Дати комплексний правовий висновок щодо поставлених питань
ПРАКТИКУМ
З КУРСУ «МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО»
Загальні методичні вказівки до вивчення курсу
«Міжнародне приватне право»
На сучасному етапі розвитку правової системи України, в процесі її становлення як правової держави, що супроводжується поступовою інтеграцією до провідних європейських та світових структур, необхідність поглибленого вивчення юридичних дисциплін міжнародно-правового характеру сумнівів не викликає. У цьому контексті курс «Міжнародне приватне право» як базова дисципліна для розуміння студентами сутності приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом, займає важливе місце в системі юридичних дисциплін. Прийняття Закону України «Про міжнародне приватне право» значною мірою змінило раніше існуючі в Україні законодавчі підходи. Стрімкий розвиток комерційного обороту у транскордонних масштабах і зумовлена ним інтенсифікація міжнародно-правових зв’язків між державами та їх суб’єктами все частіше викликають потребу у визначенні застосовуваного права, а часто і необхідність здійснювати тлумачення і застосування іноземного права. Враховуючи багатоманітність сучасних правовідносин з іноземним елементом, складність їх структури та значну кількість нормативно-правових джерел, зорієнтуватися у питаннях його кваліфікації та застосування без ґрунтовних теоретичних знань основ міжнародного приватного права не видається за можливе.
Викладання загальної частини курсу «Міжнародне приватне право» покликане дати студентам можливість отримати системні знання про поняття, методи, систему, функції, джерела та основні категорії міжнародного приватного права, засвоїти вчення про його суб’єктів, а також місце у правовій системі, комплексно засвоїти основні поняття та категорії міжнародного приватного права. Особлива частина курсу «Міжнародне приватне право» спрямована на формування у студентів системного розуміння специфіки правового, зокрема, колізійного, регулювання ускладнених іноземним елементом відносин у різних сферах суспільного життя. Це передбачає як вивчення нормативно-правової бази (включаючи значну кількість міжнародних актів) у відповідних галузях приватних відносин, так і поступове опанування системою найбільш поширених формул прикріплення та сферою їх застосування у речових, договірних, недоговірних, сімейних, спадкових, трудових відносинах, відносинах інтелектуальної власності та міжнародного комерційного арбітражу.
Метою викладання курсу є розкриття значення міжнародного приватного права у належному правовому урегулюванні ситуації, коли відносини суб’єктів приватного права пов’язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.
В результаті вивчення курсу студенти повинні:
– опанувати існуючі в доктрині підходи до визначення ознак, предмету, поняття, функцій міжнародного приватного права та його співвідношення з іншими елементами правової системи;
– оволодіти основними елементами понятійно– категоріального апарату у сфері міжнародного приватного права, вільно оперувати ними при обговоренні та вирішенні проблемних ситуацій;
– розуміти сутність і призначення колізійних норм, знати особливості їх структури та вміти застосовувати основні формули прикріплення;
– знати найбільш важливі джерела правового регулювання у різних сферах міжнародного приватного права.
Для успішного вивчення курсу студенти повинні, використовуючи та поглиблюючи здобуті теоретичні знання, оволодіти спеціальною літературою, навчальними і методичними посібниками, рекомендований перелік яких міститься у даному практикумі.
Система курсу «Міжнародне приватне право» складається із загальної та особливої частин. Під час вивчення Загальної частини студенти ознайомлюються з темами № 1–10, Особливої частини – з темами № 11–21.
Курс «Міжнародне приватне право» вивчається студентами четвертого курсу юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка протягом двох семестрів навчального року. Навчальним планом для вивчення дисципліни «Міжнародне приватне право» відведено 120 годин навчальних занять. З них на лекції відведено – 66 годин, на семінарські завдання – 50 годин.
З усіх тем курсу проводяться лекційні заняття. За вибором викладача можуть використовуватись різні форми та методи контролю знань студентів: опитування, доповнення відповіді, розв’язання казусів, складання проектів документів, виконання самостійних робіт, тестові завдання тощо. Рівень знань, підготовленості, ерудиції, активності студентів оцінюється викладачем самостійно.
Формою контролю у першому семестрі є залік. Завершується вивчення дисципліни «Міжнародне приватне право» складанням іспиту.
Тематичний план курсу «Міжнародне приватне право»
| №№ | Назва теми | Кількість годин | ||
| Л | П | |||
| Перший семестр | ||||
| Поняття, предмет і методи МПП | ||||
| Історія і наука МПП | ||||
| Джерела МПП | ||||
| Колізійні норми. Загальні положення | ||||
| Загальні засади правозастосування в МПП | ||||
| Фізичні особи як суб’єкти МПП | ||||
| Юридичні особи як суб’єкти МПП | ||||
| Держава як суб’єкт МПП | – | |||
| Право власності в МПП | ||||
| Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні | ||||
| Всього (перший семестр): | ||||
| Другий семестр | ||||
| Загальні положення про договірні зобов’язання у МПП | ||||
| Загальна характеристика відносин купівлі-продажу в МПП | ||||
| Загальні положення зобов’язань з перевезення в МПП | ||||
| Розрахунки в МПП | ||||
| Недоговірні зобов’язання у МПП | ||||
| Авторське право та суміжні права в МПП | ||||
| Право промислової власності в МПП | ||||
| Спадкове і сімейне право у МПП | ||||
| Трудові відносини в МПП | ||||
| Міжнародний цивільний процес | ||||
| Міжнародний комерційний арбітраж | ||||
| Всього (другий семестр): | ||||
| Всього за курсом: |
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Тема 1. Поняття, предмет і методи міжнародного приватного права
Питання для обговорення
1. Колізія права як передумова виникнення міжнародного приватного права.
2. Предмет та методи міжнародного приватного права.
3. Склад норм міжнародного приватного права.
4. Поняття міжнародного приватного права.
5. Система міжнародного приватного права.
6. Функції міжнародного приватного права.
7. Основні етапи розвитку міжнародного приватного права.
8. Сучасні тенденції розвитку міжнародного приватного права.
Нормативні акти
Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 32. – Ст. 422; з наступними змінами і доповненнями.
Література
Ануфриева Л.П. Международное частное право: В 3–х т. Том. 1. Общая часть: Учебник. – М.: Издательство БЕК, 2002. – с. 7–102.
Ерпылева Н.Ю. Понятие, предмет, система и источники международного частного права. //Международное частное и публичное право. – 2002. – № 1. – С. 18–29.
Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. – К.: Україна, 2000. – 429 с.
Корчиго Е.В., Катков Д.Б. Некоторые вопросы российской доктрины международного частного права (МЧП). // Государство и право. – 2001. – № 10. – С. 76–88.
Лунц Л.А. Курс международного частного права. Общая часть. – М.: Юрид. лит., 1973. – С. 11–60; 125–170.
