Співвідношення моралі і права

Право – це, по суті, технічні норми людської поведінки, що визначаються законами держави.

Мораль – це соціально-моральні норми поведінки людей, які охоплюють сферу взаємовідносин між людьми.

Співвідношення моралі і права – одна з головних проблем будь-якого суспільства.

Виконання правових норм контролює спеціальний державний апарат, а дотримання моральних норм і правил – громадську думку.

Золоте правило загальнолюдського змісту моралі найкраще виражає загальновідома істина: «Поводься з людьми так, як хочеш, щоб вони чинили з тобою».

В античні часи поняття «право» і «мораль» були практично ідентичними. Законослухняність вважалося найвищою чеснотою. У середні століття слова «право» і «мораль» вже не є синонімами. Почалася епоха становлення системи права, досить автономної від установок моралі. Але критерій правильності як законів, так і моральних установок був один – відповідність Божому Закону.

Право і мораль не з’являються ззовні, вони є продуктами розвитку суспільства, соціуму. Співвідношення моралі і права досить непроста. Між ними існує тісний взаємозв’язок, яка має такі складові:

– єдність;

– взаємодія;

– відмінності;

– протиріччя .

Єдність: обидва поняття несуть нормативний зміст і регулюють поведінку людей, у них одна мета – узгодження взаємодії суспільства і окремої особистості. У них єдині соціальні норми, засновані на спільності культури, економічних і соціальних інтересів суспільства.

Взаємодія. Одна мета – дотримання законів. Протиправне поведінка є протівонравственним. У їх оцінці право і мораль єдині.

Відмінності: право відбивається в юридичних актах, які розробляють компетентні органи. Вимоги моралі відображаються в громадській думці. Ідеї моралі передаються мистецтвом, літературою, ЗМІ.

Суперечності: випливають з відмінностей між ними. Право і мораль знаходяться в процесі постійного розвитку так само, як і суспільство. Але право більш консервативно. Законодавство найчастіше містить багато недоліків та прогалин. Мораль більш динамічна, активна, жвавіше реагує на зміни, що відбуваються в суспільстві.

Перебуваючи в тісному взаємозв’язку, обидва ці явища розвиваються нерівномірно. Тому, як правило, будь-яке суспільство має різне моральне і правовий стан.

Для того щоб людина могла гармонійно існувати в певному соціумі, вона повинна дотримуватися певних соціальних норми, які регулюють, орієнтують поведінку людей в тій чи іншій ситуації . Норма покликана визначати межі, правила поведінки, оцінювати це поведінка, тобто є засобом для забезпечення порядку.

Основні типи норм:

– звичаї;

– моральні норми;

– інституційні, т. е. втілені в соціальних інститутах;

– закони.

Порушення норм викликає негативну реакцію суспільства, спрямовану на того, хто відхиляється від встановленої моделі поведінки. Реакція виражається у вигляді певних санкцій – покарання або заохочення. Нормативні системи розвиваються разом з суспільством, змінюється ставлення соціуму до сформованим нормам. Різкі ж відхилення від загальноприйнятого загрожують стабільності суспільства.

Цінність – це певна мета (ідеал), до якої прагне індивід. Вона визначає життєві пріоритети, орієнтири, спонукає людину до постійної діяльності.

Соціальний порядок суспільства залежить від того, які основні цінності вважаються для нього обов’язковими, вибираються в якості стандарту поведінки.

Соціальні норми і цінності виконують дуже важливу функцію, вони регулюють соціальну поведінку кожного члена суспільства.

Серед усіх соціальних норм найбільш поширеними і значущими для суспільства є норми права і норми моралі. Вони взаємодіють у процесі соціального регулювання, їх вимоги багато у чому співпада­ють: що забороняє або дозволяє право, те саме засуджує або заохочує мораль.

Взаємодія права і моралі в суспільстві — це складний та багато­гранний процес. Активно впливаючи на мораль, право сприяє глиб­шому її втіленню у свідомості членів суспільства, одночасно під впли­вом моральних вимог право постійно збагачується, зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин.

