РОЗДІЛ 1. Причини та передумови Голодомору на Харківщині

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….. 3-17

Розділ І. Причини та передумови Голодомору на Харківщині……… 18-38

Розділ ІІ. Перебіг Голодомору …………………………………………….39-59

Розділ ІІІ. Наслідки Голодомору ………………………………………….60-69

Висновки ………………………………………………………………………70-74

Список джерел та літератури …………………………………………….. 75-83

Додатки ……………………………………………………………………….84-97

ВСТУП

Тема Голодомору в Україні 1932 – 1933 рр. завжди була і залишається по сьогоднішній день актуальною, бо є однією з найжахливіших трагедій за всю історію людства, хоча ще й до сьогодні вона не дістала належного висвітлення в узагальнюючих історичних дослідженнях. Хоч цій трагедії присвячено багато наукових праць, все ж залишається чимало «білих», а точніше, «чорних» плям і розбіжностей в її оцінках, недостатньо осмислені її історичні уроки, особливо з погляду українознавства як цілісної системи інтегративних знань. Незважаючи на те, що Верховна Рада України в 2006 р. законодавчо визнала Голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу, встановлено День національної пам’яті загиблих від голоду, чимало політиків, громадських діячів

та дослідників не визнають голодомор геноцидом, ігнорують масштаби штучної голодної смерті мільйонів співвітчизників, суцільне руйнування соціальних, економічних, психологічних, духовних, ментальних, культурних основ українського народу, зміну його етнічної самобутності.

З метою комплексного дослідження питання про Голодомор, необхідно вивчати це трагічне явище по кожному регіону, по кожній області, кожному району, навіть по кожному окремому селу чи хутору в Україні. Лише розв’язавши це складне багатопланове завдання, буде можливо у повному обсязі уявити, реконструювати і проаналізувати всі наслідки тяжкого лиха, яке спіткало наш народ на початку 30-х років.

Об’єктом дослідження даної роботи є Голодомор 1932-1933 рр. в Україні.

Предмет дослідження – причини, перебіг та наслідки Голодомору 1932-1933 рр. в Україні.

Хронологічні рамкидослідження - 1932-1933 роки.

Територіальні рамки дослідження - Харківщина у межах адміністративно-територіального поділу 1932-1933рр. На території області проживала п’ята частина населення України. Нині це територія сучасних Полтавської, Сумської та Харківської областей.

Мета роботи полягає у вивченні джерельної бази з даного питання, систематизації та узагальнення наукових досліджень щодо причин, перебігу та наслідків Голодомору 1932 – 1933 рр. в Харківській області.

Основні завдання дослідження:

- з’ясувати причини голодомору на Харківщині;

- дослідити форми опору селянства Харківщини антинародній аграрній політиці тоталітарного режиму;

- висвітлити перебіг голодомору в Харківській області, простежити його поступове наростання, окреслити масштаби, встановити категорії голодуючого населення;

- визначити райони Харківщини, які найбільше постраждали від голодомору;

- виявити наслідки голодомору у досліджуваному регіоні, зокрема, демографічні втрати, безпритульність, втечу селян у міста, порушення ментальності населення.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній:

· досліджується специфіка голодомору 1932-1933рр. на Харківщині;

· проаналізовано причини голодомору в досліджуваному регіоні;

· показано механізм застосування репресій на Харківщині щодо голодуючого сільського населення;

· на матеріалах Харківської області з’ясовано питання про опір селянства антинародній аграрній політиці тоталітарного режиму;

· простежено поступове наростання голоду на Харківщині, його етапи, розкрито трагедію голодування в селах і містах, визначено категорії голодуючого населення, території області, які найбільше постраждали від трагедії голодомору;

· встановлено, що голод 1932-1933 років в Харківській області мав

штучний характер; вказано винних у скоєнні цього злочину;

· розглянуто наслідки голодомору на Харківщині, в тому числі зроблено

· спробу підрахувати кількість жертв від голоду, з’ясовано питання про безпритульність, появу біженців, втечу селян у міста, занепад сільськогосподарського виробництва, руйнування ментальності українського селянства (падіння моралі, в тому числі трудової, поширення злочинності у формах злодійства, бандитизму та інших протиправних дій тощо).

Особистий внесок полягає у вивченні та узагальненні джерел та наукових праць з проблем перебігу Голодомору на території Харківської області.

Історіографічний процес дослідження голодомору 1932–1933 років розділено на два потоки: зарубіжний, у тому числі діаспорний, і вітчизняний (радянський та пострадянський)¹.

Домінуючу роль в історіографії голодомору 1932-1933 років тривалий час, починаючи з перших повідомлень у західній пресі 1932 р. про трагедію в Україні, відігравав її зарубіжний потік, який представлений працями іноземних

авторів та вченими української діаспори. Зазначимо, що перші повідомлення про голод, його масштаби і характер були суперечливими. Одні розповідали про страшний нечуваний голод на багатих і родючих українських землях, інші - про те, що ніякого голоду немає. Зокрема, В.Дюранті був одним із перших журналістів на Заході, хто заперечував голодомор, подаючи репортажі з вихвалянням політики Сталіна і запереченням голоду в Україні. Навіть відомі

англійські письменники того часу Б. Шоу та Г. Уельс, відвідавши Радянський Союз у 1934 р., не побачили голоду. Тепер уже відомо, що сталінський режим ініційовував поїздки в СРСР відомих на Заході політичних та культурних ді-

ячів, дезінформував їх і переконував, що голодомор - «видумка імперіалістів». Їм дозоляли від відувати тільки окремі місця, показували «щасливих людей і повні магазини продуктів». Так, колишній прем’єр-міністр Франції Е.Еріо, відвідавши на запрошення Сталіна Україну у серпні-вересні 1933 р., порівняв її з «садом, який розквітнув». А все тому, що за день до його візиту всіх

_________________

¹Слободян Л..Голодомор 1932-1933 років: історіографія питання. – Українознавство. - № 2. – 2012. – С.83

голодуючих, жебраків, безхатченків було прибрано з вулиць. Вітрини місцевих магазинів заповнили продуктами, хоча купувати їх дозволили лише «надійним»

особам².

Однак багато журналістів відвідували Україну, таємно збирали інформацію про голод, таким чином інформуючи про це світову громадськість. Серед них Г.Джонс, який прибув до СРСР і два тижні перебував на Харківщині, а повернувшись у Велику Британію, описав голодомор в Україні. О.Ярещенко наводить слова консула Італії в Харкові С.Граденіго, який у травні 1933 р. писав: «... В майбутньому, і либонь, дуже близькому майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну чи про український народ, а отже і про українську проблему, бо Україна стане de facto територією з переважно російським населенням»³.

У серпні 1933 р. кардинал Т. Ініцер з Відня закликав громадськість про допомогу, стверджу ючи, що голод в Україні забирав життя «... мільйонів» та примушував тих, хто вижив, до дітовбивства та канібалізму. Газета Тhе Nеw York Тіmеs надрукувала заклик Т.Ініцера, а поряд офіційне радянське спростування.

Отже, Європа знала про голод у Радянському Союзі, але воліла не втручатися у внутрішні справи країни, бо була зацікавлена у співпраці з Країною Рад, насамперед це стосувалося торговельної та економічної сфер. І тільки завдяки таким журналістським розвідкам стало можливим подальше дослідження подій голоду на території Радянського Союзу.

Спираючись на пресові повідомлення, представники української діаспори намагалися об’єктивно дослідити ситуацію в Україні, довести, що голодомор 1932-1933 років був штучним і зумисно організованим. О. Воропай, В. Гришко,

_________________

²Клювак В.В.. Голгофа українського народу: до 75-ї річниці Голодомору в Україні 1932-1933 років: за матеріалами Державного архіву Львівської області/ В.В.Клювак, В.І.Куцинда. – 2-е вид., доп. – Львів, 2008. – 264 с.