Международное частное право: Учебник / Ануфриева Л.П., Бякишев Г.К., Дмитриева Г.К и др.; Отв. ред. Дмитриева Г.К. – М.: ТК Велби, Изд–во Проспект, 2004. – С. 7–67.
Мережко А.А. Коллизионное право США. – К.: Юстиниан. – 2003. – 123 с.
Мережко А. Эволюция международного частного права. // Юридическая практика. – 24.04.02. – № 17. – <http://yurpractika.com/article.php?id=10001150> (03.05.09).
Мережко О.О.Історія виникнення та розвитку міжнародного приватного права та його науки // Актуальні пробл. міжнар. відносин. – 1999. – Вип. 14, ч. 1. – С. 65–72.
Міжнародне приватне право. Науково-практичний коментар Закону / За ред. доктора юридичних наук, проф. А. Довгерта. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. – 352 с.
Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право: Підручник. – 3–є вид., доп. і перероб. – К.: Атіка, 2003. – С. 3– 35.
Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право: Підручник. – 4–те вид., переробл. і доп. – К.: Атіка, 2009. – С. 5– 16.
Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2008. – С. 7–35.
Юлдашев О.Х. Міжнародне приватне право: Академічний курс: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2004. – С. 14– 30.
Методичні вказівки
При вивченні даної теми студенти повинні усвідомити, що передумовою виникнення міжнародного приватного права є колізіяміж правом різних держав. Така колізія може виникати з різних причин: по-перше, у зв’язку із тим, що у відносини вступають особи різної національної належності; по-друге, у тих випадках, коли юридичні факти, що є причинами виникнення, зміни чи припинення правовідносин, мають місце в одній країні (чи у різних країнах), а їх наслідки – в іншій (інших) країні (країнах). Розташування об’єкту правовідносин на території іноземної держави також є причиною колізії між правом різних держав.
Колізія виявляється у можливості застосування права двох і більше держав до одних і тих самих відносин. В свою чергу, право різних держав може по-різному регулювати такі відносини.
Для подолання колізії або для її повного уникнення була створена система спеціальних норм, які складають міжнародне приватне право.
Предметом регулювання міжнародного приватного права є міжнародні приватні відносини.
«Міжнародність» відносин у даному випадку означає наявність у них іноземного елементу. При цьому слід звернути увагу студентів, як саме може виявлятися іноземний елемент у відносинах.
Приватний характер відносин виявляється у тому, що вони засновані на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасниківі.
Тому, предметом регулювання міжнародного приватного права традиційно є цивільно-правові, сімейні відносини, певна частина трудових відносин з іноземним елементом.
У багатьох країнах до предмету міжнародного приватного права належать відносини міжнародного цивільного процесу, хоча вони не є приватноправовими.
При цьому слід підкреслити те, що лише одночасна наявність іноземного елементу та «приватності» відносин дозволяє віднести їх до предмету регулювання міжнародного приватного права.
Міжнародне приватне право має власні методи регулювання, які обумовлені специфікою його предмету. Зокрема, розрізняють колізійний та матеріально-правовий методи.
Разом із тим, оскільки ця галузь права регулює саме приватноправові відносини їй притаманний диспозитивний метод регулювання, який властивий приватному праву в цілому. Основні характеристики цього методу: рівність сторін, автономія волі, вільне волевиявлення.
Використання колізійного методу дозволяє вирішити, право якої держави слід застосувати для вирішення конкретної справи. Він пов’язаний із застосуванням колізійних норм, що містять правила вибору права, яке підлягає застосуванню. Колізійні норми можуть міститися як у внутрішньому законодавстві, так і у міжнародних договорах.
У зв’язку із тим, що вибір права здійснюється за допомогою норм, які відсилають до права певної держави, вказаний метод ще іменують відсилочним та опосередкованим.
Виділяють декілька етапів правозастосування у випадку використання колізійного методу: 1) аналіз фактичних обставин справи; 2) вибір права за допомогою колізійної норми (вирішення колізійного питання); 3) застосування матеріальних норм обраного права.
Доцільно також звернути увагу студентів на проблеми застосування колізійного методу (наприклад, на непередбачуваність застосовуваного права, «колізію колізій», «кульгаючі відносини»).
Використання матеріально-правового методу означає застосування до приватних відносин з іноземним елементом матеріально-правових норм, які є спільними для різних держав. Таким чином, використання матеріально-правового методу дозволяє уникнути колізій між правом різних держав, оскільки у цьому разі проблема вибору права не існує взагалі.
Матеріально-правові норми, які є спільними для різних держав, містяться у міжнародних договорах, створення яких є результатом уніфікаціїправових норм. При цьому викладач, якщо вважає за необхідне, може детальніше зупинитися на етапах уніфікації матеріально-правових норм, а також інших питаннях, пов’язаних з уніфікацією.
Важливо пояснити студентам, що незважаючи на очевидні переваги матеріально-правового методу, він також має певні складнощі у використанні. Вони виявляються у процесі створення, тлумачення уніфікованих норм, у тому, що держави не завжди бажають приєднуватися до міжнародних договорів, вважаючи, що певні групи відносин повинні регулюватися виключно національним законодавством (наприклад, сімейні, спадкові відносини).
Розглядаючи методи міжнародного приватного права, слід наводити приклади колізійних та матеріально-правових норм, з тим щоб студенти могли краще зрозуміти, у чому полягають особливості їх застосування.
Міжнародне приватне право як галузь права є системою правових норм. В залежності від способу регулювання, що використовується у них, розрізняють колізійні та матеріально-правові норми.
Особливістю колізійних норм є те, що вони не регулюють прав та обов’язків учасників відносин, а лише вказують, право якої держави слід застосувати для визначення цих прав та обов’язків. Тому ці норми мають характер відсилочних.
В залежності від механізму створення і прийняття колізійні норми поділяються на внутрішні та міжнародні.
Внутрішні – це норми, які держава розробляє і застосовує у межах своєї юрисдикції. Вони містяться у внутрішніх законодавчих актах відповідної держави (наприклад, у Законі України «Про міжнародне приватне право»).
Міжнародні колізійні норми створюються і приймаються у результаті узгодження волі держав – учасниць відповідної міжнарожаної угоди.
Матеріально-правові нормивизначають права та обов’язки суб’єктів права, тобто регулюють відносини безпосередньо. Тому їх іменують прямими.
За механізмом створення і прийняття вони також поділяються на міжнародніта внутрішні.
Міжнародні матеріально-правові норми містяться у міжнародних договорах, внутрішні – у внутрішньому законодавстві (наприклад, норми Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Закону України «Про режим іноземного інвестування»).
Викладач, якщо вважає за доцільне, може розкрити різні доктринальні точки зору, щодо того, чи є матеріально-правові норми нормами міжнародного приватного права.
