Інструменти валютного ринку
Д 21
Міжнародні фінанси: Навчально-методичний посібник для студентів заочної форми навчання, які навчаються з напряму 0501 «Економіка і підприємництво» за спеціальністю 7.050104, 8.050104 «Фінанси». – Дніпропетровська державна фінансова академія, 2010. – 144 с.
| Автори (укладачі): | В.В.Даценко – | старший викладач кафедри фінансів Дніпропетровської державної фінансової академії |
| Рецензенти: | Л.М. Котлова – | к.т.н., доцент кафедри фінансів Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара |
| В.О. Гордієнко – | к.е.н., доцент кафедри бюджету та казначейської справи Дніпропетровської державної фінансової академії | |
| Відповідальний за випуск: | В.Є.Власюк – | д.е.н., доцент, завідувач кафедри фінансів Дніпропетровської державної фінансової академії |
Розглянуто та схвалено
Вченою радою фінансового факультету
Протокол № 1 від 31.08.2010 р.
Розглянуто та схвалено
на засіданні кафедри фінансів
Протокол № 1 від 30.08.2010 р.
ЗМІСТ
| Вступ……………………………………………………….. | |
| 1. Програма навчальної дисципліни.............................. | |
| 2. Розподіл балів, що присвоюються студентам……… | |
| 3. Методичні рекомендації до самостійної роботи…… | |
| 4. Методичні рекомендації до семінарських занять…. | |
| 5. Методичні рекомендації до виконання індивідуальних завдань…………………………………. | |
| 6. Підсумковий контроль………………………………. | |
| 7. Список рекомендованої літератури…………………. |
ВСТУП
Навчально-методичний посібник розглядає теоретичні основи міжнародних фінансів, структуру світових фінансових ринків, міжнародні розрахунки, платіжний баланс, фінанси транснаціональних корпорацій.
Навчально-методичний посібник “Міжнародні фінанси” підготовлений згідно з вимогами по кредитно-модульній системі навчання для студентів, що навчаються з напряму 0501 «Економіка та підприємництво» за спеціальністю 7.050104, 8.050104 «Фінанси».
В процесі вивчення дисципліни забезпечується формування у студентів різностороннього аналітичного мислення в області міжнародних фінансів, придбання навичок аналізу діяльності транснаціональних корпорацій.
Вивчення дисципліни «Міжнародні фінанси» ґрунтується на фундаментальній підготовці студентів з таких дисциплін фахового спрямування, як «Фінанси», «Гроші та кредит», «Фінанси підприємств».
У результаті вивчення дисципліни студенти отримають базову підготовку з питань організації міжнародних фінансів та зможуть навчитися приймати кваліфіковані фінансові рішення у сфері фінансування, управління фінансами транснаціональних корпорацій, організації світових фінансових ринків.
Для досягнення зазначених вище цілей і завдань велике значення має самостійна творча робота студента. Пропонований навчально-методичний посібник вирішує проблему забезпечення самостійного вивчення дисципліни «Міжнародні фінанси» навчально-методичними матеріалами, які розроблені з урахуванням найновіших надбань світової науки і практики у відповідній сфері. Зокрема, посібник містить методичні вказівки до вивчення кожної теми, плани семінарських занять, рекомендації до виконання індивідуальних завдань, перелік програмних питань для самостійного вивчення; тематику рефератів до кожної теми та рекомендовану літературу.
Контрольні заходи включають підсумковий (семестровий контроль) та перелік питань до ПМК (дз).
1. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
1.1. Тематичний план навчальної дисципліни
| Назва модуля, змістового модуля, теми |
| Модуль 1. Теоретико-практичні основи міжнародних фінансів |
| Змістовий модуль 1. Загальні положення організації міжнародних фінансів |
| Тема 1. Система міжнародних фінансів |
| Тема 2. Світовий фінансовий ринок та його структура |
| Змістовий модуль 2. Структура міжнародних фінансів |
| Тема 3. Валютний ринок та валютні операції |
| Тема 4. Міжнародний кредитний ринок |
| Тема 5. Ринок міжнародних інвестицій |
| Тема 6. Міжнародні розрахунки та платіжний баланс |
| Тема 7. Фінанси транснаціональних корпорацій |
| Змістовий модуль 3. Регулювання функціонування міжнародних фінансів |
| Тема 8. Регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин |
| Тема 9. Заборгованість у системі міжнародних фінансів |
| Тема 10. Особливості функціонування Євроринку |
| Модуль 2. Індивідуальне науково-дослідне завдання (ІНДЗ) |
| Підсумковий контроль: ПМК (дз) |
1.2. ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
“Міжнародні фінанси”
Модуль 1. Теоретико-практичні основи міжнародних фінансів
Змістовий модуль 1. Загальні положення організації міжнародних фінансів
Тема 1. Система міжнародних фінансів
Поняття й сутність міжнародних фінансів. Предмет і функції (розподільча та контрольна) міжнародних фінансів. Взаємозв`язок міжнародних фінансів і світового економічного середовища.
Суб`єкти міжнародних фінансів та їх характеристика: держави, центральні банки, міждержавні організації, Міжнародний валютний фонд, Банк міжнародних розрахунків, Світовий банк, Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій, регіональні банки розвитку, валютно-кредитні й фінансові організації ЄС. Фінансові відносини між суб’єктами міжнародних фінансів.
Міжнародний фінансовий капітал, його рух між суб’єктами міжнародних фінансів.
Тема 2. Світовий ринок та валютні операції
Сутність і значення фінансових ресурсів світового господарства. Принципи організації розрахунків у системі міжнародних фінансів.
Фактори, що впливають на рух фінансових потоків: стан економіки, взаємна лібералізація торгівлі країн-учасниць ГАТТ/ВТО, структурна перебудова економіки, масштабне перенесення за кордон низькотехнологічних виробництв, міждержавний розрив темпів інфляції та рівнів процентних ставок, зростання масштабів незбалансованості міжнародних розрахунків, випередження вивозом капіталу торгівлі товарами та послугами.
Основні характеристики та канали руху світових фінансових потоків.
Поняття та структура світового фінансового ринку: з функціонального погляду, з інституціонального погляду.
Механізм перерозподілу фінансових ресурсів світу. Відмінності світових фінансових ринків від національних фінансових ринків.
Характеристика світових фінансових центрів, їх функціональна структура; ринків довгострокового позичкового капіталів; ринки короткострокового капіталу; валютних ринків; офшорних банківських центрів; ринків золоту та інших дорогоцінних металів.
Змістовий модуль 2. Структура міжнародних фінансів
Тема 3. Валютний ринок та валютні операції
Валютний ринок: поняття, основні категорії. Основні особливості сучасних валютних ринків. Функції валютних ринків.
Суб’єкти валютного ринку: державні установи, юридичні та фізичні особи; комерційні банківські установи; валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж.
