Структурно-семантична характеристика кореневих морфем

Корінь — основна й обов’язкова морфема, звичайно спільна частина споріднених слів, що містить елемент денотатного й лексичного значення слова і виражає ідею тотожності слова самому собі. Слів без кореня не існує. Корінь — це частина слова, морфема. Як морфема він не має лексико-граматичної єдності, морфологічного оформлення, поєдну-ється з іншими морфемами в межах слова, сполучуваність кореня обмежена.

· Значення

Значення кореня а с о ц і ат и в н е (І. Бодуен де Куртене, В. Солнцев). Поза словом кореню далеко не завжди можна приписати те чи інше значення: -віз-, -вод-, -н'іс-, -пол- (віз- і віз---, вод-а і вод-и- ти, н'іс- і н'іс---). Корінь — виразник елементу лексичного значення слова, оскільки все лексичне значення виражає лише основа.

Корінь є носієм не лише елементу лексичного, а й граматичного значення: R-сидж-, крім ЛЗ ‘перебувати в певному положенні’, містить ГЗ ‘1-ша ос. одн.’ (сибж---у), R -сид' - ГЗ ‘3-тя ос. мн.’ (сид'---ат') або ГЗ ‘Наказ, сп., 1-ша і 2-га ос. мн.’ (сид'---імо, сид'---іт'), а R -с'і- — ГЗ ‘мин. час’ (с'і--в-, -л-а...-л-и), R -с'ад'- — ГЗ ‘наказ, спосіб’ (с'ад'---, --мо, --те).

· Фонемне вираження

Корені завжди фонемно виражені.

· Функція кореня полягає у формуванні гнізд спільнокореневих слів.

· Позиція у слові

Місце кореня у слові чітко не фіксоване. Він може займати позицію абсолютного початку слова (дерев-о, червон-ий); після одного-чотирьох префіксів (роз-буд-ов-а, по-від-буд- ов-ува-ти), перед одним-п’ятьма суфіксами (фінанси-ов-ий, фінанс-ова-н-ий, буд'-ів-н-ик-0, буд'-ів-н-иц-тв-о); між префіксами і суфіксами (по-клон'-ін'н'-а, по-об-коп-ува-н-ий). У слові може бути кілька коренів, окремі з них можуть міняти свої позиції (с'н'іж-н-о-біл-ий і біл-о-с'н'іж-н-ий).

· Характер зв’язку з іншими морфемами

Корені вільні —ті, що можуть виступати самостійно, без інших словотвірних морфем (без префіксів і без суфіксів): при-віл'л'--а (R вільний, бо вол'-а), йун-ац-тв-о (R вільний, бо йун-ий), буж-ан-и (R вільний, бо Буг-).

Корені зв’язані — ті, що ніколи не вживаються самостійно, без інших словотвірних морфем (без префіксів або/і без суфіксів): ім-порт- (R зв’язаний, самостійно з елементом ЛЗ «везти куди-н.» -порт- не існує).

Корені напівзв’язані — корені непохідних дієслів, які без формозмінного суфікса не вживаються: дер--ти, нес--ти, чит-а- ти, ход-и-ти, хот'-і-ти.

· Походження

1) вторинні коренівиникають внаслідок процесів, переважно спрощення, перерозподілу, що відбувалися в певні періоди розвитку української мови (весн-а, ви-нахід-лив-ий, вітер-, жабр-и, жит-о).

2) Первинним є етимологічний, генетичний корінь. Первинні корені можна встановити лише шляхом етимологічного аналізу (за-бу-ти замість сучасн. забу--ти-).

3) питомі (велик-ий, див-о, йіс-ти, неб-о, сонц-е)

4) запозичені (долар-, джаз-, філ’м-)

Коренева підсистема української мови є відкритою.

13. Структурно-семантична та функціональна характеристика афіксальних морфем.

Афікс — службова необов’язкова морфема в слові, що займає пре- чи постпозицію щодо кореня чи іншого афікса, виражає словотвірне або граматичне значення і виконує словотвірну, словозмінну або формозмінну функцію.

За роллю у складі слова афікси є факультативнимиморфемами. На відміну від кореня, без якого слово не існує, афікс у слові може бути, а може й не бути. Він є не обов’язковою морфемою у структурі слова. Афікси не існують поза словом.

Значення

Значення афіксів категорійно-класифікаційне:

· словотвірне — спільне значення ряду похідних слів із різ-ними коренями (з різним лексичним значенням), але з тотожними афіксами (суфіксами і префіксами):

СЗ ‘особа за відношенням до дії’: вихова-тел'-, зас’іда-тел’-,

СЗ ‘загальна відносність’: кийів-с'к-ий, н'іжин-с'к-ий, пари-з’к-ий;

СЗ ‘абстрактна опредметнена ознака’: молод'-іс'т'-, рад’-іс'т'-.

· граматичне — обов’язкове, формально виражене значення афіксів (закінчень, окремих суфіксів), що об’єднує словоформи різних лексем однієї словозмінної парадигми:

ГЗ ‘О. в. одн.’: вітр-ом, сел.-ом, син-ом, тепл-ом

ГЗ ‘Н. в. одн. жін. рід’: блискуч-а, гарн-а, зелен-а,ран'н'-а

ГЗ ‘мин. час’: з-бир-а-в-, на-мовл'-а-в-, прос-и-в-, с-каз-а-в-

ГЗ ‘чол. рід’: з-бир-а-в-, на-мовл'-а-в-,

ГЗ ‘1-ша ос. одн.’: з-бир-а-й-у, на-мовл'-а-й-у, прош---у, с-каж---у.

Афікси як двобічні одиниці мають план значення і план вираження. Більшість афіксів фонемно виражені.

Нульовий афікс — це така морфема, яка не має фонемної репрезентації, однак в мові за нею закріплене певне значення: велич- ‘Н./З. в. одн.’, сестер- ‘Р./З. в. мн.’, спитав- ‘чол. р. одн.’.

Функція

За виконуваною функцією афікси поділяють на словотворні, словозмінні та формозмінні.

Словотвірні афікси слугують для творення нових слів: мармур- ‘різновид каменю’ — мармур-ов-ий ‘відносна ознака за матеріалом’.

Словозмінні афікси забезпечують процеси відмінювання й дієвідмінювання, утворюючи словоформи однієї лексеми. Словозмінні афікси виражають розчленовану граматичну семантику: л'іс-, -у, -ом, -і... (ГЗ відмінка і числа).

Формозмінні афікси також утворюють форми однієї лексеми. Формозмінними в основному є суфікси (іноді префікси), що виражають нерозчленовану граматичну семантику: с'мілив-іш-ий, -а, -е, -і (форма вищого ступеня порівняння).

За структурою афікси можуть бути:

1) Простимиє афікси, у складі яких не можна виокремити менші компоненти: Р на-, об-, під-, перед- і под.; S -ак-, -ец'-, -ов-, -іст-, -с'к-, -ств- і под.; Z-у, -е, -і, -а тощо.

2) Складними вважають афікси, що утворилися в процесі істо-ричного розвитку мови шляхом злиття кількох (переважно двох) афіксів — префіксів: по- + над- —> понад- {понад строковий), не- + до- —> недо- (недо-бачати).

14. Структурно-семантична та функціональна характеристика префіксів

В україністику термін ввів П. Залозний у 1906 р.

Префікс– службова необов’язкова морфема в слові, що перебуває в препозиції щодо кореня чи іншого префікса, виражає переважно СЗ або іноді ГЗ і виконує словотвірну або формозмінну фун-ю.

В укр. мові у препозиції щодо кореня може бути від 0 до 4 префіксів (1: без-надійний, 2: не-по-вага, 3: по-при-з-бирувати, 4:по-на-з-до-ганати- ).