До складу норм міжнародного приватного права також входять норми міжнародного цивільного процесу. Вони регламентують діяльність суду та інших правозастосовчих органів під час розгляду спорів із відносин, ускладнених іноземним елементом, визнання і виконання рішень із них.
Розкриваючи питання щодо змісту норм, які регулюють цивільний процес, можна звернути увагу на дискусію з приводу належності норм міжнародного цивільного процесу до міжнародного приватного права.
Вивчаючи тему, необхідно висвітлити точки зору щодо місця міжнародного приватного права у правовій системі. Так, згідно з однією із них міжнародне приватне право належить до міжнародного права у широкому розумінні. Представники іншої точки зору наголошують на тому, що міжнародне приватне право входить до системи внутрішнього права кожної держави. Третя точка зору полягає у тому, що міжнародне приватне право – це полісистемний комплекс, який частково належить до міжнародного публічного права, а частково до внутрішнього приватного права держави. Четверта точка зору у тому, що міжнародне приватне право має наднаціонально-правову природу і складається із особливих норм, які не належать ні до внутрішнього права, ні до міжнародного права.
Після того, як викладач розкрив питання щодо колізії права, предмету, методів, норм міжнародного приватного права, його місця у правовій системі, він може дати визначення міжнародного приватного права як галузі права, яке, звичайно, буде залежати від його власного бачення означених питань. Одним із можливих визначень є наступне.
Міжнародне приватне право – це галузь права, яка складається із системи колізійних та матеріально-правових норм, що регулюють приватноправові відносини з іноземним елементом на підставі юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової відокремленості учасників відносин.
Також слід звернути увагу студентів на те, що термін «міжнародне приватне право» вживається для позначення не лише галузі права, але й науки та навчальної дисципліни. Система науки міжнародного приватного права та навчальної дисципліни складається із Загальної та Особливої частин, а також Міжнародного цивільного процесу, Міжнародного комерційного арбітражу, Міжнародного інвестиційного арбітражу. Загальна частина складається із вчення про предмет та метод, систему норм, джерела, колізійну норму, правозастосування, правове положення суб’єктів та право власності. Спеціальна частина присвячена дослідженню (вивченню) договірних, недоговірних зобов’язань, спадкових, трудових, шлюбно-сімейних відносин з іноземним елементом.
Функціями міжнародного приватного права є регулятивна та охоронювальна. В окремих випадках (якщо неможливо застосувати уніфіковані матеріально-правові норми) для виконання цих функцій слід подолати колізію між правом різних держав. Тому, серед функцій міжнародного приватного права виділяють функцію «вирішення колізійного питання».
Завершуючи розгляд теми «Поняття міжнародного приватного права», викладач може виділити основні періоди розвитку міжнародного приватного права, характеризуючи кожен із них, а також звернути увагу на сучасні тенденції його розвитку.
Завдання
Завдання № 1
Які з наведених відносин є предметом регулювання міжнародного приватного права?1. Відносини між громадянином Китайської Народной Республіки (КНР) Р. та консульством України у Шанхаї (КНР) з приводу оформлення візи Р. для в’їзду в Україну.2. Відносини між громадянином України В. та Державною митною службою України з приводу того, що В. намагався вивезти з України брухт дорогоцінних металів.3. Відносини з договору поставки, укладеного між юридичною особою за правом України Х. та юридичною особою за правом Польщі У., за яким Х. зобов’язується поставити товар зі свого складу у м. Києві, а У. зобов’язується прийняти товар та оплатити його.4. Відносини з договору поставки, укладеного між юридичною особою за правом України Х. та юридичною особою за правом Польщі У., за яким Х. зобов’язується поставити товар до м. Варшава, а У. зобов’язується прийняти товар та оплатити його.5. Відносини з договору відступлення права вимоги (цесії), у якому цедентом є юридична особа за правом України, а цесіонарієм – юридична особа за правом Російської Федерації, якщо цедент передав цесіонарію право вимоги із договору, укладеного між ним та іншою юридичною особою за правом України?6. Відносини з трудового договору між громадянином КНР Ф. та представництвом юридичної особи за правом КНР в Україні, за яким Ф. приймається на роботу у представництво на посаду заступника голови представництва?7. Відносини між органом реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) з приводу реєстрації шлюбу між громадянською України та громадянином ФРН в Україні.8. Відносини між консулом України в іноземній державі та громадянином України з приводу посвідчення заповіту, якщо все майно, що заповідається, знаходиться в Україні.9. Відносини з приводу відшкодування шкоди власником автомобіля громадянином З., який під час керування автомобілем у м. Києві, збив громадянина Франції Л. 10. Відносини з договору поставки меблів, укладеного між Міністерством юстиції України та італійською фірмою, за яким остання зобов’язувалася поставити міністерству меблі.Завдання № 2
Громадянин України М. та громадянин України Т. уклали між собою договір купівлі-продажу, за яким Т. (продавець) зобов’язаний був доставити родичу М. громадянину ФРН Ш. у Мюнхен товар, що був предметом договору купівлі-продажу, укладеного між М. та Т. Договір купівлі-продажу між М. і Т. був укладений на території України. М. повністю розрахувався за товар на території України.Які відносини належать до предмету регулювання міжнародного приватного права? Як може виявлятися іноземний елемент у відносинах, що є предметом регулювання міжнародного приватного права? Чи регулюються відносини з договору купівлі-продажу, укладеного між М. і Т., міжнародним приватним правом?Завдання № 3
Громадянин КНР Д. має намір навчатися у одному із ВУЗів України. Для цього йому серед іншого необхідно: 1) отримати запрошення від Міністерства освіти і науки України на навчання; 2) отримати візу для в’їзду в Україну; 3) укласти договір страхування від нещасних випадків із страховою компанією; 4) придбати квиток на рейс «Пекін – Київ»; 5) укласти договір оренди квартири у м. Києві.Які з відносин, учасником яких буде Д., регулюватимуться міжнародним приватним правом? Визначте їх структуру (юридичний факт, суб’єкти, об’єкт, зміст).Завдання № 4
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» (далі – Закон) цей Закон застосовується до питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом. Відомо, що використання колізійних норм, які містяться у Законі, може призвести до застосування права іноземної держави. У зв’язку із цим, на Ваш погляд:Чи не суперечить норма ч. 1 ст. 2 Закону положенням ч. 2 ст. 6 цього ж Закону, де встановлено, що: «Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права»? Завдання № 5Дайте загальну характеристику етапів застосування колізійного методу для регулювання відносин з іноземним елементом.
Які проблеми можуть виникати під час використання цього методу? Яким чином, на Ваш погляд, їх можна уникнути?
Завдання № 6Дайте обґруновані відповіді на наступні запитання:
У чому полягають переваги матеріально-правового методу? Чи має цей метод недоліки? Якщо так, то які саме? На Ваш погляд, чи доцільним є створення уніфікованих матеріально-правових норм, які б регулювали усі групи відносин, що складають предмет міжнародного приватного права?
