І.Дзюба. Тарас Шевченко… - С.271
Три ворони:
Протиставлення душам (чорні на зміну білим).
Уособлення ворожих, шкідливих сил, які чинять зло власному народові.
Вихідна настанова життя і діяльності – чинити і поціновувати зло.
Українська Ворона – вважає себе найбільшим майстром у вигадуванні всенародних лих. Звинувачує Богдана Хмельницького.
Польська Ворона– ментальність шляхти – хвалиться, що була в Парижі, прожила там три злотих з графами.
Російська Ворона – накаркує біду.
П’ють жовч, яку вкрала українська ворона в одного декабриста-засланця.
Троїсте представництво цих сил є своєрідною геополітичною моделлю української історії.
І.Дзюба. Тарас Шевченко… С.272
Три лірники:
Знижено-реальний план (традиції вертепу: містерійна символіка змінюється бурлеском)..
Сліпий, кривий, горбатий – своєрідна авто пародія кобзаря-Перебенді.
Мистецтво заради наживи.
Пісня плаксива, гугнява.
Мотив братів-антиподів
Бере свій початок ще з Біблії (Каїн-Авель, Яків-Ісав, Йосиф і брати).
Центр ідейної напруги містерії, вершина її історіософської метафорики.
Це візія Шевченка про смертельну розбратаність України.
Два Івани – це дві різноспрямовані енергії в одному народі, які протягом трьох з половиною століть української історії, руйнуючи Україну, діставали максимальне вираження в конкретних постатях. Героїзмові боротьби за Україну завжди протистояло завзяття зради.
Тема жінки
Самопосвятна любов – це, в Шевченка, сила, що рятує людину від пропащості. І найбільше ця сила живе в материнській любові.
І. Дзюба. Тарас Шевченко. – С.267
Материнство як прояв вищої цінності людського життя, найпрекрасніших людських почуттів – любові, ніжності, самопожертви, він розглядає материнство як найбільше благо й щастя для людини. Саме по ставленню суспільства до жінки і матері Ш. розглядає рівень розвитку такого суспільства.
Його матері тепер – це жінки, які усвідомили своє материнство, які невіддільні від своїх дітей, тому вони погоджуються стати своїм дітям навіть за наймичок, аби почувати себе щасливою поряд із своєю дитиною, як це сталося з Ганою в поемі “Наймичка”. А коли розлучена мати з сином, якого забрили в солдати, то вона виє совою, стає грізною відьмою, що рве своє серце за своїми дітьми, життя яких понівечило розпусне, жорстоке панство. І здається більшого гріха немає, все меркне перед горем матері.
Тепер у творах, присвячених трагедії жінки, відсутні нотки сентименталізму, які наявні у поемі “Катерина”. Це вже реалістичні картини життя його страждальця-народу.
Франко підкреслював, що образ матері, змальований поетом “ з такою чарівною простотою і натуральністю, без ходульності фальшивого пафосу, без мелодраматичних сцен, належить до найбільших тріумфів правдивості штуки і мусить уважатися за найкращий доказ великої геніальності Шевченка”.
| «Катерина» | «Наймичка» |
| Не знесла наруги і розпрощалася з життям. | Мати-покритка, яку суспільство виштовхнуло на узбіччя, прирекло на поневіряння, але вона знаходить в собі велику духовну силу, щоб жити задля дитини. Змінює фатум свого життя. Історія дівочої кривди залишається «за кадром». |
| «Слепая» | |
| Психологічно не може вийти за те життєве коло, яке її погубило. |
«Наймичка»
Вперше надрукована П.Кулішем у ІІ-ому т. «Записок о Южной Руси» (1857) без імені автора.
Вдруге – 1860 р.
Відсутні властиві для Ш. авторські ліричні відступи, втручання «нетерплячого» оповідача. Натомість – «об’єктивна» сповідь, рівний емоційний тон.
Есть что-то вечернее в этой бессмертной фигуре. В ней нет ни мрака, ни света, ни радости, ни горя. Неисцелимое страдание погасило свет, а глубоко вложенная нежность рассеяла мрак своими лучами. Радость ее умерла, породив не преходящее горе, а вечную тяготу, неизносимое бремя жизни. Жизнь – вот ее имя, жизнь, полная труда, болезней, зла и горя, жизнь, сулящая отдых в могиле и награду на небе… Когда этот поэтический гений в светлую минуту творчества отрешился от условий пространства и времени и перенесся в область чистой красоты, он возвратился к нам оттуда с идеей неизбежной скорби существования.