· приєднуються до слова в цілому (крім випадків, коли префікс є частиною преф-суф. форманта: гор-а –під-гір-й-а);

· не змінюють частиномовної приналежності. Найчастіше приєднуються до дієслів, ніколи – до числівників. Окремі префікси закріплені за частинами мови – іменні: па- (па-горб- ), прі- (прі-рва), дієслівні: недо- (недо-чувати-), прикметникові: пра- (пра-вічний).

· значеннєво самостійні, бо значна їх частина пов’язана з прикметниками і їх значення більш зумовлене контекстом.

Значення: Функції:

СЗ (словотвірне) Словотвірна – утворюють нові слова: милий - пре-милий

Модифікаційне – префікси не змінюють ЛЗ, лише його видозмінюють: співати- - за-співати Формозмінна – утворюють форми однієї лексеми: · най – утвор. форму вищого ступеня порівняння (най-крашчий) · видові префікси – утвор. форму дієслова доконан.виду від недокон.виду (будувати- - з-будувати- )

Словотвірна-формозмінна – утворюють нову лексему і вираж.значення докон.виду (варити- - пере-варити- )

· префіксам властиві всі типи системних відношень:омонімія: за – «ознака перебування за чим-н»: за-гірний, «висока міра чогось»: за-високий; синонімія: «протилежність» анти-кризовий і проти-кризовий; антонімія: віді-йти- - піді-йти- ;

· завжди фонемно виражені –від 1 до 6 фонем

(з-ріст- , екстра-клас- ).

· аглютинативно поєднуються з коренем або іншим префіксом і тому легко виокремлюються.

· аломорфія зумовлена морфонологічними чинниками (позиція перед коренем, який почин.на приголосну зумовлює фіналь префікса на голосну)

· варіоморфіязумовлена стилістичними чинниками (із-, іс-, ізі- залежить від автора)

· структура:прості (непохідні) – елементарні, неподільні: в, на, у ,під. складні (похідні) – утвор. внаслідок перерозподілу двох простих: недо, зав (зав-білшки).

· система більш стійка, склалася в період спільнослов’янської мовної єдності.

· система – незамкнута, поповнюється за рахунок власних ресурсів (перехід прислівників до морфемної підсистеми: навколо-земний)

· префіксальну підсис-му складають:давніпрефікси спільнослов. походження (па-вітер- , пра-дід- , су-тін- ), давні східнослов. префікс,що постали з прийменників (без-надійа, від-гомін- , до-плата і тд.), нові укр.префікси (недо-чувати- , спів-учасник- , проти-дійа), іншомовного походження: грец. (а-моралний, ана-генез- , анти-вітаміни), лат. (екстра-клас- , ім-моралізм- ), спрефіксовані частки (аби-де, ані-трохи, казна-звідки, шчо-най-швидше)

· більшість питомих префіксів

· існує понад 100 префіксів.

15. Структурно-семантична та функціональна характеристика суфіксів

В україністику термін ввів П. Залозний у 1906 р. Суфікс – службова необов’язкова морфема в слові, що перебуває в постпозиції щодо кореня або іншого суфікса, має СЗ або ГЗ і виконує переважно словотвірну чи формозмінну функцію.

В укр. мові після кореня може бути від 0 до 6 суфіксів: 0-весел-ий, 1-лінгв-іст- , 2-ліс-ов-ик- , 3-перв-іст-оч-к-а, 4-твар-ин-н-иц-тв-о, 5-рос-л-ин-н-иц-к-ий, 6-не-о-по-да-т-к-ов-ува-н-іст- .

· переважно закріплені за частинами мови і є їхніми показниками. Іменні: -ак- (служ-ак-а), прикметникові: -ов- (зим-ов-ий), дієслівні: -ува- (парубк-ува-ти- ), -а- (вечер-а-ти- )

· приєднуються до твірної основитому змінюють значення базового слова і частиномовну приналежність:учи-ти- - учи-тел- . Деякі – не змінюють: біл-ий – біл-уват-ий.

СЛОВОТВІРНІ СУФІКСИ

· Мутаційні– надають похідному слову нового значення, порівняно з твірним: кіоск- «предмет» - кіоск-ер- · Модифікаційні– не змінюють ЛЗ твірного слова, а лише надають йому відтінків: зелен-ий «колір» - зелен-уват-ий «певний вияв кольору» · Транспозиційні– не змінюють ЛЗ твірного слова, вони виражають це значення засобами іншої частини мови: чит-а-ти- - чит-а-нн-а «процес»

ФОРМОЗМІННІ СУФІКСИ

Виражають нерозчленовані ГЗ: Іменникові: · утвор. форми непрямих відмінків іменника мати: -ер- (мат-ер-і), -ір- (мат-ір- ), -ір/й- (мат-ір/й-у) · утвор. форми непрямих відмінків ім. 4 відміни (тел-а, імй-а): -ат- (тел-ат-и), -ат- (тел-ат-і), -ен- (ім-ен-ем), -ен- (ім-ен-і) · утвор. форми множини окремих ім. 2 відміни: -ес- (неб-ес-а) Прикметникові: · утвор. вищий ступінь порівняння: -ш- (тонк-ий –тон-ш-ий), -ч- (вис-ок-ий – виш-ч-ий), -іш- (зелен-ий-зелен-іш-ий) Дієслівні: · утвор. форму інфінітива: -ти-, -т- · утвор. форми мин.часу: -в- (малува-в-), -л- (біг- -л-а), - - (віз- - - ) · утвор. форми майб часу: -м- (біг- -ти-м-у) · утвор. видові форми: -и-/-а- (вийав-и –ти - вийавл-а-ти), - -/-ува- (надпис-а-ти- -надпис-ува-ти-

· суфіксам властиві всі типи системних відношень:омонімія: -ик- «особа, тварина, предмет, демінутив» (тайгов-ик- , риж-ик- , лодов-ик- , горб-ик- ), синонімія: СЗ «збірність-сукупність однорідних предметів» -ик-, -ак-, -ад- (лекс-ик-а, вишн-ак- , арк.-ад-а), антонімія: СЗ «особа ч.р. – особа ж.р.» -ец- -к- (украйін -ец- - украйін-к-а)

ЗА ВИРАЖЕННЯМ:

Фонемні: Нульові

· вокалічні: -а- (хоробріш-а-ти- ) · консонантні: -к- (зелен-к-а) · вок-конс: -ник- (мрій-ник- ) · нульовий словотвірний: наказ-а-нн-а – наказ- · нульовий формозмінний: чит-а-ти – чит-а-в

· фузійно поєднуються з іншими морфемами, що створює труднощі при їх встановленні

· структура: прості (непохідні): пт-аш-ник- та складні (непохідні): с-по-глад-алн-ик-

· походження: питомі(споконвічні) та іншомовні (запозичені): лимон-ад-

· суфіксальну підсистему складають: давні індоєвроп. –ер-, -ен-, спільнослов. –б-, -ств-, -ач-, східнослов. –шчин-, -ик-, власне укр. –ошч-, -тв-, -ува-, запозичені –ит-, -ист-, -аж-.

· суфіксальна сис-ма не є сталою (деякі суфікси виходять з ужитку, інші функціонують як нові одиниці)

· сис-ма не є замкнутою, поповнюється новими

· існує понад 320 суфіксів.

