Поняття і основні напрями організації праці

В умовах переходу України до ринкових відносин господарю­вання зростає важливість усіх факторів, що впливають на ефектив­ність виробництва. Не остання роль у підвищенні результативності суспільного виробництва відводиться науковій організації праці.

В економічній теорії під суспільною організацією праці розумі­ють формування й підтримування природних, розумних пропорцій між сферами прикладання праці, а отже, і між сферами суспільно­го виробництва й невиробничою сферою.

Організація діяльності виробничого підприємства - комплекс­не вдосконалення підготовки виробництва, виробничих процесів і системи їх обслуговування. Найбільш важливим завданням органі­зації виробництва є забезпечення раціонального поєднання живої праці з засобами виробництва на кожній ділянці підприємства, а також забезпечення ефективної взаємодії виробничих, управлінсь­ких та обслуговуючих ланок. Найбільш важливою складовою орга­нізації виробництва є організація праці.

Організація праці на підприємстві повинна забезпечувати раціо­нальне поєднання і поділ праці в колективі, професійний підбір кадрів, їхню ефективну діяльність і умови для реалізації їхніх творчих можливостей.

Організація праці на підприємстві повинна бути науковою, за­безпечувати неперервне впровадження у виробництво досягнень науки й передового виробничого досвіду, найбільш ефективне використання трудових, матеріальних ресурсів і виробничих фон­дів підприємства.

Сукупність досягнень науки і техніки, передового виробничого досвіду, на які спирається наукова організація праці в розробленні заходів з організації праці, називають її основами. Останні гру­пуються таким чином: соціально-економічні, техніко-економічні, психофізіологічні, правові й нормативні.

Соціально-економічні основи наукової організації праці визна­чають цілі, характер, зміст праці в суспільстві, соціально-еконо­мічну спрямованість заходів організації праці.

Техніко-економічні основи наукової організації праці складають досягнення технічних наук, сукупність знань і досвіду в галузі застосування і вдосконалення знарядь і предметів праці, техніки і технології виробництва.

Психофізіологічні основи наукової організації праці становлять висновки й рекомендації наук, які вивчають фізіологію та психо­логію праці, зміни, які відбуваються в організмі людини з вико­нанням трудових дій у певних виробничих умовах.

Правові основи наукової організації праці складають закони, нормативи і правила, які регулюють трудову діяльність. Основним правовим документом у сфері праці є Конституція, яка гарантує право на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення старості.

Нормативні основи наукової організації праці складають вимоги, які містяться в різних нормативних документах і матеріалах, які регламентують виробничі й трудові процеси, економіку та управ­ління виробництвом.

Основні напрями наукової організації праці

В сучасних умовах господарювання основні напрями наукової організації праці полягають у:

- розробленні та впровадженні раціональних форм розподілу і кооперації праці;

- поліпшенні організації підбору, підготовки й підвищення ква­ліфікації кадрів;

- раціоналізації трудових процесів, впровадженні передових способів і методів праці;

- вдосконаленні організації та обслуговування робочих місць;

- вдосконаленні нормування праці;

- впровадженні ефективних форм і методів матеріального і мо­рального стимулювання праці;

- покращенні умов праці;

- зміцненні дисципліни праці.

Впроваджуючи названі вище напрями вдосконалення організа­ції праці, слід враховувати особливості виробничого рівня.

У масштабі народного господарства вдосконалення організації праці має такі завдання: забезпечення найбільш повного викорис­тання трудових ресурсів суспільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих у галузях матеріального і нематеріального виробництва, раціональний розподіл і перерозподіл робочої сили між галузями і регіонами країни.

На рівні підприємства завдання з удосконалення організації праці полягають у: правильності розстановки працівників на вироб­ничих ділянках на основі раціонального розподілу і кооперації праці, спеціалізації та розширенні зон обслуговування; узгоджено­сті дій.

На конкретному робочому місці вирішують такі завдання: впро­вадження прогресивних робочих засобів і трудових операцій, пра­вильне обладнання і планування робочих місць, рівномірне та без­перебійне забезпечення їх інструментами й матеріалами, створен­ня належних умов для роботи й життєдіяльності людини.