Інтеграційні процеси в країнах Латинської Америки наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.: загальна характеристика
Значні зміни планетарного масштабу, що відбулися за останні два десятиліття XX століття, суттєво вплинули на реґіон Латинської Америки, його зовнішньоекономічні інтереси й на весь процес реґіональної інтеґрації. Зростання світового впливу США в результаті закінчення обтяжливої для них “холодної війни”, прискорення й розширення інтеґраційних процесів на Європейському континенті, що істотно змінило розстановку світових сил, криза “наздоганяючої” моделі розвитку в країнах Азії спричинили підвищення ролі спільних захисних дій і зміцнення сукупного економічного потенціалу Латинської Америки. Об’єктивною основою інтеґраційних процесів у даному реґіоні є спільна історична доля й практично єдина мова (точніше дві близькі мови, на яких говорить більшість населення). Парадоксальне геополітичне розташування реґіону визначає особливу значимість для нього реґіональної інтеґрації. Близькість до очевидного лідера світового економічного розвитку не тільки не створює сприятливих для Латинської Америки умов діяльності, але й навпаки погіршує становище багатого на природні ресурси реґіону, перетворюючи його в залежний від США континент. До середини XX ст. Латинська Америка являла собою набір розрізнених й іноді ворогуючих між собою суб’єктів господарської діяльності, як наслідок, вони легко ставали об’єктом ресурсної й фінансової експлуатації північного сусіда. США не були і не є зацікавленими в сильній Латинській Америці, здатній перетворитися в небажаного конкурента, а та, у свою чергу, не бажає залишатися сировинним придатком північного сусіда. ОАД 1948, Міжамериканський банк розвитку 1959, 60-ті угруповання – Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ ALALC), Центрально американський спільний ринок (ЦАСР), 1969 Андська група , 1991 Спільний ринок країн Південного конусу (МЕРКОСУР).
Підсумовуючи, варто наголосити, що найсильнішими економічними інтеґраційними об’єднаннями Латинської Америки є МЕРКОСУР та Андське співтовариство націй. Головною особливістю АСН є створення інституціональної структури з наднаціональними функціями за моделлю ЄС, тоді як МЕРКОСУР відрізняється децентралізованою організаційною структурою, в основу якої покладений принцип консенсусу. Обсяг внутрішньозональної торгівлі Латинської Америки, що певною мірою визначає ступінь інтеґрації того або іншого блоку, є значно нижчим від європейських або азійських. У реґіоні вони становлять 17 %, в Азії – 34 %, у НАФТА – 56 %, а в Євросоюзі – 62 %. Характерна риса інтеґраційних процесів у Латинській Америці полягає в тому, що підписання угод у рамках реґіональних угруповань аж ніяк не означає їхнього послідовного виконання. Проте, незважаючи на труднощі, протиріччя, дискусійні питання, інтеґрація є дуже значимою тенденцією для латиноамериканських держав: проектів багато, причому не тільки на папері. Які із них виявляться ефективними самі по собі, які послужать основою для більше широких об’єднань, а які відімруть – покаже час. Щодо прогнозу на майбутнє, то в наступні роки Бразилія підтвердить свій статус висхідного гіганта й стане нарощувати зусилля з формування власної зони впливу в Південній Америці. Перекомпонування інтеґраційних блоків усередині реґіону й протиріччя, що оголилися в ході багаторічних переговорів про створення Панамериканської зони вільної торгівлі (FTAA-АЛКА), не дозволяють із упевненістю прогнозувати долю даного проекту. Очевидно, однак, що його реалізація в кожному разі відкладається. У перспективі вона як і раніше можлива, але в урізаному вигляді й обмеженому форматі. Особливого значення набуває вісь співробітництва, що формується в рамках Ібероамериканського cпівтовариства. Можна очікувати, що вступ Венесуели до МЕРКОСУР додасть серйозного стимулу подальшому розвитку найбільш потужного інтеґраційного блоку Латинської Америки. Правда, зважаючи на особливості нинішнього венесуельського режиму, варто враховувати ризик того, що конфліктний потенціал усередині МЕРКОСУР збільшиться. У свою чергу, на півдні реґіону варто очікувати подальшу диверсифікацію зовнішніх економічних і політичних зв’язків у дусі “відкритого реґіоналізму”. Також новим фактором розвитку латиноамериканських держав стало розширення їхнього співробітництва із країнами Азійсько-Тихоокеанського реґіону в рамках АТЕС, арабськими країнами та Південною Африкою.
