Особливості літератури раннього середньовіччя. Жанри клерикальної та світської літератури. Каролінгське Відродження та його роль у розвитку культури Європи

Література цього періоду досить однорідна за своїм складом і складає єдине ціле. За жанром це архаїчний (міфологічний) та героїчний епос, що представлені поетичними пам'ятками кельтів (давньоірландські сказання), скандинавів («Старша Едда», саги, поезія скальдів), а також англосаксів(«Беовульф»). Хоча хронологічно ці пам'ятки у деяких випадках належать до значно пізнішого часу, за своїм характером вони відносяться ще до першого періоду. Збереженню ранньої творчості названих народів сприяло те, що віддалене від Риму місцеве християнське духовенство більш терпляче ставилось до національних язичницьких переказів. Більш того, саме монахи, єдині носії грамотності у той час, записували і зберігали цю літературу.Архаїчний епос позначає добу переходу від міфологічного до історичного світосприйняття, від міфу до епосу. Проте йому ще притаманні численні казково-міфічні риси. Герой архаїчних епічних творів поєднує в собі риси богатиря та чаклуна, які споріднюють його з першопредком.Окремо існувала література латинською мовою, переважно християнського характеру (Августин Блаженний).

 

Клерикальна література розвивалась протягом багатьох століть латинською мовою та народними мовами. Своєю тематикою вона тісно пов’язана з християнською вірою та церквою, однак у ній відбились не тільки офіційні церковні погляди, а й ідеї «єресі» з їхнім протестом проти феодально-церковного утиску, які проникали до неї через низове духовенство.

 

Особливості клерикальної літератури:

1) дидактичність (повчальний моралізований настановний характер)

2) проблематика – пропаганда аскетизму (відмова від земних чуттєвих задоволень), пропаганда опису загробного життя, ствердження верховної влади церкви

3) звеличення церкви над мирянами

 

Жанри клерикальної літератури:

1) житія святих

головна мета – прославити релігійний погляд

2) легенди

жанр легенди носить більш народний характер, вільний від жорстокого аскетизму

3) гімни

4) видіння загробного життя

видіння потойбічного світу використовують, щоб залякати грішників, Великим грішникам показують видіння пекла. До праведників приходили видіння райського життя.

5) псалми

 

При дворах сеньйорів з'явилася куртуазна поезія, що прославляла інтимні почуття і культ служіння "прекрасній дамі". Цей культ займав центральне місце у творчості трубадурів - провансальських поетів, серед яких були і лицарі, і великі феодали, і прості люди. Поезії трубадурів властива різноманітність жанрів: пісні любовні, ліричні, політичні, пісні, які висловлюють тугу з приводу смерті якогось сеньйора. Великою популярністю користувалися й куртуазні романи з таємничими пригодами, зачарованими людьми, чудотворними явищами тощо. Дуже популярною в середньовіччі була поезія трубадурів - (провансальських поетів у ХІІ-ХІІІ ст.). Головна тема їх поезії - оспівування васальського служіння дамі, полум'яного кохання. Театр, що відігравав політичну роль у середньовічній культурі, на межі 11-12 ст. демонструє перехід від літургійної драми до містерії. Містерії були вже менше пов'язані з Богослужінням. Сюжети містерій звичайно бралися зі Старого Заповіту, або ними ставали події, пов'язані з життям і воскресінням Ісуса. Міська драма тісно пов'язана з народними ігрищами, обрядами, із селянськими весняними та осінніми святами.

Щодо розвитку світської літератури, то вона не була відображенням дійсності, а подавала ідеальні уявлення про людину. Основні жанри цього періоду - епос, лірика, романи. Значне місце в Середньовічній літературі посідали оповіді про подвиги лицарів. Зростання ролі бюргерства змусило еліту виробити кодекс, який можна було б проставити наміром "третього стану" піднятися на вищі щаблі у суспільстві. Тому в куртуазній (лицарській) літературі герой неодмінно вихвалявся чудовим генеалогічним деревом. У лицарській літературі описувалися незвичайні пригоди лицарів, їх випробування. Звичайною темою куртуазного роману було також випробування вірності. Найвідомішими лицарськими романами були "Івен, або лицар Лева" Кретьєна де Труа та "Роман про Тристана та Ізольду".

 

Каролінгське Відродження (фр. renaissance carolingienne) — період розвитку освіти, науки та мистецтв у середньовічній Європі в кінці 8 — на початку 9 ст., пов'язаний із правлінням Карла Великого та його спадкоємців.Карл Великий підкорив собі великі території в Європі. 800 року він був проголошений імператором Священної Римської імперії. Для управлінням великими володіннями Карлу потрібні були освічені люди. Частково їх запрошували з інших країн, але імператор доклав зусиль для вирощування своїх кадрів. Він заснував школу при своєму палаці в Аахені, яку очолив запрошений із Англії Алкуїн, підтримував монастирі, як центри освіти, зробив латину офіційною в імперії.Справу Карла Великого продовжили його спадкоємці Людовик Благочесний та Карл Лисий.