Голодомор 1932-1933 років на Харківщині
Другий розділ—«Причини голодомору»—висвітлює соціально-економічні перетворення радянської влади в аграрному секторі економіки в кінці 20-х–на початку 30-х років, які призвели до трагедії голодомору на Харківщині, і опір селянства антинародній аграрній політиці тоталітарного режиму. Колективна форма господарювання не набула популярності серед селянства, але надавала змогу найбіднішім верствам сільського населення, об’єднавшись, господарювати більш ефективно. До початку суцільної колективізації на Харківщині об’єднані в колгоспах селяни становили 1,3% від загальної кількості сільського населення регіону.
Примусовість, неприродний ріст темпів, насильницькі методи, репресії, свавілля, самоуправство стали характерними рисами колективізації сільського господарства Харківщини. На кінець 1931р. суцільна колективізація області вважалась завершеною. Політика «ліквідації куркульства як класу» поглиблювала процес розселянювання і руйнації сільськогосподарського виробництва.
Селяни Харківщини чинили відчайдушний опір суцільній колективізації. За своїм розмахом він значно перевершив опір надзвичайним заходам 1928/29р. У 1930р. опір селянства досяг апогею, але був зламаний репресивним апаратом тоталітарного режиму. І все ж, на деякий час сталінське керівництво вимушене було послабити тиск на селянство Харківщини, одночасно перекладаючи провину за санкціоновані злочини в ході суцільної колективізації на працівників низових
За своєю суттю аграрна політика більшовиків була антиселянською. В Харківській області у 1932-1933рр. цілком очевидною стала дезорганізація сільсько-господарського виробництва і його занепад. Ці явища виявились наслідком проведення насильницької колективізації, ліквідації найкращих, найздібніших господарів, безгосподарності, невміння керувати колгоспами і ефективно в них господарювати. Далося взнаки і відверте небажання голодуючих колгоспників працювати задарма.
Плани хлібоздач 1932/1933р. в Харківській області мали нереальні, перебільшені обсяги. Для сприяння виконанню хлібоздач були мобілізовані найбільш віддані партії комуністи і безпартійні, профспілкова і комсомольська організації, комнезами. Працівники, які намагалися довести згубність обраної політики щодо села, чи хоча б піддавали її критиці, звинувачувались в опортунізмі, пособництві «класовому ворогові» і зазнавали переслідувань та репресій. Партійне і радянське керівництво області діяло цілком і повністю у відповідності з настановами та вимогами вищих союзних органів влади. Окремі виступи керівних працівників були рідкісними, нерішучими, а отже, нічого змінити не могли.
З метою примусити селян Харківщини працювати в колгоспах і назавжди покінчити з їх опором перетворенням радянської влади на селі, більшовики застосували розгорнутий під виглядом хлібозаготівель терор голодом. Хлібозаготівельна кампанія 1932/1933р. на Харківщині мала відверто репресивний характер. Посилення тиску на селянство області відбулося з прибуттям в Україну В.Молотова. Він керував надзвичайною хлібозаготівельною комісією, яка діяла в Україні у листопаді 1932—лютому 1933 роках. Злочинні методи хлібозаготівель виявились у техніці тотального вилучення будь-яких продуктів харчування. Репресії розповсюджувались і на колгоспників, і на одноосібників.
У 1932-1933рр. опір тоталітарній системі здійснювали всі категорії селянства Харківщини. Страх голодної смерті став основною причиною селянських виступів. Але переважна більшість селян вже не мала ні сил, ні засобів протистояти сталінському режиму, тому опір початку 30-х років не набрав таких масштабів і розмаху, як у роки громадянської війни. Голодомор, що охопив Харківщину і всю Україну, набув рис національної катастрофи.
«Перебіг голодомору»—присвячено наростанню голоду на Харківщині з визначенням його етапів та розкриттям картин голодування в селах і в містах у 1932-1933рр. Населення Харківської області тяжко постраждало від голодомору. Радянська держава мала у своєму розпорядженні достатньо можливостей і засобів, щоб запобігти жахливій трагедії, або хоча б вчасно надати допомогу голодуючому населенню. Проте ніяких своєчасних, ефективних заходів вжито не було. Навпаки—радянське керівництво не визнавало факт голоду і ставилось до нього практично байдуже. Повідомлення про голодомор західними засобами інформації розцінювались як наклеп на соціалістичну дійсність. На помираючих голодною смертю селян офіційна пропаганда вішала ярлики «куркульства», «класових ворогів», «ворогів соціалізму», ледарів, які не хотять працювати в колгоспах, саботуючи генеральну лінію партії.
Голодомор на Харківщині мав кілька етапів. Перший етап голодомору 1932-1933рр. починається з весни-літа 1932р. і триває до листопада 1932р. Населення все більше відчувало відсутність необхідних для нормального харчування продуктів. Другий етап визначається з листопада 1932р. по березень 1933р.—йде процес поступового наростання голодомору і поширення його масштабів. Третій етап—з березня 1933р. по липень 1933р.—пік голодомору. Четвертий етап розпочинається з липня 1933р. і закінчується пізньої осені 1933р. Після жнив забезпеченість продуктами харчування поліпшилась. Відбувається повільне згасання голодомору. В 1932-1933рр. на Харківщині мав місце штучно створений голодомор.
Для голодних людей найтяжчим періодом стала весна і початок літа 1933р. На території області виявились факти людожерства. В першу чергу жертвами цього жахливого явища ставали діти. Голодуючі мусили використовувати в їжу малопридатні сурогати, кішок, собак, щурів, їжаків, горобців тощо. Замість хліба випікали "коржі", виготовлені з усього, що могло зліпитись докупи. Харчуватись доводилося різною травою, очеретом, листям, корінцями, цвітом акації, липи, гнилими торішніми овочами. Від голоду вимирали цілі сім’ї, хутори, села.
Найтяжче від голодомору на Харківщині постраждало сільське населення, в першу чергу рядові колгоспники і одноосібники, потім працівники радгоспів, сільська інтелігенція. В містах голод не набув таких жахаючих масштабів, як на селі. Основними категоріями голодуючого населення в містах були: робітники, особливо в дрібних та середніх містах, дрібні й середні службовці, учні, студенти, утриманці (їх забезпеченість продуктами харчування залежала від того, до якої категорії відносились ті, хто їх утримував). Найбільше голодувало населення невеликих, районних міст із слабо розвиненою промисловістю та селищ міського типу.
На Харківщині найбільше постраждала територія сучасної Полтавської області, яка в 1932-1933рр. входила до складу Харківської. Особливо тяжко уражені голодом були південні, південно-східні, східні і центральні райони області. В селах цього регіону зменшення населення, внаслідок смерті від голоду, в середньому досягало 50-80%.
"Наслідки голодомору"—розглядаються трагічні результати штучного голоду на Харківщині. Голодомор 1932-1933 років в Харківській області мав тяжкі наслідки. Для визначення демографічних втрат від голоду у досліджуваному регіоні ми скористалися методикою підрахунків відомого радянського демографа А.Я.Боярського. Це метод демографічної екстраполяції. Нами використані дані переписів 1926 і 1937 років і відомості про природний рух населення Харківщини в промилях. Пересічно за 1924-1928рр. приріст населення на Харківщині становив 22,6 промиль. Застосувавши метод демографічної екстраполяції, ми одержали результати, за якими у досліджуваному регіоні в 1937р. мало б проживати близько 7,4млн. осіб. Але за даними перепису 1937р. на Харківщині в межах початку 30-х рр. проживало 5,1млн. осіб. Враховуючи виселення за межі області, політичні репресії, міграційні процеси, природне зниження народжуваності, можна вважати, що загальні (прямі і опосередковані) втрати населення Харківської області становили близько 2млн. осіб. З них щонайменше 1,5млн. стали безпосередніми жертвами голодомору 1932-1933рр. За підрахунками С.В.Кульчицького демографічні втрати від голодомору в Україні складають 5млн. осіб. Оскільки в Харківській області проживало близько 20% населення республіки, то наші підрахунки (1,5млн. прямих жертв) відповідають підрахункам С.В.Кульчицького.