Завдання № 7Існують наступні точки зору щодо місця міжнародного приватного права у правовій системі: 1) міжнародне приватне право є частиною міжнародного публічного права; 2) міжнародне приватне право є частиною національного права певної держави; 3) міжнародне приватне право – є системою особливих норм, що не належать ні до міжнародного публічного права, ні до національного права держав.Які аргументи можна навести на користь кожної із цих точок зору? Які аргументи можна висунути проти кожної з них? Яку з наведених точок зору підтримуєте Ви? Тести1. Відмітьте групу (групи) відносин, що є предметом регулювання міжнародного приватного права (згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право»):
А) цивільно-правові відносини;
Б) сімейні відносини з іноземним елементом;
В) трудові відносини між роботодавцем (юридичною особою за правом України) та працівником (громадянином Російської Федерації);
Г) відносини щодо визнання і виконання на території України рішення іноземного суду з цивільної справи.
2. Суб’єктами відносин, що складають предмет міжнародного приватного права, можуть бути (згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право»):
А) лише фізичні особи;
Б) лише юридичні особи;
В) фізичні та юридичні особи;
Г) фізичні, юридичні особи, держава;
Д) лише держави та міжнародні організації.
3. Згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент – ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:А) – хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без
громадянства або іноземною юридичною особою; – товари, що є предметом правочину, перетинають митний кордон України; – юридичний факт, який впливає на виникнення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави;Б) – хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без
громадянства або іноземною юридичною особою; – об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; – юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави;В) – два і більше учасників правовідносин є іноземцями, особами без
громадянства або іноземними юридичними особами; – об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; – юридичний факт, який впливає на припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави.
4. У випадку використання колізійного методу для регулювання приватноправових відносин з іноземним елементом виділяють наступні етапи правозастосування:
А) 1) аналіз фактичних обставин справи; 2) аналіз цивільного законодавства України; 3) застосування аналогії закону до відносин, що неврегульовані цивільним законодавством;
Б) 1) аналіз фактичних обставин справи; 2) аналіз цивільного законодавства України; 3) застосування аналогії права до відносин, що неврегульовані цивільним законодавством;
В) 1) аналіз фактичних обставин справи; 2) вибір права за допомогою колізійної норми; 3) застосування матеріальних норм обраного права.
5. Використання матеріально-правового методу для регулювання приватноправових відносин з іноземним елементом означає:
А) застосування до відносин матеріально-правових норм міжнародних договорів;
Б) застосування до відносин матеріально-правових норм обраного національного права;
В) використання матеріально-правових способів захисту прав учасників приватноправових відносин з іноземним елементом.
6. Норми міжнародного цивільного процесу регулюють:
А) процес укладення цивільно-правових договорів;
Б) процес укладення цивільно-правових договорів з іноземним елементом;
В) правила підсудності судам України справ з іноземним елементом;
Г) процесуальну правоздатність та дієздатність іноземців в Україні.
Контрольні питання
1. Чому виникло міжнародне приватне право?
2. Як може виявлятися іноземний елемент у приватних відносинах?
3. Які недоліки колізійного методу правого регулювання?
4. У яких джерелах містяться матеріально-правові норми, що регулюють приватноправові відносини з іноземним елементом?
5. Чи є міжнародний цивільний процес складовою частиною міжнародного приватного права?
6. Чим характеризується сучасний період розвитку міжнародного приватного права?
Тема 2. Історія і наука міжнародного приватного права
Питання для обговорення
1. Зародження міжнародного приватного права.
2. Розвиток доктрини міжнародного приватного права у ХІІІ–XVIII ст. у Західній Європі.
3. Розвиток доктрини міжнародного приватного права у XIX–ХХ ст.
4. Розвиток науки міжнародного приватного права у дореволюційній Росії.
5. Наука міжнародного приватного права у радянський період.
6. Розвиток науки міжнародного приватного права в Україні.
Перелік питань з теми, що не охоплюються курсом і не винесені на практичне заняття
1. Зародження міжнародного приватного права в пам’ятках руського права (Х–ХІІІ).
2. Теорії статутів ХІІ–XVШ ст.
3. Наука міжнародного приватного права у дореволюційній Росії у ХІХ ст. та на початку ХХ ст.
4. Англо-американська територіальна доктрина.
5. Територіальна доктрина МПП.
6. Національна теорія: основні положення.
7. Новітні доктрини міжнародного приватного права.
8. Міжнародні наукові асоціації та їх роль у розвитку доктрини міжнародного приватного права.
9. Історія виникнення і розвитку доктрини транснаціонального торгового права (lex mercatoria).
10. Роль доктрини в уніфікації та гармонізації у міжнародному приватному праві.
Література
Абдуллин А.И. Становление и развитие науки международного частого права в России: проблема понимания природы международного частного права в трудах российских правоведов XIX в. // ЖМЧП. – 1996. – № 3.
Абдуллин А.И. Очерки истории международного частного права в России // Проблемы понимания природы международного частного права в трудах российских правоведов XIX – ХХ в.). Казань, 2004.
Ануфриева Л.П. Соотношение международного публичного и международного частного права: правовые категории. – М., 2002.
Ануфриева Л.П. Международное частное право: В 3-х т. Том 1. Общая часть. – М.: БЕК, 2000.
Богуславский М.М. Международное частное право. – М.: Юристъ, 1998.
Буткевич О.В. Міжародне право середніх віків / К.: Вид-во гуманіт. л-ри, 2008. – 672 с.
Берман Гарольд Дж. Западная традиция права: Эпоха формирования. М., 1998.
Грабарь В.Э. Материалы к истории литературы международного права в России (1647-1917). – М.: Изд-во Академии наук СССР, 1958. – 491 с.
Грабарь В.Э. Материалы к истории литературы международного частного права в России.М., 1958.
Довгерт А.С. Международное частное право Украины: итоги развития за 12 лет независимости // Суспільство. Держава. Право. – 2003. – Вип. 3. – С. 11-21.
Звеков В.П. Международное частное право. Курс лекций. – М., 1999. – С. 34-39.
Исаад М. Международное частное право. – М., 1989.
Исаад М. Международное частное право: современные проблемы. – М., 1994.
Кисиль В.И. Правовая реформа СССР и некоторые аспекты международного частного права // Советское государство и право. – 1990. – № 1. – С. 98-104.
Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. – К.: Україна, 2000. – С. 3-38.
Кудряшов С.М. Страницы истории: Николай Павлович Иванов (зарождение науки международного частного права в России) // Московский журнал международного права. – 1994. – № 4.
Кудашкин В.В. Правовое регулирование международных частных отношений. – СПб., 2004.