³Ярещенко О.Т.. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні. – Одеса, 2008. – С.16

Д. Соловей, М. Марунчак, В. Вербицький та ін.⁴ оцінювали його як інструмент національної політики більшовиків і геноцид української нації.

Вони показували, що завданням голоду було намагання всебічно послабити українську націю, що стосувалося усіх сфер її життя. 1965 р. вийшла друком монографія К.Кононенка⁵, у якій автор виокремив проблему політики творення голодомору в Україні, вважаючи його свідомою і цілеспрямованою акцією, спрямованою проти українського народу.

Згодом з’явилися аналітично-наукові праці І.Майстренка⁶, І.Кошелівця⁷, В.Плюща⁸, присвячені історії СРСР, відомим українським діячам та, зокрема, висвітленню питань голоду, його причин та наслідків. Так, В. Плющ пропонує розглядати голод як акт геноциду українського народу. І.Майстренко, досліджуючи причини голоду, пов’язував його виникнення з постаттю Постишева, який беззаперечно виконував розпорядження Сталіна.

Плідним у дослідженні голодомору виявився 1983 рік, коли світова громадськість відзначала 50-річчя трагедії українського народу. Розпочала роботу Конгресова Комісія США, яку очолив Джеймс Мейс. Він один із найвизначніших закордонних дослідників голодомору в Україні 1932-1933 років⁹, який першим порушив питання про Великий Голод в Україні та виніс на

__________________

⁴Воропай О.. В дев’ятім крузі… - Лрндон, 1953. – 48 с.; Гришко В.. Український «голокост», 1933. – Н.-Й.-Торонто, 1978. – 127 с.; Марунчак М.Г.. Нація в боротьбі за своє існування. 1932 і 1933 в Україні і діаспорі. – Вінніпег: [Канада], 1985. – 141 с.; Соловей Д.. The Golgotha of Ukraine: eyewitness accounts of the famine in Ukraine. – Нью-Йорк, 1953. – 255 с.; Його ж. Сказати правду, три праці про голодомор 1932-1933 років.- К., Полтава, 2005. – 300с.

⁵Кононенко К.. Україна і Росія: Соціально-економічні підстави української національної ідеї 1917-1960. – Мюнхен, 1965. – 535 с.

⁶Майстренко І.. Сторінки з історії Комуністичної партії України. – Ч.2. – Мюнхен, 1969. – 107 с.

⁷Кошелівець І.. Микола Скрипник. – Мюнхен, 1972. – 343 с.

⁸Плющ В.. Боротьба за українську державу під совєтською владою і підпільні українські організації в Україні у 1932-1940 роках: Розгром української еліти й українського селянства. – Лондон, 1973. – 123 с.

⁹Мейс Джеймс.. Ваші мертві вибрали мене… - К., 2008. – 672 с.

розгляд Конгресу США питання про визнання його Геноцидом. Вчений визначив передумови, перебіг та катастрофічні наслідки голодомору для майбутніх поколінь. Його публікації про голодомор - це «масштабний захід з метою розкриття цілісності, повноти історичної правди, це тривале відстоювання істини про штучність та антиукраїнську спрямованість одного з найбільших геноцидів у історії ХХ століття, це неспростовне документальне підтвердження, це пам’ять тих людей, що залишились живими і прагнуть донести правду про Голодомор сучасній Україні та світу»¹⁰.

У зарубіжній історіографії також одним із вагомих досліджень голодомору є книга Р. Конквеста¹¹, яка побачила світ 1987 р., в Україні її було перекладено і видано 1993 р. Дослідження всебічно розкриває правду про геноцид українського народу, насамперед його штучність та спланованість радянським тоталітарним режимом. Дослідник висвітлив таке важливе питання, як релігійність українського народу та намагання більшовицької влади викорінити цепочуття у населення. У праці значну увагу приділено дітям, які намагалися вижити під часто тального голоду, і показано наслідки такого життя. Р.Конквест розкрив масштаби трагедії й показав її зв’язок із національною політикою партії. Дослідник оцінював колективізацію і голод 1932-1933 років як війну проти трудового селянства, що згодом переросла у війну проти всього українського народу.

Таким чином, проблема голодомору в Україні плідно вивчається дослідниками Заходу протягом майже вісімдесяти років. Кількість померлих

від голоду 1932-1933 років в Україні західні дослідники оцінюють у межах від 7 до 15 млн..

__________________

¹⁰Дудок У.. Публіцистика Джеймса Мейса на сторінках газети «День» як феномен української журналістики// Вісник Львівського університету. – 2006. – Вип.28. – С.168-175.

¹¹Конквест Р.. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор: Перекл. З англ. – К., 1993. -283 с.

Російські дослідники І.Зеленін, М.Івницький, В.Кондрашин, Є.Осколков¹² факт голоду не відкидають, але голодомор як спеціально організований захід проти українців не визнають і, тим більше, заперечують його геноцидний характер.

Другий потік – вітчизняний (радянський та пострадянський) - має певні періоди нагромадження історичних знань, відмінних між собою методологічною та ідеологічною спрямованістю, рівнем науковості та об’єктивності. Радянська історіографія голодомору надто обмежена та заангажована, адже сам його факт тривалий час замовчувався та заперечувався. Праці радянських дослідників віддзеркалювали «політику та ідеологію комуністичної влади: «голоду не було і бути не може в умовах всеперемагаючого соціалізму»¹³. Прихильники такого пі дходу й нині заявляють, ніби немає жодного документа про пряме розпорядження Сталіна винищити непокірних українських селян голодом. Десятиріччями керівники тоталітарного режиму намагалися приховати свої злочини, всіляко за мовчуючи факт масового нищення людей голодною смертю.

У працях В.Бондаренко, С.Іоффе, І.Михайловського, М.Цапко та ін.¹⁴ з історії колективізації початок 30-х років визначався як період «всесвітньо-історичних перемог і видатних досягнень соціалістичного будівництва в усіх галузях народного господарства»¹⁵. Метою цих праць було возвеличення політики комуністичної партії. Деякі зміни в історіографічному процесі намітились під впливом хрущовської «відлиги», однак накладене табу на тему

__________________

¹²Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки/ Відп. ред. В.М.Литвин. – К., 2003. – С.136.

¹³Калакура Я..Українознавчий погляд на Голодомор 1932-1933 років як геноцид українського народу//Українознавство. – 2008. - № 1. – С. 97.

¹⁴Бондаренко В.В.. Развитие общественного хазяйства Украины в годы довоенных пятилеток. – К., 1957. – 253 с.; Иоффе С.Н..Борьба Коммунистической партии за коллективизацию сельского хозяйства (1928-1934 гг.). – К., 1953. – 22 с.; Михайловский И.Н.. Борьба КПСС за подготовку условий сплошной коллективизации сельского хозяйства в СССР. – Львов, 1955. – 21 с.; Цапко М.И.. Борьба большевиков Харьковщины за коллективизацию сельського хозяйства (1928-1932). – К., 1952. – 25 с.

¹⁵Яценко Є..Голодомор 1932-1933 років на Харківщині. – Х., 1999. – 20 с.

голодомору не було скасоване, дозволялось писати лише про окремі перегини в політиці колективізації й тимчасові продовольчі труднощі. І все ж почали з’являтися публікації з натяком на голод 1932-1933 років, але про голодомор відкрито не писали, лише зауважувалося, що мав місце деякий спад сільськогосподарського виробництва, причиною якого стали «перегини» у здійсненні суцільної колективізації, неврожай попереднього року, шкідницька діяльність «класових ворогів».

