Особливості господарсько-правової відповідальності як виду юридичної відповідальності
Господарсько-правова відповідальність (ГПВ) – багатозначне поняття; з прийняттям ГК вона набула системної, інституційної форми, однак при цьому ні ГК, ні інші н.п.а. не дають легального визначення ГПВ.
За ч. 1 ст. 216 ГК учасники госп. відносин несуть ГПВ за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників госп. санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК, іншими законами та договором.
Тому ГПВ – вид юр. відп-сті, що застосовується в результаті вчинення госп. правопорушення.
Доктринальне визначення (за кафедральним підруч.): ГПВ – передбачений нормами закону чи умовами договору обов’язок, що може покладатися потерпілим або компетентним державним органом на учасника господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, виконання якого має наслідком вплив на його економічні інтереси і породжує негативні майново-організаційні наслідки.
Татькова З.Ф.: ГПВ являє собою потерпання учасниками господарських відносин на підставі і в порядку, передбач. ГК, актами госп. зак-ства або договором, додаткових негативних економічних та/або правових наслідків у випадку вчинення ними правопорушення у сфері господарювання.
Лектор: поняття “ГПВ” значно вужче за поняття “відп-сть за правопор. у сфері господарювання”.
Причини (проблеми), що обумовлюють вивчення ГПВ у науці ГП під різними кутами зору:
1) багатопланове функціональне призначення ГПВ у механізмі прав. регулюв. госп. відносин;
2) відсутність єдиного законодавчого і доктринального підходу щодо встановлення юридичного змісту цього виду відповідальності;
3) різноманітність форм реалізації ГПВ та вираження її економічних наслідків;
4) широке коло суб’єктів ГПВ та підстав її застосування;
5) відсутність чітко виражених законодавчих меж ГПВ;
6) недостатній рівень правового регулювання особливостей ГПВ в окремих видах госп. відносин, зокрема організаційно-господарських;
7) різноманітність поглядів щодо способів покладення ГПВ.
Особливості ГПВ:
1) юридичною підставою ГПВ може бути не тільки н.п.а., а й господарський договір або доведене до суб’єкта господарювання планове завдання;
2) господарські санкції можуть застосовуватися до учасників господарських відносин;
3) загальне правило: реалізація ГПВ заснована на презумпції вини боржника (ч. 2 ст. 218 ГК);
4) заходи ГПВ застосовуються як в координац. (горизонт.), так і в субординац. (вертик.) відносинах, але в останніх суб’єкти позбавлені права вибору виду і розміру господарських санкцій;
5) з буквального змісту норм ГК випливає, що застосування санкцій до порушника є правом управненого суб’єкта, а не обов’язком (крім адміністративно-господарських санкцій); а це обумовлює наступну особливість:
6) обов’язок зазнати і перенести негативні наслідки виникає лише при застосув. госп. санкцій;
7) найбільш поширеним є погляд, за яким ГПВ – це додатковий обов’язок для порушника, що покладається на нього разом з обов’язком належно виконати зобов’язання АБО його заміною іншим обов’язком, якого не існувало до правопорушення;
8) тому діє такий універсальний принцип ГПВ: відшкодування суб’єктом завданих збитків або сплата неустойки не звільняє його від виконання прийнятих зобов’язань (за ч. 2 ст. 193, ч. 3 ст. 216 ГК);
9) припинення зобов’язання через неможливість його виконання не звільняє порушника від відповідальності, якщо тільки управнений суб’єкт не відмовиться застосовувати санкції;
10) з певної точки зору ГПВ є правовим засобом впливу на економічні інтереси, що виявляється у формі відновлення майнового становища потерпілого учасника господарських відносин (кредитора) і обмеження майнового характеру чи створення організаційних труднощів для порушника, тому ГПВ можна розглядати як форму негативного економічного стимулювання у сфері господарювання (Мамутов, Овсієнко, Юдін);
11) обмежена чи підвищена ГПВ передбач. за порушення окремих видів зобов’язань, але не стосовно конкретних суб’єктів правовідносин.
Ще одна проблема, що вже тривалий час залишається не вирішеною, – співвідношення понять “ГПВ” та “господарські санкції”.
Якщо теоретики права розглядають санкцію як елемент логічної структури норми (Алєксєєв С.С.) або як самостійну охоронну норму (Савичев В.Г.), то в господарській науці погляди наступні:
1) санкція є правоохоронним засобом, негативними та небажаними наслідками майново-організаційного характеру, що виступають мірою впливу на боржника (Савичев В.Г.);
2) на думку Заярного О.А. (писав цей розділ в кафедральному підручнику), санкція – відображена в нормах закону чи умовах договору міра майново-організаційного впливу на економічні інтереси порушника, що виявляється в установленій формі та вступає в дію після вчинення господарського правопорушення.
Види господарських санкцій (з лекції):
– штрафні санкції;
– оперативно-господарські санкції;
– відшкодування збитків;
– адміністративно-господарські санкції;
Щербина В.С. вважає, що доопрацювання потребують такі положення ГК:
– ч. 2 ст. 231 (оскільки законодавець зводить нанівець цю норму, коли зазначає що законом або договором може бути передбачений інший розмір штрафних санкцій);
– ч. 1 ст. 230 (порушення правил здійснення господарської діяльності – це сам вид правопорушення, за який застосовуються адміністративно-господарські санкції, тому пропонується виключити слова “порушення правил господарської діяльності”).