Лукашук И.И. Международное право в судах государств. – М., 1993.
Лунц Л.А. Развитие советской доктрины по международному частному праву // Советское государство и право. – 1977. – № 12. – С. 48-57.
Лунц Л.А. Курс международного частного права: В 3 т. – М.: Спарк, 2002. – 1007 с.
Лунц Л.А. Международное частное право. – М., 1970. – С. 104-135.
Маковский А.Л. Новый этап в развитии международного частного права в России // Журнал российского права. – 1997. – № 1. – С. 147-151.
Матвеев Г.К. Предмет, система и задачи дальнейшего развития международного частного права // Советский ежегодник международного права. – 1978. – М.: Наука, 1980. – С. 285-297.
Мартенс Ф.Ф. Современное международное право цивилизованных народов. – СПб; Изд. 3- е, 1895. – Т.1.
Международное частное право: современная практика. Сборник статей под ред. М.М. Богуславского и А.Г. Светлова. – М.: ТОН – Остожье, 2000.
Международное частное право. Современные проблемы. – М.: ТЕИС, 1994.
Мережко А.А. История международно-правовых учений. – К.: Таксон, 2006. – 492 с.
Мережко А.А. Наука международного частного права: история и современность. – К.: Таксон, 2006. – 356 с.
Мережко А.А. Транснациональное торговое право (lex mercatoria). – К.: Таксон, 2002.
Мережко А.А. Наука международного частного права: история и современность. – К.: Таксон, 2006.
Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми / За редакцією проф. А. Довгерта. – К.: Український центр правничих студій, 2001.
Перетерский И.С., Крылов С.Б. Международное частное право. – М., 1959. – С.20-28.
Проблемы современного международного частного права. – М., 1988.
Садиков О.Н. Развитие советской науки международного частного права. Всесоюзный научно-исследовательский институт советского законодательства. Ученые записки ВНИИСЗ. – М., 1971. – Вып. 23. – С. 78-90.
Садиков О.Н Международное частное право: современные проблемы. – М., 1994. – С. 32-76, 77-83.
Садиков О.Н. Развитие советской науки международного частного права // Ученые записки ВНИИСЗ. – 1971. – Вып.23.
Методичні вказівки
Вивчення історії міжнародного приватного права доводить, що для появи норм міжнародного приватного права, а в наступному і доктрини (науки) в цій сфері, необхідним є наявність таких передумов. По-перше, існування держав чи інших територіальних одиниць з різними системами цивільного законодовства; по-друге, здійснення товарного та іншого обігу між населенням цих держав (інших відокремлених утворень); по-третє, визнання прав іноземців.
Наявність цих передумов була характерна для епохи середньовіччя, зокрема, в Західній Європі виникнення міжнародного приватного права пов’язують з торгівлею, яку вели в ХІІІ – ХV ст. міста Північної та Середньої Італії – Болонья, Модена, Венеція, Генуя та інші. Кожне з цих міст мало власну кодифікацію місцевих звичаїв (статутів). Саме тоді виникли перші колізії між статутами різних автономних міст-держав, а також питання про те, чи можна застосовувати статути до іноземних купців. Юристи того часу намагались вирішити колізійні питання шляхом тлумачення джерел римського права, яке продовжувало широко застосовуватись, але не мало колізійних норм. Так виникла течія глосаторів, які робили на полях або між рядками Кодексу Юстиніана примітки (пояснення), що отримали назву «глоси». Школа глосаторів нараховує більше ніж 47 прізвищ, а засновником її вважається італійський юрист Ірнерій.
В подальшому глосаторів змінила школа постглосаторів або коментаторів (ХІV), найвідомішими представниками якої є вчений Бартол (1314-1357) та його учень Бальд (1327-1400), які вважаються засновниками доктрини міжнародного приватного права. Постглосатори складали коментарі до текстів римського права. Суть теорії постглосаторів полягає в тому, що колізійні принципи слід встановлювати виходячи із змісту матеріальних норм цивільного права.
Подальший етап розвитку науки міжнародного приватного права пов’язується з діяльністю статутаріїв (ХVІ – ХVІІ). Народження цієї течії обумовлено феодальною роздробленістю деяких європейських країн (Франції, Італії, Голландії). Наприклад, у Франції кожна провінція мала свої системи права (кутюми, звичаї), що породжувало колізії між ними. Головна ідея теорії статутів полягала в тому, щоб розподілити всі статути на класи, після чого визначити, які з них мають територіальний та екстериторіальний характер застосування. Представниками голландської школи статутаріїв є такі юристи як Ульрік Губер (1636-1694), який висунув теорію «міжнародної вічливості», Павел Вут (1616-1667) та інші.
В ХІХ ст. виникає англо-американська територіальна доктрина, суть якої полягає в тому, що держава в принципі застосовує лише власне право, але вона може визнавати суб’єктивні права, засновані на іноземному законі, в силу принципу міжнародної ввічливості. Американська доктрина цього періоду відзначається тим, що час саме тоді член Верховного суду США, професор Гарвардської школи права Джозеф Сторі (1779-1845) запропонував термін «міжнародне приватне право».
Із інших теорій ХІХ-початку ХХ ст. слід звернути увагу на теорію «міжнародно-правової спільноти», яку висунув німецький юрист Карл фон Савіньї та «національну теорію» італійського політичного діяча Паскуале Манчіні.
Ідеї Савіні і Манчіні були закладені в основу вчення «універсалістів» (Фіоре – в Італії, Т. Ассер – в Голландії, А. Вейс у Франції та інші). Універсалісти намагалися побудувати систему колізійних норм виходячи із міжнародно-правових засад. На противагу цій течії з’явилася теорія «партикуляристів» ( Е. Бартен, Ф. Кан), представники якої вважали, що колізійні питання необхідно вирішувати виходячи з національного права.
У ХХ ст., з одного боку, відбувався подальшій розвиток теорій «партикуляристів» та «універсалістів», а з іншого – на доктрини міжнародного приватного права впливали такі загальні теорії права як юридичний позитивізм, нормативізм, теорії американської «реалістичної школи». Видатними представниками науки міжнародного приватного права цього періоду є : М. Вольф, Дж. Чешир, Л. Раапе, П. Норт, А. Батіфоль, Б. Карі.
Посилення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, здійснення широкомаштабної уніфікації призвело до того, що міжнароднке приватне право у ХХ ст. вийшло за межі суто колізійного права. Найбільш відомою теорією кінця ХХ ст. стала доктрина «права міжнародної торгівлі», або сучасного lex mercatoria, прибічниками якої є К. Шмітхоф (Англія), Б. Гольдман, Ф. Кан ( Франція), П. Лалів (Швейцарія), О. Мережко (Україна).
