Вогонь в житті первісного суспільства

Далее ⇒

Рушійні сили антропосоціогенезу

Антропосоціогенез-процес становлення і розвитку людини як соціальної істоти, суб’єкта свідомості і діяльності, частина біологічної еволюції яка призвела до появи виду Гомо Сапиенс. У 19 ст набула поширення трудова теорія походження людини ( саме праця створює людину) У ході трудової діяльності рука стає вельми більш гнучкою і вільною. Одочасно розвивається мозок, досягається повне згуртування людей, виникає потреба передати певну інформацію один одному. У силу зміни природніх умов життя майбутня людина стала частіше використовувати у своїй діяльності каміння, палиці, була змушена розпрямлятися для кращої орієнтації в умовах зміненого рельєфу, змушена шукати захисту від холоду при зміні клімату.

Найближчі пращури людини. Прабатьківщина людства

Хоч які великі досягнення в палеографічній реконструкції подій четвертинного періоду історії, наші конкретні знання недостатні, щоб користуючись цими реконструкціями достатньо відновити характер розселення людських колективів в епоху палеоліту, особливо на його ранніх стадіях. Тому обмежимося лише деякими загальними міркуваннями. Місцем переважного розселення стародавніх людей слугувала велика територія, що включала Африку,Передню Азію,Пд.Європу. Найкращі умови для життя людини були в р-ні Середземноморя – колиска найдавніших цивілізацій.

Кроманьйонці-узагальнена назва людей що жили у пізньому палеоліті і мали сучасний вигляд (неоантроп). Кроманьйонці є першими представниками Гомо Сапіенс у Європі. Перший кістяк кроманьйонця був виявлений у 1868 р. в печері Кро-Маньйон у Франції. Вважається що вони прийшли на зміну неандертальцям на Середнтому сході,в Африці й Азії близько 40000 р до.н.е і проіснували приблизно 30000 р. Важко сказати точний час та причину зникнення кроманьйонців. Вони мали точно такуж форму кістяка і будову черепа як і ми, проте відрізнялися більшим об’ємом мозку і міцнішою будовою тіла. Займалися полюванням на великих звірів – бізонів, мамонтів, оленів, печерного ведмедя. Вчені припускають, що кроманьйонці вступали в контакти з неандертальцями і неодноразово повязують з ними причини зникнення неандертальців ( на тер. Укр. Зяв. Близько 40000р житло кроманьйонців знайдено біля с. Межирічка в 1965)

Вогонь в житті первісного суспільства

Першим технічним здобутком людства епохи палеоліту, який спричинив значні зміни в біогеоценотичному покриві, був вогонь. Використання його під час полювання на дичину десятки тисяч років тому зумовило масштабне винищення рослинних угруповань в Африці, Центральній Європі та інших регіонах земної кулі. Пожежі були причиною незворотного знищення величезних масивів первинних лісів у тропічних і помірних широтах Азії, Африки та Америки. У наслідок спалювання лісу виникли савани у західній частині Африки і у Південно-Східній Азії, а також прерії в| Північній Америці. Зміни в рослинному покриві потягли за собою значну трансформацію тваринного світу, зокрема, видового складу великих хребетних.

Щоб урятуватися від холоду, люди поселялися в природних печерах, а також стали одягатися в шкури. Як і раніше, вони використовували вогонь, що виникав від блискавки. Але люди вже навчилися добувати його й штучно— тертям. Завдяки вмінню добувати вогонь і користуватися ним люди стали менш залежними від природних умов і розселилися на великих територіях Європи й Азії.

На території Європи у кунці палеоліту (приблизно 10 тис. Років тому) траплялися печерні поселення людей, які займалися мисливством, рибальством, збиральництво. Це, так звана Мадленська культура (назва від печерної стоянки Ла-Мадлен у Франції). В той час виникло і первісне мистецтво: скульптура, графіка, живопис.

17.Житлобудівництво первісної епохи. Соціальні функції житла та поселень

Найдавнішою стоянкою первісних людей на території України є поселення, розкопане археологами на високому (100 м) лівому березі ріки. Тиси біля села Королеве Виноградівського району на Закарпатті. У десятиметровій товщі суглинкових відкладів тут знайдено вісім культурних горизонтів (шарів), які відносяться до різних часів від 1 млн до 35 тис. років до нашої ери. Всього на Закарпатті відкопано 20 палеолітних стоянок первісних людей.

Пізній палеоліт Внаслідок піднесення продуктивності мисливства й збиральництва люди могли створювати деякі запаси їжі і залишатися на тих самих місцях більш-менш тривалий час. Вони будували, переважно на берегах річок, житла — землянки і напівземлянки. З кількох таких жител утворювалось поселення (стоянка)

Стоянки мезолітичної епохи, де родові общини жили в наметоподібних житлах і печерах недовгий час, після чого переходили в інше місце,

Жили трипільці в селищах які були поселеннями матріархальних родових общин. Найчастіше вони розташовувалися на берегових схилах річок, там, де був м'який грунт (чорнозем), що давав можливість успішно займатися землеробством. Житла були наземні, дещо заглиблені, будувалися з дерева та глини, підлога була глиняною.

18. Статево-віковий поділ праці - історичний процес, завдяки якому, через спеціалізацію, поліпшилась ефективність самої праці у неоліті.

Розподіл праці серед мешканців громади за доби неоліту (7-5 тис. р. н. е.) починає мати статево-віковий характер у населення, як із виробничим, так і з привласнюючим господарством. У землеробів на чоловіків припадали найбільш працемісткі роботи: розчищення поля, підготування ґрунту до посіву. З цією метою створювалися робочі групи з членів общини, іноді з запрошенням сусідів – родичів. На ранніх етапах розвитку скотарства велику роль відігравала праця жінок. Але пізніше із зростанням стада, догляд за тваринами ставав справою чоловіків та юнаків. Мисливство та рибальство також були чоловічим заняттями, збиральництвом займалися жінки. Вони готували їжу, збирали хмиз, носили воду, доглядали маленьких дітей. Саме жінки за етнографічними даними у більшості випадків ліпили глиняний посуд. У суспільствах із привласнюючою економікою жіноче збиральництво іноді давало більшість продуктів харчування. Однак мисливство було важливим фактором соціальних зв’язків і вимагало організованих форм праці, що надавало великого значення діяльності чоловіків в об’єднаному трудовому колективі. Вони також займались виробництвом основних знарядь праць. Функції жінки в общині були направлені на забезпечення внутрішньо-общинного біосоціального відтворення. Вони пов’язані з відтворенням індивіда та підтриманням економічної основи власного осередку, що складався з жінки та її дітей і, частково, чоловіка. Зовнішнім середовищем для жінки були сама община, та її осередки з інших жінок та дітей. Взаємодія з ними здійснювалася через обмін їжею, сумісні роботи, взаємодопомогу при догляді дітей. Це нагадує жіночі громади під час довготривалої відсутності чоловіків в період війни в пізні століття. Але думаю, що мисливська діяльність жінок також могла мати місце за довгої відсутності чоловіків. І в цей час жінки виконували роль захисниць. Припускаю, що в зв’язку з розподілом праці і взаємодопомогою, між жінками утворювалися групи з різними обов’язками: одні слідкували за дітьми, другі займались виробництвом, ремісництвом, інші випасали худобу та охороняли плем’я. Це змушує нас замислитися. Для того щоб із дня в день робота йшла легше, більш організовано, і діяльність майстрів, тої чи іншої майбутньої галузі, удосконалювалась, потрібно було вчитися на помилках, систематизувати знання і передавати іншим. Думаю, що створювалися своєрідні первісні школи, де передавалися знання конкретної групи, конкретної діяльності. І займалися цим саме жінки. Навіть якщо припускати, що жінки ніколи не займались мисливством (в чому я особисто сильно сумніваюсь) то не думаю, що скотарська справа була дуже легкою. Потрібні володіння багатьма навичками: утримувати худобу в стаді, захищати її від диких звірів та голодних сусідів. І якщо жінка була першою, то напевне вона володіла ними, а з часом і удосконалювала. І саме вона навчала своїх дітей – хлопчиків скотарству. І останнє: жінки – охоронниці – чи це не перші жінки-воїни, чи не найперші амазонки? Зрозуміло, що для того щоб бути хорошим захисником, треба постійно удосконалюватися в майстерності а значить тренуватися. Тренуватися впродовж дня, забавлятись та влаштовувати змагання. Мушу зазначити, що і хлопчики і дівчата росли і виховувались разом, а при досягненні певного віку розділялися на громади. Хоча я особисто думаю, що в ці ранні періоди розвитку нашого народу вже простежувалися розподіли на касти (може не так чітко, як хотілося б історикам), а жінка займала ще й верховну роль, тому можна припустити, що кастовий розподіл стосувався і жінок. Це простежується на протязі всієї нашої історії: жінки-раби, жінки-вайш’ї, жінки-волхвині, були жінки-цариці, тобто жінки-воїни. Цьому є підтвердженням релігійний світогляд людей мезолітної епохи. В цей період з являється багато образів Матері-Богині, як

