Правові заходи охорони вод та Чорного і азовського морів
Перелік основних водоохоронних заходів подано у Водному кодексі України (розділ IV), який містить усі основні заходи, що виправдали себе на практиці. Деякі охоронні заходи є і в інших правових приписах Водного кодексу України.
Заходами, спрямованими на охорону вод, є:
— визначення територій зі спеціальним водоохоронним режимом користування;
— заходи щодо охорони вод у процесі виробничої та іншої господарської діяльності;
— заходи щодо запобігання шкідливим діям вод та аваріям на водних об’єктах і ліквідації їх наслідків.
— здійснення моніторингу вод
До числа основних водоохоронних заходів віднесені: утворення водоохоронних зон (ст. 87 ВК України), прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, смуг відведення, території та об’єкти природно-заповідного фонду, берегових смуг водних шляхів тощо (так, водоохоронні зони утворюються для найбільш сприятливого режиму водних об’єктів, а також зменшення коливань стоку вздовж рік, морів, навколо озер, водосховищ та інших водоймищ); обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах навколо водоймищ та на островах. На охорону водних ресурсів спрямовані і деякі заборонні приписи — заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, що можуть впливати на стан води; заборона скидання у водні об’єкти відходів і сміття; заборона підприємствам і громадянам забруднювати, засмічувати поверхні водозаборів, льодового покриву водоймищ, а також морів, їх заток, лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами та ін.[12]
Водоохоронні зонивстановлюються для створення сприятливого режиму водних об’єктів, запобігання їх забрудненню, засміченню і вичерпанню, знищенню навколоводних рослин і тварин, а також зменшенню коливань стоку вздовж: річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм. До складу водоохоронних зон обов’язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки і яри. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з державними органами екології та природних ресурсів, державними органами земельних ресурсів, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими комітетами місцевих рад.
На території водоохоронної зони встановлюється спеціальний режим для господарської діяльності. Тут забороняється:використання стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар’єри тощо), а також потічки. В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства.
Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлений ст. 87 Водного кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р зі змінами від 8 серпня 2013 р № 748. .[13]
Прибережна захисна смуга — частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше 2 кілометрів від урізу води. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і заліснення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.
Об’єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: застосування стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод, влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубометра на добу, влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів.
Правовий режим прибережних захисних смуг визначається статтями 88-90 Водного кодексу України.
Берегові смуги водних шляхіввстановлюються на судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт пов’язаних з судноплавством. Щодо визначення розміру берегових смуг водних шляхів, режиму господарської діяльності на них встановлено ті ж вимоги, що й до встановлення смуг відведення та користування ними.
Перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 1996 pоку зі змінами від 29 жовтня 2003р. №1688 , Порядок установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. зі змінами від 15 лютого 2012 року № 214Встановлено, що в межах берегових смуг водних шляхів дозволяється: влаштування причалів, установлення пристроїв для навантаження і розвантаження самохідних суден і барж, тимчасових пристроїв для швартування суден і наплавних споруд, а також тимчасове зберігання вантажів та механічної тяги суден: установлення берегових навігаційних знаків; установлення гідрометеорологічних постів; зберігання твердого палива для суден підприємств і організацій водного транспорту, а також тимчасове зберігання суднового обладнання; влаштування тимчасових зимових приміщень і проведення інших робіт у разі випадкової зимівлі чи виходу з експлуатації судна.[14]
Зони санітарної охоронивстановлюються з метою забезпечення охорони водних об’єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних та оздоровчих потреб. Межі зони санітарної охорони водних об’єктів встановлюються органами місцевого самоврядування на їх території за погодженням з державними органами земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічного нагляду, екології і природних ресурсів, водного господарства. У разі розташування зони санітарної охорони на територіях двох і більше областей їх межі встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням Держбуду України та за погодженням з МОЗ України, Мінприроди України, Держкомземом України, Держводгоспом України та відповідними органами місцевого самоврядування.
