Роль державних фінансів у трансформаційній економіці
Фінанси – це перерозподільчі відносини, суб’єктами яких є держава, підприємницькі структури й населення. Держава за допомогою податків і зборів вилучає частку доходів фізичних та юридичних осіб, мобілізує кошти у бюджетах, фондах соціального страхування й інших фондах для виконання завдань і функцій, які на неї покладає суспільство [1].
Фінансова наука і практика покликані вивчати закономірності розвитку фінансових відносин, вишукувати їх оптимальні форми з метою досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва і його соціальних цілей.
Фінансова система України, як і будь-якої іншої держави з ринковими умовами функціонування економіки, поєднує в собі централізовані (державні) фінанси й децентралізовані фінанси − фінанси підприємств і галузей народного господарства, фінанси населення. У складі децентралізованих фінансів (а це, насамперед, фінанси підприємств промисловості, будівництва, транспорту, торгівлі, сфери побутових та інших послуг різних форм власності) найбільшу питому вагу мають фінанси промисловості [2].
Існує взаємозв’язок між всебічністю й загальністю охоплення фінансовими відносинами суб’єктів господарювання і розвитком інфраструктури фінансового ринку, його інституційним забезпеченням, збільшенням спектра ринку послуг і продуктів. У такій ситуації держава не може стояти осторонь цих процесів. Вона або є активним учасником системи фінансово-кредитних відносин, або її роль в економічній системі слабне.
Сучасна державна фінансова система має змогу впливати на національний фінансово-кредитний ринок і його суб’єктів. Намагаючись замінити ринковий механізм саморегулювання, держава у ринковій економіці, маючи значні фінансові ресурси, може впливати, а відповідно й коригувати поведінку, потреби й інтереси окремих суб’єктів фінансової системи [3].
У фінансовій науці питання про сутність державних фінансів, їх роль у соціально-ринковій економіці активно досліджувалися представниками західної фінансової думки. Україна як держава, що прагне до статусу країни з ринковою економікою, повинна намагатися розвивати систему кредитних відносин на всіх рівнях. Необхідно наголосити, що держава є одним із найсильніших суб’єктів ринкових відносин, а тому має залучитися до цих процесів безпосередньо. Тим паче, що в країні із трансформаційною економікою, де ринкова інфраструктура, фінансово-кредитний сектор ще слабкі, роль держави в активізації і підтримці цих процесів надзвичайно висока.
В умовах ринкової економіки найвищою прерогативою є право приватної власності, а наявність державної фінансової системи не лише не утискає цього права, а навпаки – сприяє його реалізації. Державна фінансова система здійснює перерозподіл фінансових ресурсів усіх суб’єктів господарювання з метою розв’язання соціально-економічних суперечностей між інтересами їх власників. Такий перерозподіл має суб’єктивний характер, а тому, не завжди повною мірою може задовольнити реалізацію інтересів усіх суб’єктів. Проте демократичність і прозорість організаційно-правового забезпечення функціонування державних фінансів дає змогу найповніше реалізувати цей процес.
Розглядаючи роль державних фінансів у трансформаційній економіці, необхідно зазначити, що необхідною мірою, і передусім за своїм функціональним призначенням, не відповідають тим завданням, які характерні для розвиненої ринкової системи. Така позиція визначається тим, що якщо в умовах розвиненого ринкового механізму саморегулювання державні фінанси є одним із суб’єктів фінансової діяльності, то в умовах трансформаційної системи роль державних фінансів зводиться здебільшого до реалізації адміністративних і соціальних функцій. Важливе значення для трансформаційної економіки має визначення пріоритетів фінансової політики, її ідеології та стратегії. Саме стратегія фінансової політики держави дає змогу переступити через суперечності сьогодення і визначити перспективи інтеграції України до світової ринкової системи.
Стратегічною метою соціально – економічної політики для України є фінансова політика інноваційного розвитку, яка має забезпечити реструктуризацію економіки, технічне переоснащення вітчизняних підприємств, тобто створити умови для їх конкурентоспроможності на світовому ринку. Реалізація цієї стратегії визначає необхідність розроблення і впровадження відповідного механізму державної соціально – економічної політики, який би поєднав реалізацію як стратегічних, так і тактичних цілей. Дієвість і ефективність механізму конкретизується через реалізацію таких тактичних цілей: правове забезпечення шляхом прийняття відповідних законів і нормативних актів; створення організаційно-інституційного забезпечення цього процесу; впровадження відповідного механізму фінансування інноваційного розвитку українських підприємств.
Фінансові відносини охоплюють усі фази процесу відтворення, тобто виробництво, розподіл, обмін, споживання. В процесі розподілу сукупного суспільного продукту він має бути розподілений на засоби виробництва (основні та оборотні) і предмети споживання. Від того наскільки правильно будуть вибрані пропорції цього розподілу, залежать темпи економічного зростання, ефективність суспільного виробництва. Використання фінансів дає змогу підприємствам виробничої сфери забезпечувати вирішення виробничих і соціально-економічних проблем свого функціонування.