Призначення України - Юрій Липа
ЧАСТИНА ПЕРША
Нації проходять, і по них нема й сліду, та історія дає нам нагу причину цього,
просту й єдину розгадку у всіх випадках: впали народи тому, що не були
приготовані.
Ніщо на світі - ні багатство, ні слава, ні таланти -
не заступить одного, того, що є Законом понад усі закони: будь приготований!
Це є єдина наука, що випливає з усіх часів і з усіх країн, одна незмінна
Правда серед усіх змінностей світу - і для дітей, і для жінок, і для націй, і
для цілих рас:
будь приготований, будь приготований, іще раз скажу -будь приготований.
Редіярд Кіплінг
1. ЕВРОПА БЕЗ ЕВРОПЕЙЦІВ
Здається, можна говорити про зникнення поняття Европи як духовної цілости.
Справді, де поділась та європейська одність? Тут колись войовничі племена з
Азії й Півночі замирено християнством, пізніш деяку рівновагу серед держав
середньовіччя утримувала споріднена між собою панівна аристократія, а ще дуже
недавно обличчя одности надавали Европі відчуття права й засади рівности
європейських держав. Тепер по великій, по абісинській, по еспанській війні
багато змінилося.
Що сталося? Спробуймо пошукати, наприклад, духовного осередку сучасної Европи,
- де є тепер така столиця Европи, якою, скажімо, в XVIII ст. був Париж?
Може, Лондон? Ще недавно там, де був вплив ідеї парламентаризму, там був і
вплив англійського демократичного світогляду. Ще недавно назагал узнавано
англійську концепцію Европи за "рівновагу потуг" (розцвіт 1878-1914 pp.).
Деякий час по великій війні справно функціонував у краю докладних годинників
докладний барометр англійських впливів, але від кількох літ і Ліга Народів
втратила значення. Тепер Лондон є центром світу, але англійського світу, і
Британський острів - це тільки гігантський корабель-транспортовець,
прив'язаний своїми причалами до скандинавських, данських, бельгійських і
португальських баз. Однак обернений він лицем до доміній і колоній, а не до
Европи. Змінилося відношення і до англійської духовности, що, як із жалем
підкреслює А.Моруа,"не є, як то часто думала Європа, абстрактною системою, яка
скрізь надається лишень збираниною порад, які тільки в цьому краю помагали"
("Історія Англії", 1937).
Може, Рим Муссоліні є осередком Европи? Навіть не претендує на це. Для
італійського фашизму існує тільки міт Риму, імперія середземноморська,
панування вибраного, італійського народу над трьома прилеглими до моря
частинами світу. Зрештою, з кожним роком усе виразніше Рим обертатиметься до
свого велетенського колонізаційного терену в Абісинії. Що ж до .самого поняття
Европи, то воно в Італії не є в великій почести. "Людство, - пише в своїй
книжці італійський віце-міністр освіти Бодреро, - складається з 42 мільйонів
італійців, що живуть у ріднім краю, та 10 мільйонів італійців, що мешкають
поза краєм. Решта не має жодної вартости".
Берлін Гітлєра має претензії до провідництва усіх арійських і
протикомуністичних сил. Та, здається, в практиці це буде тільки об'єднування
ста мільйонів німців в Европі. Стремління до злиття всіх німців в один
німецький легіон - це найголовніше завдання Берліна. Як виглядали б інші
народи обіч цього можливого легіону, дає передсмак одна з книжок видатного
теоретика-расиста Німеччини Гінтера (Gienther), що підкреслює нижчість
українців, литовців, поляків, вважаючи їх за "вроджених слуг із нахилом до
нігілізму, замкненістю, недовірливістю, дріб'язковістю і швидкою зміною
супротилежних настроїв". Що їм до інших народів - їхня культура тільки для них
самих! "Доісторія, старовинна історія Німеччини, наука про расу, етнографія -
дістали нові, могутні імпульси, щоб ввійти в істоту німецького духа". Берлін
не хоче асимілювати не німців, не хоче навіть приєднувати інших європейців.
Дивиться на них з висоти мурів своєї держави, велетенського військового
табору.
Від військового перейдемо до велетенського концентраційного табору світу, до
Москви. Це звідти з радійових веж, як з мечетей, щоночі трикратно лунає:
"Пролетарі всіх країн", і одночасно звідти - прокляття на всіх, хто інакше
думає, ніж Москва, і це звучить як церковне: "Ізидіте, оглашенниї..." Совіти
відокремлені не тільки духовно, відокремлені й територіяльно від решти
Евро-пи. Тепер, кажучи за Гоголем, справді "рідко яка птиця долетить до
середини Дніпра", і тепер далеко легше подорожувати до Китаю чи в африканських
пралісах, ніж по "щасливих" совітах.
Ось чотири осередки на терені сучасної Европи, "півострова, розруйнованого
вибухами новітніх вибухових середників, жадобою золота й духом бунту"
(П.Моран), цього духовного змісту, що, запліднивши обидві Америки, здається,
тратить сам зміст як цілість.