Орієнтиром для радянських істориків були праці одного з партійних функціонерів С.Трапезнікова¹⁶, в яких колективізація визначалася як найглибша революція, що завершилася видатною перемогою трудящих і значним піднесенням їхнього добробуту¹⁷, і лише мимохіть згадувалися деякі труднощі під час її проведення та окремі негативні наслідки.

З 2-ої половини 1980-х років під впливом реформ М.Горбачова намітилися деякі нові тенденції у розвитку історичних досліджень, які частково торкнулися замовчуваних тем, у тому числі й голоду 1932-1933 років. Його офіційне визнання в Україні відбулося лише в грудні 1987 р., зафіксоване у доповіді В.Щербицького з нагоди 70-річчя утворення УРСР¹⁸.

Перша стаття з цієї проблеми з’явилася в березні 1988 р. в «Українському історичному журналі»¹⁹ , автором якої був доктор історичних наук, професор, заступник директора Інституту історії з наукової роботи С.Кульчицький. Він дав характеристику соціально-економічної політики років першої п’ятирічки, складовою частиною якої стала суцільна колективізація, розкуркулення і

_________________

¹⁶Трапезников С.. Борьба партии большевиков за коллективизацию сельского хозяйства в годы первой сталинской пятилетки. – М., 1951. – 263 с.

¹⁷Яценко Є..Голодомор 1932-1933 років на Харківщині. – Х., 1999. – 20 с.

¹⁸Голодомор в Україні 1932-1933 років за документами Політичного архіву Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина/ Упоряд., вступна стаття, пер. з нім. А.І.Кудряченка; Передмова Ю.Г.Рубана. – К., 2008. – С.14

¹⁹Кульчицький С.В.. До оцінки становища в сільському господарстві УРСР у 1931-1933 рр.//Український історичний журнал. – С.15-28.

голодомор. Учений характеризував надзвичайну хлібозаготівельну комісію,

яка діяла в Україні під керівництвом Молотова, як злочинницьку і вважав, що вона призвела до трагедії - масового голодомору. У подальшому саме С.Кульчицький став провідним фахівцем з цієї проблеми. Протягом 1991-2010 років він опублікував десятки праць, у яких дослідив передумови і причини голоду, його динаміку та жахливі наслідки²⁰.

Значний вплив на подальше дослідження голодомору мали поширювані нелегально Висновки Міжнародної Комісії з розслідування голоду в Україні 1932-1933 років, утвореної у лютому 1988 р. при Конгресі США, за якими без посередньою причиною масового голоду в Україні визнавалися надмірні хлібозаготівлі, а його передумовою - примусова колективізація, розкуркулювання і намагання придушити «український націоналізм». Керівництво СРСР визнавалось відповідальним за злочин голодомору, а сам голод за нормами міжнародного права дістав визначення геноциду. У травні 1989 р. про фесор Дж.Сандберг у Брюсселі організував перші слухання Міжнародної Комісії про голод в Україні з позицій міжнародного права²¹.

Політичне керівництво республіки було змушене дати дозвіл радянським науковцям та архівістам опублікувати в 1990 р. профільтровані збірники «Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів» та «Колективізація і голод на Україні (1929–1933): Збірник документів і матеріалів»²², які все ж проливали світло на штучну природу голоду.

_________________

²⁰Кульчицький С.В.. До оцінки становища в сільському господарстві УРСР у 1931-1933 рр.//Український історичний журнал. – С.15-28; Кульчицький С.В.. Ціна великого перелому. – К., 1991; Кульчицький С.В., Шаталіна Є.П.. Роль радянського апарату в примусовій колективізації українського селянства (1928-1933)//Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – К., 1994. – С. 40-49; Кульчицький С.В.. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. – К., 2007. – 424 с.; Кульчицький С.В.. Голод 1932-1933 рр. в Україні як геноцид: мовою документів, очима свідків. – К., 2008. – 240 с.

²¹Ярещенко О.Т.. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні. – Одеса, 2008. – С.5.

²²Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів: Збірник/Упорядник Р.Я.Пиріг. – К., 1990. – 608 с.; Колективізація і голод на Україні. 1929-1933. – К., 1992. – 734 с.

Паралельно розпочалася публікація перших розвідок Паралельно розпочалася публікація перших розвідок²³, присвячених, присвячених процесу розселянювання країни і поширення голоду, у яких були зроблені спроби виявити його причини, дати оцінку цьому безпрецедентному явищу в історії українського народу, вказати на винуватців трагедії, її жахливі наслідки.

Ряд дослідників, зокрема В.Данилова, С.Кульчицький, Є. Осокіна, А. Перковський, С. Пирожков, В. Цаплін, зосередилися на аналізі демографічних втрат населення від голоду 1932-1933 років. Проте спільної думки про кількість

загиблих науковці не дійшли й досі. Дані коливаються від 3,5 до 15 млн. жертв по Україні, що пояснюється як складністю проблеми, так і недостатністю джерел. До того ж в основу підрахунків науковці кладуть різні методики.

Принципово новий період в історіографії голодомору - пострадянський - розпочався з 1991 р. Перед науковцями відкрилися нові матеріали, стали доступними архівні документи то що. Головна особливість цього періоду, на ду м ку Я.Кала кури, полягає в тому, що: «по-перше, центр досліджень голодомору перено си ть ся безпосередньо в Україну; по-друге, створюється солідна документальна база і формується кадровий потенціал науковців нової, пострадянської, генерації для розгортання досліджень не тільки в центрі, але й у регіонах; по-третє, голодомор постає як українознавча проблема»²⁴. Цей період в історіографії проблеми голодомору відкриває видання «33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал»²⁵, створене за ініціативи відомого українського письменника В.Маняка та його дружини - журналістки Л.Коваленко-Маняк –

й опубліковане за рішенням Спілки письменників України. Воно шокувало

__________________

²³Рибалка І.К..Сталінщина й розселювання країни// Український історичний журнал. – 1989. - № 10. – С. 10-21; № 11. – С. 3-12; Разумов В.А..»Раскрестьянивание» - термин и содержание; временные рамки (1920-1930-е годы)//Вопросы истории КПСС. – 1989. - № 10. С. 64-71; Діброва С..Перелом: Науковий аналіз окремих сторін колективізації, продовольчих труднощів і голоду у 1932-1933 рр.// Наука і суспільство. – 1989. - № 1. – С. 14-19.

²⁴Калакура Я..Українознавчий погляд на Голодомор 1932-1933 років як геноцид українського народу//Українознавство. – 2008. - № 1. – С. 99.

²⁵33-й: Голод: Народна книга-меморіал/Упоряд.: Коваленко Л.Б., Маняк В.А.. – К., 1991. – 584 с.

зібраними розповідями очевидців голодомору, багатьох із них авторам вдалося ще застати живими та залучили до збірника їхні безцінні свідчення. Народну пам’ять автори-упорядники вважають найдостовірнішим історичним джерелом. Книга містить 1000 свідчень про голод-геноцид, до стовірність яких дійсно скріплена спільним горем українського народу. Вони доповнені архівними документами, виявленими, дослідженими та підготовленими до друку науков-

цями Інституту історії України Є.Шаталіною і В.Марочком.

Вагоме місце в українській історіографі ї голодомору 1990-х років посіли праці С. Кульчицького, В.Даниленка, Г.Касьянова, В.Марочка, Є.Шаталіної, Р.Пирога, А.Бенька, А.Мироненка та ін.²⁶. Вони містять принципову оцінку цього явища і трактують його як сплановану політику сталінського керівництва щодо українського народу, а також викривають репресивний характер дій ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У проти українського населення.

На регіональному рівні тему голодомору вивчали місцеві науковці Т.Поліщук, О.Веселова Г.Баташан, Р.Беженуца, М.Біличенко, Ю.Авраменко, В.Гнатюк В.Іваненко, О.Удод та ін.²⁷. Автори використовують матеріали обласних архівів, свідчення місцевого населення, спогади тих, хто вижив у часи репресій та голоду 1932-1933 років.

