Проблеми постійного і тимчасового користування лісами (за науковими працями доц. Т.Г. Ковальчук)
Право на постійне користування лісами в теоретико-правовому аспекті характеризується такими юридичними ознаками, які вирізняють його серед інших прав на користування лісами:
1) об’єктом є ліси на земельних ділянках державної та комунальної власності; 2) суб’єктами можуть бути лише спеціалізовані державні або комунальні лісогосподарські підприємства, інші державні та комунальні підприємства, установи та організації, у яких створені спеціалізовані господарські підрозділи; 3) зміст становлять права і обов’язки постійних лісокористувачів, визначених законодавством та спеціальними дозволами; 4) право постійного лісокористування набувається у порядку надання або вилучення і наступного надання земельних ділянок державної або комунальної власності на невизначений термін для ведення лісового господарства; 5) справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісогосподарського призначення; 6) неможливість вільного розпорядження лісами на земельних ділянках державної або комунальної власності без рішення органів державної влади або місцевого самоврядування; 7) може бути припинено лише з підстав, визначених законом; 8) посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Характерною ознакою права постійного користування лісами є його набуття шляхом надання земельних ділянок державної або комунальної власності.
Реалізація положень чинного ЛК України та ЗК України щодо набуття у постійне користування лісів на землях комунальної власності буде можлива лише після реального розмежування земель державної власності на землі цієї та комунальної власності. До цього слід керуватися п. 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, згідно з яким до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність) у межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади.
Разом із цим, з огляду на прийнятий пізніше Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р., є підстави вважати, що навіть до остаточного розмежування земель відповідні сільські, селищні міські ради не вправі самостійно розпоряджатися тими з них, які відповідно до вимог ст. 6 зазначеного Закону належать, зокрема, до земель під об’єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об’єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; земельними ділянками, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; земельними ділянками зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; землями під казенними підприємствами; земельними ділянками, на яких розташовано державні, зокрема лісогосподарські, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти тощо. Рішення щодо надання таких земель у постійне користування, як і у приватну чи комунальну власність, відповідні органи місцевого самоврядування з огляду на вимоги ч. 3 ст. 17 ЛК України можуть приймати лише за згодою відповідних державних органів, підприємств, у віданні яких перебувають такі землі.
У правовому значенні тимчасове користування лісами характеризується специфічними рисами, які визначають особливу юридичну природу зазначеного виду спеціального використання лісів:
1) об’єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності;
2) залежно від терміну тимчасового користування лісами таке користування може бути довгостроковим (від 1 до 50 років) та короткостроковим (до одного року);
3) підставою довгострокового тимчасового користування лісами є договір на довгострокове тимчасове користування лісами, а підставою короткострокового тимчасового користування лісами є спеціальний дозвіл;
4) встановлення законодавцем переліку потреб, для яких надаються лісові ділянки: а) на умовах довгострокового тимчасового користування лісами — для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт; б) на умовах короткострокового тимчасового користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб, передбачених ЛК України;
5) платність тимчасового користування лісами;
6) зворотність, тобто повернення лісових ділянок власникам або постійним лісокористувачам після закінчення терміну тимчасового користування лісами;
7) заборона для суб’єктів права тимчасового лісокористування на передачу лісової ділянки в тимчасове користування іншим особам як вид спеціального використання лісових ресурсів;
8) відповідно до чинного ЛК України право тимчасового користування лісами здійснюється на лісових ділянках, які виділяються для певних потреб, без надання земельних ділянок (на відміну від права на постійне користування лісами, якому передує оформлення права постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення).