Державно-приватне партнерство як особлива форма співпраці держави/територіальної громади з приватним бізнесом
Основний засадничий нормативно-правовий акт, що регулює відносини державно-приватного партнерства - ЗУ “Про державно-приватне партнерство”.
Ст. 1 зазначає, що державно-приватне партнерство – це співробітництво між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами - підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору в порядку, встановленому цим Законом та іншими законодавчими актами.
Проте доцільніше говорити про публічно-приватне партнерство, оскільки воно може здійснюватися не тільки державою, а й ОМС.
В деяких країнах ДПП асоціюється лише з концесією, в інших з ширшим колом (аутсорсинг тощо).
До ключових ознак ДПП слід віднести:
1) Сторони – носій публічних інтересів (держава, суб’єкти федерації, територіальна громада, які діють в особі уповноважених органів) та представник(-ки) приватного бізнесу з притаманними їм інтересами.
2) Суспільна необхідність в реалізації складного та довогострокового проекту, для успішного здійснення якого відповідному носієві публічних інтересів бракує можливостей (фінансовий, організаційно-управлінський, кадровий потенціал)
3) Партнерський або рівноправний характер відносин ДПП.
4) Об’єднання активів та управлінського досвіду учасників ДПП.
5) Опосередкування відносин ДПП за допомогою правових документів (насамперед - договорів).
6) Дотримання справедливості при розподілі ризиків між сторонами ДПП та їх участі у використанні отриманих від такого партнерства результатів.
Стаття 4. Сфери застосування державно-приватного партнерства (ЗУ «Про ДПП):
Державно-приватне партнерство застосовується в таких сферах:
· пошук, розвідка родовищ корисних копалин та їх видобування, крім таких, що здійснюються на умовах угод про розподіл продукції;
· виробництво, транспортування і постачання тепла та розподіл і постачання природного газу;
· будівництво та/або експлуатація автострад, доріг, залізниць, злітно-посадкових смуг на аеродромах, мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітенів, морських і річкових портів та їх інфраструктури;
· машинобудування;
· збір, очищення та розподілення води;
· охорона здоров'я;
· туризм, відпочинок, рекреація, культура та спорт;
· забезпечення функціонування зрошувальних і осушувальних систем;
· оброблення відходів;
· виробництво, розподілення та постачання електричної енергії;
· управління нерухомістю.
Існують дві основні форми ДПП:
1) Договірна – лише ця форма відображена в Законі, при чому перелік договорів є відкритим, проте основним видом договором є концесія.
2) Інституційна (корпоративна) – створюється певна господарська організація приватним та державним партнером, а вже ця організація реалізує завдання ДПП (в законодавстві форма не заборонена, але і прямо не врегульована. В зарубіжних країнах ця форма врегульована законодаством):
· Коли існує АТ державної форми власності і приватний партнер викуповує частину акцій;
· Коли існує АТ приватної форми власності і держава викуповує частину акцій;
· Коли створена нова організація державним і приватним партнером.
Постанова КМУ від 11.04.2011 № 384 “Деякі питання організації та здійснення ДПП” – затверджений порядок проведення конкурсу для визначення приватного партнера.
Зелена книга ЄС щодо ДПП 2004 року визначає: публічно-приватне партнерство – це форми співпраці між органами державної влади та діловим співтовариством, метою якої є забезпечення фінансування будівництва, реконструкції, управління та обслуговування інфраструктури чи надання послуг. Тут виділяються 4 основні елементи, що характеризують ці відносини:
1. Відносно довга тривалість таких відносин;
2. Метод фінансування проекту – за рахунок приватного сектору і навіть залучення державних коштів;
3. Важлива роль організації експлуатанта;
4. Розподіл ризиків між державним та приватним партнером.