З 2-ої половини 1990-х років українська історіографія голодомору набула

_________________

²⁶Кульчицький С.В.. Ціна великого перелому. – К., 1991; Кульчицький С.В., Шаталіна Є.П.. Роль радянського апарату в примусовій колективізації українського селянства (1928-1933)//Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – К., 1994. – С. 40-49; Марочко В.І.. Геноцид в Україні (1932-1933 роки): хроніка злочину//Найбільший злочин імперії: Матеріали науково-практичної конференції «Слобожанщина. Голодомор 1932-1933 років». – К., 1993; Касьянов Г..Україна: 1933-й// Під прапором ленінізму. – 1990. - № 5. – С.65-70.

²⁷Чорні жнива: Голод 1932-1933 років у Валківському та Коломацькому р-нах Харківщини: Док., спогади, списки померлих/Упоряд. Т. Поліщук, відп. за вип. О. Веселова. – К.; Х.; Нью-Йорк; Філадельфія, 1997. – 368 с.; Миколаївщина: колективізація сільського господарства і голод (1929-1933): Док. і матеріали / І.Г.Баштан, Р.П.Беженуца, М.І.Біличенко та ін.; Державний архів Миколаїв. Обл..; Одес. держ. ун-т ім.І.І.Мечникова. Миколаїв, 2000. – 213 с.; Голодовка: 1932-1933 роки на Переяславщині: Свідчення / Упорядники: Ю.В.Авраменко, В.М.Гнатюк. – Переяслав-Хмельницький; Київ; Нью-Йорк, 2000. – 445 с.; Народна трагедія: Док. і матеріали про голод 1932-1933 рр. на Дніпропетровщині: Навч. посіб. / Редкол.: В.В.Іваненко, О.А.Удод та ін.. – Д., 1993. – 84 с.

якісно нового, більш аналітичного характеру, збагатилася низкою праць як уже відомих, так і нових авторів²⁸, у яких голодомор пов’язується з національною політикою ВКП(б) на українських землях.

Головною особливістю досліджень останнього десятиріччя є утвердження в історичній свідомості суспільства аргументованого висновку про те, що голодомор, починаючи з 1933 р., набув характеру геноциду²⁹. Так, Ю.Костенко зазначає: «Голодомор 1932–1933 років в Україні відповідає поняттю геноциду, передбаченому «Конвенцією ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» від 9 грудня 1948 року. Згідно із статтею 2 Конвенції геноцидом визнаються дії, які вчиняються «з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку», зокрема, через «навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове її фізичнезнищення»³⁰. Як зазначає

__________________

²⁸Кульчицький С.В.. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. – К., 2007. – 424 с.; Марочко В., Мовчан О.. Голодомор 1932-1933 років на Україні: Хроніка / НАН України. Інститут історії України. – К., 2008. -294 с.; Голодомор 1932-1933 років в Україні: документи і матеріали / Упоряд. Р.Я.Пиріг; НАН України. Ін-т історії України. – К., 2007. – 1128 с.; Пам’ять народу: геноцид в Україні голодом 1932-1933 років. Свідчення. Книга перша / Упорядники: О. Веселова, О. Нікілєв; відповідальний редактор В. Смолій. Асоціація

дослідників голодоморів в Україні; Фундація Українського геноциду; НАН України. Інститут історії України. - К., 2009. – 936 с.; Кульчицкий С. Украинский Голодомор как геноцид // Современная российско-украинская

историография голода 1932–1933 гг. в СССР / Науч. ред. В. В. Кондрашин. – М.: РОССПЭН, 2011. – (История сталинизма). – С. 107–194; Іванченко В.В., Голуб А.І., Удод О.А. Очищення правдою. Відома і невідома Україна в об’єктиві історії XX сторіччя. – К., 1997. – 204 с.; Куліш А. Генетичний голодомор 1932–1933 років. – П., 2000; Кондратенко А. Етнічні війни проти українців. – К., 2006. – 279 с.

²⁹Кульчицький С. В. Голод 1932–1933 рр. в Україні як геноцид: мовою документів, очима свідків. – К., 2008. – 240 с.; Морозюк Ф. Келегейський мор. Спогади очевидців геноциду (голоду) 1932–1933 рр. – Херсон, 1995. – 18 с.; Авраменко Ю. Голодомор 32–33 рр. - геноцид українського народу. Село Помоклі на Переяславщині в 32-33 рр.: спогади очевидців / Асоціація дослідників голодоморів в Україні. – Пер.-Хм., 2003. – 26 с.; Верстюк В. Голодомор. Геноцид українського народу 32–33 рр. / В. Верстюк, В. Тиліщак, І. Юхновський. Український ін-т національної пам’яті. – К., 2008. – 25 с.: іл.; Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демографічних та морально-психологічних наслідків: Міжнародна науково-практична конференція. – К., 28 листопада 1998 р.: Матеріали / Відп. ред. С.Кульчицький. – Київ –Нью-Йорк, 2000. – 536 с.

³⁰Костенко Ю. Україна пам’ятає – світ визнає // Пам’я ть століть. – 2008. – №5–6. – С. 10.

В.Верстюк, «вилучення всіх їстівних запасів, введення режиму «чорних дошок», заборона поширення інформації про голод, введення паспортного режиму разом із забороною на виїзд за межі України - це прямі докази штучного характеру Голодомору та ознаки геноциду»³¹.

До важливих українознавчих праць з цієї проблематики належать дослідження В.Борисенко «Свіча пам’яті: Усна історія про геноцид українців у 1932-1933 роках» та О. Стасюк «Геноцид українців: деформація народної

культури»³², які підтверджують, що голодомор був чітко спланованою акцією, спрямованою саме проти українського селянства як свідомої високоморальної основи української нації. У книзі В.Борисенко на основі матеріалів усної історії розкривається глибина трагедії українського народу під час голодомору. Зокрема, «згадує: Верхівський Володимир Семенович, 1917 р.н., с. Наказне: А в голодовку на базарчику дорогизна була. І от одна жінка продавала м’ясо, холодець, міліція обнаружила, що це із дитини і забрали цю жінку, а сільська рада була тут у центрі, голова був Чаюн з с. Пугачівки. Такий чоловік, комуніст, і він її кинув у підвал. Міліція привела, і він її кинув туди і забув за неї, а вона на другий день кончилася…»³³. І таких свідчень у книзі багато. Усі вони неспростовно доводять, що акція геноциду українських селян була чітко спланованою більшовицькою владою Кремля.

О.Стасюк прослідковує, як змінилися моральність та духовний світ українців внаслідок постійних репресій та голодомору у 1932-1933 роках. У праці доведено, що внаслідок правління більшовицького режиму українському народові було завдано непоправної шкоди у релігійній сфері, збереженні ним сімейних традицій та звичаїв, у каліцтві свідомості дітей та перекрученні реальності, заміні добра на зло.

_________________

³¹ Марочко В. Голодомор 1932–1933 років в Україні:Хроніка / В.Марочко, О.Мовчан. – К., 2008. – 294 с. – С. 7.

³²Борисенко В. Свіча пам’яті: Усна історія про геноцид українців у 1932–1933 роках. – К., 2007. – 288 с.; О.Стасюк. Геноцид українців: деформація народної культури. – К., 2008. – 224 с.

³³Там само. – С. 94.

Отже, можна констатувати, що у вивченні голодомору 1932-1933 років нагромаджено значну кількість наукової літератури, яка відображає різні аспекти вивчення проблеми.