Структура валютного ринку: за суб’єктами, за терміновістю операцій, за функціями, відносно валютних обмежень, за застосуванням валютних курсів; залежно від об’єму й характеру валютних операцій.
Інструменти валютного ринку: перекази, банківські векселі, комерційні тратти. Поняття валютних операцій та їх класифікація (класифікація валютних цінностей і класифікація валютних операцій).
Відкриття та ведення валютних рахунків. Характеристика спот-ринку, строкового ринку, форвардних валютних операцій, ф’ючерсних валютних операцій, опціонів, свопів та арбітражних операцій.
Тема 4. Міжнародний кредитний ринок
Міжнародний кредитний ринок та його структура. Характеристика діяльності операторів кредитного ринку: основний оператор (світовий банк), корпоративні позичальники, банки та фінансові інститути, держави.
Міжнародний кредит: поняття, принципи, функції та форми. Джерела міжнародного кредиту: грошові накопичення держави, грошові заощадження особистого сектору, частина капіталів підприємств, тимчасово вивільненні в процесі кругообігу.
Визначення принципів кредитування: повернення, терміновість, платність, матеріальна забезпеченість, цільовий характер.
Функції міжнародного кредиту: перерозподіл позичкових капіталів, між країнами для забезпечення потреб розширеного виробництва; економія затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків; прискорення концентрації і централізації капіталу.
Характеристика базових елементів кредитування: суб’єкти кредитування, об’єкти кредитування, забезпечення кредиту.
Ризики в міжнародному кредитуванні. Методи скорочення та переносу ризиків у міжнародному кредитуванні. Характеристика міжнародного лізингу: поняття, суб’єкти, строки. Характеристика факторингу: поняття, суб’єкти, строки, механізм здійснення. Визначення форфейтингових операцій.
Світовий ринок боргових цінних паперів. Інструменти зовнішнього фінансування.
Тема 5. Ринок міжнародних інвестицій
Загальноекономічна характеристика іноземних інвестицій. Функціонування ринку акціонерного капіталу. Визначення показника капіталізації ринку акціонерного капіталу.
Форми організації фондових бірж: приватна саморегулююча біржа, установи, що контролюються державою та напівнезалежні біржі. Особливості національних ринків акцій.
Визначення інструментів ринку акцій та ринку євроакцій. Характеристика акцій та євро акцій.
Характеристика інвестиційного механізму та індивідуальних інвесторів.
Інституціональні інвестори, їх функції.
Тема 6. Міжнародні розрахунки та платіжний баланс
Сутність міжнародних розрахунків та їхні форми. Регулювання міжнародних розрахунків національними законодавчими актами.
Особливості міжнародних розрахунків: як об’єкт уніфікації; здійснюються в різних валютах, зазнають впливу валютних обмежень.
Характеристика інкасо та його види. Застосування векселів у міжнародній фінансовій діяльності. Акредитив у міжнародних розрахунках. Форми, види та конструкції акредитивів: за критерієм забезпечення, з погляду додаткових зобов’язань, з погляду валютного покриття, за способом виконання.
Валютні кліринги та їхні форми.
Характеристика валютно-фінансових та платіжних умов міжнародних контрактів. Документи, що регулюють міжнародні операції.
Поняття платіжного балансу та взаємозв’язок рахунків. Порівняльний аналіз платіжних балансів держав. Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ.
Тема 7. Фінанси транснаціональних корпорацій
Інвестиційна діяльність компанії. Характеристика прямого зарубіжного інвестування. Мотивації прямого зарубіжного інвестування.
Фінансування зарубіжних філіалів транснаціональних корпорацій. Аналіз внутрішніх джерел фінансування: внутрішні джерела (кредити, дивіденди, роялті, управлінські гонорари, купівля та продаж товарно-матеріальних запасів, внутріфірмові рахунки дебіторів та розрахунки з постачальниками та кредиторами, інвестиції з використанням акціонерного капіталу).
Фінансові зв’язки системи транснаціональних корпорацій. Різновиди взаємовідносин: повна децентралізація, аж до рівня філіалів; повна централізація на рівні головної фірми; різний ступінь співвідношення централізації та децентралізації.
Оподаткування міжнародної діяльності. Характеристика елементів оподаткування: платники податків, об’єкт оподаткування, одиниця оподаткування, податкова база, джерела сплати податку, податкова ставка та квота.
Класифікація національних податкових систем.
Контроль та регулювання міжнародних грошових операцій. Визначення пріоритетів розподілу послідовності проведення операцій для транснаціональних корпорацій. Цілі та завдання контролю й регулювання грошових операцій транснаціональних корпорацій.
Управління грошовою готівкою. Цикл руху грошової готівки. Методи поліпшення контролю та регулювання грошових операцій. Стратегії та механізми підвищення ефективності управління готівковими коштами ТНК.
Міжнародні фінансові філіали та центри повторного обліку.
Валютні ризики потенційних збитків ТНК. Політика управління валютними ризиками ТНК.
Змістовий модуль 3. Регулювання функціонування міжнародних фінансів
Тема 8. Регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин
Норми та джерела міжнародного права у сфері міжнародних фінансів. Взаємовідносини між суб’єктами міжнародного права.
Міжнародно-правові джерела. Загальні принципи права, визнані цивілізованими націями.
Система міжнародних угод щодо фінансової діяльності.
Міжнародна фінансова політика та її реалізація. Наднаціональна координація міжнародних валютно-фінансових відносин.
Характеристика та функції Банку міжнародних розрахунків.
Тема 9. Заборгованість у системі міжнародних фінансів
Геополітика світового боргу Розгляд заборгованості з політичного погляду, економічного та гуманного. Геополітична структура світу. Оцінка політики фінансових потоків активних та пасивних геостратегічних країн, напрями фінансової підтримки, співвідношення геостратегічних сил та зовнішній борг. Визначення геополітичних центрів й регіональних лідерів.
Показники зовнішнього боргу: відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг; відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту; відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та послу; відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту; відношення офіційних резервів до загальної суми зовнішнього боргу; відношення офіційних резервів до імпорту товарів та послуг; частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу; частка концесійного боргу в загальній сумі зовнішнього боргу; частка боргу міжнародним організаціям у загальній сумі зовнішнього боргу.
Світова економіка та світовий борг. Криза міжнародної заборгованості.
Основні недоліки системи регулювання світових потоків капіталу. Роль міжнародних фінансових організацій у регулюванні зовнішнього боргу.
Основи реорганізації офіційного боргу. Етапи реструктуризації боргу. Управління зовнішнім боргом. Види боргових цінних паперів.
Правові аспекти регулювання боргу. Програмне управління зовнішнім боргом.
Тема 10. Особливості функціонування Євроринку
Загальна характеристика функціонування Євроринку. Фактори розвитку ринку євровалют. Специфічні характеристики ринку євровалют.
