Економічні та бухгалтерські витрати
Наявність витрат зумовлена тим, що ресурси є обмеженими та можуть використовуватися за різним призначенням. Застосування певних ресурсів для виробництва одного блага означає, що їх уже не можна вживати для виробництва іншого блага – іншими словами, витрати передбачають відмову від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Економічні витрати, або альтернативна вартість, будь-якого ресурсу у виробництві певного блага є вартістю його найкращого альтернативного застосування.
Економічні витрати на навчання в університеті містять не лише плату за навчання, книги, олівці тощо, а й втрату доходу, який міг заробити студент, якби він не навчався в університеті.
Економічні витрати — це платежі, які має робити фірма для отримання і використання всіх ресурсів. Вони складаються з двох частин: явних і неявних витрат.
Явні витрати називають ще бухгалтерськими, або розрахунковими. Це — платежі за ресурси, які фірма купує на ринках ресурсів, бо сам виробник не володіє цими ресурсами. До них належать платежі за електроенергію, паливо, сировину, працю тощо. Вони є прямими грошовими виплатами фірми власникам ресурсів. Тому явні витрати нерідко називають грошовими витратами.
Бухгалтерські витрати групують за економічними елементами та калькуляційними статтями.
Відповідно до економічного змісту, бухгалтерські витрати класифікують таким чином: 1) матеріальні витрати; 2) витрати на оплату праці; 3) амортизація основних засобів; 4) відрахування на соціальні заходи; 5) інші витрати.
Групування витрат за економічними елементами використовують для складання кошторису витрат на виробництво. Кошторис витрат — це плановий розрахунок витрат на всі потреби підприємства за певний проміжок часу (як правило, рік). Такий кошторис дає можливість визначити потреби підприємства у кожному виді ресурсів (сировині, матеріалах, паливі, фонді заробітної плати тощо). Співвідношення елементів витрат характеризує структуру витрат. Залежно від структури витрат галузі або виробництва поділяють на матеріаломісткі, фондомсткі та трудомісткі.
До матеріаломістких належать галузі виробництва, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних витрат. Так, у харчовій та легкій промисловості на матеріальні витрати припадає 90% загальних витрат, у чорній металургії – понад 80%, хімічній промисловості — 75%, машинобудуванні — 70%.
Трудомісткими є галузі видобувної промисловості. В них питома вага витрат на заробітну плату становить майже 50%.
Капіталомісткі — це галузі, у структурі витрат яких висока питома вага амортизації (електроенергетика, нафтодобувна промисловість).
Для визначення витрат використовують їх класифікацію за калькуляційними статтями. Така класифікація відображає склад витрат залежно від місця їх виникнення і виробничого призначення. Аналіз калькуляційних статей дає змогу виявити за рахунок яких джерел можна реально скоротити витрати на одиницю продукції.
Фірма може володіти деякими ресурсами, які вона використовує у виробничому процесі. Це, наприклад, капітальні блага, управлінські навички власника (власників) фірми, частина або всі фінансові ресурси тощо. Оскільки ці ресурси є власністю виробника, то платежі за їх використання мають неявний характер, їх прямо не оплачують. Такі витрати називають неявними, або неоплачуваними. Для визначення своїх економічних витрат фірма повинна обчислити у грошовому вираженні неявні витрати і додати їх до бухгалтерських витрат.
Приклад. Власник невеликого фермерського господарства працює 40 годин на тиждень, обробляючи свої 20 га землі. Упродовж року фермер наймав кількох робітників, яким він виплатив 8000 гривень зарплати. Він також узяв позику в банку в розмірі 30000 гривень на придбання техніки та іншого реманенту. Виплата процентів за позику становить 5000 гривень. Первинна вартість техніки і реманенту становить 100 000 гривень, а їх річна амортизація – 20 000 гривень. Нинішня ринкова вартість техніки – 80000 гривень. Бухгалтерські розрахунки, зроблені в кінці року, містять інформацію про явні витрати фермера, які наведено у стовпчику 2 таблиці.
Підприємець оцінює інформацію, представлену бухгалтером. Проте його також цікавлять економічні витрати. Для визначення економічних витрат на ведення підприємства потрібно оцінити неявні витрати і додати явних витрат, визначених бухгалтерським способом. Для підприємця альтернативою роботі на власній фермі є можливість працювати агрономом в агрофірмі. Він підрахував, що міг би заробити там за рік 5000 гривень працюючи 40 годин на тиждень. Фермер міг би також здати свої 20 га землі в оренду і отримувати ренту. Припустімо, що річна орендна плата з цієї землі становить 300 гривень за гектар. Працюючи фермером, він відмовляється від можливості отримати 6000 гривень орендної плати за свої 20 га землі.
І нарешті, ринкова вартість техніки і реманенту фермерського господарства становить 80000 гривень. Пам'ятаємо, що фермер повинен повернути банку 30000 гривень. Якби фермер продав свою техніку і виплатив банківську позику, у нього залишилося б ще 50 000 гривень. Він міг отримувати 10% цієї суми, вклавши її, скажімо, в банк. Утрачений процент на власний капітал становить, отже, 5000 гривень щорічно.