16. Структурно-семантична та функціональна характеристика закінчення

Термін вжив Я. Головацький 1849 р. Закінчення – службова обов’язкова одиниця, яка перебуває в постпозиції щодо кореня чи суфікса (іноді перед постфіксом), вираж. ГЗ і виконує власне словозмінну (парадигматичну) та релятивну фун-ї. Мають лише змінюванні слова, у яких є форми словозмінни, не мають: іншомовні імен. (депо, таксі), прислівники (кругом, тут, там), службові частини мови (під, перед, але)

· виражає ГЗ, є полі функціональною морфемою, тобто одночасно виражає кілька ГЗ (в іменниках 14 відмінково-числових форм)

· виконує словозмінну (парадигматичну) фун-ю, утворюючи словоформи однієї лексеми. Г. Винокур назвав закінчення комплексно змінною одиницею, бо словоформи утвор. шляхом приєднання до однієї словозмінної основи закінчень

· виконує релятивну фун-ю, тобто поєднуючи словоформи в потоці мовлення.

· граматична семантика вирізняється максимальною узагальненістю, обов’язковістю та регулярністю (в імен. грамат. значення Н.в./З.в. в одн.с.р. виражають –о,-е,-а: вікн-о, лиц-е

· закінченням властиві всі типи відношень: омонімія: Н.в./З.в. і Р.в/З.в.що корелюють за значенням «істота-неістота» і тд., синонімія: морфеми-закінчення (на кон-еві, на кон-і), морфи однієї морфеми-закінчення (зелен-е, зелен-ейе), антонімія: «однина-множина» -а-и (книг-а – книг-и)

· має фонемне вираження

· наявні нульові закінченняє виразником ГЗ

· має різний характер поєднання – залежить від частини мови (імен,прикм, числів – аглютинативно: сестр-а)

· графозакінчення –буквене закінчення не передає реальної мовної природи цієї одиниці

· морфемозакінчення –одиниця сис-ми мови яка в мовленні реаліз. в ало- та варіозакінченнях

· немає запозичених закінчень!утвор. на базі власних мовних ресурсів

· за походженням є вторинні закінчення, що виникли внаслідок перерозподілу тематичної голосної основи імен. і дієслова

· сис-ма є замкнутою

· існує понад 102 графемозакінчення, 150 морфозакінчень

Диференційні ознаки:

· комплексно-змінна одиниця, оформляє слово як структ-грамат єдність

· займає як правило позицію абсолютного кінця словоформи

· не входить в основу слова

· розрізняє словоформи однієї лексеми

· значеннєва частина словоформи

· виражає ГЗ що має абстрактний обов’язків і регулярний характер

· слугує засобом зв’язку між словами

17. Структурно-семантична та функціональна характеристика постфіксів та інфіксів.

Термін ‘постфікс’ має два значення:

— уширокому розумінні — це всі морфеми після кореня, тобто суфікс, закінчення та власне постфікс:

у-ми-ва-й-у-с', чит-а-й--но

— у вузькому розумінні — це службова необов’язкова морфема в слові, що займає позицію абсолютного кінця слова і виконує переважно словотвірну (іноді формозмінну) функцію: у-ми-ва-й-у-с’, чит-а-й--но.

У сучасній морфемології цей термін переважно вживається на позначення однієї морфеми абсолютного кінця слова: буд-ува- ти--с'а, н'іс'----с'а, ход'---ім-бо, каж---и-но.

В українській мові постфіксів не так багато. Усього — 9: -с'а/-с'; -буд', -небуд', -бо, -но, -то, -от, -таки, -те. З них лише -с'а/-с' та -бо, -но, -то, -те постпозиційно закріплені у структурі слова — після закінчення, фонемно вираженого або нульового: би--ти--с'а, ід--и-бо, після кореня, що дорівнює основі: де-небуд', після суфікса: бй-учи-с', роз-р'іс-ши-с', після постфікса: де-с'-то.

Інші (-буд'-, -небуд'-, -таки, таки) не є класичними постфіксами, вони можуть стояти як у постпозиції (котр-ий-буд', хт о-небуд', куди-буд', з-роб-и-в--таки), так і в препозиції (буд'-йак-ий, буд'-шч-о, буд'-шч-о-буд', таки з-роб-и-в-).

Постфікси приєднуються до слова (словоформи) в цілому і тому, як і префікси, не змінюють частиномовної належності слова. Усі постфікси фонемно виражені.

Значення і функції постфіксів чітко диференційовані. Постфікси -буд', -небуд', приєднуючись до слів різних частин мови, не змінюють лексичного значення базового слова. Вони, виконуючи словотвірну функцію, виражають модифікаційне словотвірне значення ‘неозначеність’.

Постфікси -бо, -но, -то, -от, -таки, -те мають обмежену сферу вживання — розмовне мовлення. Вони виконують формозмінну функцію і виражають різні відтінки граматичних значень переважно наказового та спонукального способу.

Класичними постфіксами в сучасній українській мові є зворотний постфікс -с'а/-с' дієслова: топт-а-ти--с'а/-с'; зворотний постфікс -с' дієприслівника: бй-учи-с', гр-а-й-учи-с', кот'-ачи-с', с'мій-учи-с', до-мов-и-вши-с', про-н'іс-ши-с'; неозначений постфікс -с' займенників, прислівників: чий--с', котр-ий-с', звідки-с', куди-с'.

У процесі словозміни постфікс, пристосовуючись до системи закінчень, змінює свій фонемний вигляд, що є обов’язковою умовою функціонування його в мовленні. Залежно від морфотактичних умов він реалізується аломорфами -c'a, -с' , *-ц'а (у вимові) .

За значенням і виконуваною функцією -c'a є словотвірним постфіксом, що утворює дієслівні лексеми із загальним значенням ‘зворотність, неперехідність дії’ і виражає різні словотвірні значення зворотних дієслів : власне-зворотне (вмивати- — вмивати--с'а), взаємно-зворотне {ц'ілувати- — ц'ілувати--с'а), загально-зворотне (дивувати- — дивувати--c'à), пасивно-зворотне (пригадувати- — пригадувати--с'а) тощо.

Інфікс — службова морфема, яка з’являється у процесі творення нових слів або форм слів усередині кореня чи основи.У сучасній українській мові інфіксами є суфікси суб’єктивної оцінки -ен'к-, -он'к-, -очк-, -ун'-, -ечк-, -ус'-, -к-, -ц'-, що вставляються всередині інфінітивного суфікса. Голосна /и/ після м’яких /н'/, /с'/, /ц'/ чергується з /і/: куп-ц'-і, пи-т-он'к-и, спа-т-ус'-і.

18. Функціональна характеристика афіксів. Словотвірні, формозмінні та словозмінні морфеми української мови.

За функціональною ознакою виділяють такі афікси:

- Словотвірні

- Словозмінні

- Формозмінні

Враховуючи те, що значення афіксів ще також визначають як категорійно класифікаційне за допомогою якого утворюються великі групи слів, то словотвірні афіксиі слугують для утворення цих нових слів:

- міст-о; міст-ечк-о (мале місто), мі-ськ-ий (ознака відносно), при-мі-ськ-ий (розташування);

- пис-а-ти (дія), пере-пис-а-ти(повторюваність дії), по-пис-а-ти (темпоральність); від-пис-а-ти (результативність);

- друк-ува-ти (дія) – друк-ар--Ø (особа чол. статі)

- мал-ува-ти (дія) - мал-ува-нн-а (опредметнена дія)

- цілувати--Ø (дія) - цілувати-Ø -са (взаємно-зворотна дія)

Словозмінні афікси допомагають утворювати словоформи однієї лексеми при процесах відмінювання та дієвідмінювання. Це афікси, що об’єднуть словоформи за набором закінчень, тому закінчення є власне словозмінним. Воно виражає розчленовану граматичну семантику:

- ГЗ відмінка, роду та числа: велик-ого, - ому, -им, -их;

- ГЗ відмінка та числа: мам-а, мам-і, мам-ою, мам-ам;

- ГЗ числа: дв-ом, -ома, -ох;

- ГЗ числа і особ: буд-у, -еш, -емо, -уть;

- ГЗ способу дії: роб-и, -іть, -імо.

