між одержанням нового прайс-листа та введенням у дію нових цін має бути таким, щоб дистриб’ютор зміг пристосуватися до нових умов. Цей період обов’язково зазначається в дистриб’юторському договорі.
Визначаючи цінові характеристики товару, сторони встановлюють валюту платежу. Зазвичай валютою платежу є або валюта країни постачальника, якщо він походить з розвиненої країни, або валюта 1 класу, якщо постачальник розташований у країні, валюта якої не має вільної конвертації. На практиці трапляються випадки, коли дистриб’ютор може сплатити за товар постачальнику в іншій, ніж обумовлено договором, валюті. У цьому випадку для того, щоб запобігти виникненню спорів щодо визначення сторони, яка має нести валютні ризики, рекомендуємо сторонам дистриб’юторського договору обумовити це питання в договорі. У разі коли цього не зроблено в договорі, а дистриб’ютор здійснив платіж в іншій валюті, то саме на нього покладаються валютні ризики.
Умови платежу за товар включають визначення механізму оплати за товар. Зазвичай дистриб’ютор намагається отримати відстрочення платежу, тоді як постачальник зацікавлений отримати попередню оплату. Часто для отримання права відстрочення платежу дистриб’ютор має надати постачальнику забезпечення, яким може бути гарантія або порука третьої особи, наприклад банку.
Говорячи про договірні товари, сторони дистриб’юторського договору мають розуміти, що вони відповідають перед кінцевим споживачем за їхню якість. Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» вiд 12 травня 1991 р. № 1023-XII, виробник (постачальник) та продавець товару є солідарно відповідальними за його якість. Зважаючи на те, що споживач звертається до найближчої особи, безпосередньо відповідатиме за якість товару дистриб’ютор, який залежно від підстави виникнення вимоги споживача, зможе або не зможе звернутися з регресними вимогами до виробника (постачальника).
ВИКЛЮЧНІСТЬ
Певні види дистриб’юторських договорів передбачають надання дистриб’ютору виключних прав роботи на певній географічній території або з певною категорією споживачів.
Наслідком надання виключних прав роботи на певній географічній території є розподіл товарних ринків між постачальником та дистриб’ютором а це пряме порушення норм конкурентного права. Проте законодавство кожної країни містить чіткі критерії щодо визначення розподілу ринків або робить винятки для певної категорії договорів, що підпадають під дію норм конкурентного законодавства.
Так, наприклад, Постанова ЄС № 17/62 визначила низку договорів, на які дія ст. 81 (до внесення змін та доповнень до Договору про заснування ЄС, що були внесені в Маастріхті та Амстердамі, стаття мала порядковий номер 85) консолідованої версії Договору про заснування Європейського Співтовариства не поширюється. До них входять:
1. договори між суб’єктами підприємництва, що належать до однієї держави – члена і не стосуються імпорту або експорту;
2. двосторонні договори, які лише:
o обмежують свободу однієї із сторін договору щодо визначення цін або умов ведення підприємницької діяльності, за яких товари, отримані від іншої сторони, підлягають перепродажу; або
o накладають обмеження на уповноважених осіб, користувачів прав промислової власності, ліцензіарів;
3. договори, основною і єдиною метою яких є:
o розвиток та уніфікація визначених стандартів;
o спільні дослідження;
o кооперація і спеціалізація у виробництві певних товарів, якщо спільне виготовлення таких товарів має не більше 15% ринку у виробництві подібних або таких товарів, що вважаються споживачем подібними (з погляду характеристик, ціни і вжитку), і якщо спільний товарообіг сторін такої угоди не перевищує 200 млн. євро.
Згідно з Постановою ЄС № 19/65, прийнятою на виконання Постанови № 17/62, Комісії Європейського Союзу було надано право приймати відповідні постанови, які можуть містити переліки дозволених (white list), тобто таких, що не порушують норм конкурентного законодавства ЄС, та заборонених (black list), тобто таких, що порушують норми конкурентного законодавства ЄС, статей, які може бути включено до двосторонніх угод між постачальником та збутовиком. Такі норми називаються «блоковими винятками» (block exemptions). Для дистриб’юторських договорів «блокові винятки» встановили:
1. Постанова ЄЕС 1983/83 «Про застосування ст. 85(3) Договору до деяких категорій виключних дистриб’юторських договорів»;
2. Постанова ЄЕС 1984/83 «Про застосування ст. 85(3) Договору до деяких категорій договорів виключної купівлі»;
3. Постанова ЄЕС 1475/95 «Про застосування ст. 85(3) Договору до деяких категорій договорів зі збуту транспортних засобів та надання послуг».