Заходи щодо запобігання шкідливої дії вод та аваріям на водних об’єктах і ліквідації їх наслідків.Шкідливою дією вод є: наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та населених пунктів; руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд-заболочення, підтоплення і засолення земель, спричинені підвищенням рівня ґрунтових вод внаслідок ненормованої подачі води під час зрошення, витікання води з водопровідно-каналізаційних систем та перекриття потоків підземних вод при розміщенні великих промислових та інших споруд; осушення земель, зумовлене забором підземних вод у кількості, що перевищує встановлені обсяги відбору води; забруднення (засолення) земель у районах видобування корисних копалин, а також після закінчення експлуатації родовищ та їх консервації; ерозія ґрунтів, утворення ярів, зсувів і селів. З метою запобігання шкідливій дії вод мають вживатися спеціальні заходи, а саме:
— залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах;
— будівництво протиерозійних, гідротехнічних споруд, земляних валів, водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів;
— спорудження дренажу;
— укріплення берегів тощо.
У разі загрози стихійного лиха, пов’язаного із шкідливою дією вод, місцеві ради із залученням підприємств, організацій зобов’язані вжити невідкладних заходів щодо запобігання цьому лихові, а в разі його настання — щодо негайної ліквідації його наслідків.
Підприємства, установи чи організації, з вини яких сталася аварійна ситуація на водних об’єктах, пов’язаних з їх забрудненням, що може шкідливо вплинути на здоров’я людей і стан водних екосистем, повинні негайно розпочати здійснення заходів щодо ліквідації її (аварії, аварійної ситуації) наслідків і повідомити про аварію державні органи екології і природних ресурсів, санітарного нагляду, водного господарства та відповідну місцеву раду.
На державні органи водного господарства покладено обов’язок щодо забезпечення безаварійного функціонування водних об’єктів під час повеней і паводків, прогнозування поширення спричинених ними наслідків. Також у даній ситуації державні органи водного господарства спільно з відповідними місцевими радами мають здійснювати заходи щодо забезпечення безперебійного водопостачання населення і галузей економіки.
Спостереження за розвитком стихійних явищ мають здійснювати державні органи екології і природних ресурсів. Ці ж органи мають забезпечувати місцеві ради та органи виконавчої влади необхідною гідрологічною і гідрохімічною інформацією.
Місцеві ради зобов’язані інформувати населення про аварію, стихійне лихо, їх масштаби, можливе порушення екологічної безпеки та про вжиті заходи щодо ліквідації їх наслідків.[15]
Всі проблеми екосистеми Азовського та Чорного морів і його рибальства пов’язані з інтенсивним розвитком народного господарства без обліку екології басейна. Господарська діяльність приводить до скорочення материкового потоку, втрати риби при водозаборі, заморних явищ, підняття рівня забруднення, а також порушення загального балансу систем, а в кінцевому варіанті до загального зниження продуктивності і рибогосподарської значимості водойма.
Також одним із причин занепаду Азовського і Чорного морів – необдумана екополітика, коли улови були невиправдано великими та не потрібними, коли переважали саме промислові напрямки, а не зберігаючі. Зараз, у зв’язку із реформуванням промисловості, відбулися позитивні зрущення в бік поліпшення екологічної ситуації. У Бердянську закрите виробництво синтетичних жирних кислот на нафтохімічному підприємстві,відходи яких потрапляли у море. Металургійні і хімічні підприємства Маріуполя, Таганрогу, через зменшення обсягів виробництва, зменшили обсяги викидів шкідливих речовин, що дає надію на одуження моря. Іншим важливим фактором є те, що найменщі за розмірами живі організми-рачки, простіші, одноклітинні водорості, ікра риб найбільш вразливі до дії шкідливих речовин. Однак проведення таких робіт необхідно вести під чітким контролем, щоб не підірвати підростаючі популяції.Розв’язання проблеми лежить у площині укріплення законності і посилення відповідальності за порушення та організації роботи органів влади у відповідності з вимогами, означеними у Конвенції Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.Державні структури виявились інфікованими ідеями розробки на всіх рівнях різноманітних концепцій, стратегій і програм, в результаті чого постраждала робота по розробці, імплементації та впровадженні у життя конкретних законів, нормативів, вимог та організації контролю. Зарубіжний досвід переконливо засвідчує необхідність посилення правого, нормативного регулювання усіх соціально-економічних процесів, в тому числі забезпечення охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів.[16]
З метою забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів) здійснюється моніторинг вод;[17]
В Україні сьогодні згідно з «Порядком здійснення державного моніторингу вод» та «Положенням про державну систему моніторингу навколишнього середовища» державний моніторинг вод є невід’ємною складовою частиною державної системи моніторингу довкілля. На основі цих двох урядових документів розроблена «Єдина міжвідомча інструкція з організації та здійснення державного моніторингу вод» (ЄМІ). Цей документ встановлює єдині вимоги до організації та проведення спостережень за станом поверхневих вод, прибережних зон водосховищ, підземних вод, джерел забруднення вод, за гідрологічними, фізико-хімічними, біологічними, радіологічними показниками якості вод. Виконання вимог ЄМІ обов’язкове для всіх підрозділів суб’єктів державного моніторингу вод, а також відповідальних водокористувачів, які здійснюють спостереження за кількісним та якісним станом вод.
