Тектолого-правові (управлінські) аспекти забезпечення сучасної екологічної політики держави (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева)
Організаційно-правові основи забезпечення державної екологічної політики направляються на визначення трьох основних рівнів управління: а) національного; б) регіонального; в) місцевого (пооб’єктного).
І. Національний рівень управління передбачає вирішення таких питань у сферах:
1. Проблеми безпеки: а) забезпечення екологічної безпеки як складової національної безпеки; б) розробка політики регулювання ядерної (антиядерної) безпеки; в) ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності; г) державна політика стосовно зон надзвичайних екологічних ситуацій; ґ) здійснення державного екологічного контролю щодо забезпечення вимог, норм і нормативів екологічної безпеки, у тому числі ядерної та радіаційної безпеки.
2. Напряму з охорони середовища (ландшафтного напряму): а) проведення державної політики в частині збереження біорізноманітності (ландшафтів); б) державний контроль у цій сфері; в) реалізація міжнародних угод і виконання Україною взятих на себе зобов’язань, підтримка міждержавних відносин у сфері охорони середовища.
3. Природноресурсного напряму:
а) формування економічного механізму природокористування; б) регулювання використання природних ресурсів; в) встановлення нормативів якісного стану природних ресурсів;
г) регулювання використання ресурсів державного значення; ґ) проведення єдиної науково-технічної політики щодо охорони, раціонального використання і відновлення природних ресурсів.
4. Базового (загального) еколого-правового напряму: а) розробка методологічного, нормативно-методичного і правового забезпечення; б) проведення державної екологічної експертизи; в) формування і використання державних позабюджетних фондів охорони довкілля; г) упровадження екологічного аудиту; ґ) екологічна освіта й екологічне виховання; д) забезпечення процесу ухвалення державних рішень з урахуванням екологічних вимог (організація моніторингу, впровадження інформаційних технологій, ведення обліку забруднень, прогнозування).
ІІ. Регіональний рівень управління у сфері охорони природного довкілля, раціонального й ефективного природокористування і забезпечення екологічної безпеки передбачає реалізацію таких функцій (включно):
1) проведення державної екологічної експертизи;
2) здійснення державного контролю за дотриманням екологічного законодавства;
3) екологічне інформування;
4) розробка програм упровадження природоохоронних заходів, визначення і реалізація інвестиційної політики;
5) впровадження економічного механізму природокористування;
6) регулювання використання природних ресурсів місцевого значення;
7) проведення моніторингу і обліку об’єктів природокористування і забруднення довкілля;
8) визначення нормативів забруднення довкілля (зокрема встановлення нормативів ГДВ, ГДС і розміщення відходів).
III. У системі тектологічних аспектів Основні напрями визначили також функції місцевого рівня управління, зокрема щодо: 1) організації розробки місцевих екологічних програм і проектів; 2) проведення локального й об’єктного моніторингу;
3) здійснення державного екологічного контролю.
При викладеному підході щодо реалізації державної екологічної політики місцевий рівень управління, з точки зору комплексності вирішення існуючих місцевих екологічних проблем і функціонального забезпечення, не тільки теоретично, а й практично не пристосований. Він не лише далекий, аморфний, однобічний, а й незбалансований з точки зору виконання завдань реальної екологічної політики держави, її збалансованості (розбалансованості) із затвердженими у встановленому порядку місцевими екологічними програмами, які б містили існування природних і технічних ризиків, виклик санітарно-гігієнічного, епідеміологічного, ресурсного забезпечення екологічних та соціальних потреб громадян, їх інвестиційного супроводу та реабілітації зон і територій надзвичайних екологічних ситуацій.