Наука міжнародного приватного права дореволюційної Росії виникла у другій половині ХІХ ст. Російська література міжнародного приватного права представлена роботами таких видатних вчених: М. Брун, М. Іванов, П. Казанський, М. Капустін, К. Малишев, Ф. Мартенс, Б. Нольде.
Виділяють три етапи розвитку науки міжнародного приватного права СРСР: перший етап (1917-1930) характеризувався становленням науки; другий етап (1930-1940) полягав у розробці системи та основних положень радянської науки міжнародного приватного права; третій етап (1940-1991) характеризувався широким вивченням теоретичних та практичних питань міжнародного приватного права. Витоки радянської науки ми знаходимо у працях В. Грабаря, В. Корецького, С. Крилова таінших. Першим підручником з міжнародного приватного права стала праця професора А. Макарова «Основні засади міжнародного приватного права» (1924 р.).
Українська наука міжнародного приватного права розвивалася як складова радянської науки, а з 1991 року починається етап самостійного розвитку вітчизняної доктрини міжнародного приватного права. Видатними вченими, які представляють вітчизняну науку міжнародного приватного права, є В.М. Корецький, Г.К. Матвєєв, Ю.К. Матвеєв, А.С. Довгерт, В.І. Кисіль, О.А. Підопригора, А.Г. Хачатурян, О.О. Мережко, Г.А. Цірат, В.Л. Чубарєв та інші.
Завдання
Завдання № 1
Визначте значення порівняльно-правового напрямку в науці міжнародного приватного права. Знайдіть спільні риси та розбіжності між порівняльним правом та міжнародним приватним правом.
Завдання № 2
Складіть порівняльну таблицю європейської та американської доктрини міжнародного приватного права за такими критеріями: предмет правового регулювання, джерела регулювання, розбіжності у підходах до колізійних питань, співвідношення з міжнародним та національним правом.
Завдання № 3
Визначте основні постулати теорії транснаціонального права.
Тести
1. Міжнародне приватне право виникло в:
А) Стародавньому Римі;
Б) Візантійській імперії;
В) середньовічній Італії;
Г) США.
2. Принцип «автономії волі сторін» першим розробив вчений:
А) Бартол;
Б) Савіньї;
В) Губер;
Г) Дюмулен.
3. Термін «міжнародне приватне право» запропонував:
А) німецький вчений К.Ф. Савіньї;
Б) американський вчений Дж. Сторі;
В) американський вчений А. Еренцвейг;
Г) російській вчений П. Казанський.
4. Наука міжнародного приватного права в Росії виникла в:
А) другій половині ХІХ ст.;
Б) ХІІІ ст.;
В) першій половині ХVІІІ ст.;
5. Засновником української науки міжнародного приватного права вважається:
А) Л.А. Лунц;
Б) М.П. Іванов;
В) М.І. Брун;
Г) В.М. Корецький.
Тема 3: Джерела міжнародного приватного права
Питання для обговорення
1. Поняття та види джерел міжнародного приватного права.
2. Які норми внутрішньодержавного права є джерелом міжнародного приватного права і в яких актах національного законодавства вони можуть міститися?
3. Судова та арбітражна практика як джерело міжнародного приватного права.
4. Міжнародні та торгівельні звичаї як джерело міжнародного приватного права.
5. Міжнародні угоди (договори) як джерело міжнародного приватного права.
Нормативні акти
Конституція України від 28 червня 1996 року. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141; з наступними змінами і доповненнями.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356; з наступними змінами і доповненнями.
Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 32. – Ст. 422; з наступними змінами і доповненнями.
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 pоку // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 23. – Ст. 21; з наступними змінами і доповненнями.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 року. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 23. – Ст. 161; з наступними змінами і доповненнями
Інкотермс. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року). // Урядовий кур’єр. – 2002, 04. – № 63, (03.04.2002), № 68 (10.04.2002).
Література
Алексеев С.С. Теория права.– М.: БКК, 1995.– 320 с.
Алекссев С.С. Частное право: Научно-публицистический очерк – М.: Статут, 1999. – 160 с.
Ануфриева Л. Международное частное право: В 3– х т. Том 1 Обшая часть. – Учебник, М: БЕК., 2000.– 288 с.
Ануфриева Л. П. Международное частное право: В 3– х т. Том 2 Особенная часть. Учебник. М.: БЕК, 2000.– 656 с.
Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. 5–е изд., перераб. и доп.. – М.: Юристъ, 2004. – 604 с.
Гаврилов В.В. Международное частное право.– М.: Норма–Инфра. – М, 2000. – 304 с.
Галенская Л.Н. Международное частное право: Учебное пособие – Л.: Издательство ЛГУ, 1983. – 233 с.
Дахно І.І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб.– К.: МАУП, 2001. – 312с.
Дмитриева Г.К., Довгерт А.С. Международное частное право: Учеб. пособие. – М.: Юристъ, 1993. – 167 с.
Довгерт А.С. Гармонізація цивільного (приватного) права в Європі // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Матеріали науково-практичної конференції. – Жовтень. – К., 1998. – С. 237–240.
Звеков В. П. Международное частное право: Курс лекцій. – М.: Норма–Инфра. – М, 1999. – 686 с.
Иссад М. Международное частное право. – М.: Прогресс, 1989. – 399 с.; 1999. – 367с.
Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. – К.: Україна, 2000. – 430 с.
Крылов С.Б. Международное право, – М.: Юриздат, 1949. – 548 с.
Лунц Л.А. Курс международного частого права: В 3–х т. – М.: Спарк, 2002,– 1007 с.
Международное частное право/ Под ред. Г.К. Матвеева. – К.: Вища школа, 1985. – 176 с.
Международное частное право: Краткий курс / Под ред. Н.И. Марышевой.– М.: Контракт, Инфра, 2001.– 284 с.
Международное частное право: Учебник / Под ред. Г. К. Дмитриевой.– М.: Проспект, 2000. – 656 с.
Попов: А.А. Международное частное право.– X.: РА, 1998. – 220 с.
Попов А.А. Международное частное право: Учеб. пособие. – 2– е изд., доп. и перераб. – X.: Каравелла, 2000. – 244 с.
Чубарєв В.Л. Проблема співвідношення міжнародного і національного права та Конституція України / Конституція України – основа подальшого розвитку законодавства. 35. наук. праць: Вип. 2.– К.: Ін– т законод– ва ВРУ, 1997.– С. 44–56.
Чубарєв В.Л. Систематизація національного законодавства з точки зору ст. 9 Конституції України / Конституція України та проблеми систематизації законодавства. Зб-к наукових праць: Вин. 5. – К.: Ін–т законод–ва ВРУ, 1999. – С. – 32–43.
Методичні вказівки
Джерела міжнародного приватного права – це форми, які відображають його правові норми.
Всі джерела міжнародного приватного права слід поділити на два різновиди – національні та міжнародні.