Функціонування євровалютного міжбанківського ринку: операції, учасники, інструменти. Функції євровалютного кредитування: розподільча, хеджування, забезпечення зручного механізму надання позик для корекції статей балансу. Ризики, що несуть банки-учасники міжбанківського ринку: неплатоспроможності, ринковий ризик, ризик пов'язаний з діяльністю в одній країні, валютний, ліквідності, виникнення кризи, політичний. Види євровалютного кредитування: класичні синдиковані кредити, єврокредити з обмовкою про валютний опціон. Вартість єврокредитів. Процес організації єврокредитування.
Ринок облігацій та його інструменти (єврооблігації та іноземні облігації). Види єврооблігацій: єврооблігації із фіксованою ставкою, з плаваючою ставкою та інші. Організація випуску єврооблігацій: звернення позичальника до банку, створення гарантійного консорціуму, створення синдикату з розміщення, визначення втрат за емісією.
Загальна характеристика ринку євронот. Визначення інструментів ринку євронот: кредитні програми підтримки емісії євронот. Відмінність євронот від комерційних паперів. Характеристика та класифікація євронотних програм.
Функціонування ринку деривативів (похідних цінних паперів). Визначення інструментів ринку: облігації, забезпечені коштами на кредитних картах; облігації, забезпечені закладними; вторинні кредитні й облігаційні зобов’язання.
Фактори, що визначають активне зростання ринку похідних цінних паперів.
Модуль 2. Індивідуальне науково-дослідне завдання
2. Розподіл балів, що присвоюються студентам
| Модуль 1 | Модуль 2 (ІНДЗ) | Модульний контроль | Загальна сума | ||||||
| Змістовний модуль 1 | Змістовний модуль 2 | Змістовний модуль 3 | |||||||
| Т1 | Т2 | Т3 | Т4 | Т5 | Т6 | Т7 | Т8 | Т9 | Т10 |
Переведення даних 100-бальної шкали оцінювання в національну шкалу та шкалу за системою ECTS здійснюється в такому порядку:
| Оцінка за шкалою ВНЗ | Оцінка при підсумковому контролі у формі екзамену | Оцінка при підсумковому контролі у формі заліку | Оцінка за шкалою ECTS | ||||||
| 90-100 | 5 (відмінно) | Зараховано | А (відмінно) | Відмінне знання матеріалу лише з незначною кількістю помилок | |||||
| 80-89 | (добре) | В (дуже добре) | Вище середнього стандарту, але з деякими поширеними помилками | ||||||
| 70-79 | С (добре) | Загалом добрі знання, але з помітними помилками | |||||||
| 60-69 | 3 (задовільно) | D (задовільно) | Пристойно, але із значними недоліками | ||||||
| 50-59 | Е (достатньо) | Відповідає мінімальним вимогам | |||||||
| 21-49 | 2 (незадовільно) з можливістю повторного складання | Не зараховано | FX | Недостатньо: необхідно доопрацювати і повторно скласти залік чи екзамен | |||||
| 0-20 | 2 (незадовільно) з обов’язковим повторним курсом | F | |||||||
3. Методичні рекомендації до самостійної роботи
Модуль 1. Теоретико-практичні основи міжнародних фінансів
Змістовий модуль 1. Загальні положення організації міжнародних фінансів
ТЕМА 1. Система міжнародних фінансів
Мета роботи:поглибити знання про систему міжнародних фінансів.
План вивчення теми
1. Поняття й сутність міжнародних фінансів
2. Предмет і функції міжнародних фінансів
3. Суб’єкти міжнародних фінансів та їх характеристика
Методичні рекомендації до самостійної роботи
1. Поняття й сутність міжнародних фінансів
Низка науковців розглядає фінансові ресурси світу в широкому розумінні як сукупність фінансових активів усіх країн, міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій, банків і міжнародних фінансових центрів та у вузькому — як сукупність фінансових активів, що використовуються між резидентами та нерезидентами. Ці твердження покладено в основу складових світових фінансів: світове фінансове середовище, міжнародні фінансові ринки, міжнародний банківський капітал, фінанси міжнародних корпорацій та міжнародні портфельні інвестиції.
2. Предмет і функції міжнародних фінансів
Предметом вивчення дисципліни «Міжнародні фінанси» є світові фінансові ресурси (потоки грошових коштів, активів) та система вартісних відносин, що виникає в процесі їхнього руху, злиття та диверсифікації. Міжнародні фінанси є складовою міжнародних економічних відносин, у розрізі тих з них, які пов’язані з міжнародним рухом фінансових активів.
3. Суб’єкти міжнародних фінансів та їх характеристика
Суверенна держава є основним суб’єктом міжнародного права, що діє у сфері міжнародних фінансів та наділений здатністю здійснювати міжнародні права та обов’язки. Основними критеріями характеристики суверенної держави є правосуб’єктність, імунітет, спадкоємність.
Правосуб’єктність — це здатність вступати у відносини з іншими державами та суб’єктами міжнародного права.
Права та обов’язки різних держав однакові, незалежно від їхніх розмірів, економічної та військової могутності; вони зумовлені природою держави й характером міжнародної спільноти на визначений історичний період розвитку та пов’язані між собою. Основні права держави пов’язані із суверенітетом. Вони відповідно обмежені правами інших держав та мають використовуватися згідно з основними принципами й нормами міжнародного права.
Суб’єкти міжнародних фінансів повинні зважати на те, що юрисдикція держави має здійснюватися з урахуванням імунітетів, визнаних міжнародним правом. Імунітет виходить з принципу суверенної рівності, тобто рівний над рівним влади не має.
Спадкоємність держави – перехід прав та обов’язків у наслідок заміни однієї держави іншою відносно відповідальності за міжнародні відносини якоїсь території. Розрізняють спадкоємність щодо договорів, щодо державної власності та архівів, щодо державних боргів
У сфері міжнародних фінансів держава в особі державних органів (Уряд, Міністерство закордонних справ, Міністерство фінансів та ін.) та офіційних посадових осіб (президент, прем’єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, у клірингових, платіжних і валютних угодах; укладати міждержавні договори щодо експорту-імпорту товарів та послуг, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції з золотом та дорогоцінними металами; емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими та іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безоплатну фінансову допомогу.
Центральний банк — юридична особа, що знаходиться в державній власності і, відповідно до державних цілей, здійснює повноваження з володіння, користування та розпорядження майном Банку. Як правило, Центральний банк підпорядковується парламенту, а основні його функції спрямовані на розвиток і зміцнення фінансово-кредитної системи національної держави, забезпечення ефективного й безперебійного функціонування системи розрахунків, регулювання, контроль та нагляд за діяльністю національних і іноземних фінансово-кредитних інститутів.
Міждержавні (міжнародні, регіональні) організації.
Виражаючи волю держав, міждержавні організації у межах повноважень, зафіксованих в установчих документах, поряд з державами регламентують статус суб’єктів світових фінансових ринків та регулюють міжнародні валютно-кредитні відносини.
