Міжнародний поділ праці як основна взаємодія національного та інтернаціонального в міжнародному бізнесі

Сучасне світове господарство як особлива органічна цілісна система почало складатись на базі світового ринку з кінця ХІХ початку ХХ. Нині можна говорити про світове господарство, як про глобальну господарську систему, що ґрунтується на міжнародному поділі праці, інтернаціоналізації та інтеграції виробництва і обігу, яка функціонує на принципах ринкової економіки. ССГ формувалося у мірі еволюції міжнародного поділу праці, процесу інтернаціоналізації господарського життя країн світового співтовариства інтеграції груп країн у регіональні господарські комплекси з міждержавним регулюванням соціально-економічних процесів транс націоналізації виробництва. Взаємодія національного і інтернаціональногопроявляється в міжнародному поділі праці, а саме в його двох основних формах: міжнародній спеціалізації, міжнародному виробничому кооперуванні.

Міжнародна спеціалізація – це форма поділу праці між країнами, в якій зростання концентрації однорідного виробництва відбувається на основі прогресуючої диференціації національних виробництв. 

Міжнародне виробниче кооперування – об’єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв’язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях. Види: здійснення спільних програм, договірна спеціалізація, створення спільних підприємств. У країнах, які широко використовують можливість брати участь у МПП, як правило вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини.

У світі не існує жодної самодостатньої країни. Навіть найрозвинутіші країни не можуть повноцінно функціонувати не сприяючи міжнародному виробничому кооперуванні та спеціалізації. 

Глобалізація – яскравий приклад взаємодії національних господарств на шляху утворення інтернаціонального.

Глобалізація – тенденція до відходу від окремих національних економік і створення єдиного великого глобального ринку.

Однією з найяскравіших тенденцій, що останнім часом з’явилась у світовій економіці, став прискорений рух до регіональної економічної інтеграції. Регіональна інтеграція – це домовленість країн певного географічного регіону про скорочення і в кінцевому рахунку скасування тарифних і нетарифних бар’єрів на шляху вільного руху товарів, послуг та факторів виробництва, За порядком зростання рівня інтеграції розрізняють кілька рівнів економічної інтеграції: зона вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок; економічний союз; повний політичний союз.

29. Науково-дослідна робота в Інституті міжнародних відносин.

Основним завданням ІМВ є навчально-виховна, науково-дослідна та інноваційна д-ть. Науково-дослідна робота в Інституті є невід'ємною складовою частиною підготовки фахівцівміжнародників. Вченими Інституту проводиться велика робота по дослідженню теоретичних і практичних проблем міжнародних відносин та зовнішньої політики України, країнознавства, міжнародних економічних відносин, міжнародного права, сучасних гуманітарних проблем, мовознавства. Результати дослідницької діяльності кафедр та науково-дослідної частини Інституту використовуються у навчальному процесі для підготовки та впровадження нових курсів та спецкурсів.

Науковий потенціал ІМВ становить близько 170 штатних науково-педагогічних працівників, з них: академік НАН України – 1; член-кореспондент Академії правових наук України – 2; академік Української технологічної академії – 1; докторів наук, професорів – 29, кандидатів наук, доцентів – 57. Складовою частиною наукового потенціалу Інституту є науково-дослідна частина (НДЧ), що нараховує 29 штатних співробітників (наукових співробітників – 15; спеціалістів – 14).

Дбаючи про оновлення та підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, фахівцівміжнародників вищої кваліфікації, Інститут приділяє значну увагу роботі аспірантури та

докторантури. В аспірантурі Інституту щорічно навчається понад 60 громадян України та зарубіжних держав, близько 50 осіб працюють на кафедрах Інституту як здобувачі наукового ступеня кандидата наук, а 5 — наукового ступеня доктора наук. В Інституті функціонують три спеціалізовані вчені ради по захисту кандидатських і докторських дисертацій із 4 наукових спеціальностей: «політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку», «світове господарство і МЕВ», «МП», «цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право».

Перепідготовка та підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів Інституту здійснюється як у провідних науково-дослідних установах країни, так і в зарубіжних ВНЗ, з якими Інститут має угоди про співробітництво. Щорічно проходять перепідготовку та підвищення кваліфікації за рубежем до 20 викладачів Інституту.

Вчені Інституту роблять суттєвий внесок у розвиток вітчизняної науки. В Інституті систематично проводяться міжнародні наукові конференції, семінари, симпозіуми, круглі столи з проблем міжнародного права, міжнародних відносин, міжнародних економічних відносин та міжнародної інформації. Інститут має сучасну матеріально-технічну базу для друкування наукової та навчальнометодичної літератури. Щорічно викладачі готують до 40 монографій та підручників, друкують більше 300 наукових статей. Видаються збірники: «Вісник Київського університету. Міжнародні відносини», «Актуальні проблеми міжнародних відносин».

Кафедри Інституту залучаються до здійснення експертних оцінок, рецензій, вироблення пропозицій щодо проектів законодавчих актів для ВР України, Кабміну України, Ради Національної безпеки та оборони України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства економіки України, Міністерства юстиції України тощо. Вони також беруть участь у численних міжнародних наукових проектах за міжнародними програмами ТЕМПУС-ТАСІС, ІНТАС, НАТО, ЮНЕСКО, Міжнародного фонду «Відродження» та ін. На базі Інституту діє науково-методична група ЮНЕСКО з питань демократичного врядування і культури миру.

Фахівці Інституту активно беруть участь у підготовці державних програм та законів, працюють у комісіях Верховної Ради України, де мають можливість реалізувати на практиці результати своїх наукових досліджень. В Інституті створено науковий Центр європейських досліджень, метою якого є науково-прогностичні дослідження найважливіших проблем міжнародного становища та зовнішньої політики України, розвитку європейської інтеграції.