Право і мораль — це засоби соціального нормативного регу­лювання, що взаємно доповнюють один одного, вони мають спільні риси, а саме:

1) є різновидами соціальних норм;

2) мають спільну мету — упорядкування суспільних відносин, встановлення і підтримання порядку в суспільстві;

3) мають однакове функціональне призначення — формувати пра­вила поведінки людей у суспільстві, впливати на їх поведінку, регулювати відносини між ними;

4) є правилами поведінки загального характеру;

5) обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства, прихильністю людей до ідеалів свободи і справедливості;

6) певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються. Водночас норми права і норми моралі мають відмінні ознаки:

1) за походженням — норми права встановлюються, санкціону­ються або визнаються державою, а норми моралі формуються поступово у свідомості людей, на основі їх уявлень про добро і зло, справедливе і несправедливе тощо;

2) за формою зовнішнього виразу — норми права закріплюються у нормативноправових актах (законах, указах, постановах), а норми моралі, як правило, не мають письмової форми і висту­пають у формі суспільної думки, у вигляді понять, ідей, принци­пів тощо;

3) за сферою дії — норми права регулюють найбільш важливі сус­пільні відносини, які піддаються правовому впливу, а норми мо­ралі регулюють практично всі суспільні відносини;

4) за ступенем деталізації — норми права є деталізованими пра­вилами про належну, бажану і заборонену поведінку, а норми моралі не містять точних правил і мають більш абстрактний ха­рактер;

5) за способом забезпечення — норми права забезпечуються, охо­роняються і захищаються примусовою силою держави, а норми моралі забезпечуються внутрішнім переконанням та силою гро­мадського впливу (осудом чи схваленням).

Отже, мораль є опорою права, за допомогою її норм держава утверджує прогресивні норми моралі, які, в свою чергу, сприяють змі­цненню морального авторитету права, і тим самим відбувається вдос­коналення як норм моралі, так і норм права.

 

 

Висновки

 

І право, і мораль регулюють суспільні відносини шляхом створення загальнообов'язкових правил поведінки та встановлення певної відповідальності у разі їх недотримання. Разом з тим вони суттєво різняться одне від одного. Взаємодія права і моралі в суспільстві — це складний та багато­гранний процес.

Походження і доля моралі й права різні. Мораль значно давніша. Вона з'являється з появою людського суспільства, в процесі становлення праці. Право ж — лише з появою держави. Якщо право поділяє долю держави, то мораль набуде більш повного розвитку в майбутньому як загальнолюдська мораль.

Мораль виражає волю окремих соціальних груп і суспільства в цілому, право — державну волю. Якщо додержання норм моралі забезпечується внутрішнім переконанням у справедливості норм і силою громадської думки, то дотримання норм права, крім того, і силою державного апарату.

Взаємодія права і моралі полягає у їх функціональній та соціальній взаємодії. Право і мораль в суспільстві, доповняючі одне одного є засобом соціального нормативного регулювання. В реальній дійсності право і мораль нерозривні. В процесі взаємодії, реалізуючи своє соціальне призначення право і мораль погоджено і цілеспрямовано формують нові суспільні відносини. Саме моральні джерела є засадовими для будь-якого права. Вони рансформуються в нього у мінливих формах і за різними рівнями адаптації, а тому, звичайно, справляють дійовий вплив на формування властивостей та якостей нормативно-правових актів..

 

Список літератури

1. Ромовська З. Моральність права: міф чи реалія // Юридичний вісник України.-2003.-№10.

2. Домбровський Є. Мораль і право як специфічні форми людської свідомості // Філософська думка.-2003.

3.Кузьмичев А. Проблемы морали или права? // Служба кадров.-2001.

4.Бєлан Л. Право та мораль: співвідношення понять (Г. Кельзен) // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.-2003.

5. Удоонка Л.Г. Співвідношення права і моралі крізь призму праворозуміппя // Науковий пісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2003. - № 4.


6. Сінькевич О.В. Взаємодія конституційно-правових норм з нормами моралі // Вісник КНУ С. Юридичні науки.-2004.-№10