Міжнародна організація — це об’єднання суверенних держав, створене на основі міжнародного договору та статуту для виконання визначених цілей, яке має систему постійно діючих органів, міжнародну правосуб’єктність та засноване згідно з міжнародним правом.
Міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові організації — це інститути, створені на основі міждержавних угод для врегулювання міжнародних економічних відносин, зокрема валютно-кредитних і фінансових.
Склад суб’єктів:
· МВФ (Міжнародний валютний фонд);
· БМР (Банк міжнародних розрахунків);
· СБ (Світовий банк);
· МАР (Міжнародна асоціація розвитку);
· МАІГ (Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій);
· регіональні банки розвитку;
· валютно-кредитні й фінансові організації ЄС.
Для характеристики суб’єктів міжнародних фінансів потрібно використовувати конституції країн, статути та положення державних та суспільних органів і організацій, установчі документи інститутів, бірж, ТНК та приватних підприємств.
Завдання до самостійної роботи щодо вивчення навчального матеріалу
1. Опрацювати теоретичні основи лекційного матеріалу:
· Зміст та основні функції міжнародних фінансів.
· Організація міжнародних фінансів.
·Фінансові інструменти.
2. Побудувати структурно-логічну схему дисципліни.
3. Побудувати структурно-логічну схему взаємозв’язків курсу «Міжнародні фінанси» з іншими дисциплінами і науками.
4. Написати есе "Як я бачу місце дисципліни «Міжнародні фінанси» у своїй фаховій підготовці.
5. Зробити підбірку літературних джерел згідно тематичного плану вивчення дисципліни, переглянути сайти Верховної Ради України, «Урядовий портал», Державного комітету статистики.
6. Побудувати структурно-логічну схему функціонування міжнародних фінансів.
Питання для самоконтролю
1. Дайте визначення предмета курсу «Міжнародні фінанси».
2. Розкрийте поняття світового фінансового середовища.
3. Характеристика змін світового економічного середовища, їхній вплив на міжнародні фінансові відносини.
4. Визначте та дайте характеристику основним змінам у структурі світової економіки.
5. Визначте та дайте характеристику факторам впливу на міжнародний рух капіталу.
6. Розкрийте поняття фінансової революції.
7. Характеристика держави як суб’єкта міжнародних фінансів.
8. Характеристика центрального банку як суб’єкта міжнародних фінансів.
9. Характеристика міжнародних організацій як суб’єктів міжнародних фінансів.
Література
Нормативно-правові акти: 1-12
Наукова та навчально-методична література: 1,2,8,9,11,15,24,26,29,30,34
Тема 2. Світовий фінансовий ринок та його структура
Мета роботи:з’ясувати особливості функціонування світового фінансового ринку
План вивчення теми
1. Фінансові ресурси світового господарства.
2. Поняття та структура міжнародного фінансового ринку.
3. Основні елементи та умови міжнародного фінансового центру.
Методичні рекомендації до самостійної роботи
1. Фінансові ресурси світового господарства.
Фінансові ресурси — капітал у грошовій формі (фінансові активи, фінанси).
У світовому господарстві постійно відбувається переливання грошового капіталу, що формується в процесі кругообігу капіталу. Фінансові ресурси належать приватним особам, компаніям, національним і міжнародним організаціям, державам. Вони нерівномірно розподілені між країнами й тому постійно переміщуються між ними. Цей рух фінансових активів набирає форми міжнародного руху капіталу. Разом з тим частина фінансових ресурсів зайнята в обслуговуванні платежів, що виникають у міжнародній торгівлі товарами та послугами, за передачі знань (технологій) і міжнародної міграції населення. Цей рух фінансових активів у світі набирає форми міжнародних валютно-розрахункових відносин або фінансування міжнародної торгівлі.
Фінансові ресурси світу у широкому розумінні — це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій та міжнародних фінансових центрів світу.
У вузькому розумінні — це ті фінансові ресурси, які використовуються в міжнародних економічних відносинах, тобто у взаєминах між резидентами та нерезидентами.
Фактори, що впливають на рух фінансових потоків:
· стан економіки;
· взаємна лібералізація торгівлі країн-учасниць ГАТТ/ВТО;
· структурна перебудова економіки;
· масштабне перенесення за кордон низькотехнологічних виробництв;
· міждержавний розрив темпів інфляції та рівнів процентних ставок;
· зростання масштабів незбалансованості міжнародних розрахунків;
· випередження вивозом капіталу торгівлі товарами та послугами.
Основні канали руху світових фінансових потоків:
1. Валютно-кредитне та розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів (зокрема особливого товару — золота) і послуг.
2. Зарубіжні інвестиції в основний та оборотний капітал.
3. Операції з цінними паперами та різними фінансовими інструментами.
4. Валютні операції.
5. Перерозподіл частини національного прибутку через бюджет у формі допомоги країнам, що розвиваються, та внесків держав у міжнародні організації тощо.
Основні характеристики світових фінансових потоків: єдність форми (грошова форма у вигляді різних фінансово-кредитних інструментів); місце реалізації (сукупний ринок — специфічна сфері ринкових відносин).
Фінансовий ринок з функціонального погляду — це система ринкових відносин, де об’єктом операцій є грошовий капітал, і яка здійснює акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків для забезпечення безперервності та рентабельності виробництва.
З інституціонального погляду — це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків, та які є посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами й позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів.
Об’єктивною основою розвитку світових фінансових ринків є закономірності кругообігу функціонуючого капіталу. У деяких місцях виникає надмірна пропозиція тимчасово вільних капіталів, в інших постійно виникає попит на них. Бездіяльність капіталу суперечить його природі та законам ринкової економіки. Світові фінансові ринки вирішують цю суперечність на рівні всесвітнього господарства.
2. Поняття та структура міжнародного фінансового ринку.
З погляду строків обігу фінансових активів світовий фінансовий ринок можна розділити на дві частини: грошовий ринок (короткостроковий) та ринок капіталу (довгостроковий).
Короткостроковий характер значної частини світового фінансового ринку робить його залежним від припливу та відпливу фінансових коштів. Більше того, існують фінансові активи, спрямовані на перебування на грошовому ринку для отримання максимальних прибутків, зокрема за рахунок цілеспрямованих спекулятивних операцій на грошовому ринку. Ці фінансові кошти часто називають «жаркі гроші».
Світові фінансові ринки виникли на базі відповідних національних ринків, тісно взаємодіють з ними та мають низку специфічних відмінностей.
Відмінності світових фінансових ринків від національних:
· величезні масштаби (щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перебільшують операції світової торгівлі товарами);
· відсутність географічних кордонів;
· цілодобове проведення операцій;
· використання валют провідних країн;
· учасниками є переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом;
· доступ на ці ринки відкритий у першу чергу першокласним позичальникам чи під солідні гарантії;
· диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій за умов революції у сфері фінансових послуг;
· специфічні — міжнародні — процентні ставки;
· стандартизація та високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання комп’ютерів.
