Структура навчання окремому ігровому прийому

А.Ю. Чуста, Р.В. Олійник

 

 

Організація та методика проведення уроку з баскетболу в загальноосвітніх навчальних закладах

 

Навчально-методичний

Посібник для студентів ВНЗ факультету фізичного виховання

Та вчителів фізичної культури

 

 

Чернігів, 2012


УДК 37.016:796.323.2

ББК Ч515р10

Ч94

Рецензенти:

Огієнко Микола Миколайович –кандидат педагогічних наук, професор, завідувач кафедри педагогіки, психології і методики фізичного виховання ЧДПУ імені Т.Г. Шевченка.

Приймак Сергій Георгійович – кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент кафедри біологічних основ фізичного виховання і спорту ЧДПУ імені Т.Г. Шевченка.

Чуста А.Ю., Олійник Р.В.

Ч 94 Організація та методика проведення уроку з баскетболу в загальноосвітніх навчальних закладах: Навчально-методичний посібник для студентів ВНЗ фізичного виховання та вчителева фізичної культури / А.Ю. Чуста, Р.В. Олійник. – Чернігів, 2012. – 138 с.

ББК Ч515р10

УДК 37.016:796.323.2

 

У навчально-методичному посібнику викладено сучасні дані та описано методичні прийоми щодо проведення уроку з баскетболу в загальноосвітніх навчальних закладах. Висвітлено організаційно методичні основи проведення занять з баскетболу зі студентами факультету фізичного виховання як майбутніми фахівцями в галузі фізичного виховання. Наведено приклад програми та критерії оцінювання техніко-тактичних дій за кредитно-модульною системою.

 

Рекомендовано Вченою радою факультету фізичного виховання Чернігівського національного педагогічного університету

імені Т.Г. Шевченка

(протокол № 8 від 1.06.2012 р.)

 

 

© А.Ю. Чуста, Р.В. Олійник, 2012

 
 
 



ВСТУП

 

Одним з ефективних засобів фізичного виховання учнів є баскетбол. Завдяки чималій різноманітності й доступності його вправ, усебічному впливу на організм і оздоровчій спрямованості багато вчителів фізичної культури і школярів з-поміж багатьох видів спортивних ігор надають перевагу вивченню саме навчального матеріалу з баскетболу. Заняття баскетболом сприяють гармонійному розвитку учнів, комплексному і різнобічному впливу на організм, покращенню здоров’я (Бабушкин В., 1991; Мозола Р., 1993; Корягин В., 1994; Портнов Ю., 2001; Поплавський Л., 2004 та інші).

Серед фахівців з баскетболу немає єдиної думки щодо визначення сприятливого віку для початку занять. Одні рекомендують починати вивчати прийоми баскетболу вже в дошкільних навчальних закладах (Колоскова Н., 1997; Бейба Л., 2003), інші (Портнов Ю., 1988; Чуча Ю.,1996; Сарапкин А., 2003) – із 7-9 років. Інші фахівці (Тихвинский С.Б., 1991, Кофман Л., 1998; Волков Е., 2000; Сотник О., 2003) рекомен­дують починати вивчення баскетболу з 11-12, а то й з 13-15 років (Платонов В., Сахновский К., 1988).

 

Така палітра поглядів учених позначилась і на змісті шкільних навчальних програм, які рекомендували вивчати прийоми гри в баскетбол з 5-го (1988 р., 1993 р.), а пізніше з 2-го (1998 р. та 2001 р.) класу.

Метою написання даного навчально-методичного посібника є висвітлення організаційно методичних основ проведення занять з баскетболу в загальноосвітніх навчальних закладах та зі студентами факультету фізичного виховання як майбутніми фахівцями у галузі викладання фізичної культури у загальноосвітніх навчальних закладах.

В першому розділі йдеться про урок з баскетболу, принципи засоби та методи його проведення. Висвітлено зміст програмного матеріалу з баскетболу, включений до шкільної програми. Показано приклад оформлення плану-конспекту проведення уроку. Описано завдання вчителя щодо індивідуального прогнозу розвитку рухових здібностей при проведенні занять з баскетболу.

