Практичні рекомендації студенту
ФОРМИ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
Робота з навчальною, науковою, науково-популярною та
Довідковою літературою
| Самостійна робота студентів з предмету : «Всесвітня історія» має складатись з наступних видів роботи: підготовка рефератів по певним темам, реферування літератури з питань, що не ввійшли до основного курсу, підготовка та здача семінарських завдань. Для того, щоб самостійно підготуватись до цих занять студенти повинні докладно ознайомитись з літературою, список якої додається. Домінуюче місце в навчальному процесі сучасної вищої школи посідає самостійна робота студентів з навчально-методичною, науково-популярною і довідковою літературою. Книги є найважливішим джерелом отримання як професійних, так і загальноосвітніх знань, сприяють формуванню великого інформаційного поля, розвитку пріоритетних навичок самостійної роботи. Більш того, робота з книгою є основою й початковим етапом усіх існуючих видів самостійної роботи, що практикуються сьогодні у вузах. Саме тому під час навчання важливо готувати студентів до плідної роботи з різноманітною літературою, стимулювати інтерес до неї, розвивати культуру читання. Цілеспрямоване читання спеціальної літератури– це процес накопичення й розширення знань за умов сформованості вміння працювати з книгою, правильно оцінювати твір, швидко розбиратися в його структурі, в зручній формі фіксувати необхідний обсяг фактичних даних. Ефективність роботи з друкованими виданнями безпосередньо залежить від техніки читання. Першим етапом оволодіння цією технікою є попереднє ознайомлення з книгою, що дозволяє студентові детально вивчити її структурні компоненти та організацію довідково-бібліографічного апарата, одержати загальне уявлення про характер твору. При цьому необхідно звернути особливу увагу на ті структурні елементи книги, які дають можливість попередньої її оцінки: заголовок, прізвище автора, видавництво, час видання, анотацію, авторську або видавничу передмову, довідково-бібліографічний апарат (покажчики, додатки, перелік скорочень, картографічний матеріал). |
Наступний етап – безпосереднє читання самої книги, що, в свою чергу передбачає: етап "пошукового" читання – швидкий, оглядовий перегляд змісту книги з метою виявлення необхідного матеріалу, визначення його навчальної або наукової цінності та складання історіографічної бази проблеми, що цікавить; етап "суцільного читання" – ретельне опрацювання всієї книги або окремих її частин з метою вдумливого засвоєння (а не механічного запам'ятовування) інформації такою мірою, якої потребує характер певної самостійної роботи; і, нарешті, найбільш складний етап читання – аналіз твору, заснований на вмінні попередньо формулювати питання, які вимагають особливого пояснення в процесі роботи з книгою, читати вдумливо й розмірено, простежувати послідовність ходу думок автора, логіку його доказів, встановлювати зв'язки між окремими елементами тексту, виділяти ключові інформаційні дані й визначати різницю між ними та ілюстративними прикладами, зіставляти однорідні факти, які висвітлені в різній літературі, взаємодоповнювати їх, піддавати перевірці спірні положення; порівнювати точки зору декількох авторів щодо однієї проблеми, користуватися довідковими виданнями, у тому числі словниками, для уточнення невідомих термінів і понять, критично й творчо сприймати будь-який твір, що стимулює процес формування самостійного мислення.
Обов'язковим елементом читання студентами наукової та спеціальної літератури є ведення записів. Це сприяє кращому засвоєнню фактичного матеріалу, дає можливість зберегти його в зручному для використання вигляді. Записи повинні бути якнайповнішими, зручно складеними, розташованими таким чином, щоб наочно демонструвати логічні зв'язки та ієрархію понять. Досягти цього можливо за допомогою системи заголовків і підзаголовків, ключових слів, абзаців, нумерації окремих понять. Вести записи бажано на одній стороні аркуша, що дозволить прискорити їхній пошук і систематизацію, робити додаткові текстові вставки, ефективно використовувати під час роботи над доповідями, рефератами, іншими навчальними завданнями. Існує безліч видів записів, які можуть практикуватися студентами під час самостійної роботи. Серед них найбільш ефективними є наступні.
Анотація(від лат. annotation – примітка, позначка) – короткий виклад змісту книги, статті або окремого текстового фрагмента з їхньою критичною оцінкою. Складання анотації часто не вимагає глибинного ознайомлення зі змістом книги, однак і при поверхневому перегляді студент повинен вміти виділяти головні цілі дослідження, його ключові моменти, кінцеві висновки. Анотуванню притаманні лаконічність й чіткість формулювань. Уміння складати анотації має велике значення при виконанні такого виду самостійної роботи, як підготовка бібліографічних оглядів, які дозволяють виявити, вивчити й проаналізувати історіографічну базу тієї чи іншої проблеми. При цьому важливо, щоб студент умів не тільки анотувати знайдені наукові праці, але на підставі анотацій визначати спільні та відмінні риси цілей і досліджень, пріоритетних напрямків, зроблених висновків наукових точок зору.
План – форма запису при читанні, яка відображує зміст і структуру книги й дозволяє легко відновити в пам'яті її головні положення.