3. Основні елементи та умови міжнародного фінансового центру.
Для того, щоб набути статусу міжнародного, кожен фінансовий центр має пройти відповідний еволюційний процес.
Стадії розвитку міжнародного фінансового центру:
· розвиток місцевого ринку;
· перетворення в регіональний фінансовий центр;
· розвиток до стадії міжнародного фінансового ринку.
Основні умови міжнародного фінансового центру:
· економічна свобода;
· стабільна валюта та стійка фінансова система;
· ефективні фінансові інститути й інструменти;
· активні та мобільні ринки — комплексні ринки;
· сучасна технологія та засоби зв’язку;
· фінансові спеціальні знання та людський капітал;
· підтримка відповідного правового та соціального клімату, створення сприятливих умов для міжнародних потоків капіталу.
Найбільш активно переливання фінансових ресурсів здійснюється у світових фінансових центрах (фінансових центрах світу). До них належать: Нью-Йорк і Чикаго — в Америці, Лондон, Франкфурт, Париж, Цюрих, Женева, Люксембург — у Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн — в Азії. У майбутньому світовими фінансовими центрами можуть стати і сьогоднішні регіональні центри — Кейптаун, Сан-Паулу, Шанхай та ін. У світові фінансові центри перетворились деякі офшорні центри, насамперед у басейні Карибського моря — Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські та інші острови.
Світові фінансові центри — це ті місця, де торгівля фінансовими активами між резидентами різних країн має особливо великі масштаби.
Серед нових фінансових центрів, якщо брати до уваги тільки ринкову капіталізацію акцій, у Європі — ринки Польщі, Чехії, Угорщини та Росії, в Азії — Індії, Індонезії, Південної Кореї, Малайзії, Таїланду, Тайваню, Філіппін і, особливо, Китаю з Гонконгом, в Африці — Південно-Африканської республіки, а в Латинській Америці — Аргентини, Бразилії, Венесуели, Мексики, Чилі.
Величина цих ринків невелика, але зміни кон’юнктури та інші ризики — значні. Однак високий рівень прибутковості та швидкі темпи зростання багатьох цих ринків приваблюють іноземних інвесторів.
Найважливішими та найбільшими фінансовими центрами є Нью-Йорк, Лондон, Токіо.
Функціональна структура Лондонського фінансового центру:
1.Ринок довгострокового позичкового капіталу:
1.1.Первинний ринок: цінні папери, випущені урядом та фірмами Об’єднаного Королівства; єврооблігації, випущені іноземними позичальниками.
1.2.Вторинний ринок: внутрішні акції; зареєстровані на Міжнародній фондовій біржі цінні папери компаній; незареєстровані цінні папери; першокласні цінні папери (державні облігації, що випускаються Банком Англії); цінні папери фірм з фіксованими процентними ставками; опціони; іноземні акції.
2.Ринок короткострокового капіталу:
2.1.Традиційний грошовий ринок.
2.2.Паралельний грошовий ринок: міжбанківський ринок; стерлінгові депозитні сертифікати; доларові депозитні сертифікати; цінні папери місцевої влади; цінні папери фінансових компаній; міжфірмові цінні папери; короткострокові комерційні євровекселі; стерлінгові короткострокові векселі.
3.Валютний ринок: операції спот; операції на строк; ф’ючерси; опціони; арбітражні операції.
Функціональна структура Нью-Йоркського світового фінансового центру.
1.Ринок довгострокового позичкового капіталу: акції, облігації.
2.Ринок короткострокового капіталу: казначейські векселі; цінні папери федеральних агенцій США; вкладні сертифікати, що передаються; федеральні резервні фонди й угоди про купівлю цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною; банківські акцепти (акцептовані банком векселі); комерційні короткострокові векселі; позики дилерам та брокерам.
3.Валютний ринок: валютна інтервенція на національний валютний ринок; валютні свопи з іншими центральними банками; операції з міжнародними організаціям.
Токіо як фінансовий центр. Токіо став міжнародним фінансовим центром тільки після 1970 р., коли іноземні позичальники почали випускати тут облігації в єнах, а пізніше в іноземній валюті. Зміцненню позицій Токіо як одного з найважливіших центрів у процесі глобалізації фінансових ринків сприяла лібералізація ринків єни й капіталу.
Функціональна структура:
1.Ринок довгострокового позичкового капіталу: акції; процентні державні облігації (довгострокові, середньострокові); дисконтні державні ноти й векселі; облігації муніципалітетів; енергетичні цінні папери, гарантовані державою; помислові облігації; іноземні облігації в єнах; конвертовані облігації; облігації з підписними сертифікатами.
2.Ринок короткострокового капіталу: ринок онкольних позик (позики коштів між банками); казначейські векселі; обліковий ринок векселів; депозитні сертифікати; короткострокові комерційні векселі; ринок Генсаки.
Офшорні банківські центри.
Фінансові центри «офшор» — це світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції, переважно з нерезидентами, в іноземній для даної країни валюті.
Офшорні банківські центри тісно пов’язані з євровалютним ринком. Однак їх можна розглядати як окрему категорію міжнародних фінансових центрів, що виконують посередницькі функції для позичальників та депонентів. Основною причиною привабливості офшорних банківських центрів є мінімальне офіційне регулювання, практична відсутність податків та контролю за управлінням портфелями цінних паперів банків.
Офшорні банківські центри почали з’являтися з 1960 р. Основні властивості:
· відплив та приплив коштів майже не регулюється;
· операції мають суто міжнародну основу та не зачіпають внутрішню економічну й фінансову політики;
· наявність високоефективних місцевих і міжнародних засобів зв’язку та транспортної інфраструктури;
· наявність надійних взаємовідносин з фінансовими органами влади промислово розвинених країн;
· існування за умов внутрішньої політичної стабільності й забезпечення таємниці операцій;
· наявність ефективно та стабільно функціонуючих центральних банків;
· основна (або альтернативна) мова — англійська;
· легка доступність та розміщення в часових поясах, що знаходяться між поясами, де розташовані найважливіші ринки;
· висококваліфікована робоча сила.
Види офшорних банківських центрів:
· «паперові» центри (зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім);
· «функціональні» центри (займаються депозитними операціями й наданням позик).
Основні типи офшорних ринків:
1-й тип — Нью-Йоркський;
2-й тип — Лондонська модель;
3-й тип — «податкове сховище».
Ринки золота — це спеціальні центри купівлі-продажу золота. Золоті аукціони — продаж золота з публічних торгів. Об’єктами операцій на ринках золота є стандартні злитки, старовинні, сучасні ювілейні та сувенірні монети, листи, пластинки, дріт, золоті сертифікати (документи, що засвідчують право їхнього власника отримати визначену кількість золота). Щодо режиму свого функціонування ринки золота класифікуються на: світові ринки (Лондон, Цюрих, Дубай, Гонконг та ін.); внутрішні вільні ринки (Стамбул, Париж, Мілан, Ріо-де-Жанейро); місцеві контрольовані (Афіни, Каїр); чорні (Бомбей та ін.).
