Фактори, принципи і критерії економічного районування
Утворення економічних районів є об'єктивним процесом, передумовою якого виступає географічний поділ праці, що проявляється через спеціалізацію певної території (групи країн, однієї країни чи її районів та місцевостей) на виробництві певних видів продукції і послуг на основі розвиненого обміну. Середовище, в якому формується і розвивається район, розуміється як умови районоутворення. Природні умови впливають формування районів опосередковано, а історичні та соціально-економічні — мають вирішальний вплив.
Фактори районоутворення — це рушійні сили, які суттєво впливають на процеси розвитку і функціонування району, його структуру і геопросторові межі.
Процес районоутворення районообразования є складним, оскільки охоплює взаємодію різних за змістом чинників районоутворення, роль і взаємодія змінюються залежно від конкретних умов.
Головні з них:
• Рівень розвитку територіального розподілу праці;
• Характер внутрішніх і зовнішніх зв'язків;
• Рівень розвитку матеріально-технічної оснащеності праці (основні виробничі фонди, транспортна мережа);
• Будівельна база, регіональна технічна політика;
• Наявність необхідних природних умов і ресурсів як матеріальної основи господарської діяльності або рівень освоєності території;
• Наявність трудових ресурсів з певними трудовими навиками, кваліфікацією праці, національними і етнічними особливостями;
• Функціональні типи поселень;
• Рівень урбанізації території;
• Рівень розвитку соціальної інфраструктури, її територіальна локалізація.
• Національні кордони.
Традиційно ці фактори прийнято об'єднувати у такі групи:
- фактори, що відображають розширення природних основ районоутворення; в результаті їх дії відбувається вдосконалення регіонального природокористування;
- фактори, що відображають рівень розвитку і характер розміщення продуктивних сил; вони обумовлюють локалізацію окремих об'єктів на території, яка залежить від розвитку комбінування і концентрації виробництва, зрушень у розміщенні і підвищення рівня кваліфікації трудових ресурсів тощо;
- фактори, що безпосередньо відображають територіальну організацію суспільної праці (розвиток територіального поділу і кооперації праці);
- фактори, що фіксують управління виробництвом і суспільством у цілому (проведення державної регіональної політики, розвиток місцевого самоврядування) [59].
Крім цих факторів, що були виділені А. М. Колотіевським, на формування районів впливають сучасні процеси у суспільному розвитку: глобалізація, регіоналізація, міждержавна інтеграція та ін. Під час районування необхідно дотримуватися певних принципів, які випливають із закономірностей районоутворення і водночас є основою методів членування території.
Принципи районування - вихідні положення, правила, якими користуються вчені у процесі обґрунтування мережі районів певної країни.
Найважливішим і найістотнішим є принцип об'єктивної територіальної цілісності. Відповідно до нього економічний район є не статичною однорідною територією, а соціально-економічною єдністю, цілісністю, яка забезпечується сформованістю на території господарського комплексу відповідного рівня, в якому розвиваються галузі спеціалізації, базові, допоміжні, супутні, обслуговуючі. Важливі принципи районування, такі як економічний, єдності спеціалізації і комплексності, можна розглядати як часткові щодо принципу територіальної цілісності.
Важливим принципом інтегрального районування є принцип тяжіння, сутність якого полягає у необхідності включення в межі району як ядра, так і навколишньої території, яка знаходиться під його районоформуючим впливом
Принцип перспективності, або конструктивності, визначає часову властивість мереж районування. Відповідно до нього районування має вирішувати проблеми, які можуть виникнути у районі. Районування може реконструювати минуле, передавати стан регіоналізації соціально-економічної диференціації на певну дату близького минулого і прогнозувати майбутні тенденції.
Економічний принцип передбачає наявність у складі економічного району східних по рівню розвитку територій.
Адміністративний принцип – принцип відповідності соціально-економічного районування адміністративно - територіальному пристрою України. Урахування адміністративного принципу районування створює умови для управління територією у майбутньому, а також спрощує процес розробки і реалізації програмних і прогнозних документів. Сучасний адміністративний поділ не є досконалим, що проявляється у тому, що частини окремих областей тяжіють до центрів поза їх межами. Наприклад, східна частина Кіровоградської області тяжіє до Кривого Рогу більшою мірою, ніж до обласного центру. Подібні вади сучасного адміністративно-територіального поділу покликана усунути адміністративна реформа за допомогою в тому числі районування.
Критерії районування визначаються, виходячи з принципів, що є необхідними для вибору варіантів районування. К.Мезенцев виділяє найголовніші критерії [22, 89-94] :
• підвищення рівня сформованості території через розв'язання вузлових проблем району;
• збільшення раціональності використання ресурсного потенціалу;
• зростання ефективності економічного розвитку;
• підвищення ефективності соціального розвитку;
• поліпшення екологічної ситуації.
За допомогою обраних дослідником показників районування можна досягти максимального врахування факторів районоутворення. Група показників може уточнювати окремий критерій. Більше інформації несуть показники районування, що є розрахунковими індексами спеціалізації, концентрації, комплексності та пропорційності людської діяльності порівняно з первинною статистичною інформацією (обсягами валової доданої вартості району, промислової і сільськогосподарської продукції та ін.) - Система показників ґрунтовно була розроблена групою дослідників під керівництвом В. А. Поповкіна. Всього при проведенні районування використовувалося понад 50 показників, що були ранжирувані відповідно до їх ролі у районоутворенні. Основними вимогами до показників визначено їх змістовність і мінімізацію впливу цінового фактора на їх розмір [27, 50-53] .