ДЕРЖАВНЕ ЗАМОВЛЕННЯ ЯК ЗАСІБ ЗАДОВОЛЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ПОТРЕБ

Сутність державного замовлення

Державне замовлення — це засіб державного регулювання економіки, який передба­чає, по-перше, формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для задоволення державних потреб, та, по-друге, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) продукції серед підприємств (організацій, установ).

Правову основу функціонування механізму державних закупівель в Україні становлять Закон «Про поставки продукції для державних потреб» (1995 р.), постанови КМ України «Про порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням», «Про організацію та проведення торгів (тендерів) у сфері держав­них закупівель товарів (робіт, послуг)», «Про створення єдиної системи закупівель товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів Державного бюджету та іноземних кредитів, що залучаються під гарантії Кабінету Міністрів України» та інші нормативно-правові акти.

Організаційна робота щодо впровадження державної політики у сфері державних закупівель здійснюється Міжвідомчою комісією з питань регулювання закупівлі товарів (робіт, пос­луг) для державних потреб при Кабінеті Міністрів та Управлінням держав­них закупівель при Міністерстві економіки, а також відповідними підрозділами інших центральних державних органів. На регіональному рівні цю роботу здійснюють відповідні структурні підрозділи управлінь економіки місцевих державних адміністрацій.

Державні потреби

Державні замовлення є інструментом задоволення державних потреб. Державні потреби — це потреби країни в продукції, необхідній для розв’я­зання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення й підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних ЦКП, забезпечення функціонування установ сектору загального державного управління.

Перелік видів продукції (робіт, послуг), необхідних для забезпечення державних потреб, визначається Кабінетом Міністрів. Цей перелік формується на підставі політики державних пріоритетів, досліджень кон’юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків, завдань макроекономічних планів (програм). Він може включати: озброєння; військову техніку; будівництво найважливіших державних об’єктів; розвиток систем зв’язку та інформатики; перевезення вантажів та пасажирів різними видами транспорту; фундаментальні наукові дослідження; забезпечення приросту запасів корисних копалин; продовольство; забезпечення функціонування установ соціальної сфери та органів державного управління і т. ін.

Матеріальні баланси

Для обґрунтування ресурсної забезпеченості державних потреб Управління держав­них закупівель Мін­економіки України розробляє однопродук­тові матеріальні баланси попиту і пропозиції найважливіших видів продукції, які включаються до балансового розділу Дер­жавної програми економічного і соціального розвитку України.

На 2000 р. розробляються баланси попиту і пропозиції, що охоплюють продукцію восьми народногосподарських комплексів та галузей економіки: паливно-енергетичний комплекс (7); металургійний комплекс (2); хімічна промисловість (5); деревообробна промисловість (2); промисловість будівельних матеріалів (3); машинобудування (5); легка промисловість (3); агропромисловий комплекс (8 видів продукції). У табл. 3.4 наведено як приклад плановий баланс попиту і пропозиції цементу на 1999 р.

Нині, коли в Україні невирішеною залишається проблема неплатежів та відчувається брак оборотних коштів, попит і пропозиція на внутрішньому ринку визначаються не реальними потребами споживача, а його фінансовими можливостями. Оцінка стану матеріального виробництва, а тим більше прогноз його розвитку на підставі матеріальних балансів, відоб­ражають ситуацію, що склалася на момент розробки балансів. У зв’язку з цим передбачається щоквартальне уточнення матеріальних балансів на підставі звітності Держкомстату. Відповідно здійснюватиметься розробка пропозицій стосовно вжиття необхідних заходів для стабілізації та оптимізації матері­ального виробництва.

Таблиця 3.4