Позитивно оцінюючи пророблену роботу, слід звернути увагу й на низку малодосліджених проблем у вивченні голодомору, особливо з погляду українознавства. Приєднуємось до думки Я.Калакури³⁴ про те, що сучасне українознавство впритул наблизилося до встановлення реальних масштабів втрат України від геноциду, та, на жаль, нині існує ще чимало розбіжностей у підрахунках. Необхідно й надалі збирати свідчення очевидців, людей, яким все ж вдалося вижити, щоб відновити справедливість, розказати правду, а не спотворену лжеісториками історію, і передати нащадкам мудрість, щоб із цього уроку зробити правильні висновки і не допустити повторення таких помилок у майбутньому.

Ще одним малодослідженим питанням залишається проблема визначення замовників та безпосередніх виконавців голодового терору, адже «встановлення історичного факту особистої відповідальності високопосадовців

за свідоме творення голоду означає не лише з’ясування злочинної діяльності, але й службової бездіяльності, особливо урядовців, рівнозначної злочину»³⁵.

Таким чином, історіографічний процес дослідження голодомору-геноциду в Україні - суперечливий та непослідовний. Він представлений двома основними потоками: зарубіжним та вітчизняним. Вагомий внесок у дослідження голодомору в Україні належить саме зарубіжним науковцям, у тому числі з української діаспори.

У рамках вітчизняного виокремлюються два періоди: радянський та пострадянський. До 2-ої половини 1980-х років в офіційній історіографії в СРСР не тільки не згадувалося про голод, але й все робилося для того, щоб

_________________

³⁴Калакура Я. Українознавчий погляд на Голодомор 1932-1933 років як геноцид українського народу // Украї-

нознавство. – 2008. – №1. – С. 96–102.

³⁵Марочко В. Творці Голодомору // Пам’ять століть. - 2008. – №5–6. – С. 151.

приховати або заперечити чорну сторінку історії України, незважаючи на те, що ще з 1932 р. про голод в Україні знали і писали на Заході, а Конгрес США у 1988 р. офіційно визнав голодомор геноцидом українського народу. До такого висновку прийшла й Міжнародна комісія юристів.

Лише після здобуття Україною незалежності почався новий етап в історіографії голодомору. Пострадянські історики і нова генерація дослідників отримали можливість об’єктивно висвітлювати події голодомору 1932-1933 років.

Найбільш дискусійним залишається питання про те, кого нищили більшовики на чолі з Й. Сталіним – етнічних українців чи громадян України? С. Кульчинський із цього приводу слушно зауважує: «На перший погляд, це питання позбавлене сенсу, тому що гинули ті ж самі люди. Але від переконливої відповіді на нього залежить, чи визнає світ український Голодомор геноцидом»¹.

Отже, ставлення українського суспільства і світової громадськості до подій 1932-1933 років є не одностайним. Особливо гостро стоїть таке питання: це було засобом знищення так званого куркульства чи цілеспрямованим вбивством цілого народу? Тут ми маємо справу не лише із загостренням політичної боротьби навколо цих питань, а й із деформацією свідомості українського суспільства внаслідок приховування тодішнім комуністичним режимом правди про катастрофу 1932-1933 років, що є характерним наслідком потрясінь першої половини ХХ століття. Йдеться також не про знищення селянства, а про упокорення української нації, яка прагнула свободи, незалежності, з чим не могла змиритися Радянська імперія.

Отже, наведені вище міркування визначають наукову та суспільно-політичну актуальність теми та необхідність подальшого її вивчення.

_____________________

¹Кульчицький С. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: прогалини у доказовій базі // День.- 2008.-17 лютого.- С.4.

РОЗДІЛ 1. Причини та передумови Голодомору на Харківщині

Утворена 9 лютого 1932 р. за рішенням IV позачергової сесії ВУЦВК XII скликання, Харківська область була найбільшою за територією в Україні. Її площа охоплювала 74,9 тис. кв. км., що становило 16,6% території УСРР¹. Станом на 1932 рік населення області становило 6115,2 тис. чол., або 19,2% всього населення республіки. До складу області входили колишні округи: Ізюмська, Кременчуцька, Куп’янська, Лубенська, Полтавська, Роменська, Сумська, Харківська. Отже, Харківщина охоплювала майже всю Лівобережну Україну, окрім її північних поліських районів, які увійшли до складу Чернігівської області.

У той період Харків був столицею України, її політико-адміністративним центром. Це сприяло якнайшвидшому здійсненню соціально-економічних перетворень, в тому числі і в аграрному секторі економіки. Переважно без затримок на місця надходили урядові та партійні рішення, розпорядження, постанови, циркуляри, директиви, внаслідок чого більш ефективно здійснювався контроль низових ланок управління центральними органами влади. Отже, є підстави твердити, що зміни, які відбувалися в сільському господарстві Харківщини, найбільше відповідали політиці радянського тоталітарного режиму щодо селянства в Україні.

Наявність великих промислових центрів, особливо Харкова, надавала можливість селянам, які втікали з голодуючих сіл, влаштовуватись на роботу і, таким чином, рятувати себе і свої сім’ї від голоду і можливої смерті. Цією рисою Харківщина дещо нагадувала Донецьку та Дніпропетровську області і вигідно відрізнялась від інших регіонів, наприклад, Вінницької області, де не було великих промислових центрів і селяни мали значно менше шансів знайти роботу в промисловості чи на транспорті.

Суттєву роль для селянства області відіграла велика кількість гігантських

______________________

¹Яценко Є. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині: причини, перебіг, наслідки// Столиця відчаю. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині вустами очевидців. Свідчення, коментарі. – Харків, Нью-Йорк, Львів, 2006. – С. 346.

за масштабами будов, розгорнутих у цьому регіоні. Вони поглинали малокваліфіковану робочу силу із села. Низка професій були близькими до сільськогосподарського побуту, як-от: землекопи, візники, теслі, муляри, столяри та інші. Таким чином, значна маса селян мала реальні шанси влаштуватись на виробництвах. Звичайно, Харківщина відзначалась також рядом особливостей, але вони стосуються іншої проблематики.

Документи свідчать: у доколгоспний період (до 1929 р.) на Харківщині, як і по усій Україні, колективна форма господарювання не набула популярності серед селянства. Вона лише давала змогу найбіднішим верствам сільського населення, об’єднавшись, вести спільне господарство. Темпи колективізації були досить низькими - 1,3% від загальної кількості селянських дворів і 2,0% охоплення колгоспами засівної площі¹. Разом з тим індивідуальні господарства залишалися малопродуктивними і вимагали докорінної реконструкції, а переважна більшість колгоспів залишалися нерентабельними, технічно не забезпеченими, існуючи лише за рахунок дотацій з боку держав² .

Запровадження надзвичайних заходів по вилученню хліба бере свій початок з поїздки Й. Сталіна у січні 1928 р. на хлібозаготівлі до Сибіру. Вони вводились, пояснював генсек, як тимчасові «в зв’язку з виступом куркульства проти радянської політики цін», «як один із засобів зламати опір куркульства і взяти у нього максимально хлібні надлишки, необхідні для того, щоб обійтися без імпорту хліба і зберегти валюту для розвитку індустрії» розвитку індустрії» розвитку індустрії»³ .

___________________________

¹Збірник статистично-економічних відомостей про сільське господарство України. Рік перший. – Харків, 1929. – С. 249.

²Калініченко В.В.. Селянське господарство України в період НЕПу. Історико-економічне дослідження. – Харків, 1997. – С. 268-270.

³Яценко Є. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині: причини, перебіг, наслідки// Столиця відчаю. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині вустами очевидців. Свідчення, коментарі. – Харків, Нью-Йорк, Львів, 2006. – С. 347.

Тобто шляхом пограбування селянства тоталітарний режим поставив за мету вирішити питання із забезпеченням хлібом зростаючого населення міст, а також одержати необхідну валюту для форсованих темпів індустріалізації, продаючи зерно за кордон. Питання про хлібозаготівлі з економічного перетворилося на політичне.

Надзвичайні заходи діяли у трьох основних напрямках: при здійсненні цінової політики «ножиці цін», при вилученні хліба і шляхом посиленого оподаткування. Кошти з сільського господарства перекочувалися у промисловість. Селяни постійно переплачували при купівлі промислових товарів і недоодержували при реалізації сільськогосподарської продукції. Внаслідок цього виникли «ножиці цін», які так ніколи і не були стулені.

Постановою ЦК ВКП/б/від 26 вересня 1929 р. «Про основні підсумки і чергові завдання в галузі контрактації зернових посівів» було ліквідовано добровільність контрактаційного договору селян з державою. Призначені для села товари селяни могли отримувати лише за умов виконання плану контрактації, який став розглядатися як «засіб організації планового товарообміну між містом і селом».¹ Вводилися так звані «тверді завдання» - обов’язкова здача державі товарного зерна, внаслідок чого селяни втрачали зацікавленість у збільшенні обсягу цього виробництва. До хлібозаготівельної кампанії, вишукувати нібито існуючі великі таємні сховища зерна, було залучено 30 тисяч активістів. Організовані по селах надзвичайні «трійки» мали здійснювати контроль над місцевою владою у вилученні хліба².

На засіданні бюро Харківського окружного парткомітету 31 січня 1928 р. П. Постишев вимагав «хліб викачати... під мітлу».³ Ця вказівка стала

______________________

¹Коллективизация сельского хазяйства. Важнейшие постановления Коммунистической партии и Советского правительства. 1927-1935.. – М., 1957, - С. 196.

²Конквест Р..Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор. – К., 1993. – С.106-107.

програмною установкою для місцевих працівників усіх рівнів. Уповноваженим районів надавались необмежені права щодо стягнень з селян, реквізицій та штрафів за заборгованість.¹ Як один з методів хлібозаготівлі, на Харківщині практикувалось вишукування так званого «комірного шкідника-довгоносика». «Довгоносиками» називали селян, які переховували хліб у ямах. Хліб знаходили активісти за допомогою щупів під час масових обшуків та трусів.

Крім обшуків та подвірних обходів, щодо селян застосовувались штрафи, опис і розпродаж майна господарів, розкуркулення, арешти, покарання через суд. Керівництво країни подібні методи заготівель задовольняли. Й.Сталін, посилаючись на В. Леніна, назвав застосування надзвичайних заходів цілком марксистською політикою.

Податки з селянства на користь держави зростали з року в рік. Класовий підхід у політиці оподаткування викликав різкий осуд селянства Харківщини: «До яких пір влада буде давати пільги ледацюгам?.. Вони не хочуть нічого робити, а ми за них будемо платити»². Податок використовували як захід, що примушував селян продавати хліб, а, отже, фактично приводив до розорення господарств. Одночасно ВУЦВК і Раднарком УСРР оголосив про збір державної позики, назвавши її «позикою для зміцнення сільського господарства». Селяни обурювались: «Вони не знають, як у селян виманити гроші - вигадали позику» (с. Нурово, Савинський район).³ Але під тиском облігації купували.

У русі опору селянства надзвичайним заходам брали участь не тільки найзаможніші господарі. Переважна більшість терористичних актів здійснювалася селянами, яких радянська влада відносила до категорії середняків. Здебільшого вони були і організаторами виступів.

________________________

¹Колективізація сільського господарства і голод на Полтавщині. 1929-1933: Збірник документів і матеріалів. – К., 1997. – С. 53-54.

²Колективізація і голод на Україні. 1929-1933: Збірник документів і матеріалів. – К.,1992.– С. 33-36.

³Там само.

Застосовуючи щодо селян методи часів «воєнного комунізму», влада намагалась вирішити проблему хлібозаготівель. Уже з початку 1928 р. на Харківщині фактично було відновлено продрозверстку. Почався процес розселянювання або руйнації селянських господарств¹.

Таким чином, ринковий шлях розвитку сільського господарства більшовицька партія відкинула, оскільки це означало для більшовиків «зміцнення куркульства і поразку соціалізму».

Колективізація - програмна установка більшовицької аграрної політики. Й. Сталін у квітні 1929 р. на пленумі ЦК і ЦКК ВКП/б/ визнавав: «Партія передбачала необхідність колгоспів і радгоспів ще тоді, в період Жовтневого перевороту, - в цьому не може бути ніякого сумніву». Сталін безпідставно заявляв, що коли розвиток колгоспної системи піде посиленими темпами, то«країна через яких-небудь три роки стане однією з найбільш хлібних країн, коли не найбільш хлібною країною в світі»². Але через три роки країна опинилась перед нечуваним голодом 1933 р. Як правило, до колгоспів записували примусово, часто-густо обманюючи селян, залякуючи, погрожуючи фізичною розправою.Так, у с. Калюжин Кременчуцької округи «всіх силували, всякими залякуваннями брали. Каже: «Не хочу в СОЗ», - а йому кажуть: «Бери палочку, бриль та йди куди хочеш», - розповідав селянин В.О.Невкритий³. Як один із засобів колективізації, досить часто застосовували арешти селян. Наприклад, з повідомлення сількора М. С. Побігайла до редакції газети «Радянське село» відомо про варіант прискорення темпів колективізації у с. Липці Харківського району: на зборах партосередку, сільради, комсомольців та інших активістів зачитували директиву районного

________________________

¹Рибалка І.К. Сталінщина й розселювання країни // Український історичний журнал. – 1989. - № 10. – С. 10-21.

²Яценко Є. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині: причини, перебіг, наслідки// Столиця відчаю. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині вустами очевидців. Свідчення, коментарі. – Харків, Нью-Йорк, Львів, 2006. – С. 349.

³Колективізація і голод на Україні. 1929-1933. Збірник документів і матеріалів. – К.,1992 .– С. 190.

парткомітету, яка вимагала «негайного прискорення темпів колективізації».

Відповідно збори ухвалювали проведення цього заходу у найкоротший термін, а на другий день бригади заходили до кожного дядька й говорили:

«Коли не будеш у колективі, загонимо на Соловки або трошки далі»¹.

По селах Харківщини з’явились цілі ватаги активістів, затятих «лівацьких закрутників», як їх назвуть пізніше. Органи влади усіх ланок були прекрасно інформовані про свавілля, що відбувалось на селі, але розцінювали його лише як «невміння керувати колективним рухом». Навіть офіційна радянська історіографія не могла не згадати, що без примусовості, без адміністративного тиску колективізувати селянські господарства взагалі було б неможливо.

Отже, колективізація проводилась примусово, ні про яку добровільність та обережність під час «втягування до колгоспів» не могло бути й мови, небажання селян попросту ігнорувалось.

Втягуючи селян до колгоспів, до них застосовували моральні й фізичні знущання. У Федунківській сільраді Полтавської округи керівники сільради разом з уповноваженим райпарткому «міряли селян аршином, дивились у зуби, як худобі»²,у Богодухівському районі Харківської округи виїзна сесія суду мусила навіть присудити одному з уповноважених, що чинив сваволю, п’ять років виправних робіт.

До сіл, де відсоток колективізації з точки зору районних інстанцій залишався низьким, надсилали так звані «буксирні бригади» та «бригади легкої кавалерії». Тактику цих «бригад» можна прирівнювати до бандитських наскоків - після їх від’їздів селянські господарства залишалися вщент пограбованими і розореними, зате відсоток колективізації неймовірно зростав. Так, у с. Литвинівка Валківського району до появи «буксирної бригади» було колективізовано 22% селянських дворів, а через кілька тижнів її діяльності цей показник підскочив

_____________________

¹Колективізація і голод на Україні. 1929-1933. Збірник документів і матеріалів. – К.,1992.–С.185.

