Жовтень— створення Української повстанської армії (УПА). 12 страница

Основні терміни і поняття

Вето(від лат. veto — забороняю) — правовий інструмент для висловлю­вання негативного ставлення одного державного органу до рішень іншого. Розрізняють абсолютне (заборона на виконання конкретного рішення) і відносне (введення в дію залежить від нового голосування і подання за нього кваліфікованої більшості голосів) вето.

Геополітика— напрям політичної думки, який вивчає взаємодію полі­тичних явищ і процесів з природно-географічними факторами. Під кутом зору впливу на сферу безпеки і перспективи розвитку держави вивчають гео­графічне розташування держави, природні ресурси, розташування торго­вельних шляхів та ін. Різноманітність природного середовища створює різно­манітні людські спільноти. Головні засади геополітики стали основою док­трин атлантизму, нового світового порядку під проводом США. Ідеї геополі­тики застосовуються при розробці міжнародної політики держав.

Глобальні проблеми— проблеми, які відображають взаємозв'язок і взає­мозалежність сучасної цивілізації і мають надрегіональний, наднаціональ­ний характер, від їх розв'язання залежить майбутня доля людства і виріши­ти їх можна також спільними зусиллями всіх народів.

Декларація міжнародна— публічне висловлювання, в якому формулю­ються позиція або принципи щодо важливої міжнародної справи; може мати характер правових зобов'язань; заяви державних діячів щодо важливих міжнародних проблем мають характер декларації міжнародної.

Інтеграція міжнародна— тенденція до об'єднання держав у більші угруповання. Можлива за наявності спільних інтересів держав у відповід­них сферах, а також спільності політичних цілей, засад політичного та еко­номічного устрою, єдності правових норм та ін. Передбачає тривалий про­цес інституціональної підготовки. ЄС — тип політичної, НАТО — військо­во-політичної інтеграції.

НАТО(North Atlantic Treaty Organization — NATO) — військовий союз держав Європи (Бельгія, Нідерланди, Данія, Ісландія, Італія, Канада, Люк­сембург, Норвегія, Португалія, Франція (вийшла з військової організації у 1966 р.) США, Канади. Утворена 4 квітня 1949 р. Задекларовані цілі: охоро­на свободи, спільної спадщини і цивілізації своїх народів, які спираються на засади демократії, свободи людини і права. Збройний напад на одну з дер-жав-членів розглядається як напад на всі держави альянсу. Головні орга­ни: Атлантична рада, Рада постійних представників — постійний консульта­тивний орган, Військовий комітет — вищий військовий орган, який склада­ється з начальників генеральних штабів усіх держав — членів. До 1989 р. — головний інструмент "стримування" СРСР і ОВД. У 1991 р. створена Північноатлантична Рада Співробітництва для встановлення відносин з краї­нами Центрально-Східної Європи.


Розбудова незалежної України

Організація Об'єднаних Націй (ООН)— міжнародна організація, що об'єднує майже всі країни світу (185). Утворена 24 жовтня 1945 р. Членами ООН можуть бути лише суверенні держави. Головні органи: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Секретаріат на чолі з Генеральним Секретарем, Міжнародний Суд. Виконавчим органом ООН є Рада Безпеки: 5 постійних членів (Велика Британія, Китай, США, Російсь­ка Федерація, Франція) і 10 держав, які обираються на основі принципу "гео­графічної справедливості". Рада Безпеки несе відповідальність за справи миру і безпеки.

Рада Європи— міжнародна організація, утворена 5 травня 1949 р. Де­сять західноєвропейськими державами (Бельгія, Велика Британія, Данія, Нідерланди, Ірландія, Люксембург, Норвегія, Франція, Швеція). Налічує більш як 40 країн-членів. Головні органи — Комітет Міністрів, який скла­дається з міністрів закордонних справ усіх держав-членів, Парламентська Асамблея. Має діючі органи: Європейський суд з прав людини, Конгрес місце­вих і регіональних органів влади Європи та ін. Рішення Комітету міністрів є обов'язковим для всіх членів Ради Європи. Правовою основою діяльності єСтатут і Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод, ще близько 200 конвенцій, прийнятих за роки діяльності Ради Європи.