До кола національних джерел міжнародного приватного права належать національне законодавство та національна судова та арбітражна практика, а міжнародні джерела складаються з міжнародних та торгівельних звичаїв і міжнародних угод (договорів).
Національне законодавство кожної окремої держави залишається головним джерелом міжнародного приватного права перш за все тому, що воно нерозривно пов’язано з тією чи іншою стороною фактично існуючих відносин, які потребують правового врегулювання.
У правових системах світу існує три системи розташування норм міжнародного приватного права у національному законодавстві:
1. у цивільних кодексах держав;
2. у спеціальних законах про міжнародне приватне право;
3. в окремих законах або інших нормативно-правових актах.
Першою системою розташування норм міжнародного приватного права є вміщення їх у цивільні кодекси держав як певною мірою автономної частини цих кодексів. Приміром, можна послатися на Ввідний закон 1896 р. до Німецького цивільного уложення. Ця кодифікація норм міжнародного приватного права після перегляду, відповідно до Закону про нове регулювання в галузі міжнародного приватного права (1996), залишається чинною і в сучасній ФРН. Своєрідною формою кодифікації норм міжнародного приватного права є широковідомий Кодекс Бустаманте (1928), який діє у незмінному вигляді більш ніж 70 років у п’ятнадцяти країнах Латинської Америки.
З розвитком кодифікаційних процесів законодавці багатьох держав пішли шляхом створення спеціальних національних законів про міжнародне приватне право. В основу цих законів, як зазначається у вітчизняній літературі, покладено пандектну систему, відповідно до якої їх тексти складаються із загальної частини, де викладено основні положення про міжнародне приватне право (умови дії колізійних норм, застосування іноземного права тощо), і особливої частини, яка містить конкретні колізійні приписи. Деякі з цих законів містять окремий розділ, що встановлює певні положення, які стосуються сфери міжнародного цивільного процесу. Серед останніх законів про міжнародне приватне право можна назвати Швейцарський Федеральний Закон 1987 р. та венесуельський Закон 1998 р. В Україні на даний час основним актом в сфері регулювання міжнародно-правових відносин є Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року (набрав чинності з 01 вересня 2005 р.).
Що стосується третього різновиду розміщення норм міжнародного приватного права, то він використовується або як самостійний (коли у державі відсутня одна з попередніх форм кодифікацій міжнародного приватного права), або як додатковий до однієї із зазначених типів кодифікації. Причому, він сам має два підвиди. В одних випадках це положення окремих законів, якими можуть бути навіть конституції держав (там, де вони існують). У другому – положення інших нормативно-правових актів, в яких у той чи інший спосіб вирішені питання, що мають відношення до сфери міжнародного приватного права. В Україні це, наприклад, Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р., або Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладення контрактів на користування надрами, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 р.
Ще одним критерієм класифікації законів та інших нормативно-правових актів як джерел міжнародного приватного права є їх поділ на спеціальні та загальні. До перших належать такі, що регулюють відносини лише цієї галузі права (наприклад, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»). До других – загальні, тобто такі, що регулюють відповідні відносини частиною своїх норм (наприклад, Господарський кодекс України (розділ VII), Цивільний процесуальний кодекс України (розділ X) та ін.
В іноземних державах, особливо тих, що належать до «родини континентального права», приблизно з 60-х років XX ст. практикується прийняття законів з питань міжнародного приватного права. У державах «родини загального права» прийняття таких законів не набуло значного поширення.
Судова й арбітражна практика.Це погляди суддів на певне питання, зафіксовані в рішеннях суду (судові прецеденти). Вони мають вирішальне значення для розв’язання судами аналогічних питань у майбутньому. Це характерно для держав «родини загального права».
За загальним розумінням, під прецедентом мається на увазі рішення судді, яке ним приймалось, за відсутності закону чи звичаю, на підставі такого правила, яке він встановив би, якби був законодавцем, дотримуючись при цьому традиції та судової практики. Прояви діяльності судів прецедентного характеру існують у будь-якій правовій системі, хоча, залежно від системи правосуддя, ієрархії її органів, процедур прийняття рішень тощо, суттєво різняться.
Для того, щоб судді мали змогу ознайомитись з прецедентною практикою, вона вивчається, узагальнюється, систематизується та видається у вигляді спеціальних зібрань, які і стають вагомими джерелами як внутрішнього національного права, так і міжнародного приватного права. Такими зібраннями є, наприклад, всесвітньовідомі видання Dicey’s Conflict of Laws (Великобританія) або Restatement of the Law, Second: Conflict of Laws (США).
Вважається, що для України судова й арбітражна практика не є джерелом права, у тому числі й міжнародного приватного права, хоча на практиці може бути дещо по-іншому. Водночас практично ніде не називаються загальновизнані принципи і норми міжнародного права, хоча їх слід вважати важливими джерелами міжнародного приватного права. Зовнішньополітична діяльність України, як зазначено у ст. 18 Конституції України, спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Основними джерелами є відповідне національне законодавство, частину якого становлять чинні міжнародні договори, згода па обов’язковість яких надана Верховною Радою України, ділові звичаї тощо.
Міжнародні звичаї засновані на послідовному і тривалому застосуванні певних правил. Зумовлені суверенітетом і рівністю держав, міжнародні звичаї стають обов’язковими для них.
Згідно зі ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, звичай є «доказом загальної практики, визнаної у якості правової норми». З цього визначення випливає, що міжнародний звичай повинен бути правилом поведінки певних суб’єктів відносин, яке є:
• застосовним та
• загальним.
Відомо, що звичай є джерелом як міжнародного публічного, так і міжнародного приватного права. Розмежування міжнародних звичаїв за сферою дії слід проводити відповідно до суб’єктів тих чи інших відносин: якщо звичай регулює владні відносини суб’єктів міжнародного права, тоді він є джерелом міжнародного публічного права. У міжнародному приватному праві при формуванні звичаїв первісною є поведінка самих учасників цивільного обороту, їх намір і воля дотримуватись породжених діловим життям неписаних правил, яка у подальшому визнається і судово-арбітражною практикою різних держав.
Різновидом міжнародних звичаїв є звичаї торговельні, які широко застосовуються у міжнародній торгівлі та торговельному мореплавстві. Вони є обов’язковими для застосування, якщо: 1) норми законодавства безпосередньо посилаються на них; 2) сторони під час укладання контракту погодилися регулювати свої відносини певним звичаєм. Якщо ж відносини між сторонами не врегульовано законодавством і умовами контракту, суд, вирішуючи спірне питання, може також застосовувати торговельні порядки.
Міжнародні та торговельні звичаї, судова й арбітражна практика є джерелами матеріально-правових норм у державах тією мірою, якою вони їх визнають.