віддзеркалення різноманітних сил природи. У древніх шумерів – це богиня любові Іштар, яка має багато імен – Владичиця, Цариця Царів, Діва-Войовниця. Велику роль в обрядах відводили вогню. Йому звичайно придавалося очищувальна сила, що найяскравіше виявлялося у вогнищах, розведених на похованнях у ямах із множинними захороненнями. Не виключено, що компонентом вогню, який символізував відродження, були вуглини в могилах. В Україні з правіку відомо, що жінка була берегинею сімейного вогню (родинного, родового, народного).

Згідно з таким світосприйманням формувалися обряди того періоду. Один із них – ініціація. Це своєрідний вид навчання юнаків і дівчат. Його призначення полягало у передачі комплексу трудових навичок і знань, про родові звичаї, легенди, вірування, ознайомлення з родовими таємницями, піснями, танцями. Ініціації закінчувалися для юнаків випробуванням на витривалість. Ті, хто проходив ініціацію, вважався дорослим, здатним до трудового життя.

Що стосується гендерного аспекту, то в так званих “традиційних суспільствах” саме статево специфічні обряди ініціації сприяли формуванню відмінних цінностей чоловіків та жінок. Обряди ініціації хлопчиків стимулювали деконструкцію цінностей дитячого й жіночого світу та сприйняття цінностей дорослих чоловіків. Обряди ініціації дівчат стимулювали самоототожнення із жіночою репродуктивною роллю, відповідно обмежуючи та спрямовуючи їх ціннісне самовизначення.

На думку сучасного французького філософа Е.Морена, кожна дитина чоловічої статі формується шляхом проходження спочатку через жіночу культуру (у взаєминах з матір’ю), потім – через молодіжну, і зрештою – через чоловічу дорослу культуру. Отже, системою через дитинство і юність забезпечується відтворення соціокультурної моделі – повне для чоловіка й неповне для жінки, яка залишається підпорядкованою культурним обмеженням. Досягаючи дорослого віку, чоловік “витісняє” прожиті ним етапи жіночої і молодіжної культури, проте це витіснення не обов’язково має бути повним і постійним

19. Привласнююче господарство

Господа́рство привла́снююче — перша в історії форма господарювання, коли люди споживали готові продукти природи: впольовували диких тварин, збирали їстівні рослини та плоди, рибалили.

Привласнююче господарство – основна форма господарської практики первісного ладу, внаслідок якої люди лише користуються природними благами і не відтворюють їх (основним чином, вирощування культурних рослин та розведення свійських тварин).

20.Раннє відтворювальне господарство

Людство тривалий час розвивалося за рахунок привласнення готових продуктів природи через мисливство, збиральництво та рибальство.Приблизно 10 тис. років тому розпочалися першіексперименти з доместикації (окультурення) рослині тварин, що й склали згодом дві провідні галузі для отримання продуктів харчування – рільництво і скотарство. Зауважимо – саме провідні, оскільки люди й надалі користувалися (як і нині) дарами природи, урізнобарвлюючи раціон харчування, а у неврожайні роки рятуючись таким чином від недороду. Учені сперечаються, що призвело до виникнен ня відтворювального господарства – нестача харчів (зокрема, через кризу мисливства), привабливість нових чи просто невгамовне прагнення людини до експерименту. Схоже, що її підштовхнула сама природа, в першу чергу, зміни, що сталися після закінчення льодовикового періоду, з настанням доби голоцену – геологічної сучасності. Тоді на земній кулі розпочалося потепління, яке супроводжувалося зникненням певної фауни (в північній півкулі ви- мерли мамути й інші великі стадні тварини) і флори. Попри деякі втрати тваринний і рослинний світзбагатився (за рахунок мутацій) новими численними видами. Як то довівМ.Вавилов, виняткові умови дляформування рільництва склалися лише в кількох куточках світу, а саме – в гірських субтропічних смугах зі значним видовим і сортовим різнобарв’ям рослин, зокрема, диких злакових, бобових і ін., які стали пращурами культурних. Такі зони вчений назвав первинними осередками виникнення рільництва. Паралельно з’ясувалося, що такі осередки в загальних рисах збігаються з зонами одомашнення тварин, себто формуванням скотарства. Подальші дослідження, зокрема співпраця палеоботаніків з археологами, суттєво уточнили ці дані й, що особливо важливо, дозволили окреслити час і шляхи поширення нових видів діяльності на інших просторах. Територія України, як і Європи загалом, не входила до первинних осередків виникнення відтворювального господарства. Сюди нові види діяльності були привнесені з Передньої Азії. Передньоазійський осередок був одним із найдавніших і найважливіших для подальшої історії людства. Там були окультурені злаки (пшениця, ячмінь), бобові (горох, сочевиця, нут і вика ервілія) та інші рослини (зокрема льон), а також одомашнена велика й дрібна рогата худоба, свині

21.Розвинуте відтворювальне господарство

. Процес експериментів і пошуків, упровадження і пристосування до нових видів діяльності, а водночас і переходу від привласнювального до відтворювального господарства стався там за доби неоліту і охоплював час від 9 до 7 тис. до н. е.

Пізньопервісне суспільство - це період від варварства до цивілізації, від доекономічного суспільства до економічного, формування передумов цивілізаційного життя. Утвердився і панував натурально-відтворювальний тип господарства з такими основними формами, як землеробство і тваринництво. Виникли ранньоцивілізаційні інститути. Утворилися генеалогічний рід, плем'я, великі раси (європеоїдна, монголоїдна, негроїдна), індоєвропейська спільнота.