До головних суб’єктів державного моніторингу належать: Міністерство екології та природних ресурсів, у тому числі Головдержекоінспекція та Держуправління охорони навколишнього природного середовища в областях, організації Гідрометеорологічної служби; геологічні територіальні організації; Міністерство з питань надзвичайних ситуацій; Міністерство охорони здоров’я; Міністерство аграрної політики; Державний комітет України з водного господарства; Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України.[18]
Для поліпшення екологічного стану Азовського та Чорного моря розроблено комплекс таких заходів:1. Зменшення рівня забруднення морів та антропогенного навантаження на їх екосистеми тобто забезпечується зменшення обсягів забруднень, що надходять з річковим стоком, спрямовані на поліпшення екологічного стану басейнів річок Дніпра, Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця та малих річок Причорномор'я і Приазов'я:- розроблення заходів екологічного оздоровлення гирлових ділянок річок з використанням біомеліоративних функцій плавнів;- підготовка регіональних програм охорони малих річок, Приазов'я та Причорномор'я;- розроблення правового акта про спеціальний режим природокористування у плавнях та гирлових ділянках річок.Передбачено посилення контролю за надходженням забруднень до морів через гирлові створи річок першого порядку, запровадження сприяння участі громадськості в здійсненні контролю за забрудненням малих річок та інші заходи.Також розроблення та впровадження системи контролю за переміщенням небезпечних речовин у межах морських кордонів України.2. Зниження ризику для здоров'я людини, пов'язаного із забрудненням морських вод та прибережної смуги:- здійснення аналізу наявного рівня забруднення морського середовища з метою визначення районів першочергового проведення водоохоронних заходів і зон сприятливого водокористування, розвитку аквакультурної діяльності;- розроблення заходів, спрямованих на зменшення негативного впливу джерел забруднення на здоров'я населення.3. Збереження та відтворення біологічного різноманіття, природних ландшафтів прибережної смуги та місць існування біологічних видів4. Збалансоване використання і відтворення морських біологічних ресурсів та розвиток аквакультурних видів діяльності проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, пов'язаних із відтворенням та збагаченням морських біологічних ресурсів Азовського та Чорного морів, впровадження відповідних екологічно безпечних технологій;[19]Передбачається також розроблення заходів, спрямованих на поліпшення стану нерестовищ, місць нагулу молоді риб та збільшення кормових ресурсів, охорону міграційних шляхів риб, та інших заходів, спрямованих на збагачення біологічних ресурсів та забезпечення їх невиснажливого використання.5. Удосконалення системи моніторингу та оцінка впливу природних і антропогенних факторів на довкілля - розроблення та впровадження методів оцінки впливу забруднення морських вод і прибережної смуги, в тому числі шахтними і мінералізованими водами, стоками з іригаційних систем, на довкілля та здоров'я населення;[20]6. Залучення громадськості до реалізації природоохоронних заходів, підвищення рівня екологічної освіти та виховання населення:- урахування в проекті закону України про екологічну інформаціюпитань охорони довкілля морів;- видання спеціалізованого журналу з екологічних проблем морів та іншої науково-популярної та спеціальної літератури;- підвищення рівня екологічної освіти та виховання населення.[21]