Організаційно ринок золота — це консорціум кількох банків, вповноважених проводити операції з золотом — готівкові угоди з золотом (строк виконання через 48 год після укладення); операції з акціями золотодобувних компаній; строкові (форвардні, ф’ючерсні свопи) операції з золотом. На ринку форвардних операцій з золотом проводять хеджування, спекулятивні строкові угоди, арбітражні операції.
Золоті аукціони — це продаж золота з публічних торгів. Розрізняють кілька методів установлення цін на золотих аукціонах. Класичний метод (метод ціни заявки) полягає в тому, що покупці, котрі вказали у своїх заявках ціну, вищу від установленої продавцем, платять ціну, указану в заявці. Згідно з Голландським методом, продавець установлює єдину ціну, за якою реалізуються всі заявки з вищими цінами.
У світі функціонують також ринки інших дорогоцінних металів — срібла та платини.
Завдання до самостійної роботи щодо вивчення навчального матеріалу
1. Опрацювати теоретичні основи лекційного матеріалу:
· Поняття та класифікація фінансовий ринок
· Фінансові ресурси світу
2. Побудувати структурно-логічну схему функціонування світових фінансових ринків.
3. Побудувати структурно-логічну схему функціонування офшорних зон.
4. Написати есе «Світові фінансові кризи: їхні причини, анатомія та наслідки».
5. Розробити сценарій типової фінансової кризи.
Питання для самоконтролю
1. Розкрийте поняття «фінансові ресурси світу» та механізм їхнього перерозподілу.
2. Що таке фінансовий ринок?
3. Структура світового фінансового ринку.
4. Характеристика процесу формування міжнародного фінансового центру.
5. У чому особливості таких світових фінансових центрів, як Лондон, Нью-Йорк, Токіо?
6. Що таке офшорні центри? Які є види офшорних центрів? Навести приклади.
7. Розкрийте поняття «ринки золота» та золоті аукціони. Визначте особливості їхнього функціонування.
8. Назвіть і дайте коротку характеристику видів ринків золота та операцій із ним.
9. Що таке офіційна та ринкова ціни золота?
Література
Нормативно-правові акти: 1,4,5,9,10,11,12
Наукова та навчально-методична література: 1,2,8,9,11,15,23,24,26,29,30,34
Змістовий модуль 2. Структура міжнародних фінансів
Тема 3. Валютний ринок та валютні операції
Мета роботи:поглибити знання про сутність та складові валютного ринку
План вивчення теми
1. Валютний ринок: поняття, основні категорії.
2. Структура валютного ринку та його об’єми.
3. Інструменти валютного ринку.
Методичні рекомендації до самостійної роботи
1. Валютний ринок: поняття, основні категорії.
Валютний ринок — це:
· офіційні центри, де здійснюється купівля-продаж іноземних валют за національну, за курсом, що складається на базі попиту та пропозиції;
· сфера економічних відносин, що виникають за здійснення операцій купівлі-продажу іноземної валюти, а також операцій з руху капіталу іноземних інвесторів;
· сукупна сітка сучасних засобів зв’язку, що з’єднують національні та іноземні банки й брокерські фірми;
· сукупність банків, брокерських фірм, корпорацій, особливо ТНК.
Основні особливості сучасних валютних ринків:
· інтернаціоналізація валютних ринків;
· широке використання електронних засобів зв’язку;
· безперервність здійснення операцій;
· уніфікована техніка валютних операцій;
· страхування валютних та кредитних ризиків;
· переважання спекулятивних та арбітражних операцій над комерційними;
· нестабільність валют.
Функції валютних ринків:
· обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталу;
· формування валютного курсу під впливом попиту та пропозиції;
· надання механізмів для захисту від валютних ризиків, руху спекулятивних капіталів і інструментів для цілей грошово-кредитної політики центрального банку.
Основний товар валютного ринку — будь-яка фінансова вимога, визначена в іноземній валюті.
Суб’єкти валютного ринку:
· державні установи (переважно центральні банки та казначейства);
· юридичні та фізичні особи;
· комерційні банківські установи;
· валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж.
Валютний ринок складається з багатьох національних валютних ринків, які об’єднуються у світову систему.
2. Структура валютного ринку та його об’єми.
Структура валютного ринку:
1. За суб’єктами: міжбанківський (прямий і брокерський).
2. За терміновістю операцій: спот-ринок; форвардний ринок; своп-ринок; клієнтський; біржовий: торгівля через валютну біржу; торгівля деривативами.
3. За функціями: обслуговування міжнародної торгівлі; суто фінансові трасфери (спекуляція, хеджування, інвестиції).
4. Відносно валютних обмежень: вільні; обмежені.
5. За застосуванням валютних курсів: з одним режимом; з кількома режимами.
6. Залежно від об’єму й характеру валютних операцій: глобальні; регіональні; внутрішні.
Інструменти валютного ринку.
Інструменти валютного ринку: переказ (телеграфний чи електронний) коштів із безстрокових вкладів (депозитів до запитання); банківські векселі на пред’явника; комерційні тратти.
Здійснюючи переказ, банк продає клієнту іноземну валюту за національну. Телеграфні перекази дають можливість прискорити розрахунки, скоротити використання кредиту та захистити від валютних збитків. Застосування під час телеграфних переказів спеціального коду («ключа») дає змогу уникнути фіктивних переказів та помилок.
Альтернативою телеграфному переказу є поштовий переказ. У цьому разі інструкції відправляються поштою або банкір надає покупцю вексель на пред’явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцю (одержувачу платежу).
Банківський вексель — вексель, виставлений банком даної країни на свого іноземного кореспондента. Придбавши такий вексель у національних банків, боржники (імпортери) пересилають його кредиторам (експортерам), погашаючи в такий спосіб свої боргові зобов’язання.
Банківський чек — письмовий наказ банку-володаря авуарів за кордоном своєму банку-кореспонденту про перерахування визначеної суми з його поточного рахунку власникові чека. Експортери, отримавши такий чек, продають його своїм банкам.
Комерційна тратта (переказний комерційний вексель) — вимоги, виписані експортером чи кредитором на імпортера чи боржника.
Поняття валютних операцій та їхня класифікація.
Валютна операція у широкому розумінні — конкретна форма прояву валютних відносин у народногосподарській практиці.
У вузькому розумінні — операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності; використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обороті; увезенням, вивезенням, переказом та пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей.
Конверсійні операції:
· угоди з негайною поставкою: угоди типу «today», «tomorrow», «spot»;
· строкові угоди: форвардні, ф’ючерсні, опціонні;
· угоди типу «swap»;
· валютний арбітраж: просторовий, часовий, конверсійний валютний арбітраж.