Відтворювальне господарство характеризують відокремлення тваринництва як самостійної сфери діяльності від землеробства (перший суспільний поділ праці); мотичне землеробство, вирощування кількох видів пшениці та ячменю, подрібнювання зерна кам'яними зернотерками; формування стада свійських тварин (із великої та дрібної рогатої худоби, свиней), що стали джерелом м'яса, кістки, рогу, вовни; остаточне завершення формування техніки обробки каменю (оббивання, сколювання, віджим, шліфування, пиляння, свердління), поширення сокири і тесла, вдосконалення наявних знарядь праці; виснаження запасів поверхневого кременю, що призвело до сировинної кризи і появи кремневидобувних шахт; виділення самостійної ремісничої діяльності; поява нових видів виробництва та штучних продуктів: гончарства і керамічного посуду, прядіння, ткацтва і тканини, винайдення прясла (маленького колеса) і веретена, примітивного ткацького верстата; вдосконалення водного транспорту і виникнення наземного - лиж, саней і волокуші, худоба стала тягловою силою; поглиблення спеціалізації праці та господарських занять на основі віку та статі, зародження функціональної діяльності; поява "престижної" економіки - неолітичного дарообміну, змістом якого було надання дарів як свідчення влади над тим, хто їх отримував. Відбувся демографічний вибух, населення Землі зросло до 80 млн осіб. Посилилась соціальна та економічна диференціація населення. Сформувалися території роду, племені та етносу, система стаціонарних поселень.

22. Криза палеолітичного мисливського господарства та шляхи її подолання

У мезоліті відбулися кардинальні зміни в сфері виробництва знарядь праці. Були винайдені лук і стріла, що в свою чергу спричинило важливі зрушення в організації мисливського господарства. На цей час припадає початок приручення деяких тварин, насамперед собаки, потім - свині. Нестача м'ясної їжі стимулювала розвиток рибальства, а також збиральництва, яке поклало початок рослинництву.

Як свідчать наявні археологічні дані, в мезоліті велика криза мисливського господарства і виникли перші форми відтворюючого господарства., Виснаження мислив. Ресурсів,(збільш. Температурца порів. З пребор.Контин. клімат

Розвиток збиральництва, риболовлі з вудкою, полювання на птахів засвідчило виникнення ,а в пізньому мезоліті й утвердження кризи вже мезоліт. гос-тва.

Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту, котра тривала з VI по III тис. до нашої ери й характеризувалася великими змінами в економіці. Поряд з традиційними її формами — мисливством, рибальством і збиральництвом — зароджуються й поширюються нові — скотарство і землеробство. Відтворююче господарство заклало підвалини подальшого поступального розвитку стародавнього населення України, чисельність якого в неоліті значно зросла. Перехід до свідомого виробництва продуктів харчування - якісно новий етап в історії людства.

Спричинений новими знаряддями праці прогрес економіки неолітичного суспільства, в свою чергу, стимулював удосконалення цих знарядь і розширення їхнього асортименту. З'явилися нові типи кам'яних сокир, ножів, тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю — шліфування, розпилювання, свердління.

23.Перехід від привласню вального господарства до відтворювального (неолітична революція)

Неоліт (VI—IVтис. до н. є.)

Новий кам'яний вік (неоліт) був надзвичайно динамічним, переломним в історії людства. Англійський археолог Г. Чайлд назвав цей період неолітичною революцією. Суть її полягає в переході від традиційного присвоюючого господарства (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворюючого (землеробство і скотарство). Завдяки цьому люди не тільки досягли помітного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливіші умови життя: їжа стала різноманітнішою, її добування стабільним, з'явилися харчові запаси. Перехід від присвоюючих форм господарювання до відтворюючих тривав протягом багатьох століть і мав свої особливості в різних регіонах. Фахівці виділяють у межах України дві культурно-господарські зони: південно-західну (лісостепове Правобережжя, Західна Волинь, Подністров'я, Закарпаття) — землеробсько-скотарську та північно-східну (лісостепове Лівобережжя, Полісся) — мисливсько-риболовецьку. Найві-домішими пам'ятками неолітичної культури є Кам'яна Могила поблизу Мелітополя, с Микільська Слобідка на Київщині, с. Бондариха на Сіверському Дінці. До кінця 90-х років археологами виявлено майже 500 осередків життя доби неоліту, що представляють понад десяток неолітичних культур (дунайську, буго-дністровську, сурсь-ко-дніпровську тощо).

Неолітична революція сприяла злету людства до принципово нової економіки, нового способу життя. її характерними рисами були:

1. Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці. У добу неоліту традиційні форми обробки каменю — оббивання, сколювання, віджим — поступаються місцем шліфуванню, пилянню, свердлінню.

2. Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів. У епоху неоліту людина перейшла від пасивного присвоювання дарів природи до активного перетворення навколишньої дійсності силою своїх розуму та рук. Саме в цьому процесі виникає виробництво керамічного посуду, прядіння, а згодом і ткацтво. Вироби з кераміки дали змогу не тільки тривалий час зберігати воду, сипучі продукти, а й готувати варену їжу. Випалена на вогні глина стала першим штучним матеріалом, котрий створила людина. Прядіння зумовило винайдення прясла — першого маленького колеса, яке, можливо, стало прообразом колеса в транспорті. Крім того, на основі прядіння виникло ткацтво, яке дало ще один штучний продукт — тканину.

3. Перехід до осілого способу життя. Землеробство і тваринництво були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво. З появою харчових запасів життя людини стало стабільнішим, міграцію замінила осілість. Про перехід до осілого способу життя в добу неоліту свідчать побудова постійних жител, поява численних поховань померлих недалеко від осель та ін.

4. Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили. Перехід у неоліті від мисливства до скотарства зумовив приручення майже всіх великих домашніх тварин — бика, свині, кози, вівці. Лише коня одомашнили вже в мідному віці. З появою примітивного наземного транспорту (саней та волокуш) людина починає використовувати худобу як тяглову силу.

5. Суттєві зрушення в демографічній сфері. Значне зростання населення зумовлює помітне збільшення кількості та розмірів поселень, щільності їх забудови. Як свідчать археологічні розкопки неолітичних поховань, зростає тривалість життя людини (в середньому її вік становив уже ЗО—32 роки). Деякі фахівці твердять, що внаслідок поліпшення умов життя відбувся неолітичний «демографічний вибух» і населення земної кулі зросло з 5 до 80 млн осіб. Інші вважають, що у неолітичну епоху лише дещо зменшилася дитяча смертність.

Перехід до землеробства і скотарства сприяв помітним змінам в організації суспільного життя: зростанню ролі парної сім'ї, розквіту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам'яних булав). Цей перехід суттєво вплинув і на світобачення людини, її духовний світ. Землеробський цикл, сезонне розмноження домашніх тварин вимагали розширення традиційного інформаційного кола, виникала необхідність накопичення нових знань. За нових обставин життя неолітична людина мусила не тільки враховувати кліматичні зміни та сезонний кругообіг явищ природи, а й передбачати їх. Під впливом нових знань про навколишній світ примітивна мисливська магія дедалі більше поступається місцем розвинутим землеробським та скотарським культам.

У період неоліту зародилася селянська (землеробська) цивілізація, яка незабаром стала панівною в Європі, аж до виникнення і широкої розбудови міст. її характерними рисами є аграрна економіка; ручна праця; мінімальне споживання і простий побут; уповільнений темп життя; органічне занурення в природу і залежність суспільного розвитку від природно-кліматичних ритмів; природно-демографічна саморегуляція (збільшення кількості харчових продуктів зумовлює посилене розмноження, зменшення — вимирання).

24.Перший та другий великі суспільні поділи праці

Поділ праці — це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва і галузі

Перший суспільний поділ праці, відбувся між скотарськими і землеробськими племенами. Це вже були зачатки виникнення товарного виробництва. Однак зауважимо, що обмін відбувався не всередині племен, а на їх стиках зіткнення.

