Державне регулювання зайнятості населення

В Україні

 

Ринок праці у сфері зайнятості не може бути саморегулятивною системою. Повніша та ефективніша зайнятість досягається завдяки її державному регулюванню. Зайнятість тут повинна розглядатись як один із головних орієнтирів розвитку економічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матеріальних і трудо­вих ресурсів у народному господарстві, пріоритетних напрямів НТП, розміщення продуктивних сил, підвищення якості та рівня життя.

Державна політика зайнятості населення в Україні базується на таких принципах:

- забезпечення рівних можливостей всім громадянам у реаліза­ції права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібнос­тей і професійної підготовки;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напряма­ми соціально-економічної політики;

- забезпечення контролю профспілок, спілок підприємців, вла­сників підприємств за виконанням заходів щодо забезпечення за­йнятості населення;

- міжнародної співпраці у вирішенні проблем зайнятості насе­лення.

Політика зайнятості має макрорівень (загальнодержавний) і мікрорівень (регіональний і локальний), перший з яких є визна­чальним.

Основи соціального захисту населення у сфері трудових відно­син закладено в Конституції України і в Законі України «Про за­йнятість населення».

Державні гарантії зайнятості населення в Україні

а) добровільність праці й вибору виду діяльності;

б) захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і не­законного звільнення з роботи;

в) безплатне сприяння в підборі підходящої роботи і працевлаш­туванні відповідно до професійної підготовки, освіти, особистих і суспільних потреб;

г) виплати вихідної допомоги і збереження середнього заробіт­ку на період працевлаштування працівникам, які втратили постій­не місце роботи;

ґ) безплатне навчання безробітних новим професіям, перепідго­товка в навчальних закладах;

д) виплати безробітним допомоги з безробіття в установленому порядку.

Крім того, Законом України «Про зайнятість населення» перед­бачено додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатним громадянам, які потребують соціального захисту, зокрема:

а) жінкам, які мають дітей віком до 6 років;

б) одиноким матерям із дітьми до 14 років;

в) молоді, яка закінчила освіту;

г) особам передпенсійного віку;

ґ) особам, звільненим після відбуття покарання.

Для їх працевлаштування місцеві органи адміністрації броню­ють на підприємствах усіх форм власності з чисельністю понад 20 осіб близько 5% робочих місць за робітничими професіями, зокрема з гнучкими формами зайнятості.

У разі відмови у працевлаштуванні їх на роботу в цих межах державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пільги і компенсації вивільненим працівникам

1) Працівникові, вивільненому з підприємства, зберігається се­редня заробітна плата на період працевлаштування, але не більше як на 3 місяці з урахуванням виплати вихідної допомоги;

2) Виплата місячної вихідної допомоги і середнього заробітку, що зберігається, проводиться за попереднім місцем роботи;

3) Зберігається безперервний трудовий стаж, якщо перерва в роботі не перевищувала трьох місяців.

Особливі гарантії надаються працівникам,

які втратили роботу через зміни

в організації виробництва і праці

а) надання статусу безробітного, якщо протягом семи днів йому не було запропоновано прийнятної роботи;

б) право на отримання допомоги в розмірі:

100% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів;

75% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи про­тягом 90 календарних днів;

50% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи про­тягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати в народному господарстві відповідної .області за минулий місяць і не нижче мінімальної заробітної плати;

в) збереження на новому місці роботи, на весь період професій­ного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробіт­ної плати за попереднім місцем роботи;

г) право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 року.

Вихідна допомога

Працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не мен­ше середнього місячного заробітку, у разі призову на військову службу - не менше двомісячного середнього заробітку, внаслідок порушення власником законодавства про охорону праці - у розмі­рі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісяч­ного середнього заробітку.

Умови виплати допомоги з безробіття громадянам, зареєстро­ваним на загальних підставах.

Допомога з безробіття виплачується з восьмого дня після реєст­рації громадянина в державній службі зайнятості до працевлашту­вання, але не більше 360 календарних днів протягом двох років;

— для осіб передпенсійного віку — до 720 календарних днів;

— громадянам, які вперше шукають роботу,— не більше 180 ка­лендарних днів.

 

Розміри допомоги з безробіття громадянам, зареєстрованим на загальних підставах

а) не менше 50% середньої заробітної плати за попереднім міс­цем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробіт­ної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів;

б) не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати - в усіх інших випадках, зокрема й громадянам, які шукають роботу вперше або після тривалої (більше шести мі­сяців) перерви.

 

Матеріальна допомога з безробіття

1. Безробітні після закінчення строку виплати допомоги з без­робіття можуть одержувати протягом 180 календарних днів мате­ріальну допомогу з безробіття в розмірі до 75% мінімальної заро­бітної плати, за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподат­ковуваного мінімуму доходів громадян.

2. Кожному з членів сім'ї, які перебувають на утриманні безробіт­ного, а також громадян, у яких закінчився строк виплати допомоги з безробіття, надається одноразова грошова допомога в розмірі 50% встановленої законодавством мінімальної заробітної плати.

Важливим провідником державної політики на ринку праці є біржа праці. Згідно з Законом України «Про зайнятість населення» цей інститут інфраструктури ринку праці в Україні називається Державною службою зайнятості. Відповідно до Закону, послуги, пов'язані з зайнятістю населення, надаються Державною службою зайнятості безплатно. При цьому вона не вирішує питань про ціну робочої сили.