10. НАФТА: стимули, хід та наслідки економічної інтеграції.
Угода НАФТА було підписано 17 грудня 1992 і набула чинності 1 січня 1994. Угода про вільну торгівлю між Канадою, США і Мексикою. Згідно з цією угодою, з січня 1994 року розпочато формування найбільшого у світі ринку. Створення його передбачено завершити у 2009 році.
Специфічність НАФТА визначається низкою характеристик, котрі певною мірою відрізняють її як від західноєвропейської, так і від інших моделей міжнародної економічної інтеграції.
Північно-американська зона вільної торгівлі має континентальні масштаби. У світовому господарстві — це перше інтеграційне угруповання з такою характеристикою. Воно об'єднує лише три, але досить великі за територією, людськими ресурсами та економічним потенціалом країни.
По-друге, країни, що об'єднались у НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку, більше того, рівень Мексики різко контрастує з рівнем США та Канади. Власне, це не є винятковим явищем: у Західній півкулі подібний приклад демонструє МЕРКОСУР, до якого поряд з такими велетнями Латинської Америки, як Бразилія та Аргентина, входять Уругвай і Парагвай, котрі значно поступаються їм в економічному розвитку.
По-третє, яскраво вираженим центром Північноамериканської зони вільної торгівлі залишаються США — світовий лідер з науково-технічним потенціалом та конкурентоспроможною економікою.
Основні торговельні та інвестиційні канали в межах угруповання спрямовані переважно зі США або до США; більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади і Мексики припадає на торгівлю зі США. Щодо канадсько-мексиканських торговельних та інвестиційних зв'язків, то до останнього часу вони залишалися надто слабкими.
По-четверте, угода має широкомасштабний характер: вона охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами — інтегрантами, інвестиційну діяльність, розширює вільний рух капіталів, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо.
По-п'яте, країни-члени НАФТА є водночас і атлантичними, і тихоокеанськими, вони майже рівновіддалені від двох інших потужних світових економічних регіонів — Західної Європи та Азійсько-Тихоокеанського регіону, що дає можливість рівномірно розвивати економічні зв'язки з ними і суттєво впливати на розвиток цих зв'язків.
На відміну від Європейського Союзу, що піднявся на найвищий інтеграційний щабель, НАФТА не має досконалої структури національних органів регулювання тристоронніх відносин, що в наш час[Коли?] цілком улаштовує Канаду і Мексику, які вбачають у ній загрозу політичній та економічній незалежності. Зрештою, зона вільної торгівлі — це перший етап у міжнародній економічній інтеграції, і йому притаманні свої інституційні механізми.
Особливість угоди про НАФТА полягає також у тому, що вперше у світовій практиці в системі світових господарських зв'язків інтеграційне угруповання об'єднало найбільш високорозвинуті країни сучасності з однією з країн, що розвивається, яка ледь піднялась до рівня «нових індустріальних середніх держав».
Головними стимулами інтегрування є спільні економічні інтереси, що разом із принципами взаємовигідних відносин складають фундамент угоди.
Цілі угоди полягають у тому, щоб позбутися перешкод у торгівлі, створити умови для справедливої конкуренції, збільшити доцільність інвестування, спільно захищати права інтелектуальної власності, запровадити ефективний механізм співпраці та розв'язання суперечностей, а також розвивати тристоронню, регіональну та багатосторонню співпрацю.