Другий суспільний поділ праці виник на основі відокремлення ремесла, тобто появи прообразу промисловості. Цей етап вважають особливо помітним кроком у зародженні товарного виробництва.

І. характеризувався виділенням скотарських племен з середовища землеробських, що зумовило значне підвищення продуктивності праці, появу додаткового продукту і натурального обміну;

II. характеризується відокремленням ремесла від землероб ства і пов'язаний з виникненням металургії як самостійної галузі виробництва. Цей поділ праці спричинився до коріних змін в економічній та суспільній структурі. Розвиток продуктивних сил у первісному суспільстві відбувався загалом по висхідній лінії, але нерівномірно: в одних регіонах історичний поступ ішов швидше в інших-повільніше.

Поділ праці, як уже зазначалось, є важливим чинником подолання суперечності між безмежними потребами і обмеженістю ресурсів. Однак цей чинник діє у певних межах і тому не стосується всіх економічних ресурсів, зокрема тих, які обмежені природою і не відновлюються після виробничого споживання. Інакше кажучи, поділ праці не може відновити запаси нафти, газу, вугілля, залізної руди та інших природних ресурсів.

Проте поділ праці може успішно долати обмеження виробничих можливостей. І це досягається завдяки тому, що поділ праці є важливим чинником підвищення продуктивності праці. Історія свідчить, що людство саме тому приділяло увагу поділу праці, що він зумовлював значне зростання її продуктивності.

25 . Первісне людське стадо та прагромада палеантропів

Першою формою суспільно-економічних відносин було первісне людське стадо, в межах якого відбувалося становлення суспільної людини.

Архантропи жили невеликими групами, що утворювали первісне людське стадо. Така форма соціальної організації була найпершою і формувалась на основі кровнородинних стосунків. Господарство первісних людей періоду раннього палеоліту було присвоюючим , адже базувалось на збиранні плодів, ягід та їстівних коренів і полюванні на тварин.

У цей період основним знаряддям праці стало ручне рубило, що виготовлялось шляхом оббивання кам’яної заготівки з двох боків. Рубило мало довгасту та плечасту форму завдовжки 20-25 см і вагою до 1,5 кг. У руках первісної людини рубило стало універсальним інструментом впливу на навколишній світ. Залежно від ситуації воно виконувало роль сокири, кайла, метального каменя тощо. Поява однотипних кам’яних знарядь на зразок рубила свідчить про зародження мислення, початок переходу до свідомої виробничої діяльності.

Період середнього палеоліту характеризувався значними змінами клімату. Він став сухішим, відбулося деяке підняття поверхні, розпочалося чергове, але на цей раз більше похолодання. На території України південна межа максимального зледеніння орієнтовано проходила повз такі сучасні міста: Львів, Ковель, Житомир, Кременчук, Миргород, Суми. Зміни в природі змусили первісну людину пристосуватися до нових умов існування. Поява нових видів тварин та збідніння флори призвело до переходу первісних людей із збиральництва на полювання. Паралельно у цей час також поліпшується технологія виготовлення знарядь праці, урізноманітнюються їх форма та призначення. Ручне рубило удосконалюється, з’являються кам’яні гостроконечники, що використовувалися як вістря для списів, набувають поширення скребла, якими обробляли шкури тварин. Помітне ускладнення умов життя не зупинило поступального фізичного чи розумового розвитку людини. Внаслідок еволюції на зміну архантропу приходить неандерталець. Він був невисокий на зріст, сутулий, мав велику голову видовженої форми з низьким лобом та нависаючим надбрів’ям. Неандерталець як більш розвинений тип людини попри складні умови існування, помітно розширив територію проживання. Знайдені археологами на території України 200 стоянок – переконливе тому підтвердження. Наприклад, Холодний Грот та Кіїк-Коба в Криму, Антонівка на Донбасі, Рихта на Волині, Молодово на Дністрі.

Боротьба за існування змусила людину в середньому палеоліті виготовляти одяг із шкури тварин, заселяти печери , будувати штучні наземні житла. Також доля змусила первісну людину не тільки використовувати, а й навчитися добувати вогонь. Завдяки цьому людина стала більш захищеною і менш залежною від природних умов.

У людини середнього палеоліту почали закладатися першооснови духовного світу. Поховання ж в печерах свідчать про зародження релігійних уявлень та вірувань. Про перші ж кроки образотворчого мистецтва говорять малюнки у вигляді тварин та людей на кістках

Первісне людське стадо стало першою суспільною формою об 'єднання людей, первісний колектив прийшов на зміну зоологічному групуванню предків людини

Еволюція архантропів завершилася виникненням палеонтропів. Перетворення ранніх палеантропів у пізні було пов'язане з переходом від одного етапу еволюції кам'яної індустрії до іншого, у цілому, безсумнівно, більш високому. Але зміна ранніх палеантропів пізніми супроводжувалася не тільки прогресом у розвитку виробничої й взагалі господарської діяльності. Вона була ознаменована різким переломом у формуванні суспільних відносин.

Як свідчать дані палеоантропології й археології, у первісній общині ранніх палеантропів досить широко побутувало вбивство, і, може бути, канібалізм. Залишків пізніх палеантропів знайдено набагато більше, ніж ранніх. Однак ознаки насильницької смерті виявляються значно рідше.

Численні знахідки палеантропів свідчать про те, що в громаді могли жити непрацездатні, хворі, і покалічені особини. Вони перебували під захистом колективу: про їх піклувалися й доглядали.

Комуналістичні відносини стали якщо не повністю, то в значній мірі визначати всі інші відносини в громаді.

Цікаві факти поховань у пізніх палеантропів. Деякі вчені бачать причину в появі віри про душі мертвих. Однак існує більш переконливе пояснення. З огляду на те, що всі поховання знаходяться у безпосередній близькості від житла, можна припустити: у ту епоху дотримання по відношенню до мертвих норм, якими живі керувалися у своїх відносинах один з одним, було нагальною потребою. Відмова від цього являла собою небезпечний прецедент. Вона могла в умовах, коли формування людського суспільства ще не завершилося, відкрити дорогу для відмови від дотримання цих норм і відносно живих членів колективу.

26. Виникнення родової громади (приборкання зоологічного індивідуалізму та виникення екзогамії)

Родова громада (рід) - це засноване на кровнородственных зв'язках і спільності майна об'єднання людей. ведучих спільне господарство

Родова громада - основна структурна одиниця первісного суспільства, його елементарна частка. Близькі пологи поєднувалися в племена, останні - у союзи племен.

Основні цілі цього об'єднання:

а) підвищення рівня безпеки за рахунок колективного протистояння ворожим людині чинностям природи;

б) підвищення рівня гарантированности успіху при відсічі нападам з боку собі подібних, при нападі на собі подібних.

Структура первісного суспільства: а) родова громада; б) плем'я; в) союзи племен.

Органи влади й керування в первісному суспільстві:

у родовій громаді а) загальні збори, б) старійшина;

у племені а) рада старійшин; б) вождь;

у союзі племен а) рада вождів племен; б) вождь (або два вожді, один із яких - військовий вождь) союзу племен.

Родова громада — колектив первісних людей, що є кревними родичами, які спільно трудилися й мали спільну майно. Почали формуватися в палеоліті з первісних людських черід. У мезоліті й неоліті на зміну родовим громадам прийшли сусідські громади, а потім - племена.