²Там само.

до 72%¹.

Значну роль у форсуванні темпів колективізації Харківщини відіграли «двадцятип’ятитисячники» та робітничі бригади, яких надсилали на села профспілки. Переважно це були члени КП/б/У та ЛКСМУ. Їм відводилась роль «бути політичними керівниками села». Характеризуючи їх діяльність, селяни говорили: «Приїхали пани і привезли з собою нагайку»².

Колективізація селянських господарств Харківщини йшла рука об руку з розкуркуленням. Постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 1 лютого 1930 р. «Про заходи по здійсненню соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством» виконкомам надавались права застосовувати всі засоби «боротьби з куркульством» аж до повної конфіскації майна та виселення за межі районів і округ. Основним методом у політиці «ліквідації куркульства як класу» стала експропріація селянських господарств, тобто - грабунок і насильство. Моральні принципи мали підмінятись «класовим чуттям» і революційною законністю. «Ну, що це - знову панщина?» - обурювались селяни (Великобагачанський район).В. Молотов у бесіді з журналістом 30 вересня 1931р. на питання, чи не була колективізація передчасною або не такою, як планував В. Ленін, без сумніву відповів, що ні, не була, і Ленін би провів її так само, як і Сталін, «Ленін також був дуже рішучим», а хто так не вважає, то це - опортуністи, «вони просто не розуміють»³.

Майно розкуркулених часто присвоювалось активістами, які займались розкуркуленням. Ставлення районних працівників до таких фактів неприхованого грабіжництва і мародерства було надто легковажним, точніше - злочинним. Так, звітуючи про хід колективізації у Богодухівсько-

______________________

¹Комітети незаможніх селян Харківщини. 1920-1933 рр.. Збірник документів і матеріалів. – Харків, 1961.

³Чуев Ф.. Сто сорок бесед с Молотовым. Из дневника Ф.Чуева. – М., 1991. – С.380-381.

му районі, місцеві працівники доповідали: «Були випадки, коли комсомольці трошки балагурством займалися - то пояс, то годинник візьмуть... дехто собі присвоїть». Звичайно, ніяких судових справ на цих злодіїв не відкривали. Селяни ж однозначно оцінювали бригади по розкуркуленню: «Це була одна банда, в повному розумінні цього слова. Такими самими були й представники від КНС»¹.

Переважна більшість розкуркулених господарств насправді належала середнякам, біднякам, червоноармійцям або членам їх сімей, навіть тим, що в минулому самі проводили розкуркулення.

Розкуркулення застосовували і щодо тих селян, які не виконали планів хлібоздач та м’ясозаготівель, вчасно не сплатили податки, тобто розпочалися масові репресії, спрямовані проти переважної більшості селян. Обшуки по виявленню хліба проводилися стихійно, за бажанням того чи іншого активіста.Під час обшуків у селян ламали печі, відбирали повністю весь хліб, порпались у скринях, самочинно зривали замки на коморах, застосовували щодо господарів фізичну розправу.

Широко застосовувалась практика нічних облав з метою виявлення хліба, використовуючи, так би мовити, психологічний фактор несподіванки. Якщо у селі все-таки недостатньо збирали хліба, тоді до керівників села застосовували покарання, нерідко - позбавлення волі.Тому плани хлібозаготівель намагались будь-що не лише виконати, але й перевиконати.

Опір свавіллю влади селяни чинили у різних формах. Він мав тенденцію до наростання та поширення по мірі того, як зростали темпи колективізації.

Виявами опору селянства були агітація проти насильницької колективізації, скарги селян до вищих органів влади, здійснення терористичних актів щодо керівництва сіл, активістів, уповноважених у формах підпалів, рукоприкладства, замахів на вбивство та вбивств.

^{__________________________________}

¹Голод 1933 року в Україні: Свідчення про винищування Москвою українського селянства. – Дніпропетровськ – Мюнхен, 1993. – С.18.

Прокотилась Харківщиною хвиля організованих виступів селянства, у яких брали участь тисячі осіб¹. Значного розповсюдження набули у різних формах опору «жіночі бунти» - участь селянок у виступах проти свавілля на селі (Богодухівський район, Валківський, Дергачівський та інші).

В таких умовах до осені 1931р. переважну більшість районів Харківщини було колективізовано. На кінець 1931р. колективізація регіону вважалась завершеною.

Отже, суцільна колективізація селянських господарств була примусовою і насильницькою, супроводжувалась масовим розкуркуленням селянських господарств. Постраждали всі верстви селянства від найзаможніших до типових бідняків. Широке застосування репресій, безмежне свавілля та самоуправство представників влади змушували селян усіма засобами захищати себе і своє майно. За допомогою вимуштруваного репресивного апарату радянській владі вдалося зламати опір селян, який у 1930 р. мав шанси перерости у селянське повстання.

У Харківській області вже з початку 30-х років відбувається процес дезорганізації сільського господарства, фактичного розорення і занепаду села. Розорене колективізацією, пограбоване надмірними хлібозаготівлями, залякане репресіями і терором, деморалізоване селянство Харківщини переживало найтяжчі часи за всю свою історію. За двоступінчастої системи управління, до створення областей, керувати з Харкова сотнями сільських районів було справою нелегкою. Як відзначали на III конференції КП/б/У керівники республіки, райони виявилися без достатнього керівництва в найбільш відповідальний момент запровадження колгоспного ладу². У 1932 р. апарат обласних організацій лише формувався. Прямі зв’язки центру з районами

__________________________

¹Яценко Є.Ю. Застосування надзвичайних заходів по вилученню хліба на Харківщині у 1928-1929 рр.. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. – Харків, 1997. – С.171-172.

були порушені, що сприяло наростанню дезорганізації в сільському господарстві.

Колгоспи залишалися слабкими: недостатньо забезпеченими технікою та реманентом, кваліфікованими кадрами, знаходились на дуже низькому виробничому рівні, мали низьку врожайність сільськогосподарських культур. До червня 1932 р. обласна та районні колгоспспілки не мали навіть обліку голів колгоспів, плинність яких не припинялась. Керівництво колгоспами здійснювалось адміністративними методами. Управлінці з районних апаратів стимулювали проведення політико-господарських кампаній по колгоспах Харківщини засобами грубого натиску, самоуправства, залякування, деморалізації, підкреслюючи своє всевладдя, виявляючи брутальність у спілкуванні з селянами.

Трудова дисципліна в колгоспах упала до найнижчого рівня. Згідно з матеріалами вибіркового обстеження по Харківській області близько 10% колгоспників не виробили за 1932 р. жодного трудодня, а 29% було нараховано не більше 60 трудоднів¹. Аналіз джерел свідчить, що такий стан організації виробництва по колгоспах області в цей період був типовим.

Відсутність у селян матеріальної зацікавленості у піднесенні громадського виробництва, вилучення хліба та інших продуктів методами продрозверстки все більше розхитували підвалини колгоспного ладу, поглиблюючи дезорганізацію та безгосподарність. Голодуючі колгоспники не мали стимулів для сумлінного господарювання, тому, в переважній більшості, недбало ставилися до виконуваної роботи або, виснажені голодам, були не здатними ефективно вести господарство. Партійне керівництво розцінювало це як прояв відкритого саботажу політики індустріалізації з боку селянства.

Збір врожаю 1932 р. відбувався повільно, з великими втратами².

^{_________________________________}

¹Колективізація сільського господарства і голод на Полтавщині. 1929-1933: Збірник документів і матеріалів. – Полтава, 1997. – С. 31.

²Колективізація і голод на Україні. 1929-1933. Збірник документів і матеріалів. – К.,1992.