Співдружність Незалежних Держав (СНД)— створена після розпаду СРСР 8 грудня 1991 р. (Білорусь, Росія, Україна). 21 грудня 1991 р. до СНД приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Та­джикистан, Туркменія, Узбекистан. Не увійшли Прибалтійські країни, Гру­зія (приєдналася пізніше). У 1993 р. був прийнятий Статут СНД. Має діючі органи: Рада глав держав, Рада глав урядів, Рада міністрів закордонних справ, Консультаційно-координаційний комітет, Міжпарламентська асам­блею, Комісія з прав людини, Господарський суд, Рада спільної безпеки, Рада міністрів оборони, Міждержавний економічний комітет та ін.

Персонали

Грищенко Костянтин(нар. 1953). Закінчив у 1975 р. Московський інсти­тут міжнародних відносин, у 1975—1976 pp. — слухач курсів перекладачів ООН. У 1981 —1985 pp. — третій секретар консульського управління МЗС СРСР, 1985—1990 pp. — віце-консул, консул Генерального консульства СРСР у Монреалі, 1990—1991 pp. — перший секретар Управління з проблем обмеження роззброєння і роззброєння МЗС СРСР. У 1992—1993 pp. — рад­ник, завідувач сектору, заступник начальника, начальник відділу проблем обмежень озброєнь та роззброєння МЗС України. У 1995—1998 pp. — за­ступник міністра МЗС України. 1998—2000 pp. — Надзвичайний і Повноваж­ний Посол України в Королівстві Бельгія та глава місії України при НАТО. 2000—2003 pp. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в США. Від вересня 2003—2005 — міністр закордонних справ України.


Тема 11

Зленко Анатолій(нар. 1938). У 1967 р. закінчив Київський університет імені Т.Г. Шевченка. У 1967—1973 pp. — аташе, другий секретар відділу міжнародних організацій Міністерства закордонних справ УРСР, з 1973 р. — співробітник секретаріату ЮНЕСКО, з 1979 р. — відповідальний секретар Комісії УРСР у справах ЮНЕСКО. З 1983 р. — постійний представник УРСР при ЮНЕСКО. У 1987 р. — заступник, 1989—1990 рр. — перший заступник міністра закордонних справ УРСР. У 1990—1994 рр. — міністр закордон­них справ України, 1994—1997 pp. — постійний представник України при ООН. 1997—2000 pp. — Посол України у Французькій Республіці. У 2000— 2003 pp. — міністр закордонних справ України.

Тарасюк Борис(нар. 1949). У 1975 р. закінчив факультет міжнародних відносин Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. У 1971 — 1981 pp. — аташе, третій, другий, перший секретар МЗС УРСР. У 1981 — 1986 pp. — другий, перший секретар постійного представництва УРСР при ООН. У 1986—1987 pp. — перший секретар відділу міжнародних організацій МЗС України. У 1987—1990 pp. — інструктор відділу зарубіжних зв'язків ЦК КПУ. 1991 —1992 pp. — начальник відділу політичного аналізу і коор-дування МЗС України. У 1992—1994 pp. — заступник міністра, голова На­ціонального комітету України з питань роззброєння У 1994—1995 pp. — перший заступник міністра МЗС України. У 1995—1999 pp. — Надзвичай­ний і Повноважний Посол України в Королівстві Бельгія, в Королівстві Нідерланди і Великому Герцогстві Люксембург; глава Місії України при НАТО (1997—1998). 1998—2000 pp., від 2005 — міністр закордонних справ України.

Удовенко Геннадій(нар. 1931). У 1954 р. закінчив факультет міжнародних відносин Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, 1959 р. — перший секретар, радник МЗС УРСР, 1965—1971 — співробітник секрета­ріату відділу ООН у Женеві. Від 1971р. член колегії, начальник відділу кадрів, начальник відділу міжнародних організацій МЗС УРСР. У 1977—1980 рр. — на відповідальних посадах у секретаріаті ООН у Нью-Йорку. 1980—1985 pp. — заступник міністра МЗС України, 1985—1992 рр. — постійний представник України при ООН. У 1992—1994 pp. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Польщі. У 1994—1998 pp. — міністр закордонних справ України, народний депутат України.

Найважливіші події

1991, 8 грудня— підписання Білоруссю, Росією та Україною Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

1992, 22—23 грудня— перший візит Генерального секретаря НАТО М. Вернера до Києва.