Саме панування зоологічного індивідуалізму стало на певному етапі розвитку стада первісних людей перешкодою для подальшого розвитку виробничої діяльності. І якісно нові, соціальні відносини виникли спочатку як засіб приборкання зоологічного індивідуалізму. Тому помилково розглядати соціальні зв'язки як подальший розвиток біологічних. У той же час протиріччя біологічного і соціального не можна розглядати в абсолюті. Піклувальний інстинкт, колективізм, різні акти взаємодопомоги, не тільки не зникли, а й отримали соціальні стимули. Становлення людського суспільства з необхідністю припускало приборкання, введення в певні рамки таких найважливіших індивідуалістичних потреб, як харчова й статева.

Якими ж нормами регулювали укладання шлюбу? Однією з них була вже відома нам родова екзогамія, спочатку дуально-родова, а згодом дуально-фратріальна, що виявлялася у перехресно-двоюрідному, або кроскузенному шлюбі. Чоловіки женилися на дочках братів своїх матерів, або на дочках сестер своїх батьків. В інших суспільствах кілька родив мов би по колу поставляли шлюбних партнерів один одному. Так само існували звичаї «уникнення» (запобігання) статевих зв'язків між людьми, які не належали до кола потенційних чоловіків і дружин.

З виникненням роду й дуальної організації на зміну людям і суспільству, що формувалися, прийшли готові люди й готове людське суспільство. Почалася історія справжнього людського суспільства, першою стадією якого була історія первісного суспільства, що сформувалося.

27.Виникнення та розвиток племені

Плем'я виникає одночасно з родом, бо екзогамність роду потребує постійних зв'язків хоча б між двома родовими колективами.

Археологічно виникнення племені звичайно фіксується тільки в мезоліті, коли закінчується його формування як соціальної й етнічної спільності.

Характерними рисами раннього П. є: наявність племінної території, відокремленої від території сусідніх П. умовними рубежами; певна екон. спільність і взаємодопомога одноплемінників, що виражається, напр., у колективних полюваннях; єдина племінна мова; племінна самосвідомість і самоназва тощо.

На відміну від наступних типів етніч. спільностей (народність, нація) П. засноване на спільному походженні родів, що до нього входять, на кровноспоріднених зв'язках між його членами. Саме кровноспоріднений зв'язок, який об'єднав два чи кілька родів, перетворює їх на П. Належність індивіда до П. робила його співвласником спільної власності, забезпечувала йому певну частку виробленого продукту, право участі в суспільному житті.

Розвинені П. кінця епохи первіснообщинного ладу мали племінне самоврядування, яке складалося з племінної ради, військ, і цивільних вождів. Поступово в П. розвивається майнове розшарування, виділяються багаті і бідні роди, з'являється племінна знать, зростає роль військ. керівництва, яке нерідко захоплює й цивільну владу в П. На зміну П. приходить нова форма етнічної спільності — народність і нова форма організації суспільства — держава.

Головну роль у родовій общині спочатку відігравала жінка (матріархат), вона піклувалася про дітей і господарювала. Споріднення дотримувалося за материнською лінією. Роди об'єднувалися у племена в результаті шлюбних зв'язків, заборонених усередині роду.

28.Матріархат та патріархат

МАТРІАРХÁТ (лат. mater - мати і грец. άρχη - влада) – ранній період у розвитку первіснообщинного ладу (від палеоліту до розвинутого неоліту), який характеризувався наявністю материнського роду і рівноправним з чоловіком, а пізніше провідним становищем жінки у суспільстві.

За раннього М. (палеоліт і ранній неоліт) основними заняттями населення були збиральництво, мисливство та примітивне рибальство, причому збиральництвом займалися жінки, мисливством – чоловіки, а рибальством – одні й другі. Це було основою для рівноправного становища жінки й чоловіка в суспільстві. Розвинутий М. характеризувався переважним становищем жінки в суспільстві. Основними галузями господарства було мотичне землеробство, досить розвинуте рибальство, розведення свійських тварин.

Осередком матріархального суспільства була материнська сім’я – велика група (200-300 чол.) близьких родичів по жіночій лінії. На чолі сім’ї стояла старша жінка. Ці сім’ї були господарськими одиницями. З них складався материнський рід, який колективно володів родовою общинною землею. На чолі материнського роду була старша жінка старшої в роді сім’ї. В межах свого роду заборонялося одружуватися, тому рід був пов’язаний шлюбними відносинами з іншим родом (т.зв. дуальна екзогамія). Згодом дуальна організація (зародок племені) переросла у фратріальну (поділ племені на дві половини, що складалися кожна з кількох родів-фратрій, між якими були заборонені шлюбні відносини). Спочатку чоловік і жінка жили кожний у своєму роді (дислокальне поселення), зберігався груповий шлюб. Діти не знали свого батька. Кровна спорідненість ішла по лінії матерів, біля яких групувалися діти. З розвитком матріархального роду дислокальні поселення замінювалися матрилокальними. У той час виник парний шлюб.

Дальший розвиток продуктивних сил зумовив перехід до нової організації родового суспільства – патріархальної. Оскільки М. був історичною стадією розвитку людства, його пережитки ще довго мали місце в багатьох європейських та інших народів, зокрема й українського.

ПАТРІАРХÁТ (від грец. πατήρ - батько і άρχή - початок, влада) – останній період в історії первіснообщинного ладу. Заступив матріархат і передував класовому суспільству. Існування П. збіглося в часі з мідним віком, бронзовим віком та раннім періодом залізного віку. Перехід до П. відбувся в результаті значного розвитку продуктивних сил. Розвиток скотарства, плужного землеробства, рибальства, ремесел (особливо обробки металів) створили умови для економічного життя кількісно менших, ніж родова община, колективів, підніс значення праці чоловіка. Родовід по материнській лінії змінився батьківським, матрилокальне поселення (життя подружжя в родовій общині дружини) – патрилокальним (дружина переселялася в родову общину чоловіка), материнський рід – батьківським або патріархальним, основним економічним осередком якого стала патріархальна сім’я. Сукупність патріархальних сімей або їх груп (патронімій) становила патріархальний рід, члени якого були зв’язані спільністю походження. Рід номінально вважався власником інтенсивно використовуваної землі, що розподілялася між сім’ями та патроніміями. За П. відбувся перехід від парного шлюбу до моногамії. Жінка значною мірою була витіснена з галузі основного виробництва й обмежена вузькими рамками домашнього господарства, позбавлена майнових та спадкових прав і опинилася в підневільному становищі. Відповідно змінилася і духовна культура первісного суспільства. Особливого розвитку набули загальнородові чоловічі культи, що зміцнювали зв’язок між членами роду в період розкладу інших родових зв’язків.

П. був часом поступового розкладу первіснообщинного ладу. За першим великим поділом праці – виділенням скотарських племен – стався 2-й – відокремлення ремесла від землеробства, з’явився торговий обмін. Розвиток П. привів до виділення в складі патріархальної сім’ї малої сім’ї, виникла сусідська община

29. Структура суспільства ранньої та пізньої родової громади, організація управління

Первісні суспільства були родовими і племінними об'єднаннями людей з родовою ментальністю, нещодавно приборканими інстинктами, з нерозвиненою свідомістю і примітивною діяльністю. Головною функцією роду було відтворення людей (продовження роду) : народження дітей, їх годування, захист, виховання, виробництво (збирач, землеробство, скотарство і тому подібне). Серед найважливіших умов продовження роду забезпечення людей матеріальними благами, захист від інших пологів, виховання ще не стали відносно самостійними функціями, тобто не перетворилися на економічну, політичну, духовну сфери суспільств. Маркс не випадково не включав первісну формацію до складу економічної

Первіснообщинні суспільства складалися з небагатолюдних громад, що є сукупністю домашніх господарств, об'єднаних водин рід. Виникала територіальна єдність великосімейних, домових громад, що знаходяться в ієрархічних (панування і підпорядкування) стосунках залежно від спорідненої близькості до історично достовірного (чи вигаданому) засновника общини. Первісні громади займалися землеробством і скотарством. Основні форми життєдіяльності (збирач, скотарство, землеробство) визначали характер родових громад.