Формозмінні афікси також утворюють форми однієї лексеми , але їх граматична семантика – нерозчленована:

- Добр-іш-ий (форма вищого ст..порівн), най-добр-іш-ий (найвищ ст..порівн) ;

- Описува-ти--Ø (форма інфінітива);

- Чит-а-л-а, чит-а-в--Ø (форми мин.часу).

- Утворюють форми непрямих відмінків

- Форми майбутн часу (-м-)

19. Поняття нульового афікса в системі мови: -Ø-суфікси, -Ø-закінчення в українській мові.

Суфкси і закінчення можуть бути як фонемно виражені так і нульові. На позначення відсутності засобів вираження певного значення ввели поняття нульового афікса (нульова морфема).

Нульовий афікс – морфема, яка не має фонемної репрезентації, але в мові за нею закріплене певне значення: рев-і-ти – рев – Ø – а (СЗ «особа»).

В 60-70х рр..поняття морфемного нуля було введено на позначення того значення, яке передує відсутності суфікса; поняття нул.зак-ння ввів Бодуен де Куртене, нул.суф-са у 60х рр. ХХ ст. – Земська, Лопатін, Клименко.

Нульові суфікси можуть бути:

- Словотвірні: встановлюються співвіднесенням похідного слова із твірним; словотвірне значення нуля в інших словах передають фонемно виражені суфікси. (наказ-а-(ти-Ø) – наказ-а-нн-(- а)- наказ – Ø- Ø– опредметнена дія;

- Формозмінні: встановлюються шляхом співвіднесення словоформи з іншими словоформами парадигми слова. (греб– Ø-ти – гріб –Ø- Ø- Ø– греб- Ø-л-а)

Нульові суфікси минулого часу історично умотивовані: суф-с мин.часу мав фонемне вираження –л-(гріб – грєблъ).

Нульові суф-си можуть виражати значення:

- СЗ «спільна особа» (не-зграб- Ø-а, з-найд- Ø-а)

- СЗ «особа чол. Статі» ( стар-е-вар- Ø – Ø)

- СЗ «жіноч статі» ( кум- Ø-а, раб- Ø-а)

- СЗ «опредметнена дія» (по-шук- Ø- Ø, об-хід- Ø – Ø)

- СЗ «ознака» (без-ліс- Ø-ий)

- ГЗ «минулий час» (ліз- Ø- Ø- Ø)

Нульове закінчення встановлюється на фоні інших словоформ однієї лексеми. Воно є виразником ГЗ; історично умотивоване – нуль заміщає редукований неповного творення –ъ,що у слабкій позиції занепав.

Нульові зак-ння є у:

- Іменниках Н.в і З.в. одн.ч.р. (сад- Ø, край- Ø)

- Іменниках Н.в. і З.в. ж.р.одн.( чесніст- Ø, піч- Ø)

- Прикметниках Н.в і З.в. одн.ч.р. (братів- Ø, красен- Ø, мамин- Ø)

- Дієсловах , інфінітивні форми (цілувати-Ø -са)

- Дієсловах ч.р.одн.мин.часу (біг- Ø- Ø- Ø)

- Дієсловах 2ої особи одн.наказ.спос( мий- Ø -са, ліз- Ø- Ø- Ø)

- Числівниках Н.В, З.в., Р.в.( тр-ох-сот- Ø , один- Ø, вісім – Ø)

20. Поняття конфікса. Види та структурно-семантична роль конфіксів в УМ.

Конфікс - єдність двох морфем (префікс і суфікс, префікс і постфікс), які є словотвірним формантом у процесі творення похідних. До конфіксів не відносять не рамкові, але складені словотвірні форманти колос-и-ти-с'а; триморфемні СФ також не належать до конфіксів при-пізн-и-ти-Æ-с'а.

Структурно конфікс містить дві морфеми, що розташовані одна у препозиції щодо основи (префікс), друга – у постпозиції (суфікс або постфікс):над-хмар-н-ий, до-чекати-Æ-с'а. Функціонально конфікс є словотвірним формантом. Як і будь-який інший СФ, приєднуючись до твірної основи (ТО), утворює нове слово. Наприклад бездоріжжя, утворене від від твірної основи –дорог-шляхом одночасного приєднання Р без-і S-Æ(давній –й-),оскільки немає слів *бездоріж і *доріжжя.

Семантика: П. Шуба – компоненти к. за значенням не повторюють тотожні префіксам і суфіксам чи постфіксам. Н. Клименко – к. є виразниками єдиного неподільного значення; О. Земська – постфіксальні і префіксальні компоненти к. переважно збігаються зі значенням відповідних префіксів і суфіксів.

21.Проблема інтерфіксів. Різні погляди на правомірність їх виділення.

Інтерфікси –взяті в дужки сегменти, які не є однорідними ні щодо структури, ну щодо семантики та функцій.( кант-(ів)-ск-ий, тон-(ал)-н-ий). Морфемний статус інтерфіксів як фонемо сполук між двома коренями чи основами проблематичний. У складних словах їх визнають більшість вчених (Жовтобрюх, Лопатін, Кузнецов); там вони виконують Сл-ну ф-ю та мають синтагматичне знач. Дискусійним лишається питання про статус інтерфіксів у простих словах. Відповідно до цього існують різні погляди на правомірність їх виділення через 4 різні визначення інтерфіксів.

- Це явище морфемного шва (Горпинич, Городенська, Земська), що допомагає сполучуваності морфем (йалт-(ин)-ск-ий, гр-а-(в)-ец- Ø ). Такі сегменти не можуть бути морфемами, бо не мають самостійного значення. Тут вони виступають як морфонологічний засіб поєднання суф-са із коренем.

- Це частина похідного суфікса (Винокур, Жовтобрюх, Шанський). В основі цього розуміння те, що мовленнєвий потік поділ-ся на значеннєві одиниці без залишку (речення – на слова, слова – на морфеми). На морфемному рівні можуть бути тільки значеннєві одиниці; такі вставки (інтерфікси як я зрозуміла) – частина складного суф-са, що історично утв-ся із кількох суф-ів: (матер-инск-ий - -ин+-ск-);

- Це аломорфна реалізація морфеми (Лопатін). Належність інтерфіксів до кореня чи суфікса визначається відкритістю чи закритістю кореня, хар-м морфемного шва, поведінкою інтерф перед іншими суфіксами. Тому часто це розглядають як аломорфію кореня : жив-у, купей-н-ий, догмат-ик- Ø.

- Це самостійна морфема: інтерфікс, суфікс чи суфіксальна зв*язка. У слові можуть існувати морфеми які мають і однакове, і протилежне значення. Інтерфікси – це такі значеннєві частини слова, які є надлишковими, тобто значення яке вони передають, уже виражене іншими морфемами: част-от-н-іст- Ø – СЗ «абстрактне поняття» передано і за допомогою суфікса –от- і суфікса -іст-.

22. Афіксоїди як морфеми перехідного типу. Види афіксоїдів.