Наслідком трагедії голодомору була масова дитяча безпритульність
Близько половини всіх загиблих від голоду на Харківщині становили діти. Голодомор в Харківській області мав і ряд інших наслідків, зокрема, поглиблював занепад і дезорганізацію сільськогосподарського виробництва, спричинив до масової втечі селян у міста, з’явилась така категорія населення як біженці. Голодомор сприяв розповсюдженню бродяжництва, жебрацтва, злочинності, бандитизму, цілої низки протиправних дій. Значного поширення набули інфекційні, вірусні та нервові захворювання. Спостерігались негативні зміни в морально-психологічному стані населення Харківщини. Відбувались загальні порушення ментальності українського народу. Голод 1932-1933рр. негативно вплинув на всі сфери життя суспільства. На території Харківщини в 1932-1933рр. мав місце акт геноциду.
У висновках—підведено основні підсумки дослідження. Харківська область, як столична, була обрана своєрідним полігоном для соціально-економічних перетворень в сільському господарстві. Цей регіон став еталоном більшовицької аграрної політики в Україні на початку 30-х років. Харків було перетворено на виконавчий штаб голодомору.
Причинами голодомору 1932-1933рр. були: примусова суцільна колективізація сільського господарства; ліквідація найкращих, найініціативніших господарів в ході розкуркулення; дезорганізація і занепад сільськогоспо-дарського виробництва в наслідок колективізації; надмірні обсяги хлібозаготівель 1932/1933р.; злочинні методи вилучення хліба в умовах широкомасштабних репресій щодо селянства. Не виключено, що створюючи ситуацію голодомору в Україні, тоталітарний режим також керувався мотивами, пов’язаними із запровадженою більшовиками політикою денаціоналізації.
Опір антинародній аграрній політиці вперто чинили всі категорії селянства Харківщини. Він знайшов вияв і в пасивній, і в активній формах—від критики радянської влади ти її заходів, саботування заготівель і приховування хліба до терористичних актів і масових організованих виступів, в тому числі нападів голодних людей на державні зернові склади, комори тощо.
Факт штучного голодомору в 1932-1933рр. на Харківщині встановлено як безсумнівний. Пік голодомору припадає на весну і початок літа 1933р. Харківська область стала однією з центральних зон голодомору. Ним була охоплена вся територія області. Сільське населення найбільше постраждало від цієї трагедії, особливо рядові колгоспники. Територія сучасної Полтавської області, яка в 1932-1933рр. входила до складу Харківської, виявилась найсильніше ураженою голодом. Голодомор 1932-1933рр. на Харківщині є актом геноциду.
Винними у скоєнні цього злочину слід вважати партійне і радянське керівництво СРСР, особисто Й.Сталіна, В.Молотова, Л.Кагановича, партійне і радянське керівництво України—П.Постишева, В.Чубаря, С.Косіора, Р.Терехова, Г.Петровського, М.Хатаєвича, В.Балицького, П.Любченка, М.Демченка, секретарів обкомів, та райкомів, голів райвиконкомів, місцевих функціонерів усіх рівнів, активістів—всіх, хто були причетними до здійснення на селі аграрної політики, що призвела до трагедії голодомору.
Наслідки голоду-геноциду відбилися на всіх сферах життя суспільства—політичній, економічній, соціальній, культурній. Частина з них залишилися неподоланими ще й до нині. Вони є одною з причин тих труднощів, які постали перед українським народом на шляху до утворення незалежної держави і побудови демократичного суспільства.
Доцільним вбачається продовження регіональних досліджень голодомору 1932-1933рр. в Україні і створення узагальнюючої праці з цієї проблематики. Вивчення політики і практики тоталітарного режиму в СРСР має слугувати пересторогою сучасним і прийдешнім поколінням, дозволить не допустити трагедій, подібних голодомору 1932-1933рр., у майбутньому.