Постанови суду І інстанції та їх значення у захисті порушених, невизнаних прав або оспорюваних прав, свобод та інтересів
Судова постанова – загальна назва владних суджень і волевиявлень суду, що знаходять своє вираження в процес. документах, види
судових постанов: рішення, ухвала і судовий наказ.
Зміст судового наказу помітно відрізняється від змісту судового рішення: у ньому тільки дві частини (вступна та резолютивна). Аналіз
наданих документів, встановлені на їх основі обставини і правовідносини не відображаються у судовому наказі (тобто відсутні описова та
мотивувальна частина). На відміну від рішення, в судовому наказі не вказується на розподіл судових витрат (державного мита), тому що держмито
завжди стягується з боржника. Отже, судовий наказ – це постанова суду, що завершує процесуальну діяльність в суді першої інстанції при
вирішенні справ безспірного характеру про стягнення коштів або витребування майна. У зв’язку з цим пропонується у частині 1 статті 208 ЦПК
серед видів постанов суду І інстанції передбачити і судовий наказ.
Доцільність заміни назви глави 7 розділу ІІІ ЦПК ―Судові рішення‖ на назву ―Судові постанови‖ і назви ст. 208 ЦПК ―Види судових
рішень‖ відповідно на назву ―Види судових постанов‖, бо визначення всіх актів суду поняттям ―рішення‖ призводить до термінологічної
плутанини, у зв’язку з тим, що серед їх різновидів можна виділити рішення, ухвалу і судовий наказ, кожне з яких має своє завдання, зміст, порядок
винесення і значення.
Судове рішення – процес. акт-документ, який ґрунтується на встановлених у судовому розгляді фактах і застосуванні норм права, яким
вирішуються по суті вимоги заінтересованої особи про захист прав, свобод чи інтересів у порядку позовного провадження або вимоги спрямовані
на захист охоронюваних законом інтересів у порядку окремого провадження, що набирає законної сили у встановленому законом порядку і підлягає
виконанню.
Судове рішення - основний і найважливіший акт правосуддя, який вирішує цивіл. справу по суті, містить держ.-владне, індивідуально-
конкретне розпорядження з застосуванням норм права до встановлених у судовому розгляді фактів і правовідносин, ухвалене у передбаченому
законом порядку іменем держ. й спрямоване на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фіз. осіб, прав та
інтересів юр. осіб, інтересів держ.
Ухвали суду І інстанції – це постанови суду, що вирішують окремі питання процесуального характеру, поставлені перед судом у заявах і
клопотаннях особами, які беруть участь у справі, і що виникають в процесі порушення, розвитку й припинення судочинства в справі, а також у
зв’язку з виявленням суттєвих недоліків у роботі державних та інших органів або порушенням законів окремими особами.
Ухвала суду - це оперативно-розпорядчі процес. акти, якими оформляються й закріплюються дії суду в ході судового розгляду; це акти
правосуддя, якими окремі процес. питання справи вирішуються по суті; а також це_ акти, що створюють, змінюють і припиняють процес.
правовідносини.
61. Проблемні питання видів судових постанов в цивіл. процесі
1) Судовий наказ не слід змішувати з судовим рішенням, тому що він ухвалюється судом поза межами таких процесуальних проваджень,
як позовне і окреме, які передбачають дотримання загального регламенту судового захисту. Законна сила судового наказу інша ніж у судового
рішення. Суд, який ухвалив рішення, не може сам його скасувати або змінити (ст. 218 ЦПК). Ухвалений же судовий наказ може бути скасований
тим самим суддею за заявою боржника у передбаченому законом порядку (ст. 106 ЦПК). Зміст судового наказу помітно відрізняється від змісту
судового рішення: у ньому тільки дві частини (вступна та резолютивна). Аналіз наданих документів, встановлені на їх основі обставини і
правовідносини не відображаються у судовому наказі (тобто відсутні описова та мотивувальна частина). На відміну від рішення, в судовому наказі
не вказується на розподіл судових витрат (державного мита), тому що держмито завжди стягується з боржника. Отже, судовий наказ – це постанова
суду, що завершує процесуальну діяльність в суді першої інстанції при вирішенні справ безспірного характеру про стягнення коштів або
витребування майна.
2) Визначення всіх актів суду поняттям ―рішення призводить до термінологічної плутанини, у зв’язку з тим, що серед їх різновидів
можна виділити рішення, ухвалу і судовий наказ, кожне з яких має своє завдання, зміст, порядок винесення і значення в цивільному судочинстві, і
тому не можливо різні за своєю сутністю акти суду визначати одним поняттям – судові рішення.
3) існуючі в теорії цивільного процесу поняття судового рішення є неточними, тому що вони не охоплюють усіх категорій справ і видів
провадження, які існують у ЦПП. Судове рішення – це процес. акт-документ, який ґрунтується на встановлених у судовому розгляді фактах і
застосуванні норм права, яким вирішуються по суті вимоги заінтересованої особи про захист прав, свобод чи інтересів у порядку позовного
провадження або вимоги спрямовані на захист охоронюваних законом інтересів у порядку окремого провадження, що набирає законної сили у
встановленому законом порядку і підлягає виконанню.
4) проблема сутності (юр. природи) судового рішення в процесуальній літературі пов’язана з теоріями наказу та підтвердження. Недоліки
теорії наказу полягають у тому, що тут односторонньо висвітлюється питання про джерело примусової сили наказу суду й не враховується владний характер норм права, на підставі яких ухвалюється судове рішення. Теорія ж підтвердження недооцінює значення обов’язку суду сприяти
здійсненню встановлених прав сторін, вирішальне значення надається моменту підтвердження оспорюваних правовідносин.
5) В більшості випадків поняття судової ухвали формулюється на підставі однієї ознаки, що відрізняє судову ухвалу від рішення суду, а
саме: ухвалою справа не вирішується по суті.сутність судової ухвали полягає в тому, що ухвали суду: це оперативно-розпорядчі процесуальні акти,
якими оформляються й закріплюються дії суду в ході судового розгляду цивільної справи; це акти правосуддя, якими окремі процесуальні питання
справи вирішуються по суті; а також це акти, що створюють, змінюють і припиняють процесуальні правовідносини.