Основні завдання державної служби зайнятості в Україні:

- аналіз і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку праці;

- консультування громадян і власників підприємств, організа­цій, установ про можливість отримання роботи і забезпечення ро­бочою силою;

- облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з пи­тань працевлаштування;

- допомога громадянам у підборі прийнятної роботи, а робото­давцям - у підборі необхідних працівників;

- організація професійної підготовки і перепідготовки грома­дян, які лишилися без роботи;

- надання послуг відносно працевлаштування і профорієнтації незайнятого населення;

- реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетенції допомоги, зокрема й матеріальної;

- участь у підготовці перспективних і поточних програм зайня­тості і заходів щодо соціального захисту різних верств населення від безробіття.

Поряд із державною службою зайнятості на ринку робочої сили великого значення набуває Державний фонд зайнятості. Останній формується за рахунок асигнувань з бюджетів різних рівнів, внес­ків підприємств, установ, організацій, кооперативів, добровільних внесків громадських організацій, громадян, іноземних фірм. Дер­жавний фонд зайнятості використовується для фінансування за­ходів щодо профорієнтації населення, професійного навчання вивільнених працівників та безробітних, сприяння їх працевлаш­туванню і виплати допомоги з безробіття, надання безпроцентних кредитів безробітним, для здійснення підприємницької діяльності, організації додаткових робочих місць, на утримання працівників служби зайнятості, оплати інших витрат, пов'язаних із соціальним захистом прав громадян України на працю.

 


 

Види безробіття

Величина безробіття визначається як різниця між робочою си­лою і зайнятими.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором працюючого населення, а з іншого - великим суспільним злом. Всі економічно розвинуті країни докладають багатьох зусиль для по­долання безробіття, але жодна з них іще не спромоглася ліквідува­ти його повністю. Навіть у таких країнах з розвинутою соціальною економікою, як Японія, ФРН, США, кількість безробітних не була . меншою 1,5% загальної кількості працездатних. У майбутньому у світі безробіття складатиме близько 10%, повністю його ліквідува­ти не зможе жодна країна.

Розрізняють такі його види.

Фрикційне безробіття. Виникає тоді, коли частина людей доб­ровільно міняє місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу. Термін «фрикційне безробіття» використовується для тієї категорії пра­цівників, які шукають роботу або чекають її отримання в недале­кому майбутньому. Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою навіть бажаним, оскільки частина працівників пе­реходить із низькопродуктивної та малооплачуваної роботи на більш продуктивну і вище оплачувану роботу.

Структурне безробіття. Є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, які змінюють стру­ктуру попиту на робочу силу. При цьому попит на робочу силу певних професій зменшується або зовсім зникає, а на інші професії, яких раніше не було,- зростає. Структурні безробітні не можуть знайти роботи без відповідної перепідготовки, додаткового на­вчання, навіть зміни місця проживання. Фрикційне безробіття має короткочасний характер, а структурне - більш тривале у часі.

Циклічне безробіття. Обумовлене спадами виробництва. Спо­стерігається під час економічної кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безро­біття зростає.

Добровільне безробіття. Виникає тоді, коли працівник звільня­ється з роботи за власним бажанням через невдоволеність рівнем оплати праці, умовами роботи і под. Рівень добровільного безро­біття залежить від стадії економічного циклу. Закономірність цьо­го виду безробіття полягає ось у чому: що менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, то менше в нього бажання добровільно залишити роботу.

Вимушене безробіття. Виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал.

Приховане безробіття. Корениться переважно в малому бізне­сі, фермерстві, індивідуальному і ремісному виробництві, а також у неповній зайнятості (там, де працівників більше, ніж того вима­гає виконання виробничої програми). Приховане безробіття існує в таких формах:

- надлишкова чисельність працівників;

- неповна зайнятість працівників;

- тривалі відпустки працівників без збереження заробітної плати;

- цілодобові та внутрішньозмінні простої через організаційно-технічні причини.

Крім перелічених вище видів безробіття і в їх рамках (фрикцій­ного, структурного, циклічного) розрізняють їх модифікації.

Інституціональне безробіття - безробіття очікування, спричи­нене гарантованим мінімумом оплати праці, системою соціального забезпечення, розмірами допомоги з безробіття, пов'язане з мож­ливістю безробітного зачекати на кращу роботу.

Технологічне безробіття - безробіття, яке виникає через запро­вадження нових прогресивних технологій на тих виробництвах, де заміна живої праці машиною найбільш доцільна.

Конверсійне безробіття. Аналогічне структурному і викликане скороченням чисельності армії та зайнятих у військово-промисло­вому комплексі.

Економічне безробіття. Має порівняно стійкий характер, обу­мовлене коливаннями ринкової кон'юнктури, збанкрутінням час­тини товаровиробників у процесі конкурентної боротьби.

Регіональне безробіття. Виникає в тих регіонах, де зосередже­но галузі народного господарства, для яких є характерним найбіль­ше вивільнення робочої сили. Поріг регіонального безробіття звичайно становить 20-25%. В Україні регіональне безробіття спосте­рігається в західних областях.

Молодіжне безробіття. Характеризується непропорційно ви­сокою питомою вагою молоді (віком 16-24 роки) у складі безробіт­них, має характер переважно функціонального безробіття.

За тривалістю безробіття поділяють на тимчасове, тривале -більше 6 місяців і застійне - більше 12 місяців. Застійне без­робіття охоплює людей, які не хочуть, а з часом і не можуть пра­цювати.

За ознакою реєстрації безробіття поділяється на зареєстроване і незареєстроване. Останнє можна визначити відніманням від без­робіття, визначеного за методологією МОП, безробіття, зареєстро­ваного в державній службі зайнятості.