Кореспондентські відносини з іноземними банками:
· установлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками;
· самостійне відкриття банком рахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками;
· досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій за міжнародними розрахунками;
· робота через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки вповноважених банків;
· установлення кореспондентських відносин і здійснення міжнародних банківських операцій з іноземними банками через кореспондентські рахунки Центру міжнародних розрахунків НБУ або вповноважених банків.
Відкриття та ведення валютних рахунків:
· відкриття валютних рахунків юридичним особам (резидентам та нерезидентам), фізичним особам;
· нарахування процентів на залишки на рахунках;
· надання овердрафтів (особливим клієнтам, згідно з рішенням керівництва банку);
· надання виписок під час здійснення операції;
· оформлення архіву рахунку за будь-який проміжок часу;
· виконання операцій з розпорядження клієнтів коштами на своїх валютних рахунках (оплата наданих документів, купівля та продаж іноземної валюти за рахунок коштів клієнтів);
· списування сум, передбачених законодавством;
· контроль експортно-імпортних операцій.
Неторгові операції:
· купівля та продаж готівкової іноземної валюти та платіжних документів у іноземній валюті;
· інкасо іноземної валюти та платіжних документів у іноземній валюті;
· випуск та обслуговування пластикових карток клієнтів;
· купівля (оплата) дорожніх чеків іноземних банків;
· оплата грошових акредитивів та висунення аналогічних акредитивів;
· організація роботи й порядку проведення операцій в обмінних пунктах.
Операції з залучення та розміщення валютних коштів:
· кредитні;
· депозитні;
· з цінними паперами;
· лізингові;
· форфейтингові;
· факторингові.
Спот-ринок — це ринок негайної поставки валюти.
Основні учасники — комерційні банки, які ведуть операції з:
· напряму з клієнтами-підприємствами приватного та державного секторів;
· на міжбанківському ринку напряму з іншими комерційними банками;
· через брокерів з банками та клієнтами;
· з центральними банками країн.
Валютна операція «спот» — це купівля-продаж валюти за умов її поставки протягом двох робочих днів від дня укладення угоди за курсом, зафіксованим в угоді.
Торгівля на ринку здійснюється на базі встановлення обмінного курсу валют (котирування валют). Різні методи котирування створюють практичні зручності для валютних операторів, оскільки виключають необхідність додаткових розрахунків. Котирування за прямим методом на двох ринках повинні бути оберненими, тобто вартість курсового перерахунку валюти дорівнює 0.
Звичайно базою котирування є валюта, яка визнається в усьому світі, але іноді з історичних причин базовою стає більш дрібна валюта.
Стандартна дата валютування (дата фактичного надходження коштів) за спот-операцій — другий робочий день після дати укладення операції. У разі, коли дата валютування припадає на вихідний чи святковий день, строком валютування вважається перший робочий день після вихідних (із цього правила є винятки).
На валютному ринку торгують безготівковою валютою (форексом) і готівковою валютою (банкнотами).
Оперуючи поняттям «валютна операція», не можна не згадати про валютний ризик (втрати валюти через зміну валютного курсу). Але збитки або прибутки банку залежать і від валютної позиції. Під валютною позицією розуміють співвідношення вимог та зобов’язань у тій чи іншій валюті оператора валютного ринку. Залежно від збігу чи розбіжності названих вимог та зобов’язань, валютна позиція може бути закритою та відкритою. Відкрита валютна позиція, у свою чергу, може бути довгою чи короткою.
Строкова валютна операція — це операція, пов’язана з поставкою валюти на строк, більше ніж 3 дні з дня її укладення.
Серед учасників строкового валютного ринку слід назвати хеджекерів, спекулянтів (позиційних та скалперів), арбітражерів і трейдерів. Хеджекери здійснюють конверсійні операції, намагаючися закрити свої відкриті валютні позиції. Спекулянти свідомо беруть на себе валютний ризик, підтримуючи відкриту валютну позицію для отримання прибутку від непрохеджованої валютної позиції. Позиційні спекулянти підтримують відкриті позиції протягом довгого періоду — до кількох місяців. Скалпери грають на зміні курсів протягом однієї торгової сесії, систематично закриваючи позиції в кінці кожного робочого дня. Арбітражери здійснюють купівлю іноземної валюти на одному валютному ринку з одночасним продажем її на іншому валютному ринку. Вони відкривають протилежні позиції щодо однієї валюти на різні (однакові) строки на одному чи кількох взаємопов’язаних ринках, зменшуючи величину валютно-курсового ризику. Трейдери купують валюту за дорученням та за рахунок клієнта в торговому залі біржі за комісійну винагороду.
Форвардний валютний контракт — це обов’язкова для виконання угода між банками про купівлю чи продаж у певний день у майбутньому визначеної суми іноземної валюти (при цьому валюта, сума, обмінний курс і дата платежу фіксуються в момент укладання угоди).
Форвардні валютні угоди — це позабіржові угоди, що не мають жорсткої стандартизації щодо строків виконання. Строки виконання цих угод — від 1 тижня до 5 років, найбільш поширені — 1, 3, 6, 12 місяців з дня укладення угоди.
Дата укладення форвардної угоди — це дата досягнення домовленості між клієнтом і банком щодо суми, валютного курсу та терміну. Дата валютування — це дата зарахування коштів на кореспондентський рахунок банку. Звичайно вона визначається методом додавання до дати укладення форвардної угоди дати валютування спот-угоди й терміну дії форвардної угоди. У міжнародній практиці застосовують контракти на ламану дату (дата платежу, віддалена від дати укладення угоди на нестандартний термін — 45, 98 днів); форвардні контракти з правом вибору дати (форвардні опціони).
Форвардний валютний курс котирують за допомогою методу «аутрайт» та методу своп-ставок. Згідно методу «аутрайт», клієнт отримує інформацію про повний спот курс, повний форвардний курс, строк та суму поставок валюти. За методом своп-ставок визначається тільки премія (pm) чи дисконт (dis), які за прямого котирування відповідно додаються до курсу «спот» або вираховуються з нього.
Ф’ючерсні валютні операції — це строкові біржові угоди купівлі-продажу валюти, золота, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою в момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше трьох днів і до двох-трьох років).
Фінансовий ф’ючерс — це контракти на купівлю чи продаж певного фінансового інструменту за завчасно узгодженою ціною протягом визначеного місяця в майбутньому (у певний день цього місяця).
Валютний опціон — угода, що дає право (для покупця) і зобов’язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом у визначений момент у майбутньому.
Позабіржові опціони — виписуються клієнту банком або брокерською фірмою, пристосовані до вимог клієнта як за сумою, ціною (тобто обмінним курсом), величиною премії, так і за строком дії опціонного контракту, який може бути подовжений за згоди сторін (контракти не мають стандартних умов, а все залежить від взаємної згоди сторін).