Книг-о-л`уб--

Л`уб-о-мудр-

Біл-о-сн`іж-н-ий

Сн`іж-н-о-біл-ий

Лист-о-пад--

Пад-о-лист-

«оїд» - грец. «вид, вигляд» - подібний до чогось. Є запозичені, які найближче за ознаками до афіксів. Афіксоїди = генетичні корені. Це корені, що функціонують як афікси. Утворюють ряди слів. У науковий обіг термін увів Микола Максимович Шанський. Він дав визначення афіксоїдам як «морфеми перехідного типу», тобто ті морфеми, які генетично є коренями, але в системі мови вони функціонують як афікси, тобто вони виконують словотвірну функцію – утворюють групи похідних слів, наприклад, вугл-е-коп--, земл-е-коп--, і тому набувають узагальненого словотвірного значення подібно до значення, які виражаються повноцінними афіксами: чит-ач-, збир-ач- - СЗ - `особа-виконовець дії`

Афіксоїди можуть перебувати в різній афіксальній позиції: афіксоїди перед коренем – це префіксоїди, після кореня – суфіксоїди.

Суфіксоїди – кореневі морфеми, які стоять у постпозиції щодо кореня і функціонально та семантично співвідносні з суфіксами: -вар-, -коп-, -лам-, -лов-, -мір-, -мет-, -р`із-, -роб-, -хід- ( каш-о-вар--, криг-о-лам--)

Префіксоїди – кореневі морфеми, які стоять у препозиції щодо кореня і функціонально та семантично співвідносні з префіксами: авіа-, агро-, біо-, макро-, мін`і-, пан-, пол`і- (авіа-база, агро-фірма, пол`і-вітаміни).

До складу афіксоїдів зараховують і власне українські, й іншомовні кореневі морфеми (та основи). З-поміж префіксоїдів переважають іншомовні, з-поміж суфіксоїдів – власне українські. Власне укр. префіксоїди все-, напів-, пів-, першо- (все-прошчен`н`а, напів-офіц`ійний) Іншомовні префіксоїди: аван-, авіа-, агро-, ендо-, енто-, кваз`і-, мега-, обер-… (аван-зал-, авіа-диспетчер- , ендо-кринний, обер-прокурор-)

Аналізуємо як звичайні корені.

23. Явища асиметрії в морфемі. Омонімія, синонімія, антонімія коренів, префіксів, суфіксів, постфіксів.

Асиметричність відношень між значенням і формою вираження в морфемі є основою різних видів системних зв’язків – багатозначності, омонімії, синонімії, а також антономії.

ПОЛІСЕМІЯ –морфема має кілька значень, які обов’язково пов’язані між собою певними відношеннями, лініями семантичного розвитку, форма вираження морфеми при цьому залишається незмінною.

-ец`- -`особа-носій ознаки (процесуальної, атрибутивної, предметної)`

МСВ 1. Особа за професією (законодав-ец`- , продав-ец`- );

МСВ 2. Особа за видом занять (вибор-ец`- , позикодав-ец`- );

МСВ 3. Особа за національністю (литов-ец`- , американ-ец`- );

МСВ 4. Особа за суспільно спрямованою ознакою (бор-ец`- )

….

МСВ13. Особа за демінутивною характеристикою(брат-ец`- ).

ОМОНІМІЧНІм. / омоморфеми / - м.‚ які мають однакове фонемне вираження‚ але різний, не пов'язаний між собою план значення.

а)кореневі

вод -1)вод-а‚ вод-ний‚ під-вод-ний‚2) вод-и-ти- ‚ при-вод-и-ти-

куп - 1)купити‚ 2)купати;

буд -1)буд-и-ти- ‚ 2)буд-ува-ти- ;

б)афіксальні /суфікси‚ префікси‚ флексії/ :

-ец` - 1)хлоп-ец`- ‚бой-ец` -‚ 2)різ-ец`- ‚ зуб-ец`-;

-к- 1)ніж-к-а‚ руч-к-а‚ 2) студент-к-а‚ лікар-к-а‚

-ик – 1)фіз-ик- ‚ 2)стол-ик- ;

над- 1) над-р`ізати‚2) над-писати- ;

-а - 1)вод-а‚ земл`-а‚2) старост-а‚ 3) міст-а‚4)студент-а‚ 5)бул-а‚ 6)вос`м-а‚ 7)гарн-а‚ 8)задумлив-а;

-и- 1)бер-и‚ 2)хат-и‚ 3)верб-и

СИНОНІМІЧНІ -м.‚ які мають різний звуковий склад‚ але спільне значення і спільну функцію;різні за звуковим складом і походженням‚ але тотожні або дуже близькі значенням‚ роллю‚яку виконують.

Синон. суфікси : зл`-іс`т`- - зл-об-а, абрикос-н-ий – абрикос-ов-ий

Синон.преф.: не-симетричний –а-симетричний‚ по-мити – ви-мити‚ з-орати – ви-орати.

Синон.флексії: шест-и – шіст`-ом‚ десят-и – десят`-ох, на мост-у - на мост-і‚

братові - брату.

АНТОНІМІЧНІ -м.‚ між якими існують антонімічні відношення /антоморфеми – між якими існують відношення протиставлення і виражають протилежне значення/:

1) суфікси руч-ен`к-а – руч-ишч-е‚ вітерець` -вітр`-уган-, товст-ен`к-ий - товст-езн-ий

2)префікси дієслова за-йти- -.ви-йти- ; роз-ходитис`а – з-ходитися/; по-л`убити- - роз-л`убити-

3)закінчення н`іч- - ноч-і, висок-ий-висок-і, гарн-ий- гарн-а.

4)до кореневих антонімів відносять ден`- - н`іч- , зим-а - л`іт-о.

24. Морфонологія як підрозділ морфемології. Завдання морфонології

Морфонологія як підрозділ морфемології вивчає

· у вузькому розумінні: 1) морфонемну структуру різних типів і фонемну будову морфів однієї морфеми та 2)лише чергування фонем у морфах однієї морфеми;

· у широкому розумінні: 1)мор фонемну структуру морфем різних типів і фонемну будову морфів однієї морфеми та 2)всі види пристосувань морфем//морфів у структурі слова//словоформи – чергування, усічення, накладання, інтерфіксацію.

Основні завдання морфонології такі:

- з’ясування меж парадигматичного варіювання морфем різних типів;

- систематизація повних і неповних парадигм морфем;

- встановлення фонемного складу морфів і морфонологічної структури морфем;

- виявлення всіх чергувань, а також усіх граматичних позицій (словозмінних і словотвірних), властивих кожній морфемі.

25.Явище морфемного шва. Можливість не єдиної інтерпретації явищ морфемного шва.

За книгою:

Морфемний шов- це межа між морфема//морфами ,що при морфемному аналізі позначаються знаком «-»: з-ма-га-ти-с'а.

Морфемні шви є прозорими у препозиції щодо кореня між префіксами,а також між префіксом і коренем,поєднаними аглютинативно, тобто шляхом нанизування морфем//морфів без змін їхнього фонемного вираження: пере-роз-по-д'іл-ен-ий.

Варіювання морфем спричиняють не лише нелінійні (чергування),а й лінійні(усічення,накладання,інтерфіксація) зміни. Лінійні зміни відмінні від чергувань. Чергування завжди відбуваються в морфемі,яка є одиницею насамперед парадигматичною,але водночас і синтагматичною. Лінійні зміни насамперед є явищем синтагматичним,вони відбуваються в основі «одиниць вищого рівня», слугуючи засобом поєднання її зі словотвірним формантом або флексією.

Усічення явище морфемного шва(# - позначення усічення),у результаті якого усіченої є твірна основа або словозмінна основа,тобто коли фіналь твірної чи словозмінної основи не входить в основу похідного чи парадигматичного слова: друкува-ти- друк(ува-#)- ар- , друку(ва #)-й-у.

Залежно від того, чи зявляються на місці усіченого морфа новий фонемно виражений морф,усічення поділяються на субстантивні(зявляється новий фонем. вираж морф) і несубстантивні(не зявляється фонем. вираж морф).