Яскравим показником, що свідчить про занепад сільськогосподарського виробництва, стало зниження врожайності. Вона була нижчою, ніж у доколгоспний період.

На трудодні нараховувалось дуже мало хліба - 200-250 г.Але навіть ці нарахування колгоспникам зменшували при проведенні остаточних підрахунків. В документах зафіксовано масове свавільне зменшення вироблених трудоднів. Значну частину нарахованого на трудодні поглинав адміністративно-управлінський апарат. Районні органи влади забороняли видавати колгоспникам більше 400 г хліба на трудодень. В противному разі це розцінювалось як злочин. За свідченням очевидця, під час жнив на полях Карлівської машинно-тракторної станції, щоб заробити хліба, працювало всього 25 осіб, переважно жінки, «це не люди, а ходячі трупи.., від поганої їжі - ріденької затірки без хліба - люди падали безсилі. Хто був сміливіший, той ховав до кишені жменю зерна»¹. Подібний стан справ відзначався і по інших районах Харківської області.

Велика кількість господарств ще й до середини квітня 1933 р. не закінчила розрахунки з колгоспниками. Селянин-колгоспник міг розраховувати тільки на своє присадибне господарство. Але в умовах голоду, поглиблення дезорганізації сільськогосподарського виробництва обікрадені державою селяни нерідко просто не мали ні сил, ні можливостей більш-менш ефективно використовувати свої присадибні ділянки. Свідок подій А.І. Дука (с.Устимівка, Зачепилівський район) згадує: «На городах тільки у начальників було зорано і посаджено. Садити було нічим. За відро картоплі просили 500 крб., за склянку квасолі - 100»². Тому весною садили лушпиння з картоплі, звичайно, у кого воно залишилося, а не було використане в їжу.

____________________

¹Соловей Д. Голгота України..Ч. І. Московсько-більшовицький окупаційний терор в УРСР між першою і другою світовою війною. – Дрогобич, 1993.- С.183.

²33-й: Голод.Народна Книга-Меморіал. –К., 1991. – С.491.

Навесні 1933р. по селах області виявився значний дефіцит робочої сили: частина селян подалась до міст, влаштовуватись на виробництва, інші померли від голоду або були знесилені і виснажені, кількість працездатних не могла задовольнити потреби сільського господарства. Голодуючі селяни не були спроможними повноцінно працювати. Про це постійно повідомляли правління колгоспів у заявах до райцентрів, наголошуючи, що сільськогосподарські роботи перебувають під загрозою повного зриву. В цілому ряді колгоспів Харківщини саме через нестачу продуктів харчування робота була зовсім зупинена.

В тяжкому стані перебувало тваринництво. Коні, корови, бики та воли, свині масово гинули за відсутності належного догляду, сприятливих умов утримання, незабезпеченості якісними і в потрібній кількості кормами, внаслідок поширення захворювань і відсутності ветеринарного обстеження. В минулому мешканець с. Білка Тростянецького району С. Дубовик свідчить: «Порядку не було, то був балаган - худоба не доглядалася, не було нормального нічого, тому занепад великий у господарському відношенні»¹.

У незадовільному стані знаходився по колгоспах області сільськогосподарський реманент та складна техніка, які у переважній більшості випадків невчасно і неякісна ремонтувались. У ряді колгоспів, наприклад, ім. Леніна с. Омельник, на молотарках завелися лелечі та воронячі гнізда. Цінний реманент, машини «залишалися після використання не перечищеними, не змащеними, залишені під відкритим небом, в непогоду, під дощ, сніг, все це гниє, ржавіє і передчасно зношується»².

Безперечним фактом, що свідчив про занепад та дезорганізацію сільського господарства Харківської області, був стан колгоспної торгівлі. Колгоспи, колгоспники та одноосібники продавали в основному молочні продукти, овочі,

____________________

²Там само.

м’ясо, бо весь хліб було вилучено у заготівлю. З доповідної записки Центральної контрольної комісії Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції до Раднаркому СРСР «Про стан колгоспної торгівлі» відомо про надзвичайно низький відсоток колгоспів, які у 1932 р. реалізували лишки своєї продукції. По Харківщині він становив 19% і був найнижчим по всій Україні¹.

Й. Сталін у листопаді 1928 р., критикуючи погляди «усякого роду буржуазних спеців», які попереджали, що розвиток сільського господарства по більшовицькій схемі неминуче призведе до дезорганізації сільськогосподарського виробництва, заявив: «Добра була б радянська влада, коли б вона привела сільське господарство до деградації на одинадцятому році свого існування! Та таку владу слід було б прогнати, а не підтримувати»². Деградація сільського господарства дійшла апогею в 1932-1933рр. Але влада залишилася та ж сама.

Отже, глибокий занепад продуктивних сил у сільському господарстві сприяв поширенню голодомору.

1932 р. не був неврожайним для України, зокрема, для Харківщини. На III конференції КП/б/У В. Молотов досить чітко зазначив, що перспективи врожаю 1932 р. навіть кращі, ніж 1931 р.. Урожай на полях області видався досить добрим, особливо в районах сучасної Полтавщини.Очевидець подій (с. Шепелівка, Глобинський район) свідчить: «Хто пише про недорід - совісті в нього немає і зараз готовий вишукувати «ворогів народу», та - слава Богу!- не ті часи».

Однак хлібозаготівельні завдання на Харківщині, як і по всій Україні, відзначались нереальністю й нестабільністю, що також впливало на дезорганізацію сільськогосподарського виробництва, створювало атмосферу

________________________

¹Колективізація і голод на Україні. 1929-1933. Збірник документів і матеріалів. – К.,1992.– С.619.

нервозності і метушні. По районах і колгоспах плани розподілялись механічно, не враховуючи ні можливостей, ні стану того чи іншого господарства. Якщо якийсь район чи колгосп не виконував плану хлібоздач, то зерно додатково вилучали у тих, хто свій план уже виконав, встановлюючи так звані зустрічні плани. У такий спосіб намагались виправити становище в цілому по області.

Партійно-державні керівники України, в тому числі Харківщини, свідомо приховували від громадськості трагічну ситуацію, що склалася. Генеральний секретар ЦК КП/б/У С. Косіор доповідав Й. Сталіну: «У нас є окремі випадки і навіть окремі села, які голодують, проте це тільки результат місцевого головотяпства, перегинів, особливо щодо колгоспів. Будь-які розмови про «голод» на Україні треба категорично відкинути»¹. Перший секретар Харківського обкому і другий секретар ЦК КП/б/У Р.Терехов, виступаючи на III конференції КП/б/У, із запалом наполягав і переконував, що всілякі розмови про нереальність плану хлібоздач є безпідставними, мовляв, «ці балачки виходять від класового ворога» - опортуністів, шовіністів, націоналістів, являють собою контрреволюційну агітацію і нічого більше. Але вже через кілька місяців, наприкінці листопада 1932 р., той же Р.Терехов доповідав Й. Сталіну про голод в Україні. Сталін не захотів його слухати, звинувативши у вигадках. У вирішенні долі села переміг не здоровий глузд, а класовий підхід, що невдовзі виявило жахливі наслідки для мільйонів селян України. Навіть якби селяни Харківщини здали в план хлібоздач не тільки товарний хліб, а взагалі весь наявний, то і тоді виконати поставлені державою завдання було б неможливо. По районах в рахунок хлібозаготівель почали здавати і посівне зерно. Широко пропагувались «штурмові декади», «ударні дні», «куткові хлібні походи», тобто грабіж селян як заходи, що мали забезпечити посилення темпів вивозу хліба. Виконання плану хлібоздач розглядалось як найважливіше доручення партії, тому відповідальні працівники на місцях будь-що намагалися його виконати.

________________________________