Визначальні категоріальні характеристики світу
Визначення змісту поняття"світ" можливе і дійсне тільки у системі відношення"людина
—світ". Це свідчить про те, що воно слугує людині для відображення існування того,на тлі чого виявляє, "висвічує" себе людина. Образно висловлюючись, щоб людина змогла уявити себе як певне існування, вона має бути здатною уявляти усе те, що від неї відмінне: "зверху, знизу, збоку, всередині, вчора, сьогодні та завтра, тут, зараз і тепер". Іншими словами, світ є все те, що відмінне від людини і що, одночасно, органічно має людину в собі. Це те, від чого вона, людина, відрізняється. Однак людина як унікальна і неповторна істота виявляється і стосовно самої себе. Отже, на противагу об'єктивно існуючому світу є"внутрішній світ людини". Тому найпростіше визначення поняття"світ" можна навести таке: Світ— це все суще, що є в людині та поза нею.
Спираючись на таке визначення, можна сказати, що поняття"світ" насамперед використовується через протиставлення"людина в світі— світ у людині". Людина завжди перебуває у стані внутрішнього роздвоєння на свідомо визначені"Я" і"не-Я". При цьому під"Я" прийнято розуміти саме внутрішній світ людини, а під"не-Я" — довкілля, яке без- посередньо чи опосередковано"обіймає" людину, є водночас основою і простором життєдіяльності людини.
Відповідь на це запитання визначає місце людини в історії. Проте в той самий момент— для світу визначений момент, який значиться як початок філософії, як раз і починається яскраво виражене панування повсякденного розуму(схоластика).
Повсякденний розум посилається на безсумнівність очевидного відкритого сутнього. Будь-яке питання відносно мислення він тлумачить як напад на здоровий людський глузд та його чуттєвість.
Питання про те, що таке філософія за визначенням здорового глузду, що виправдовує себе у своїй сфері, не торкається сутності філософії, яку можна визначити тільки із співставлення з вихідною істиною сутнього як такого в цілому. Але оскільки істина у її повноті включає в себе неістину і, передуючи всьому і всім, володарює як приховування таємниці, філософія як з'ясування цієї істини перебуває у розладі сама з собою, її мислення— це заспокоєння стриманості, яка не зраджує сутньому в цілому в його прихованості. її мислення може стати рішучістю, яка характеризує строгість, що не призводить до вибуху, а примушує беззахисну сутність вийти в поняттєву простоту і таким чином в її власну істину.
У м'якій суворості і суворій м'якості свого припущення буття сутнього як такого філософія в цілому постає як сумнів, який не може дотримуватись виключно сутнього, а також не може допустити і владної сентенції ззовні. Кант наголошував навнутрішніх труднощах мислення, оскільки так говорив про філософію: "І ось тепер ми бачимо, що філософія насправді поставлена у сумнівну позицію, яка повинна бути твердою. Невиз- нана, філософія не може ні зачепитись ні за що на небі, ні підпертися нічим на землі. Тут вона повинна довести свою чесність, сама дотримуючись своїх законів, які їй нашіптує внутрішнє чуття або, може бути, природа, що опікується нею".
Погляд на сутність при визначенні філософії є досить широким, щоб відкинути будь-яке підпорядкування філософського мислення, найбільш безпомічний вид якого полягає у спробі примусити дивитись на філософію як на"вираження" "культури" (Шпенглер) і як на прикрасу людства, що творить.
Чи виконує філософія, розмірковує Гайдеггер, як“управительниця власних законів" свою першочергову, основну роль з точки зору сутності, чи вона має єдине значення— бути у розпорядженні тієї, перед чиїм лицем закони є законами, — це залежить від тієї першопочатковості, в якій першопочаткова сутність істини постає сутнісною для філософського сумніву.