маз- а- ти- -с'а маз-(а #)-ун-

наказ-а-ти- наказ-(а #)- -

Може бути усічення: кореневе(такс'і такс'/с(і #)-ист- ),суфіксальне (глиб-ок-ий глиб (ок #)-ш-ий), суфіксально-постфіксальне (мол-и-ти-с'а мол'-(и #)-б-а),постфіксальне (за-кох-а -ти- - с'а за-кох-а- ти- ),префіксальне (багат-ий з-багат- и -ти- ).

Залежно від того,які сегменти усікаються,розрізняють усічення морфні (біг-а-ти- біг-(а #)- - , біг-(а #)- ун- )і неморфні( піан'іно піан'(іно- #)-іст- )

Причиною усічення є несумісність морфем/морфів у структурі похідного або парадигматичного слова.

Накладання явище морфемного шва,що полягає у суміщенні фіналі твірної основи і словотвірного форманта.Накладання відбувається тоді,коли фіналь поперед. і почат. наступ.морфа однакові за фонем. вираженням.

Накладання може бути повне(д'н'іпропетровс'к- -с'к-ий д'н'іпропетров-с'к-ий)або часткове(синтаксис--ист- синтакс-ист- ).

Інтерфіксація це явище морфемного шва,яке відбувається у простих словах і виявляється в тому,що між основою(словотвірною або словозмінною) і формантом(словотвір. або словозмін.)вставляються фонеми(або фонемо сполуки),які у цих словах не мають самостійного значення.

З інтерфіксами:

америк +-с'камерик-(ан)-с'к-ий

керч+-с'ккерч-(ен)-с'к-ий

Причини з'являння інтерфіксів:

1.коли необхідно зняти зяяння на морфемному шві

Світати, світ-а-н/ок-

2.усунути збіг багатьох приголосних

махн-ов/ец'-

3. для адаптації відкритої іншомовної основи до типової для укр. мови-закритий

кабаре-т/ист-

4.якщо слова містять односкладовий корінь

там-теш/ош-н'-ій

26.Морфонема, голосні морфонеми українського словотворення.

Ряд фонем, що чергуються в аломорфах однієї морфеми, дістав назву «морфонема». Морфонема - це комплексний образ фонем, які чергуються в аломорфах однієї морфеми у відповідних морфонологічних позиціях.

Графічно мор фонему позначають у фігурних або ламаних дужках через дріб або скісну (дві скісні) між фонемами, що чергуються:

зд {зд/з'д'/ждж} йізд-и-ти
{ з’д’ } або йіз’д’- - -ат’
ждж <зд//з’д’//ждж> йіждж- - -у

Ланцюжок чергувань фонем в одній морфемі називають також альтернаційним рядом.

Голосні кореневі морфонеми (виписала не всі, бо їх багато і запам’ятати всі анріал):

і//о н’іч- -ноч’-і

і//е п’іч- -пе’ч-і

о//і віл’-н-ий,кор’ів-

е//і с’іл’-с’к-ий, пір-й-а

е// вітер- -вітр-

о// сон- -сн-у

//е весн-а-весен-

//о іскр-а-іскор-

о//а гон-и-ти-ган’а-ти

27.Поняття морфонеми. Приголосні морфонеми укр. словотворення.

Ряд фонем ,що чергуються в аломорфах однієї морфеми,дістав назву «морфонема».У сучасному розуміння термін морфонема запровадив М.Трубецькой.

Морфонема одиниця морфонології, «комплексний образ двох чи декількох фонем,здатних залежно від морфологічної структури слова заміщати одна одну в межах однієї морфеми»(М.Трубецькой). Морфонема це комплексний образ фонем,які чергуються в аломорфах однієї морфеми у відповідних морфонологічних позиціях.

Ланцюжок чергувань фонем в одній морфемі називають також альтернаційним рядом.

Кожна фонема морфонеми є показником ступеня чергування. Аломорфія кореневих морфем укр. мови може бути зумовлена чергуванням як на межі морфем,так і в середині самого кореня. Приголосні фонеми звичайно чергуються на межі кореня і суфікса або закінчення. Чергування приголосних відбувається внаслідок регресивної дії на корінь наступного суфікса чи закінчення. Найбільш характерні для коренів різноманітні чергування приголосних,що репрезентують переважно типові морфонеми власне укр. та запозичених коренів. Нетипові морфонеми обмежені окремими запозиченими коренями.

Суфіксальні морфеми конституює значно менша кількість приголосних та голосних морфонем. У суфіксах чергування має і прогресивну і регресивну зумовленість:перед наступним суфіксом або закінченням у кінцевій позиції чергуються приголосні

28. Усічення та накладання морфів як характерні явища українського словотворення

Усічення – це таке явище морфемного шва, у результаті якого усіченою є твірна або словозмінна основа, тобто коли фіналь твірної чи словозмінної основи не входить в основу похідного чи парадигматичного слова. Усічення позначається решіткою.

Залежно від того, які саме сегменти усікаються, розрізняються усічення морфні і неморфні.

Усікатися можуть морфеми// морфи – усічення морфне: біг-а-ти- ---- біг - ( а – решітка)-ун-

Усікатися можуть окремі фонеми – усічення неморфне: тбіл’іс’і – тбіл’іс’ (і – решітка) – ец’ -

Залежно від того, чи з’являється на місці усіченого морфа фонемно виражений морф, усічення розрізняють субститутивні і несубститутивні.

Субситутивне передбачає, що замість усіченого морфа з’являється інший морф.

Несубситутивне усічення має місце тоді, коли на місці усіченого морфа не з’являється фонемно виражений морф :

Ход-и-ти ---- ход (и - решітка) - -

Основною причиною усічення є несумісність морфем// морфів у структурі похідного або парадигматичного слова.

Усічення має на меті:

- усунути невластиве українській мові скупчення приголосних на морфемному шві.

- усунути невластиве українській мові зяяння (збіг голосних) на морфемному шві

- усунути структурну невідповідність між основою і формантом.

Накладання – явище морфемного шва (знак накладання ), що полягає у суміщенні фіналі попереднього і початку наступного морфів.

Накладання вбачають тоді, коли фіналь попереднього і початок наступного морфа однакові за фонемним вираженням: одна(частіше) чи дві (рідше) фонеми наступного морфа накладаються на кінець попереднього. Накладання є морфотактичним засобом пристосування твірної основи до словотвірного форманта, що може відбуватися у процесі словотворення.

Накладання може бути повне або часткове.

Повне накладання відбувається тоді, коли наступний морф за фонемним складом однаковий із попереднім: Томс’к с’к – ий томс’ – к– ий

Накладання часткове, коли початок наступної і фіналь попередньої морфеми // морфа мають спільні за фонемним вираженням одну(дві), але не всі фонеми: синтаксис- -ист- синтакс-ист -

29. Інтерфіксація як морфонологічне явище. Види інтерфіксів. Умови їх виникнення.

Інтерфіксацію як морфонолог явище вперше описав М. С. Трубецькой.

Інтерфіксація – явище морфемного шва, яке відбув. у простих словах: між основою (або коренем) і суфіксом (або закінч.) вставл. фонеми або фонемосполуки, що не мають власного значення.