В другому розділі висвітлено загальні питання теорії викладання баскетболу, такі як, історія розвитку в світі та за часів незалежної України, основні правила ведення гри, види та проведення змагань та описано техніко-тактичні дії в баскетболі.

У додатках йдеться про практичні рекомендації при складанні заліку зі спортивних ігор з методикою викладання баскетболу з використанням кредитно-модульної системи для студентів факультету фізичного виховання, а саме, вимогам до проведення залікового уроку з баскетболу, контрольним нормативам та написанню підсумкової контрольної роботи.

 


 

 

Баскетбол у системі фізичного виховання

РОЗДІЛ 1

 

 

Баскетбол – одна з найпопулярніших ігор в нашій країні. Для неї характерні різноманітні рухи; ходьба, біг, зупинки, повороти, стрибки, ловіння, кидки і ведення м'яча, здійснюване в єдиноборстві з суперниками. Цей вид спортивних ігор має не тільки оздоровчо-гігієнічне значення, але і агітаційно-виховне. Заняття баскетболом допомагають формувати наполегливість, сміливість, рішучість, чесність, упевненість в собі, відчуття колективізму.

Баскетбол, як засіб фізичного виховання, знайшов широке застосування в різних ланках фізкультурного руху.

В системі народної освіти баскетбол включений в програми фізичного виховання дошкільників, загальної середньої, середньої, професійно-технічної, середньої спеціальної і вищої освіти.

Багаторічне навчання дітей вимагає обліку особливостей їх вікового розвитку, і у зв'язку з цим, ретельного набору засобів і методів учбової роботи. В даний час є багато робіт, які детально освітлюють сучасну техніку баскетболу. В них висловлені загальні питання організації педагогічної роботи, а також, приведені конкретні практичні матеріали, які необхідно засвоювати в певному віці.

Різноманітність технічних і тактичних дій гри в баскетбол і власне ігрова діяльність, яка володіє унікальними властивостями для формування життєво важливих навичок і умінь школярів, всебічного розвитку їх фізичних і психологічних якостей.


 

 

1.1. Урок як основна форма проведення занять

Найважливіші завдання уроків фізичної культури в школі – це формування в учнів знань про здоровий спосіб життя, вмінь та навичок щодо самостійних занять фізичними вправами, а також залучення до систематичних занять спортом та іншими видами рухової діяльності.

Все це обумовлює інструктивно-методичну спрямованість уроків фізичної культури.

При проведенні уроку фізичної культури необхідно дотримуватись наступних вимог:

1. Вчитель повинен забезпечити високий виховний рівень кожного уроку через зв’язок предмету з життям своїх учнів (сьогодні і в майбутньому).

2. Кожен урок повинен бути тісно пов’язаний з попередніми і наступними, утворюючи систему уроків.

3. Сучасний урок відрізняється організацією самостійної навчальної діяльності учнів.

4. Показовим для сучасного уроку є різноманітність діяльності учнів, засобів, методів і прийомів, що використовуються вчителем.

5. Обов’язковою умовою ефективності є досягнення оптимальної рухової активності всіх учнів протягом усього уроку.

6. На кожному уроці слід забезпечити функціонування системи контролю знань, умінь і навичок учнів.

7. Важливе значення мають умови проведення уроків (навчально-матеріальні, гігієнічні, естетичні і морально-психологічні).

Уроки фізичної культури у молодшій школі будуються у відповідності до загальних педагогічних принципів і вирішують наступні завдання:

1. Навчання красивої ходьби, формування правильної постави.

2. Навчання правильному диханню і вмінню узгоджувати рухи з диханням.

3. Формування “школи рухів”, виразного i технічно правильного виконання вправ.

4. Формування умінь та навичок самостійно використовувати засоби фізичного виховання в позаурочний час.

5. Озброєння учнів елементарними знаннями про значення фізичних вправ для здоров’я людей, про руховий режим, особисту гігієну, загартовування.

6. Розвиток інтересу в учнів i вироблення звички до різних форм занять фізичними вправами.