Біржові опціони — це стандартні контракти, у яких зазначено вид опціону (кол або пут), ціну страйк, дату виконання, обсяги контракту, величину премії та якими торгують на біржах.
Опціон як одна з форм строкових угод надає інвесторам великі можливості. Використовуючи комбінації з опціонів різних видів з неоднаковими цінами страйк і датами виконання, інвестор може побудувати цікаві стратегії та отримати додатковий прибуток.
Своп-операція — валютна операція, що поєднує купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контроперацією на визначений строк з тими валютами. Не створюють відкритої позиції та тимчасово забезпечують валютою без ризику, пов’язаного зі зміною курсу.
Валютні свопи — операції з обміну валюти з фіксованим валютним курсом на валюту з плаваючим валютним курсом.
Процентні свопи — операціїї з обміну валюти з фіксованою процентною ставкою проти плаваючої ставки або ж із плаваючою ставкою проти плаваючої, але в іншому режимі.
Завдання до самостійної роботи щодо вивчення навчального матеріалу
1. Опрацювати лекційний матеріал по темі.
2. Зробити вибірку визначення «опціон», «валютна позиція» та «валютний ринок» із різних літературних джерел і подати їх у вигляді таблиці (вказуючи джерела).
3. Побудувати структурно-логічну схему структури валютного ринку.
4. На основі літературних джерел та законодавчої бази побудувати схему класифікації акцій та облігацій.
5. Розглянути взаємозв’язок інструментів міжнародного валютного ринку.
Питання для самоконтролю
1. Розкрийте поняття «валютного ринку» та його структури.
2. Інструменти валютного ринку.
3. Визначте поняття валютних операцій. Яка їхня класифікація?
4. Що таке котирування валюти? Які види котирувань ви знаєте?
5. Які правила розрахунку крос-курсу?
6. Дайте характеристику спот-ринку.
7. Дайте характеристику форвардного ринку.
8. Що означає котирування 5,6342 FRF/USD?
9. Назвіть «велику фігуру» в попередньому котируванні.
10. Назвіть базисний пункт, валюту котирування та базу котирування в попередньому котируванні.
11. Що таке валютна позиція учасника валютного ринку?
12. Якщо банк купує єни за швейцарські франки, то як зміниться його валютна позиція?
13. Дайте визначення ф’ючерсних контрактів.
14. Розкрийте поняття своп-операції.
15. Поняття опціонного контракту, його види та стилі.
16. Назвіть види учасників валютного ринку згідно їхніх функцій.
Література
Нормативно-правові акти: 1,2,4,5,6,8,12
Наукова та навчально-методична література: 1,2,8,9,11,15,24,26,29,30,34
Тема 4. Міжнародний кредитний ринок
Мета роботи: поглибити теоретичні знання щодо сутності міжнародного кредитного ринку
План вивчення теми
1. Міжнародний кредитний ринок, його структура та оператори.
2. Міжнародний кредит: поняття, принципи, функції та форми.
3. Методи мінімізації ризиків за міжнародного кредитування.
Методичні рекомендації до самостійної роботи
1. Міжнародний кредитний ринок, його структура та оператори.
Міжнародний кредитний ринок — це сфера ринкових фінансових відносин, де здійснюється рух позичкового капіталу між суб’єктами названого ринку згідно прийнятих принципів кредитування. У структурі міжнародного кредитного ринку можна виділити міжнародний ринок боргових цінних паперів та міжнародний ринок банківських кредитів і його особливий сегмент — євроринок.
Міжнародний ринок боргових цінних паперів — це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюються емісія, купівля-продаж цінних паперів.
Міжнародний ринок банківських кредитів — це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов’язань.
Теоретики традиційно розрізняють ринок короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) та ринок середньо- і довгострокових капіталів (ринок капіталів). Така структуризація є досить умовною, оскільки на практиці постійно відбувається трансформація одного капіталу в інший.
Оператори кредитного ринку:
· основний оператор (світовий банк);
· корпоративні позичальники;
· банки та фінансові інститути;
· держави.
2. Міжнародний кредит: поняття, принципи, функції та форми.
Міжнародний кредит — рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати процентів.
Джерела міжнародного кредиту:
· грошові накопичення держави;
· грошові заощадження особистого сектору;
· частина капіталів (грошова форма) підприємств, тимчасово вивільнена в процесі кругообігу.
Принципи кредитування — це правила поведінки банку та позичальника в процесі здійснення кредитних операцій: повернення; терміновість; платність; матеріальна забезпеченість; цільовий характер.
Кожен банк відпрацьовує свій варіант цих принципів. Наприклад, найпростіший набір відомий в англомовних країнах як «Три с» — character (репутація), capability (потенційні можливості), capital (капітал).
Принцип повернення — обов’язкове повернення коштів.
Принцип терміновості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку у встановлені кредитною угодою строки.
Принцип цільового кредитування — це визначення конкретних об’єктів кредитування, що допомагає банку приймати більш зважені рішення про можливість та обґрунтованість надання позик, слугує певною мірою гарантією забезпечення їхнього повернення.
Принцип забезпеченості — гарантія погашення кредитів — має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.
Принцип платності — означає, що за продаж на визначений термін грошових коштів потрібно сплатити процент.
Функції міжнародного кредиту:
· перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного виробництва;
· економія затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків;
· прискорення концентрації і централізації капіталу.
Базові елементи кредитування:
· суб’єкти кредитування;
· об’єкти кредитування;
· забезпечення кредиту.
3. Методи мінімізації ризиків за міжнародного кредитування.
У процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються з різними ризиками.
Методи скорочення та переносу ризиків за міжнародного кредитування: відбір кредитів та структурування; участь у кредитах; використання гарантій чи страховок; кредити з плаваючою ставкою.
Лізингова операція — це довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора для їхнього виробничого використання за умови збереження права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди. Іншими словами, це специфічна форма фінансування вкладень в основні фонди за посередництва спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та віддає його в довгострокову оренду. Основними елементами лізингової операції є: об’єкт, сторони лізингової угоди, її строк, лізингові платежі та послуги з лізингу.
Суб’єкти лізингової операції бувають прямі: лізингові фірми або компанії, виробничі, торгові, транспортні підприємства та населення, постачальники об’єкта угоди (виробничі та торгові компанії) та непрямі: комерційні банки, інвестиційні банки, страхові і брокерські компанії, інші посередницькі фірми.
Строк лізингової угоди дорівнює періоду лізингу, тобто строку дії угоди.
До чинників, що впливають на визначення строку лізингової угоди, належать такі: строк служби устаткування, період амортизації устаткування, цикл появи дешевшого аналога об’єкта угоди, динаміка інфляційних процесів, кон’юнктура та тенденції розвитку ринку позичкових капіталів.