Родова община була синкретичною громадською формацією, в якій основні громадські сфери знаходилися в нерозвиненому, злитому, функціонально такому, що міняється виді. Можна сказати, що первісне суспільство співпадало зі своєю формацією, а формація була способом первіснообщинного виробництва людей. Цей спосіб громадського виробництва тримався на інстинктах, спільному матеріальному виробництві, родовій владі, первісній міфології.

Структура пізньої сільської громади включає вождя, громадську знать (багатіїв), вільних общинників, рабів. Соціальні ролі в сільській громаді жорстко розподілені і не міняються роками. Первісне суспільство задовольнялося двома основними регуляторами (мотивами) життя : звичаєм (традицією) і правом сильного. Цих регуляторів вистачало, поки родичі не відрізнялися своїми інтересами і здібностями, а також доки серед родичів не з'явилися сторонні (полоненики, раби).

Базисам цього суспільства було громадське виробництво, в якому демосоциальное, матеріальне, родове, міфологічне виробництва були тісно переплетені в кожному акті, в просторі і в часі. Не було чіткого тимчасового і просторового розподілу на різні сфери громадського виробництва. Тому базисними були кровноспоріднені стосунки, які визначали усі інші, - трудові, військові, релігійні.

Основні цілі цього об'єднання:

а) підвищення рівня безпеки за рахунок колективного протистояння ворожим людині чинностям природи;

Структура первісного суспільства:

а) родова громада;

б) плем'я;

в) союзи племен.

Органи влади й керування в первісному суспільстві:

у родовій громаді

а) загальні збори,

б) старійшина;

у племені

а) рада старійшин;

б) вождь;

у союзі племен

а) рада вождів племен;

б) вождь (або два вожді, один із яких - військовий вождь) союзу племен.

Соціальні норми в первісному суспільстві- це звичаї, які регулювали суспільні відносини у всіх сферах громадського життя (побут, родина, праця, релігія й т.д.).

Звичаї - це звичні правила поведінки людей, які історично зложилися в суспільстві, закріпившись у суспільній свідомості й поводженні в результаті їхнього багаторазового застосування протягом тривалого часу.

30.Виникнення грабіжницьких воєн. Військова демократія як зародок державної влади

Наявність надлишкового продукту дозволила зосередити деяким сім'ям, їх главам, старійшинам, воєначальникам знаряддя праці, запаси товарів, стати власниками відокремлених ділянок землі і рабської сили, захопленої в результаті війн. Розвивалася соціальна неоднорідність суспільства. Майнова нерівність (спочатку — міжродова, а згодом внутрішньородова) стала причиною розшарування суспільства і появи груп людей, які «спеціалізувалися» на виконанні загальносоціальних справ (адміністратори, контролери, скарбники та ін.). Іншою стає організація влади. Замість зборів членів роду все частіше проводилися лише збори чоловіків. Поступово усвідомлювалася важливість гарного управління, керівництва. Відбувся поділ функцій влади на світську (управління), військову (військове керівництво), релігійну. Рада старійшин стає органом повсякденного управління. З'являється племінна бюрократія (управлінська, військова, релігійна), яка здійснює управління суспільством вже не лише в його загальних інтересах, але й у власних, групових, класових інтересах.

Знадобилася якісно нова організація, спроможна зберігати і забезпечувати життя суспільства як цілого організму. Виникла необхідність у публічній владі, відокремленій від суспільства, з особливими загонами людей, які займаються лише управлінням і мають можливість здійснювати організований примус. Такою організацією стала держава.

Слід зважити на те, що родова організація поступово еволюціонувала в державу, проходячи певні перехідні стадії, однією з яких була «військова демократія» (органи самоврядування ще зберігаються, але вже нові додержавні структури в особі воєначальника і його дружини набирають сили).

Родова організація суспільства трансформувалась в державу еволюційно, проходячи перехідні стадії. Одною з таких перехідних форм, - за думкою Л.Моргана, - “військова демократія”, де органи родового суспільного самоуправління ще зберігаються, але поступово набирають силу нові переддержавні структури в особі воєнначальника і його війська.

Тут з’явились зачатки військово-насильницького примусу і подавлення, тому що традиційна родова організація самоуправління уже не в стані була вирішити виникаючі протиріччя, які все більше розвалювали вікові порядки.

31. Протоцивілізація в Україні

Ознаки цивілізації: письмо,міста,архітек. Трипільська протоцивілізація – конфедерація племінних союзів – джерело формування автохтонного населення України. Ранній період праслов’янської історії – час первісної консолідації протослов’янських племен.

Саме на півдні України землеробська протоцивілізація Балкан через свій північно-східний форпост – трипільську культуру безпосередньо вплинула на предків майбутніх скотарів – мисливців та рибалок лісостепів басейнів Дніпра та Дінця. Останні отримали від балканських нащадків найдавніших землеробів та скотарів Близького Сходу не тільки навички відтворюючого господарства, а й прасемітську та прашумерську сільськогосподарську термінологію, що простежена лінгвістами в мові праіндоєвропейців (Ильич-Свитыч, 1964, 1971)». Ця установка дала напрямок тому відторгненню Трипілля від індоєвропейського світу, яке представлено в усіх подальших академічних виданнях Інституту археології НАНУ, що репрезентують початкові етапи офіційної історії України.

Трипільська культура – археологічна культура доби мідного (енеоліту) – початку бронзового віків, частина культурно-історичної спільності Трипілля-Кукутень. Вживаються назви "Трипілля", "Кукутень-Трипілля" або "Трипілля-Кукутень". Територія поширення цієї спільності – від Прикарпатської Молдови в Румунії до лівобережжя Дніпра на Переяславщині.

Датується приблизно між 5400 – 2750 рр. до нашої ери, тобто 7 – 5 тисяч років тому.

Територія поширення в Україні – сучасна лісостепова смуга та смуга лісів помірного поясу від Прикарпаття на заході до Наддніпрянщини на сході. Найпівнічніші пам’ятки класичної трипільської культури зафіксовані на Десні, а найпівденніші – у степовому Побужжі. Трипільські поселення відомі у 15 областях України, а окремі знахідки цієї культури – ще у 4.

Комплекс археологічних знахідок із характерним посудом, орнаментованим спіральними візерунками, вперше отримав назву “трипільська культура” завдяки відкриттю київським археологом В.В.Хвойкою таких пам’яток поблизу Києва наприкінці ХІХ ст. Поселення, за яким названо цю культуру, розташоване у 2 км від села Трипілля Обухівського району (Відейко М.Ю. Місця археологічних розкопок В.В. Хвойки на трипільських поселеннях. //Дослідження трипільської цивілізації у науковій спадщині археолога Вікентія Хвойки. – К.:Академперіодика, 2006. – Т. ІІ. – С.28-38.).