Це над Европою височать ці чотири осередки з власною динамікою, із
самовистачальним світоглядом і енергією, але ні один із них не репрезентує
давньої Европи. Ці осередки стараються якнайдокладніше відділяти свою
духовність від розгойданої або закостенілої духовности решти європейського
півострова. Вони є виключні, їхня сила - це сила не братання, а виключности.
Чи буде то відвернена від Европи, атлантична виключність Британії, вихована в
щасливім тисячолітті еволюції, чи середземноморська, стара виключність Риму,
оновлена фашизмом, чи примітивна, касарняна германськість, чи низьковартісний
механізм сталінізму - для всіх цих осередків-блоків решта Европи - це тільки
поле до експансії, до безжалісних досвідів, до впливу. Так само, остаточно, як
і решта світу поза Европою.
Де ж вона, та психологічно-політична Европа? Нема тепер такого суцільного
поняття. Це в однім із портів людства, що зветься Европою, стоять на непевних
кітвах погрозливі фортеці-дреднавти, а поміж цими дреднавтами лавірують
поодинці й групами інші, менші кораблики, без порівняння гірше озброєні й
опанцирені.
2. СТИЛЬ МАРШОВОЇ КОЛОНИ
Людина всередині кожного з цих осередків-блоків - Рим, Берлін, Москва -
піддана спеціяльному шліфуванню, гострій обробці, важливій і доцільній для
цілого блоку. Від давнього збірного ентузіязму, що ним починали свою
однолитість фашизм, гітлеризм чи навіть комунізм, може, зосталося й дуже мало,
але тепер це є вже система зоднаковілости, "гляйхшальтунгу", хоч і своєрідного
в кожнім окремім випадку. Це є окремий стиль.
Про італійський стиль говорить Муссоліні в своїй недавній розмові з Тітаяною:
"Кожна людина мусить консервувати в собі деяку порцію варварства і зіставатись
твердою. Не треба боятися холоду, голоду і боротьби. Легке життя провадить до
упадку. Народ, що думає передовсім про вигоди, не є міцний. Мусить жити
твердим життям, бути твердим щодо себе, щоб мати право бути твердим супроти
інших".
Особиста свобода одиниці - головна тема духовних прагнень романтичного і
ліберального XIX століття - не грає ролі внутрі сучасних блоків-осередків.
Одиниця має висловлювати душу збірну, душу й накази блоку. "Свобода - це
привілей праці для держави",
- каже італієць проф. О.Фантіні. Йому вторує Дітрих, шеф німецької преси:
"Свободу осягнули ми в найвищому рівні, й вона зробилася в нас творчою
повинністю щодо суспільства".
Одиниця тоді лишень чогось варта, коли висловлює хоч трохи духа своєї
збірноти2 - блоку. "Ти є ніщо, твій народ є всім", - повторює німцеві його
сучасна наука. "Про що ти мрієш, - питається в совітській пісеньці
пропагандист юнака, - про свою матір чи про комунізм?"
Доля одиниці є менш цікава від призначення і долі її збірноти - блоку. "Велика
Пригода - ось що світить німецькій молоді!" - каже Розенберг. Велика Пригода -
це слово знане. Його уживають американці, коли окреслюють свою історію, похід
фанатиків-осад-" ників серед іще не займаних краі'н. Велика Пригода - це для
кожного блоку зоднаковілих людей марш із власною виключною моральністю серед
краі'н, з якими ніяка або майже ніяка моральність їх не в'яже. Це вже не
турнір національностей, це вже не Наполеон, що з тріумфом визволяв і
пробуджував нації в романтичній і мальовничій перспективі братерства
своєрідностей.
Виключність, зоднаковілість, власна мораль не дозволяє ніякого
націоналістичного сентименталізму. Такий блок у своїх посуваннях не ощаджує,
бо органічно не терпить нічого поза своїм усталеним порядком життя. Коли в
дотеперішній національній боротьбі в Европі не випадало не вшанувати лицарства
противника, не випадало нищити його мистецтва, науки, то в посуві такого блоку
є лишень знищення і мистецтва, і науки, і самої назви противника. Бо цей похід
- це похід окремої замкненої системи моралі, науки, мистецтва, це - тотальна
війна, похід орди, похід раси під час переселення народів.
Цілі їхнього маршу є всередині самих орд. Стиль їх маршу не був знаний Европі
від кільканадцяти століть. Альфред Розенберг у своїм "Формуванні ідеї" пише
про теперішній "стиль німецького народу": "Це є стиль маршової колони, причому
однаково, куди і в яких цілях буде вжита ця колона". Зміст цього стилю - це
одностайний подив свого і свідоме пониження всього, що не своє. Це стиль
тоталізму, а не - універсалізму.
Кроки орд в Европі? Але ж це звучить дуже дивно в наших часах, коли стільки ще
є де-не-де залишків інтелігентщини й лібералізму, віри в міжнародню
правосудність, таких питомих минулому століттю. Де ж воно, те загальне
переселення рас-народів? Де та боротьба рас?
Покіль що ще нема загального руху, але він уже є в психології, навіть у
підсвідомості. Ритм тотальної війни передчувають сучасні митці так, як
передчував Маринетті вибух фашизму, а московський футуризм - бунт большевизму.