ПОЛІТИЧНА СУБ'ЄКТНІСТЬ ОСОБИ
організмів на Землі, суб'єкт суспільно-історичної діяльності
та культури. Людина — це жива система, що являє собою
єдність фізичного і духовного, природного і соціального,
спадкового і набутого за життя. Як живий організм людина
включена в природний зв'язок явищ і підпорядковується
біологічним закономірностям, на рівні свідомої психіки вона
звернута до соціального буття з його специфічними
закономірностями.
Людина кристалізує в собі все, що нагромаджено люд-
ством протягом усієї історії. Ця кристалізація відбувається й
через залучення до культурної традиції, і через механізм
біологічної спадковості. Норми права, моралі, побуту,
правила мислення, естетичні смаки тощо, які історично
склалися, формують поведінку й розум людини, роблять з
неї представника певного способу життя, культури та
психології.
Кожна окрема людина виступає і як неповторна індиві-
дуальність, і як носій певних суспільне значущих рис, тобто
виступає і як індивід, і як особистість. Індивід — це окрема
людина, на відміну від колективу, соціальної спільності,
суспільства в цілому. Індивід, який розглядається через його
специфічні особливості, що не зводяться до яких-небудь
родових і всезагальних характеристик, — це індивідуальність.
Особистість — це людина зі своїми індивідуально вираже-
ними й соціальне зумовленими рисами. Це стійка система
соціальне значущих рис, які характеризують індивіда як
члена того чи іншого суспільства чи спільноти. Як особис-
тість людина виступає тоді, коли досягає самоусвідомлення,
розуміння своїх соціальних функцій, усвідомлення себе як
суб'єкта історичного процесу. Терміни «особа» (лат. регвопа)
та «особистість» (лат. регзопаїііак) позначають відповідно
індивіда відповідно як суб'єкта відносин і свідомої діяль-
ності та його соціальне і психологічне обличчя і можуть
вживатися як синоніми.
Нарешті, кожен індивід є членом якогось суспільства і
більш-менш постійно перебуває на конкретній, державне
оформленій території, тому є, з одного боку, громадянином
певної держави, а з другого — членом тією чи іншою мірою
відокремленого від держави громадянського суспільства.
Наука не може дійти до вивчення кожної окремої люди-
ни, індивіда, вона оперує загальними поняттями. В аналізі
Лл л
........................................................................... ...................... ........... Ь|. І І
| Персоналізовані аспекти політики |
| Особа як суб'єкт політики |
місця й ролі людини в системі політичних відносин таким
найбільш прийнятним поняттям є поняття «особа» («особис-
тість»). Це поняття надає змогу розглядати людину як члена
тих чи інших соціальних і політичних спільностей, суб'єкта
політичних відносин, політики.
Політична Роль особи як суб'єкта політики визна-
суб'єктність особи чається й виявляється на соціальному,
інституціональному і персоніфіковано-
му рівні. Кожна особа є передусім членом певних соціальних
спільностей — класових, етнічних, демографічних, профе-
сійних тощо. Соціальна приналежність, навіть у тому разі,
коли вона несповна або й зовсім не усвідомлюється особою,
впливає на її політичну поведінку, спонукає до поведінки як
представника тих чи інших соціальних спільностей. Глибин-
ні мотиви політичної поведінки пов'язані з класовою і
соціально-професійною приналежністю особи, яка визнача-
ється такими об'єктивними соціально-економічними чинни-
ками, як відношення до власності на засоби виробництва,
місце в системі суспільного поділу праці, спосіб одержання
та розмір доходу. Ця об'єктивна соціальна приналежність
детермінує умови індивідуального існування особи, а
значить, ту чи іншу її політичну поведінку.
З метою задоволення своїх соціальних інтересів особа
стає членом певних об'єднань — політичних партій, громад-
ських організацій, долучається до суспільно-політичних
рухів тощо. Беручи участь у їх діяльності, вона виступає
суб'єктом політики також на інституціональному рівні. Крім
того, кожна особа є громадянином якоїсь держави і як така
має виконувати певні обов'язки, реалізувати свої громадян-
ські права — брати участь у виборах, референдумах, демон-
страціях, мітингах тощо. У цьому проявляється безпосередня,
спільна для всіх осіб їхня політична роль. Держава — це
головний політичний інститут суспільства, через який
реалізуються громадянські права його членів.
Персоніфікований рівень політичної суб'єктності особи
виявляється в тому, що, виступаючи як рядовий член або
лідер тієї чи іншої політичної організації, виборець, демон-
странт тощо, особа проявляє себе і як конкретний індивід,
безпосередній суб'єкт політичної практики.
Отже, якщо кінцевими суб'єктами політичних відносин,
а значить, і політичної практики є соціальні спільності й
передусім класи, то особа є безпосереднім суб'єктом полі-
тичної практики. Вона мислить, безпосередньо діє, мотивує
свої дії, обґрунтовує їх, узгоджує і співпрацює з іншими
особами.