Формування трипільської культури відбувалося у районі Карпато-Подністров’я (територія сучасних держав Румунія, Молдова, Україна) і було обумовлено складними культурно-історичними процесами доби пізнього неоліту – раннього енеоліту, що охоплювали Балкано-Карпато-Дунайський регіон у 5 тис. до н.е. Перші та найбільш ранні пам’ятки культури Прекукутень – Трипілля А відомі у Південно-Східній Трансільванії та Прикарпатській Молдові. Трипільська культура утворилася в результаті синтезу традицій кількох культур доби неоліту: лінійно-стрічкової кераміки, Боян, Хаманджія, Криш. Впродовж двохтисячолітнього розвитку носії трипільської культури перебували у взаємодії зі спорідненим населенням Балкано-Карпато-Дунайського регіону, що істотно впливало на вигляд матеріальної культури та розвиток культурних традицій. Найдавніше поселення трипільської культури в Україні досліджене В. Г. Збеновичем біля села Бернашівка на Вінничині.

В Україні відомо близько 2100 пам’яток трипільської культури. Вона представлена переважно поселеннями. Відомі поховання, “скарби”, майстерні.

Характерною рисою трипільської культури є залишки жител у вигляді “площадок” – скупчень обпаленої глини. Такі об’єкти реконструюються як рештки прямокутних споруд з дерева та глини з двома поверхами та горищами, які знищені у ритуальній пожежі.

Серед поселень трипільської культури чимало таких, що характеризуються продуманим плануванням, часто будівлі розташовано по колу або овалу. Починаючи з раннього періоду фіксуються поселення великої площі – понад 10 га, а з етапу ВІ-ІІ найбільші – “протоміста” - у межиріччі Південного Бугу та Дніпра сягають понад 100, а найбільші - 450 га. У зовнішньому колі таких поселень-гігантів житла так щільно розміщене одне біля одного, що утворюють “житлову стіну”, яка мала захищати мешканців від зазіхань сусідніх племен.

Різноманітні інструменти та знаряддя праці, а також і зброя виготовлялася з кременю, каменю, кістки та рогу, а також, набагато менше - з міді, а у пізній період – з бронзи. Іноді трапляються керамічні виробничі предмети – прясельця, відтяжки від верстату.

Керамічний комплекс трипільських поселень вирізняється різноманітністю, що властиво для всіх давніх хліборобських культур. Він характеризується наявністю посуду із складним кольоровим візерунком. Серед керамічних виробів Трипілля антропоморфні статуетки, зооморфні фігурки, моделі будівель, ритуальні предмети.

Трипільська культура досліджується понад 100 років, розкопано десятки жител, здобуто чимало матеріалу, який дозволяє робити певні соціально-економічні реконструкції.

32. Прикладні знання первісного суспільства

33.Мистецтво палеоліту як джерело вивчення світогляду раннього первісного суспільства

Верхній палеоліт знаменний ще і тим, що це час народження мистецтва. Його поява була величезним прогресом в пізнавальній діяльності людей, осмисленні навколишнього світу. Мистецтво зміцнювало соціальні зв'язки, допомагало формуванню первісної общини, ставало засобом передачі досвіду від покоління до покоління. Коло творів образотворчого мистецтва палеолиту досить широке: що зображають тварин і людей, виконані на камені (петрогліфи), гравюри на кістках і рогах, рельєфи, малюнки, глиняні і кам'яні скульптури.

Печери Франції (самі знамениті — Лясько, Фон-де-Гом) і Іспанії (Альтаміра) зберегли всесвітньо відомі барвисті зображення палеолітичного часу. Древні художники, очевидно, працювали при світлі полін, що горять або світильників з гньотами з моху. Фарба наносилася примітивними кистями (жмут вовни, пучок трави) або рукою. Користувалися сажею, мінеральними фарбами. Широко застосовувалася охра — природна червона фарба різних відтінків — від жовтуватого до пурпурного — компонентами якої є глина і з'єднання заліза або марганця. Охру знаходили спочатку в натуральному вигляді, а пізніше стали виготовляти, перепалюючи залізняк. Фарби розтиралися на тваринному жирі, змішувалися з медом і соком рослин.

Більшість вчених зв'язує появу у людини потреби передати навколишній світ художніми засобами з релігійними магічними уявленнями, виникнення яких відноситься до того ж часу. Етнографія знає безліч прикладів, коли заклинання, танці навколо зображень вважаються засобом впливу на реальних тваринах. Так, австралійські тубільці вірять, що якщо чоловіки намалюють або «освіжать» новим розфарбуванням зображення тварин або рослин на стінах присвяченої ним печери, то ці тварини і рослини будуть розмножуватися в справжньому житті. Серед малюнків рідко, але зустрічаються зображення людей в масках. Широко відомий так званий «Чаклун» з печери Трьох братів у Франції — напіволень-напівлюдина. Мистецтво танця, ймовірно, також розвивається з імітації поведінки тварин. мисливських і військових вправ.

Складною науковою проблемою є питання про шляхи становлення образотворчого мистецтва. Одні дослідники першим прагненням зобразити щось вважають смуги на наносному шарі глини на стінах печер і «відбитки» рук. Інші ж вважають, що древнішим було «натуральне» мистецтво — виготовлення опудало тварин — на цій основі (приблизно) виникає скульптура, а вже потім — рельєф, гравюра, малюнок.

Художники палеоліту зображували в основному тварин — зубрів, коней, оленів, мамонтів. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягає разючого рівня. Фігура тварини малюється упевненою лінією, дотримуються пропорції. З'являється штриховка, суцільне фарбування, застосування різних кольорів (поліхромність), що допомагає передачі об'єму. Шедеври печерного живопису з Альтаміри, Лясько, Фон-де-Гом передають тварин майже в натуральний зпіст з великою життєвою переконливістю. Особливістю цих розписів є те, що реалістичні зображення окремих тварин композиційно між собою не пов'язані, іноді навіть «нашаровуються» один на одну.

Скульптура широко представлена жіночими статуетками невеликого розміру. Вони виконані завжди за одним загальним принципом: кінцівки ледве намічені, риси обличчя не позначена, але зате різко підкреслені ознаки жінки-матері. Такі статуетки образно називають «палеолітичними Венерами». Очевидно, що основна ідея таких зображень — ідея плодючості, продовження роду. Вчені зв'язують їх з культом жінки-прародительки в материнській родовій общині (де рахунок спорідненості вівся по материнській лінії).

В Україні досліджено багато палеолітичних пам'ятників. Один з них — стоянка Мезіно на Яснах, поблизу Чернігова. Там знайдені фігурки, що зображають птахів, а також кістяний браслет, покритий складним геометричним орнаментом.

34. Памятки духовної культури первісного суспільства на території України

35. Форми світогляду раннього первісного суспільства

Походження і розвиток людської духовності є однією з найскладніших і найцікавіших наукових проблем, у розв'язанні якої беруть участь всі науки про людину. Десятки тисячоліть біологічної еволюції були також часом кристалізації людської розумності та емоційності. Людина обживала світ не тільки в прямому значенні слова, вона обживала його і своєю думкою, збагачуючи себе враженнями і знаннями, формуючи те, що називається духовною традицією. Ця традиція формувалася надзвичайно повільно, на найменше зрушення витрачалися тисячоліття, але саме в первісне мислення, в первісну духовність проникає своїм корінням весь інтелектуальний світ, вся невичерпна духовна істота сучасної людини.

Перші релігійні уявлення виникають уже в палеоліті у зв'язку з особливим ставленням до тваринного світу. Надзвичайно поширеним був на території Європи своєрідний культ ведмедя (дослідники вважають, що мова йшла про печерного ведмедя). Археологам відомі численні культові сховища черепів цього викопного хижака — у Франції, Швейцарії, Австрії, а також в Україні (Іллінка Одеської області). З цього моменту можна впевнено говорити про виникнення тотемізму.