В Україні Закон «Про захист економічної конкуренції» вiд 11 січня 2001 р. № 2210-III (далі – Закон про захист), так само як і в ЄЕС, передбачає певні умови, за яких сторонам договорів може бути дозволено порушувати встановлені норми конкурентного законодавства. Цей Закон визначає:
1. перелік антиконкурентних узгоджених дій, які відповідають стандартам, установленим ст. 81 (1) Договору про заснування ЄС;
2. угоди de minimis;
3. критерії дозволених антиконкурентних узгоджених дій, завдяки яким застосовані суб’єктами господарювання вертикальні договори не порушуватимуть антимонопольного законодавства України;
4. право Антимонопольного комітету України встановлювати дозволені види обмежень щодо антиконкурентних узгоджених дій.
Відповідно до цього Закону дозволеними антиконкурентними узгодженими діями є:
- обмеження прав сторін або господарської діяльності однієї із сторін угоди, якій передається право інтелектуальної власності або право використання об’єкта інтелектуальної власності щодо строку та території дії на використання такого об’єкта, а також виду діяльності, сфери використання та мінімального обсягу виробництва;
- обмеження прав однієї із сторін договору постачання чи використання товарів щодо «використання поставлених ним товарів чи товарів інших постачальників; придбання в інших суб’єктів господарювання або продаж іншим суб’єктам господарювання чи споживачам інших товарів; придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не належать до предмета угоди; формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб’єктам господарювання чи споживачам».
Як уже говорилося, до обов’язків дистриб’ютора входить не лише сам перепродаж, а й просування товарів на ринку. Поняття «просування» включає в себе обов’язок дистриб’ютора активно рекламувати товар виробника з використанням його торгового найменування, знаків, комерційних позначень, тобто з використанням певних об’єктів інтелектуальної власності виробника. Таким чином, в основу розподілу ринків між постачальником та дистриб’ютором може бути покладено право дистриб’ютора на використання об’єктів інтелектуальної власності виробника.
Використання таких об’єктів інтелектуальної власності, безумовно, ґрунтується на ліцензії, яка, згідно з чинним законодавством України, може бути простою невиключною або виключною.
Якщо застосовується проста невиключна ліцензія на використання певних об’єктів інтелектуальної власності виробника, дистриб’ютор не отримує жодних виключних прав роботи на певній географічній території.
У разі надання виключної ліцензії постає питання про її часові, просторові та суб’єктивні характеристики. Під часовою характеристикою ліцензії розуміють строк дії такої ліцензії, під просторовою – географічний абрис території, на якій вона діє, під суб’єктивним критерієм – право дистриб’ютора працювати з певною категорією споживачів.
Дистриб’юторські договори, які надають дистриб’ютору право виключного використання об’єктів інтелектуальної власності, передбачають, що дистриб’ютор має право рекламувати та просувати товар тільки на території дії ліцензії. Проте це не означає, що дистриб’ютор не може виконати замовлення споживача, що надійшло з-за меж договірної території. Таким чином, йдеться про те, що виключному дистриб’ютору дозволено вести активну торгівлю на договірній території та пасивну – поза її межами.
Інші види дистриб’юторських договорів передбачають зобов’язання дистриб’ютора закуповувати товар виключно у виробника (постачальника), який не має зобов’язань не постачати товар іншим дистриб’юторам. Треба зазначити, що такі види дистриб’юторських договорів застосовуються при придбанні певних товарів. Їхня привабливість для дистриб’ютора полягає в тому, що він отримує певні фінансові переваги, наприклад на пільгових умовах одержує дороге обладнання, без використання якого неможливо вести певний вид підприємницької діяльності. Так, для експлуатації станцій технічного обслуговування автомобілів необхідне спеціальне обладнання для зберігання спрацьованого масла.