Інтерфікси

у складних словах у простих словах

не морфеми (не мають ПЗ)

У простих словах інтерфікси найчастіше займ. Позицію після кореня чи структурного суфікса перед словотвірним суфіксом або закінч. Інтерфікси вважають або лівим нарощенням – твірного суфікса, або правим нарощ. – основи(кореня), або між морфемною вставкою:

гр-а- +ец- гр-а-(в)-ец-

Рідше з*явл. перед коренем (зі-брати)

У простих словах виконують структурну та морфолог. роль, використ. як з*єднувальний компонент між основою(коренем) і суфіксом (закінч.):

· для зняття зяяння на морфемному шві. Вони усувають невластивий для УМ збіг голосних на межі кореня або суфікса, що закінч. на голосну, і суфікса або закінч., що почин. на голосну:

ор-а- +-ай- ор-а-(т)-ай- ;

· для усунення збігу кількох приголосних на морф. шві, що утруднюють вимову:

мексик- + -ск- мексик-(ан)-ск-ий

ханж- + -ств- ханже-(е)-ств-о;

· для адаптації іншомовної основи до типової укр. основи:

арго- + изм арго-(т)-изм-

купе- + -н- купе-(й)-н-ий

· для збереження зрозумілості значення слова, якщо твірною основою є односкладовий або нескладовий корінь:

біс- + -ск- біс-(ів)-ск-ий

міф- + -н- міф-(іч)-н-ий

коли_ -н- коли-(ш)-н-ій

· для зняття омонімії слів (іноді):

фігур-н-ий ‘такий, що зроблений у вигляді якоїсь ф’

фігур- + -н-(ий) фігур-(ал)-н-ий ‘який має багато фігур, форм ’

· - іноді інтерфікс з*являється за аналогією до продуктивних інтерфіксальних моделей творення похідних слів:

режисер-ск-ий бесемер-(ів)-ск-ий

але

учител-ск-ий корол-(ів)-ск-ий

наймит-ск-ий і намит-(ів)-ск-ий

У складнихсловах вони мають не лише фонемне вираження, а й виконують словотвірнц функцію і виражають, за В. Лопатіним, особливе – синтагматичне – значення. Такими є інтерфікси:

· -о-, -е-, - -(край-е-вид- , ліс-о-степ-,ом- -метр- );

· -о-, -и-, -а-, -ох-(дв-о-денний, сорок-а-градусний, тр-ох-йарусний, чотир-и-річний);

· -и-, - -після дієслівної основи (перекот-и-поле, Гулай- -поле).

30.Морфемні та інверсійні словники. Принципи укладання.

Морфемний словник — словник, що описує морфеми мови переважно шляхом виділення їх у складах слова. Існує кілька різновидів морфемного словника залежно від одиниць реєстру і способів їх упорядкування.

Типи морфемних словників:

У морфемному словнику за алфавітом подають:

1.слова, поділені на морфеми (це словник морфем, будови слова);

2.морфеми в алфавітному порядку з частотними характеристиками використання — це частотний (прямий чи зворотний) словник морфем;

3.морфеми з їх валентними та частотними характеристиками — частотно-валентний словник морфем;

4.корені зі спільнокореневими словами, поділеними на морфеми — гніздовий морфемний словник.

В українській лексикографії є три морфемні словники:

1.«Морфемний аналіз. Словник-довідник» І. Яценка (т. 1-2. К., 1980-81) — найповніший на сьогодні довідник з морфем, будови слів української мови (114 000 слів).

2.«Морфемний словник» Л. Полюги (К., 1983) — укладався як посібник для шкіл. Він поєднує у собі словник морфем, будови слова і словник морфем

3.частотно-валентний «Словник афіксальних морфем української мови» Н. Клименко, Є. Карпіловської, В. Карпіловського, Т. Недозим (К., 1998)

Інверсійний або зворотний словник — словник, в якому слова розташовуються з урахуванням алфавіту не від початку слова до кінця (як у більшості словників), а від кінця до початку. Для зручності пошуку вирівнювання списку слів у такому словнику йде не за лівим, а за правим краєм (для мов з читанням зліва направо).

Зворотні словники складаються для мов, у яких кінець слова (закінчення, суфікси) грає велику граматичну роль.Можуть бути корисними при вивченні словотвору (суфіксального, постфіксального) і особливостей будови кінця слів. У комп'ютерній лінгвістиці вони використовуються як основа для складання і перевірки словників словоформ. Також можуть бути використані як словник рим.

Українські інверсійні словники:

Український зворотний словник / Василь Ніновський — Мюнхен-Едмонтон, 1969

Інверсійний словник української мови: Методичні матеріали до спецсемінару з українського словотвору / Уклад. С. П. Бевзенко, А. Т. Бевзенко та ін. — Одеса. — 1971–1976 (3 випуски).

Інверсійний словник української мови / Уклад. С. П. Бевзенко, О. І. Бондар та ін. — Київ: Наукова думка, 1985.

Обернений частотний словник сучасної художньої прози / Уклад. Т. О. Грязнухіна, Н. П. Дарчук, Є. А. Карпіловська та ін. — К.: Спалах, 1998. — 960 с.

Інверсійний словник-індекс до «Словника мови Шевченка» / Упорядник Т. Шевченко. — Запоріжжя, 2000. — 116 с.

Граматичний словник української літературної мови. Словозміна / Відп. ред. Н. Ф. Клименко. — К.: Вид. дім Дмитра Бураго, 2011. — 760 с.

Контрольні запитання до змістового модуля №2 «Сучасна українська мова. Словотвір»

1. Словотвір як підсистема мови та як розділ морфології. Завдання словотвору

У сучасній лінгвістиці термін словотвір має 2 значення:

1. Словотвірна підсистема мови, система словотвірних типів, словотвірних одиниць, системний механізм мови, за допомогою якого утворюються похідні слова.

2. Розділ морфології, який вивчає словотвірну підсистему мови, а саме формально-змістові словотвірні відношення, словотвірну структуру та способи творення похідних слів.

Об’єктом дослідження є словотвірна підсистема мови, система похідних слів, засоби та способи їхнього творення. Предмет дослідження – похідне слово з погляду його словотвірної структури як основна одиниця і як компонент комплексних одиниць словотвору.
До завдань словотвору належить також вивчення усіх словотворчих засобів мови.

2. Зв’язок словотвору з іншими лінгвістичними дисциплінами.

Словотвір як один із розділів мовознавства пов’язаний з морфемологією, парадигмологією, лексикологією, семасіологією, стилісткою, фонологією, діалектологією, топонімікою.

Зв. с. з морфемологією очевидний – нові слова утворюються від твірних основ шляхом приєдання до них словотвірних формантів, як формуються на базі афіксальних морфем:
[лагідн'-]+ [-іс'т'-](-Æ), [без-+[-хмар-]+ -н-] (-ий). Морфема як словотвірний формант або як його компонент актуалізує словотвірне значення у процесі творення похідного слова.

Зв. з парадигмологієюв більшості настільки тісний, що важко розмежувати форми словозміни і словотворення. О. Пєшковський стверджує, що взагалі не можна встановити межі між ними. У суч. лінгвістиці ще не встановлено критерії, що дозволили б відокремити словоформи однієї лексеми від словоформи іншої.

Словотвір тісно пов’язаний із лексикологією. Похідне слово є об’єктом вивчення в лексикології та у словотворі. Словниковий склад мови поповнюється постійно або за рахунок запозичень з інших мов, або шляхом творення нового слова. У свою чергу лексичний склад мови є базою для творення нових слів.

Зв. із фонологієювідбувається через конститутивну функцію фонеми, що є елементом плану вираження і похідного слова, і його словотвірних компонентів – твірної основи(чи основ) і словотвірного форманта: ректор-+-с'к-ий=ректор-с'к-ий,
козак-+с'к-ий=козац'-к-ий.

Із синтаксисомсловотвір пов’язаний через такі способи словотворення як осново-і словоскладання, твірними базами для яких є підрядні і сурядні сполуки слів: листи носити =лист-о-нош-Æ-а; зубр і бізон= зубр-о-бізон-Æ.