Вирішення наступних завдань висуває до уроку фізичної культури певні вимоги, що враховуються при формуванні його змісту.

Виховні вимоги: сприяння всебічному фізичному і духовному розвитку, формування естетичних ідеалів.

Організаційні вимоги: чіткість проведення – економне використання часу, оптимальний темп навчання, логічна послідовність, завершеність і раціональне використання різних способів навчання.

Освітні вимоги: чітке визначення завдань уроку в цілому і по частинах, місця кожного уроку в системі занять і його оптимального змісту; вибір відповідних методів навчання і вдосконалення рухових здібностей.

Типологія і структура уроку.До сьогоднішнього дня не існує універсальної класифікації уроків. Проте зазвичай виділяють такі уроки:

– вступні;

– вивчення нового матеріалу;

– повторення вивченого;

– розвиваючої спрямованості;

– контрольні;

– комбіновані;

– заключні.

Підготовка до уроку

Підготовку вчителя до уроку можна поділити на два етапи:

1) попередня підготовка

2) безпосередня підготовка.

Етап попередньої підготовки передбачає аналіз результатів за минулий рік, виявлення позитивних результатів, недоліків і прорахунків, пошук шляхів їх усунення та проектування (планування) діяльності на наступний навчальний рік.

Етап безпосередньої підготовки характеризується виконанням вчителем наступних дій:

– конкретизує завдання уроку (уточнення і вибір оптималь­ного варіанту їх розв’язання з урахуванням конкретних обставин);

– добирає засоби для вирішення конкретних завдань (у відповідності з етапами навчання і умовами);

– здійснює організаційно-методичне забезпечення (підбирає методи і форми організації навчальної діяльності);

– здійснює рухову підготовку до уроку, пов’язану з необхідністю постійно підтримувати певну фізичну форму вміння показати всі вправи шкільної програми на рівні результатів передбачених контрольними нормативами для учнів);

– забезпечує теоретичну і мовну підготовку;

– здійснює матеріальне забезпечення уроку (вдосконалення, оновлення, створення, підготовка матеріальної бази);

– турбується про свій зовнішній вигляд і психологічний стан.

Зазвичай в уроці виділяють три частини: підготовчу, основну і заключну. Така побудова уроку дуже логічна, тому, що хід її обумовлюється біологічними закономірностями функціонування організму, що визначають його працездатність, i логікою розвитку навчально-виховного процесу. Частини уроку узгоджуються з етапами працездатності: передстартовий стан, впрацьовування, відносна стабілізація i тимчасова втрата працездатності.

В підготовчій частині уроку вирішуються завдання по підвищенню працездатності учнів (фаза впрацьовування). Це досягається за допомогою загально-розвиваючих вправ, бігу, ходьби, стрибків, стройових прийомів, танцювальних кроків та ін. Для підвищення емоційного стану організму учнів і гарного настрою треба частіше застосовувати музичний супровід.

Зміст підготовчої частини уроку повинен бути співставлений з основною діяльністю учнів на уроці. Підбір вправ для цієї частини уроку за змістом i характером фізичних навантажень повинен відповідати особливостям (технічним, фізичним) основних вправ. Для цього в неї включають, окрім вище зазначених засобів, підвідні вправи, які сприяють розучуванню вправ основної частини уроку. Необхідність визначення послідовності вправ викликана явищем “післядії”, тобто позитивного впливу попередньо виконаних вправ на успіх наступних. Тривалість підготовчої частини – від 8 до 12 хв.

В основній частині уроку вирішуються завдання по: формуванню спеціальних i життєво необхідних знань, умінь i навичок; вдосконаленню фізичних i психічних якостей; навчанню учнів самостійно займатись фізичними вправами; вихованню моральних і естетичних якостей; удосконаленню рівня спортивної майстерності та оволодінню програмним матеріалом.