Розбудова незалежної України

1992, 10 березня— Україну прийняли до Північноатлантичної ради співробітництва.

1992, 8 червня— візит Президента України Л. Кравчука до штаб-квар­тири НАТО в Брюсселі.

1993, 2 липня— ухвалення Верховною Радою України Закону "Основні напрями зовнішньої політики України".

1993,17 грудня— подання офіційної заявки уряду України про приєднан­ня до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Початок процесу вступу до Світо­вої організації торгівлі (СОТ).

1994,14 січня— Україною, Росією та США була досягнута Угода про ос­таточну передачу ядерної зброї під контроль російського командування.

1994,14 червня— Президент України Л. Кравчук у Люксембурзі підпи­сав Договір про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом.

1994, 16 листопада— схвалення Закону України "Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї".

1995, 11 —12 травня— перший візит до України Президента США В. Клінтона.

1995, 31 жовтня— Верховна Рада прийняла рішення про вступ України до Ради Європи.

1997, 31 травня— підписання Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

1997, 9 липня— підписання в Мадриді Хартії про особливе партнерство між НАТО та Україною.

1997, 8 жовтня— заснування місії України при НАТО

1998, 9—10 травня— проведення зборів Європейського банку рекон­струкції та розвитку в Києві.

1999,17 червня— Постанова Верховної Ради "Засади державної політи­ки України в галузі прав людини".

2000.2 березня— ратифікація Верховною Радою України Угоди між дер­
жавами — членами Північноатлантичного договору та іншими державами,
які беруть участь у Програмі "Партнерство заради миру", щодо статусу їхніх
збройних сил.

2001, 27 січня— Указ Президента України Л. Кучми про затвердження Державної програми співробітництва України з НАТО на2001 — 2004 pp.

2003, 19 червня— схвалення Верховною Радою Закону "Про основи на­ціональної безпеки України".

2003, 23 вересня— укладення Угоди про створення Єдиного економіч­ного простору між Україною, Росією, Білоруссю і Казахстаном.

2003.3 жовтня— заява МЗС України з приводу будівництва дамби в Кер­
ченській протоці.

2003, 7 жовтня— проведення саміту Україна — ЄС на рівні глав держав і керівників ЄС.


15 Історія України



Контрольні запитання та завдання

1. Охарактеризуйте головні засади зовнішньої політики України.

2. Які наукові концепції є щодо моделі сучасного світового устрою?

3. Які головні ідеї закладено в "Угоду про створення Співдружності Неза лежних Держав"?

4. Які держави входять до складу організації ГУУАМ? Яка мета її ство­рення?

5. Охарактеризуйте принципи діяльності Ради Європи.

6. Визначте головні складові економічного співробітництва в рамках СНД.

7. Як були розв'язані проблемні питання навколо статусу Криму, Севас­тополя та поділу Чорноморського флоту?

8. Дайте характеристику головним напрямам співробітництва між Україною і НАТО.

9. Які зміни відбулися в діяльності України в ООН після здобуття неза­лежності?

10. Які здобутки і перешкоди на шляху вступу України до СОТ?

Теми рефератів

1. Українсько російські відносини після розпаду СРСР.

2. Економічна складова співробітництва Україна — ЄС.

3. Участь України у миротворчих операціях ООН.

4. Особливості розвитку двосторонніх відносин Україна — США.

5. Регіональний вимір зовнішньої політики України.

Рекомендована література

1. Білорус О. Глобалізація і національна стратегія України. — К., 2001.

2. Брежнєва Т., їжак О., Шевцов А. Євроатлантична інтеграція України: військово-політичні аспекти. — Д., 2003.

3. Новицький B.C. Міжнародна економічна діяльність України. — К., 2003.

4. Україна в сучасному світі. — К., 2003.

5. Україна дипломатична — 2002: Наук, щорічник. — Вип. З / Упор. Л. Губерський, Б. Гуменюк, П. Кривонос та ін. — К., 2003.

6. Україна на роздоріжжі. Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ / За ред. А. Зіденберга та Л. Хоффмана. — К., 1998.

7. Україна та Росія у системі міжнародних відносин: стратегічна перс­пектива / За заг. ред. С.І. Пиріжкова. — К., 2001.