Активну участь у науково-дослідній роботі беруть студенти Інституту. Формами залучення студентів до наукової творчості є робота в наукових гуртках, проблемних групах на кафедрах, проведення студентських наукових конференцій, круглих столів, Днів науки, Шевченківських читань, міжнародних олімпіад; регулярно проводиться конкурс Інституту на кращу студентську наукову роботу. Наукове товариство студентів та аспірантів сприяє отриманню молодими науковцями Інституту стипендій та грантів для науково-дослідної роботи і навчання за кордоном, публікації найбільш цікавих робіт. Результати наукових досліджень студентів та аспірантів публікуються у збірнику «Актуальні проблеми міжнародних відносин».

30. Національна, регіональна, міжнародна та глобальна стратегії фірми.Розрізняють такі види стратегій фірми:

• Національна стратегія. Вона формується в напрямку подолання системних обмежень на шляху економічного розвитку, у тому числі ресурсних. Технології в сучасній економіці є основним ресурсом для подолання даних обмежень.

• Глобальна стратегія. Як правило, її дотримуються великі корпорації, які орієнтуються на глобальний ринок, попит на якому задовольняють, пропонуючи один базовий товар, і підтримують цей попит інструментами маркетингу і продажу.

Глобальна стратегія

Ознаки: Централізоване виробництво і маркетинг розташовані в країнах з найменшими виробничими витратами.

Позитивні риси: Вигоди від відповідної локалізації основних процесів.

Результати від економії на масштабах

Негативні риси: Відсутність адаптації до місцевих умов.

Регіональна стратегія.

Мета регіональної політики (або політики регіонального розвитку) – вирішити проблему значних відмінностей у рівнях економічного добробуту та вдосконалити розподіл ресурсів у межах певної країни, а часто також відродити економічну діяльність у депресивних районах.

Серед цілей розробки стратегії звичайно називають наступні:

• вироблення єдиної позиції і загального розуміння виникаючих в економіці змін;

• визначення напряму розвитку місцевої економіки і виявлення внаслідок налагодження партнерських відносин найбільш вірогідної поведінки державних і приватних організацій, діючих в сфері економічної політики;

• створення загальних рамок для спільної роботи всіх структур в регіоні з метою зміцнення економічного потенціалу його жителів, локальних общин по місцю проживання і підприємств;

• сприяння суб'єктам економічної політики в прийнятті ними конкретних рішень, що дозволяють підвищити цілеспрямованість і скоординованість дій.

Міжнародна стратегія

Міжнародна стратегія фірми – це узагальнений опис скоординованих дій щодо визначення основного напрямку діяльності міжнародної організації, її місця в МПП та шляхів реалізації всього комплексу її міжнародних цілей.

Перед тим як прийняти рішення щодо розробки та реалізації міжнародної стратегії, організація повинна зібрати інформацію щодо іншої країни та ретельно врахувати всі міжнародні фактори.

Ознаки: Тиражування однієї й тієї ж продукції в різних країнах.

Позитивні риси: :

Відносно низькі витрати на виробництво завдяки передачі основних умінь і продуктів, що використовуються в країні.

Концентрація виробництва в країні походження.

Розміщення виробництва і маркетингу в інших країнах.

Негативні риси:

Відсутність адаптації до місцевих умов.

Обмежені вигоди від масштабів виробництва і місцевих умов.

Серед цілей розробки стратегії звичайно називають наступні:

• вироблення єдиної позиції і загального розуміння виникаючих в економіці змін;

Як бачимо, основними мотивами формулювання стратегії є потреби в кращій координації і націленості дій різних суб'єктів, працюючій в сфері економічної політики.

31. Нобелевська премія з економіки як найвища відзнака наукового доробку. Нобелівська премія з економіки — премія за видатний внесок у розвиток економічних наук, що є найпрестижнішою нагородою в цій галузі.

Нобелівська премія з економіки присуджується щорічно, її лауреат обирається відповідно до критеріїв вибору лауреатів премій в інших галузях. Вперше премію було присуджено у 1969. Першими лауреатами Нобелівської премії з економіки стали Раґнар Фріш з Норвегії та Ян Тінберген з Нідерландів.

Загалом за період з 1969 до 2011 року премія присуджувалася 44 рази, а її лауреатами ставали 71 вчений.

Наймолодшим лауреатом є американський економіст Кеннет Ерроу, який став лауреатом премії з економіки 1972 року у віці 51 року; найстаршим є інший американець — Леонід Гурвич, який отримав премію 2007 року у віці 90 років.

З 71 лауреата 70 є чоловіки. Єдиною жінкою-нобелівським лауреатом з економіки стала Елінор Остром, яка здобула премію 2009 року.

Найперші Нобелівські премії були присуджені за особливі досягнення у галузі макроекономіки. лише з 1990-их рр. нагородами були відзначені результати діяльності у галузі мікроекономіки. Так, у 1992 р. американський економіст Гаррі Беккер отримав Нобелівську премію за розширення галузі економічного аналізу аж до аспекту людських взаємовідносин, включаючи при цьому неринкові відносини.

Найбільше НП отримали вчені зі США – 48.

У 1975 Леонід Канторович (економіст з СРСР) отримав НП за внесок у теорію оптимального розподілу ресурсів.

На мою думку, вручення НП має колосальний вплив як на розвиток економічної теорії, так і на формування економічної практики. За час, що минув, нобеліанти зуміли запропонувати світовому співтовариству сучасні передові економічні розробки, концепції, проекти, ідеї.

Лауреатами Нобелівської премії з економіки за 2012 р. стали американці Елвін Рот і Ллойд Шеплі. Премія присуджена за "теорію стійкого розподілу і практику моделювання ринку".