У цій частині уроку учні виконують вправи, що вимагають від учнів прояву значних фізичних i вольових зусиль. Тому найбільш складні вправи, що є принципово новим матеріалом, який характеризується діями великої координаційної складності, слід виконувати на самому початку основної частини уроку. А при вдосконаленні їх можна виконувати на фоні втоми, тобто в кінці уроку.

Важливо, щоб вершина фізичного навантаження мала місце не пізніше ніж за 8-10 хвилин до завершення уроку.

Заключна частина уроку характеризується поступовим зниженням функціональної активності організму. Чим значніші функціональні зрушення в основній частині уроку, тим більшою мірою його заключна частина повинна мати відновлювальну спрямованість. Збір знарядь, приладів в кінці уроку – це вже само собою заспокоює учнів, сприяє зниженню емоційності. Для заключної частини уроку підбирають легкодоступні вправи: малорухливі ігри, біг у повільному темпі, ходьбу, вправи на розслаблення м’язів, тощо.

Оригінальним і доцільним з методичної точки зору може бути використання в заключній частині уроку проходження всього класу з піснею, що значно дисциплінує учнів і сприяє відновленню ритму дихання після значних фізичних навантажень основної частини, а також формуванню в учнів веселого, життєрадісного настрою i підвищує бажання відвідувати уроки фізичної культури. Тривалість заключної частини уроку 3-5 хв.

Оптимальна моторна щільність уроку з баскетболу становить 70-80 %. Проте під час вивчення нових технічних прийомів вона може складати 50%.

В завдання управління роботою учнів входить:

– дотримання техніки безпеки під час проведення уроку;

– забезпечення максимальної задіяності кожного протягом усього часу уроку;

– контроль за виконанням завдань;

– надання необхідної методичної допомоги;

– контроль за дотриманням порядку і дисципліни.

До методів організації діяльності учнів можна віднести:

Фронтальний метод організації роботи використовується під час початкового вивчення техніки прийомів. Він полягає в тому, що всім учням пропонується загальне завдання яке вони виконують одночасно під безпосереднім наглядом вчителя.

Позмінний методзастосовується у тих випадках, коли:

1) треба, щоб одна частина учнів виконувала вправи, а інша слідкувала за правильністю;

2) коли на всіх учні не вистачає інвентарю.

Поточний метод.Вправу виконують всі учні послідовно один за одним. Завдання зазвичай однакове.

Поточно-груповий метод.Виконується на 2-4-х щитах. Учні розподіляються на відповідну кількість груп. В цьому випадку збільшується моторна щільність уроку.

Груповий метод. Застосовується в тих випадках, коли роботу проводять на 2-4-х щитах в декількох місцях майданчика. Роботою кожного відділення керує старший.

Груповий метод підвищує самостійність учнів, сприяє розвитку взаємодопомоги, використовується, як правило, в старшому шкільному віці.

Метод колового тренування.Застосовується при вдосконаленні технічних прийомів. На кожній "станції" учні отримують різні завдання. Кількість "станцій" від 6 до 10. "Станції" розташовуються по колу.

Структура навчання окремому ігровому прийому

На етапі початкового вивчення технічних елементів баскетболу учні вивчають основні прийоми, без засвоєння яких неможливо правильно виконувати більш складні дії.

Розглянемо особливості навчання окремій руховій дії. Процес засвоєння рухової дії поділяється на три послідовні етапи:

1. Початкове ознайомлення (розучування);

2. поглиблене вивчення;

3. закріплення та удосконалення.

На етапі початкового ознайомлення формується вміння виконувати прийом в загальних рисах. На цьому етапі в учнів формується правильна уява про рухову дію, їх попередній руховий досвід поповнюється новими елементами, які необхідні для виконання дії в цілому, попереджаються чи усуваються зайві рухи та грубі помилки.

Тривалість етапу залежить від координаційної складності технічного прийому, ступеня його новизни, віку та рівня підготовленості учнів. Довготривале формування рухової навички в полегшених умовах негативно відображається на ефективності застосування технічного прийому під час гри, де швидка зміна ситуацій, зміна позицій партнером потребують досить швидкої перебудови рухів.