Зі стилістикою:завдяки словотворенню не лише утворюються нові слова, а й досягається певна емоційно-експресивна мета. Стилістичні форманти дозволяють передати різні емоції: ‘пестливість’ (дитин-он'к-а, р'ідн-есен'к-ий), ‘згрубілість’
(козач-ишч-е, чоловй-аг-а).

З етимологією:в укр мові є багато слів, які сучасними носіями мови сприймаються як непохідні, хоч у минулому були подільними і похідними. Наприклад непохідними є основи сучасних іменників на позначення назв місяців: березен'-Æ, квітен'-Æ, хоча шляхом етимологічного аналізу можна встановити, що в минулому всі вони похідні.

3. Діахронний та синхронний аспекти словотворення.

Лексика СУМ є продуктом тривалого історичного розвитку. У ній є слова різні за походженням, часом виникнення, морфемною і словотвірною структурою. Історично переважна більшість слів похідні. Але носіями СУМ одні слова сприймаються як непохідні(вікно, вітер, дар), інші – як похідні (автомашина, безмежжя, доярка). В одних словах сучасна та генетична словотвірна структури тотожні, інші – втратили минулі словотвірні зв’язки, і для їх відновлення необхідно встановити історію творення цих слів.

Історію творення слова, його генетичну структуру, історичні зміни, що відбувалися з плином часу, вивчає діахронний словотвір. І.Бодуен де Куртене і П.ФОртунатов звертали увагу на те, що факти однієї мови не можна пояснювати фактами іншої мови. У мові діахронія й синхронія не мають чітких меж і важко розмежовуються на всіх рівнях, однак найтісніше їхня взаємодія відбувається на словотвірному рівні. Саме тут розмежування синхронії та діахронії вдається найважче, бо з утратою семантичного зв’язку часто зберігається формальна подібність споріднених у минулому слів.

Синхронний(описовий) словотвір вивчає словотвірну структуру слова, засоби і способи творення похідних на певному етапі розвитку мови. У курсі СУМ вивчається сучасна словотвірна структура слова й сучасні словотвірні процеси, що відбуваються в мові. Так, із погляду СУМ одні слова стали непохідними , бо втратилися смислові і/або словотвірні зв’язки із словами, від яких вони утворені:

весн-а ‹— іє. * ves-r-, * ves-n-

вікн-о‹— *око

В інших словах змінився напрям словотвірної мотивації й відповідно іншою стала їхня словотвірна структура:

Синхронія Діахронія

машин-а авто-машин-а авто-машина машин-а

З погляду сучасного синхронного словотвору важливим є не те, коли і як утворені слова в минулому, а як їхня сучасна словотвірна структура.

4. Похідне слово. Критерій Г.О. Винокура для визначення синхронних відношень похідності між словами.

За ознакою належності чи неналежності до процесу словотворення противставляються слова непохідні (немотивовані) й похідні (мотивовані). Похідні слова – ті, що є або сприймаються як утворені від інших слів, а отже6, як правило, вони семантично (за значенням) і/або структурно (за кількістю морфем) складніші. Значення похідних слів мотивоване, тобто його можна пояснити через значення того слова, від якого воно утворене. Мотивованість слова слугує основною ознакою похідності. Похідні слова семантично співвідносяться із твірними словами.

Поняття мотивації та критерій встановлення й опису семантики похідного слова шляхом зіставлення його з твірним і виявлення відношень між ними запропонував Г. Винокур. «Є слова, - зазначав учений, - які за своє структурою становлять умовні позначення відповідних предметів дійсності, і слова, які становлять мотивовані позначення предметів дійсності, причому мотивованість таких позначень виражається у відношеннях між значеннєвими звуковими комплексами, що містяться в самій структурі таких слів»: трав-ин-а ‘один пагонець трави’, трав-к-а ‘демінутив до трава’, трав-о-йід-Ø ‘той, хто їсть траву’. Отже, словотвірна мотивація – це відношення між похідним і твірним спільнокореневими словами у двох планах: 1) структурному і 2) семантичному. Два спільнокореневі слова перебувають у відношеннях словотвірної мотивації, якщо зв’язки між ними повторюються у спільнокореневих словах і/або у словах з однаковою словотвірною структурою. Тобто коли форма і/або значення основи одного з них зумовлені формою і/або значенням основи другого слова.

5. Твірна і похідна основи. Словотвірний формант. Види словотвірних формантів.

Похідна основа – це така основа, що утворена від іншої основи і тому, як правило, формально складніша на словотвірний формант і/або семантично складніша, оскільки її значення визначається шляхом співвіднесення значення твірної основи. Твірна основа – це може бути як непохідна, так і похідна основа, від якої утворюється нове похідне слово. Словотвірний формант (дериватор) – структурно-семантичний компонент (афікс або комплекс афіксів), за допомогою якого утворюється похідне слово. Це найменша одиниця за формою (не за кількістю морфем) і за змістом, що є в похідній основі і якої немає в твірній основі:

ПС: вивіл'нити ПО: вивіл'ни-

ТС: віл'ний ТО: віл'н-

СФ: ви- … -и-

Словотвірні форманти бувають:

1. афіксальні (морфема-афікс у словотвірній функції) – префіксальний, суфіксальний і постфіксальний форманти;

2. конфіксальні (функціональна єдність кількох афіксів) – префіксально-суфіксальний, суфіксально-постфіксальний та префіксально-суфіксально-постфіксальний форманти).

6.Твірні бази і морфонологічні засоби

Термін «ТБ», запропонований Р.Манучаряном та В.Лопатіним, охоплює не лише твірні основи, а й твірні слова та сполуки слів.

Твірна база –слово – функціональноспіввідносна з твірною основою при префіксації, коли СФ приєднується не до основи, а до слова в цілому, в усіх інших випадках ТБ – це сполуки слів, від твірних основ (або їх частин) яких утворюються похідні слова:

зал'іков-к-а=зал'іков-а(книжка-#);

ЦК=Ц(ентрал'н-#) К(комітет-#).

Твірними базами (твірними словами і сполуками слів) для похідних української мови є:

1. вихідні словоформи: гострий гостр-и-ти-Æ, весна=про-весна, будувати-Æ=від-будувати-Æ

2. похідні словоформи: весел-ий=весел'-іш-ий, розумн-ий=розумн'-іш-ий

3. прийменниково-відмінкові сполуки: під дахом=під-дашш-Æ-а,
за озером=за-озер-й-а;

4. сурядні сполуки слів: білий і чорний=біл-о-чорн-ий, хліб і сіль=хл'іб-Æ-с'іл'-Æ.

5. підрядні словосполучення: сніг падає=с'н'іг-о-пад-Æ-Æ

6. речення: Люби мене не покинь=л'убимененепокин'-Æ.

7.Словотвірна похідність, синхронні відношення мотивації між словами.

Похідні слова мають внутрішню форму, оскільки їхнє значення базується на значенні складових компонентів, якими є твірна основа (основи, іноді слово або слова), від якого вони утворені, та словотвірний формант, за допомогою якого вони творені. Тобто похідне слово завжди мотивоване.

Трав-ин-а «один пагонець трави»

тоав-к-а «демінутив до трава»

трав-о-йід- - «той, хто їсть траву»

Між синхронно твірним і синхронно похідним словами є певна залежність, що в теорії словотвору дістала назву мотивації. Мотивувальне (твірне) і мотивоване (похідне) є та мінімальна пара слів, між якими встановлюється відношення похідності, а відношення між мотивувальним та мотивованим словом є основним у синхронному словотворі.

8. Словотвірна структура похідного слова