Тотемізм — віра в тварину або рослину, яку давні люди вважали предком роду, з якою зв'язували своє існування і добробут. Частіше тотем був твариною, рідше — рослиною. Тотему приписувалися надприродні можливості, йому поклонялися. Тотемізм набув значного поширення, він існував у всіх народів на первісній стадії. Племена індіанців Північної Америки під час появи там європейців носили імена своїх тотемів. У світі тотемів вживаються такі самоназви, як «люди-леопарди», «люди-антилопи». Ставлення до тотемних тварин буває різним. В одних народів суворо заборонено полювання на тотемну тварину і вживання її м'яса, в інших — особливий ритуал поїдання м'яса тотема.

Залишки тотемізму ми бачимо у світі фольклору. У чарівних казках тварини мають надзвичайні здібності, вони часто сильніші за людину, стають її другом, захисником. З тотемізмом пов'язані, очевидно, і перекази про «перевертнів».

На дуже ранніх етапах історії виникають і різноманітні магічні уявлення та відповідні дії. Деякі дослідники саме в цьому вбачають специфічну і корінну відмінність первісного мислення від сучасного. Магія — дії та обряди, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на довкілля, тварин або людину. Основою магії є уявлення про загальний зв'язок всіх речей і явищ природи, про можливість впливати на ціле через його частину, на людину або тварину — через зображення, спрямовувати хід розвитку подій, заздалегідь імітуючи їх. Наприклад, практично всі племена тропічної Африки, Австралії вірять, що володіння нігтями, волоссям, частинами одягу дає владу над людиною. Тому, якщо волосся і нігті зрізують, то їх ретельно збирають і ховають. Особливо охороняється вождь, оскільки вважається, що від його самопочуття залежить доля всього племені.

Магія за своїми цілями буває багатьох видів: лікувальна (одна із складових народної медицини — замовляння, шепотіння), шкідливоносна (насилання «причини», «зурочення»), любовна («причарування»), промислова (забезпечення успіху полювання), аграрна («стимулювання» сил родючості) тощо.

Одна з найпоширеніших теорій пов'язує походження мистецтва саме з магічними ритуалами, які здійснювалися над зображеннями тварин і мали забезпечити вдале полювання. Типовим є етнографічний опис, що належить досліднику Африки Лео Фробеніусу. Його експедиція зустріла групу мисливців-пігмеїв, яка складалася з трьох чоловіків і жінки. Через нестачу провізії він звернувся з проханням убити антилопу, але був здивований, коли, в принципі погодившись, пігмеї відповіли, що сьогодні без необхідних приготувань на полювання вони не підуть.

Система магічних дій включає особливу обрядовість і особливі предмети — фетиші (фетиш — слово французького походження, воно означає талісман, амулет). Фетишизм — віра в надприродну силу матеріальних предметів. У стародавньої людини об'єктами поклоніння були камені (особливо незвичайних розмірів і форм), дерева (або цілі священні гаї). Форми поклоніння були різними: від принесення жертв до спричинення шкоди. В наші часи фетишизм є складовою частиною всіх розвинених релігій — поклоніння хресту і носіння натільного хреста в християнстві, священний камінь (метеоритного походження) в мечеті Кааба у мусульман і т.ін.

Виконавцями магічних обрядів поступово стають особливі люди — знахарі, чаклуни, шамани, тобто виникає шаманізм. Таким людям приписувалася здатність спілкуватися з надприродними силами, впливати на них за своїм бажанням, подорожувати у потойбічний світ. Як показують етнографічні спостереження, шамани бувають умілими гіпнотизерами, ілюзіоністами, а також і співаками, поетами, розповідачами. Можна пригадати відносно недавню газетну сенсацію, пов'язану з публікацією матеріалів про «безкровні операції» філіппінських цілителів. На російській півночі, де сильно розвинений був шаманізм, знаходилося немало «свідків» того, як шамани літали, оживляли мертвих, бачили за сотні верст, створювали своїх і чужих двійників.

Перші поховання належать неандертальцям. Одна з найцікавіших для науки знахідок — поховання двох хлопчиків на річці Сунгір (північ Росії) 23 тисяч років тому. Одяг похованих був багато прикрашений намистинами, списи і кинжали з бивня мамонта красиво оздоблені різьбленням. Вивчаючи поховання в горах Загра (Ірак), вчені за аналізом пилку встановили, що останки покоїлися на ложі з квітів. Якщо смерть супроводжувалася ритуалом, це означає, що вона була пов'язана з низкою відповідних уявлень. Цей комплекс уявлень отримав назву — анімізм (від латинського — «душа»).

Анімізм — віра в існування душ і духів. Анімістичні образи — це, по-перше, душі живих людей; по-друге, духи померлих пращурів (тому анімізм нерозривно пов'язаний з культом предків); по-третє, уособлення сил природи (душі озер, гаїв, вітрів тощо).

Обряд поховання у давніх людей був досить складний. Померлих ховали в заглибленнях і ямах, клали на спину, чи на бік в зігнутому положенні, іноді голови огороджували кам'яними плитами. Мертвих наряджали і клали поруч з ними посуд, знаряддя праці, їжу і різні цінні предмети. Наявність поховального інвентаря пояснюється по-різному: або люди намагалися таким чином відігнати смерть від себе, запобігти помсті померлого, або хотіли забезпечити всім необхідним для життя в потойбічному світі, або давали речі в дорогу, щоб померлий добрався до світу предків і знайшов там спокій. У більшості поховань знаходять червону охру — своїм кольором вона нагадує кров — символ життя. Вичерпного пояснення цього ритуалу поки що не існує.

36. Австралійські чуринги та їх аналоги в археологічних джерелах

Під час виконання священних обрядів, переказування та інсценування міфологічних сюжетів основна увага приділяється незмінності, точності: те, що відбувається в сьогоденні, мусить точно відтворювати те, що відбувалося в минулому, коли роз і назавжди були закладені всі підвалини людського існування. Цей період “творення” відомий під різними назвами, однак у всіх племен з ним пов’язані досить однакові уявлення, які мають певний вплив і на сьогодення. Коли люди ведуть себе певним чином, у відповідності з правилами, встановленими й діючими у той період міфічними істотами, люди можуть підтримувати ту “могутність”, яку ці істоти “випромінюють”, і до сьогоднішнього дня. У кожній групі аборигенів є різні предмети (чурінги та ін.), які наділені в їх уявленні надприродними властивостями. Саме ці предмети надають їх обрядовій діяльності особливу ефективність й немов би виконують функцію фокуса під час запам’ятовування та передачі відповідних релігійних уявлень

Аборигени Австралії до колонізації жили в печерах; в їх різьбленні, гравюрі та розписах (на бумерангах, священних предметах – “чурінгах”) геометричний орнамент зображувався разом з умовними магічними символами та реалістичними зображеннями

37.Світогляд розвинутого первісного суспільства. Культ вмираючого та воскресаю чого бога

Зміна світогляду з переходом від прив до відтвор гос-тва. Раніше-збирал,поклоніння тваринам,світ бачили прямолінійним

Зем-ство-образ землі,статичне положення,бо вже осілість,ценрт світу-данне поселення,тому світ бачать вже по колу,сферично.

Діяльність відбив на світогляді. Буття формує свідомість . людина усвідомила,що може вже зрозуміти світ. І вполинути на нього. Усвідомлює себе як творця.

Вмираючий бог-с-г цикл(бог Озіріс в Єгипті, розливи Нілу)

38. Курганний поховальний обряд як джерело вивчення світогляду стародавнього суспільства

39. Аполітейні та синполітейні первісні суспільства

40. Релікти та пережитки первісного суспільства в сучасності

Далее ⇒