Прикладами міжнародних звичаїв є: Міжнародні правила тлумачення торговельних термінів (Інкотермс) – документ, розробленим під егідою Міжнародної торгової палати ще у 1936 р., який неодноразово переглядався і нині є чинним у редакції 2000 року; Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (остання редакція 1993 р.); Уніфіковані правила по інкасо (редакція 1995 р.), Йорк–Антверпенські правила щодо загальної аварії (кодифіковані під егідою Міжнародної морської організації, остання редакція 1994 р.) тощо.
Крім того, Цивільний кодекс України містить спеціальну статтю 7, яка має назву «Звичай». Згідно з цією статтею цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту, під яким розуміється правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Цією статтею також встановлено правило, за яким звичай не застосовується, якщо він суперечить договору або актам цивільного законодавства.
Міжнародні договори.Практика регулювання правовідносин у договірній формі є важливою для держав, оскільки норми міжнародних угод у більшості правових систем – основне джерело регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного права. Міжнародні договори (угоди) містять уніфіковані норми, що спеціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин. Часто норми національного права є результатом трансформації міжнародної угоди у внутрішнє законодавство. Причому вони можуть визначати не тільки правовий статус іноземних суб’єктів права в певній державі, а й права та обов’язки таких суб’єктів за кордоном. Внутрішні за походженням, цивільно-правові за змістом, ці норми є матеріально-правовими нормами міжнародного приватного права.
Згідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів (1969), під договором розуміється міжнародна угода, укладена між державами в письмовій формі й регульована міжнародним правом незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, у двох чи кількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування.
Трансформація норм міжнародного договору у внутрішньодержавне право здійснюється шляхом прийняття державою відповідних національних нормативно-правових актів.
Згідно зі ст. 9 Конституції України та відповідно до ч. 1 ст. 10 Цивільного кодексу України, частиною національного законодавства стають тільки «чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України».
У ч. 2 ст. 10 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках, коли у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила міжнародного договору України. Таким чином законодавство України містить норми двох видів – власні національні і трансформовані відповідно до міжнародних договорів України, причому останні мають на території нашої держави переважну силу порівняно з першими.
Завдання
Завдання № 1
Громадянка Іванова в період існування Радянського Союзу уклала шлюб з громадянином Гігінієшвілі. Шлюб був зареєстрований в місті Житомир. Через деякий час подружжя переїхало на постійне місце проживання до Грузії. Гр. Гігінієшвілі є громадянином Грузії, Іванова своє громадянство не змінювала, залишившись громадянкою України. Під час конфлікту в Абхазії Іванова пропала безвісти. Гр. Гігінієшвілі та діти, що проживали разом з батьками в Грузії, бажають, щоб гр. Іванова була оголошена померлою. У Грузії гр. Івановій належало на праві власності нерухоме майно.
Чи існує міжнародний договір між Україною та Грузією, що регулює відповідні правовідносини? В установи якої держави слід звертатися? Право якої держави повинно застосовуватись до відповідних правовідносин?
Завдання № 2
Проживаючий в Київській області громадянин України Гомель, національність – німець, виїхав на постійне місце проживання до Німеччини і отримав там статус переселенця. В Україні в нього залишився будинок та гараж, а також рухоме майно – автомобіль. Щодо права власності на будинок виник спір між гр. Гомелем та гр. Дубенко – його родичем, що також виїхав на постійне місце проживання до Німеччини. Позов до нього був пред’явлений до німецького суду.
Чи зберіг гр. Гомель право власності на все своє майно? Чи має він право його продати, подарувати, скласти щодо нього заповіт? Право якої держави буде застосовуватись до даних правовідносин? Чи існує міжнародний договір між Україною та Федеративною Республікою Німеччина, що регулює дані правовідносини?
Завдання № 3
Англійський дипломат гр. Джонсон вступив у шлюб з гр. України Свєтлічною. Шлюб був зареєстрований в одному з органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) м. Києва. Свєтлічна прийняла прізвище чоловіка. Після закінчення строку свого перебування в Києві Джонсон повернувся до Англії (Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії). Дружина не змогла поїхати разом з чоловіком, оскільки їй необхідно було доглядати своїх непрацездатних батьків. Через деякий час Джонсон повідомив дружину, що він збирається одружитися на жінці, яка чекає від нього дитину. Для прискорення розірвання шлюбу в англійському суді, Джонсон просив дружину посвідчити у нотаріуса в м. Києві документ, що підтверджує факт її подружньої зради. Це пояснювалось тим, що на відміну від українського законодавства, за яким для розірвання такого шлюбу немає підстав, в англійському праві подружня зрада є однією з беззаперечних підстав такого роду.
Нотаріус відмовився посвідчити такий документ і порадив звернутися в юридичну консультацію (Інюрколегію) для проведення в районному суді м. Києва справи про розлучення (шлюб не можна було розірвати іншим способом, так як гр. Джонсон відмовлявся приїжджати в Київ для врегулювання ситуації). Інюрколегія склала позовну заяву. Суд повідомив належним чином гр. Джонсона про час і місце розгляду справи. В суд він не з’явився і за його відсутності шлюб був розірваний.
На основі рішення суду дружина отримала свідоцтво в органі РАЦС та повернула своє дівоче прізвище.
Чи буде визнано рішення районного суду м. Києва в Англії? Якщо ні, то що повинен робити гр. Джонсон, щоб вступити в новий шлюб? Правом якої держави регулюються дані правовідносини? Чи існують міжнародні договори між Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії та Україною, що регулюють відповідні правовідносини?
Тести
1. Джерела міжнародного приватного права це:
А) форми, які відображають його правові норми;
Б) сукупність нормативно-правових актів, в яких містяться норми міжнародного приватного права;
В) окремі види нормативно-правових актів, звичаїв та договорів, в яких містяться норми міжнародного приватного права;
Г) національне законодавство, яке містить в собі норми міжнародного приватного права;
Д) сукупність як нормативно-правових актів, так і міжнародних договорів, в яких містяться норми міжнародного приватного права.
2. Джерела міжнародного приватного права поділяються на два наступних різновиди:
А) державні і міжнародні;
Б) внутрішні і зовнішні;
В) загальні і спеціальні;
Г) національні і міжнародні;
Д) публічні і приватні.
3. До джерел міжнародного приватного права належать:
А) національне законодавство, міжнародне законодавство, судова та арбітражна практика, міжнародні та торгівельні звичаї та міжнародні угоди (договори);
Б) національне законодавство, судова та арбітражна практика, міжнародні та торгівельні звичаї та міжнародні угоди (договори);
В) національне законодавство, судова та арбітражна практика, міжнародні та торгівельні звичаї;
Г) національне законодавство, судова та арбітражна практика, міжнародні та торгівельні звичаї та міжнародні угоди (договори) та інші джерела міжнародного приватного права;
Д) національне законодавство, судова та арбітражна практика, міжнародні та торгівельні звичаї та міжнародні угоди (догово