Підсумувавши всі неявні та явні витрати, отримаємо економічні витрати на ведення фермерського господарства за рік. Як видно із стовпчика З таблиці, загальні економічні витрати за рік становитимуть 61 000 гривень, що значно більше від бухгалтерських витрат (45 000 гривень). Отже, тепер можна визначити неявні витрати. Вони становлять 16 000 гри-вень (61 000 - 45 000).
Економічні витрати поділяють на короткострокові та довгострокові, тобто витрати, що здійснюються відповідно в короткостроковий та довгостроковий періоди.
Короткостроковий період – це проміжок часу, надто короткий для заміни виробничих потужностей підприємства, але достатній для зміни рівня використання наявного устаткування. У цьому періоді виробничі потужності підприємства незмінні. Проте обсяг продукції, який виробляють, можна змінити, використовуючи більші або менші кількості праці, металів та інших ресурсів. Виробничі потужності у короткостроковому періоді можна також застосовувати менш або більш інтенсивно.
Довгостроковий період – це проміжок часу, достатньо тривалий для того, щоб фірма могла змінити обсяг усіх використовуваних ресурсів, у тому числі виробничих потужностей.
Наприклад, якби заводу «Електрон» потрібно було найняти ще 50 робітників або навіть цілу робочу зміну, то це було б короткостроковим коригуванням. Проте якби виникла потреба добудувати ще одне крило до заводського цеху і встановити там додаткове устаткування, це було б уже довгостроковим коригуванням.
Короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються один від одного концептуально, а не за тривалістю. У галузях легкої промисловості зміна виробничих потужностей може відбутися і за одну добу. Малі підприємства можуть збільшити свої виробничі потужності за кілька днів. Проте у важкій промисловості для цього потрібні роки.
З позиції феномена рідкісності витрати виробництва фірми можна класифікувати як явні (або зовнішні), фактичні чи грошові та неявні, приховані або внутрішні. Явні витрати виробництва - це ті, що набувають форми явних (грошових) платежів постачальникам чинників виробництва й незавершених виробів. До них належать оплата сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива, заробітна плата, оплата транспортних послуг, амортизаційні відрахування, орендна плата за нерухомість, устаткування тощо.
Отже, явні (або зовнішні) витрати виробництва - це плата за ресурси, що не належать власникам фірми, або ті грошові витрати, що їх фірма робить зі "своєї кишені". Специфікою цих витрат є те, що здійснюється їх суворий бухгалтерський облік, їх відображують на рахунках і в балансі фірми. Тому вони називаються бухгалтерськими витратами фірми.
Однак лише цими витратами не вичерпуються витрати фірми в процесі виробництва. Часто вона використовує ресурси, що належать власникам фірми чи фірмі як юридичній особі. Вони мають вартісну оцінку, але не передбачені контрактами, обов'язковими для явних платежів, і тому виступають як такі, що фірмою не оплачуються. З позицій фірми такі витрати дорівнюють грошовим платежам, які фірма могла б одержати самостійно, використовуючи ці ресурси альтернативно. Вони і є неявними (або прихованими) витратами. Для того щоб розкрити сутність цього виду витрат виробництва, розглянемо такий приклад. Власник автосервісної фірми працює сам і наймає двох працівників. Приміщення, в якому розташована фірма, є власністю її господаря. Протягом місяця виручка становила 11000 грн. При цьому матеріальні витрати (матеріали, електроенергія, запчастини) дорівнювали 3000 грн, а заробітна плата робітників - 4000 грн. Отже, явні витрати виробництва становлять: 3000 + 4000 я 7000 грн. Проте тільки цим витрати не обмежуються. Для того, щоб здійснювати підприємницьку діяльність, потрібне приміщення. У цьому випадку воно є власністю господаря фірми. Однак він міг його використати альтернативно, здавши в оренду, і отримати дохід у розмірі 1000 гри на місяць. Проте він його не отримає, бо використовує у власній підприємницькій діяльності. Тому цей неотриманий дохід повинен включатися до складу витрат виробництва як неявні витрати.
Крім того, власник фірми бере участь у її функціонуванні своєю працею. А коли б він сам не працював, а свою працю використав альтернативно, скажімо, найнявся на роботу до іншого підприємця, та отримав би дохід у вигляді заробітної плати у розмірі 2000 грн. Отже, загальна сума неявних витрат становить 3000 грн.
З наведеного прикладу видно, що неявні витрати мають прихований характер і, як правило, не відображаються в бухгалтерській звітності фірми. Тому їх ще називають внутрішніми витратами. Проте це не означає, що їх не потрібно враховувати у господарській діяльності фірми. Навпаки, вони мають братися до уваги при обгрунтуванні економічних рішень, що приймаються. Особливої ваги набуває врахування неявних витрат при обгрунтуванні доцільності нових економічних проектів, зокрема будівництва великих об'єктів. При визначенні витрат виробництва слід врахувати не лише витрати, пов'язані з самим будівництвом (це будуть явні або фактичні витрати), а й те, яку кількість земель буде виведено з сільськогосподарського обороту і який дохід можна було б отримати з цих земель, використавши для інтенсифікації виробництва капіталовкладення на спорудження цього об'єкта.