Під час практичного ознайомлення з руховою дією особливо контролюють перші спроби виконання її учнями. Це дозволить визначити, які істотні помилки виникають найбільш частіше та встановити причини їх виникнення. Іноді схожі за формою рухи розрізняються за внутрішньою біомеханічною структурою.

При виправленні типових помилок слід зупинитися на причинах їх виникнення і знову продемонструвати раціональну техніку виконання того чи іншого технічного прийому. Потім учні продовжують виконання вправ під наглядом вчителя, який повинен виявляти помилки та усувати їх.

На етапі поглибленого вивчення рухової дії уточнюється її структура, засвоюють значні частини ланки техніки. Початкове вміння доводиться до чітко відпрацьованої навички шляхом багаторазового виконання прийому (чи тактичної дії), поступово усуваючи виникаючі помилки. Застосовується цілісний метод, при якому рухова дія виконується повністю, а не по частинам.

Для активізації учбового процесу ефективно застосовувати взаємо навчання. Учні працюючи в парах фіксують та намагаються усувати помилки один одного.

На етапі закріплення та удосконалення навчають вмінню застосовувати вивчену рухову дію в різноманітних умовах виконання та ігрових ситуацій. Для того, щоб той чи інший прийом успішно застосовувався під час гри, він повинен вдало поєднуватися з іншими технічними прийомами. Коли рухова навичка виконується автоматично, учні можуть вибрати найбільш раціональний варіант виконання іншої рухової дії.

В процесі поглибленого закріплення та удосконалення технічних прийомів, вирішуються найпростіші тактичні завдання.

По мірі засвоєння елементарних поєднань технічних прийомів (наприклад: прискорення – ловіння м’яча, зупинка стрибком після ведення) при виконанні вправ вводиться супротив захисника. На початку це може бути манекен, потім послідовно діючий партнер, поступово супротив захищаючогося стає все більш активним.

Якщо на початковому етапі навчання кидки, ведення та передачі м’яча виконуються на місці, в ходьбі чи в повільному бігу, то потім швидкість переміщення доводиться до максимальної. Слід домогтися і скорочення часу, затраченого на безпосереднє виконання вивчаємої рухової дії. Це досягається за рахунок скорочення підготовчої, але не основної фази виконання прийому, оскільки порушення ритму рухів в основній фазі призводить до зниження ефективності чи результативності рухової дії.

На етапі закріплення та удосконалення застосовується ігровий та змагальний метод занять, використовуються різноманітні рухливі ігри та естафети. Проводячи гру, вчитель доповнює її зміст такими елементами, котрі дозволяють більш якісно вирішувати поставлені на уроці завдання.

Дозування навантаження

Вплив фізичних вправ на педагогічні результати опосередко­ваний фізіологічними і біологічними механізмами. Іншими словами, навантаження є причиною тих адаптаційних змін в організмі, від характеру і величини яких залежить кінцевий результат.

Інтенсивність навантаження характеризує силу впливу конкретної вправи на організм. Інтенсивність навантаження можна регулювати наступними факторами:

1. Швидкість пересування.

2. Величина прискорення.

3. Темп виконання, кількість повторень за одиницю часу.

4. Відносна величина напруження.

5. Амплітуда рухів – чим більша тим більша інтенсивність.

6. Опір навколишнього середовища.

7. Величина додаткового обтяження.

8. Психічна напруженість під час виконання вправи

Інтенсивність повинна бути настільки високою, наскільки дозволяє забезпечити якість техніки виконання вправи.

Обсяг фізичного навантаження визначається показниками тривалості окремої фізичної вправи, серії вправ, а також загальної кількості вправ в певній частині заняття чи в цілому занятті.

В повсякденній практиці величину внутрішнього навантаження можна оцінити за показниками втоми, а також за характером і тривалістю відновлення в інтервалах відпочинку між вправами. Для цього використовують такі показники як інтенсивність потовиділення, колір шкіри, якість виконання рухів, здатність до зосередження, загальне самопочуття, готовність до продовження уроку, настрій під час виконання вправ, а також за показниками ЧСС під час вправи і в інтервалах відпочинку.