Тези(від греч. thesis – положення) – коротко сформульовані головні положення навчального посібника, наукової або науково-популярної роботи, документального матеріалу (а також лекції, доповіді, повідомлення). Необхідною умовою для складання тез є досить повне засвоєння змісту книги, чітке розуміння її домінуючих ідей і висновків. Складати тези треба в логічній послідовності, відповідно до черговості викладення в книзі авторських думок. У самих тезах, як правило, не повинні використовуватися фактичні дані, проте у тих випадках, коли в книзі поряд з фактичним матеріалом зустрічаються різного роду міркування, потрібно відокремити їх один від одного, для того щоб при ознайомленні з кожною тезою бачити, чи обґрунтована вона конкретними фактами або обмежується лише суб’єктивними поясненнями дослідника.
Конспект(від лат. conspectus – огляд) – один з найпоширеніших видів записів, який передбачає письмовий огляд основних думок будь-якої друкованої роботи, а також лекції, доповіді, промови.
Найбільш простою формою конспекту є текстовий конспект,що вимагає від студентів глибинного ознайомлення з певним твором або його фрагментами, виділення ключових положень і фіксування їх у писемній формі.
Крім цього, у ряді випадків рекомендується складати так званий формалізований конспект, де всі записи вносяться в заздалегідь підготовлені таблиці, що особливо ефективно при підготовці єдиного конспекту за декількома джерелами і порівнянні їх окремих даних.
Різновидом формалізованого конспекту є запис у формі відповідей на заздалегідь підготовлені питання, що забезпечують вичерпні характеристики однотипних історичних подій. Подібний конспект також дуже зручний при зіставленні різноманітних характеристик одного явища.
Слід зазначити, що при виявленні в тексті фактичних розбіжностей, хронологічних помилок і подібних різночитань необхідно обов'язково відзначити їх у конспекті. Якщо ж вони перевірені за допомогою інших джерел, результати роботи також рекомендується зафіксувати (зробити це найкраще на полях або у формі приміток чи підрядкових виносок).
Словник термінів – вибірковий запис спеціальних історичних термінів, які зустрічаються в науковій літературі, з їх детальним поясненням. Складати словник слід за абеткою, що значно полегшить користування ним. Встановлюючи значення незнайомого терміна за допомогою довідкових видань, студентові необхідно чітко усвідомлювати багатоваріантність значеннєвих відтінків деяких слів і навчитися самостійно виявляти потрібне значення відповідно до контексту проблеми, що досліджується. Крім того, корисно простежувати етимологію слів іноземного походження. При цьому важливо фіксувати незнайомі слова і їх значення не тільки на папері, але й у пам'яті, що значно збагатить лексикон, зробить мову більш грамотною і професійною. Самостійна робота з термінологією повинна проводитися регулярно і перетворитися врешті-решт на усвідомлену звичку.
Хронологічна таблиця – фіксування найбільш значимих історичних дат з метою чіткого уявлення хронологічної послідовності історичного розвитку цивілізацій, держав, народів. В ідеалі, таблиця повинна відображати власне історичну дату, назву історичної події та її наслідки (при цьому варто уникати хаотичного ведення таблиці, строго дотримуючись хронології). Таким чином, правильно складаючи таблицю, студент не тільки самостійно створить своєрідний наочно-довідковий матеріал, але й закріпить отримані навички конспектування навчального матеріалу, розширить словниковий запас, систематизує і поглибить знання.
Підготовка доповідей
В організації самостійної роботи студентів з історії особливе місце займає доповідь – порівняно коротке повідомлення (на 5–10 хвилин), що є доповненням і розвитком головних питань навчального курсу з історії та практикується переважно під час семінарського заняття.
Методичне значення доповіді полягає в тому, що під час роботи над нею у студентів формуються й розвиваються:
♦ вміння працювати над спеціальною історичною літературою,
♦ здатність аналізувати й узагальнювати фактичний матеріал,
♦ навички полемізувати та відстоювати особисту точку зору,
♦ культура мовлення.
Матеріалом для доповіді можуть служити фрагменти спеціального історичного дослідження, історичного джерела, стаття періодичного видання і навіть розділ підручника. По-суті, принципи підготовки доповіді дуже схожі на підготовку реферату: ті ж самі етапи роботи, практично та ж сама структура. Всі вимоги, які ставляться до реферату (огляд і оцінка історіографії та джерел, логічність і послідовність викладення, переконливість доказів, обов’язкові висновки) безпосередньо стосуються і якісної доповіді.
Проте є й особливість роботи над доповіддю, яку одночасно можна вважати її найбільшою складністю, – на чітке й виразне викладення змісту проблеми студенту надається дуже короткий відрізок часу. Саме через це неабиякого значення набуває необхідність розвивати і вдосконалювати культуру мовлення та ораторські здібності. Незалежно від аудиторії, розповідь доповідача, насамперед, має бути грамотною, логічно і послідовно виваженою. Не слід перевантажувати її невиправданими статистичними і хронологічними даними, зайвими фактичними подробицями, що заважає слухачам легко сприймати нову для них інформацію. Бажаним є образне подання доповіді – наповнення її цікавими фактами, яскравими, влучними цитатами, використання наочного матеріалу (карт, портретів історичних діячів, репродукцій картин, створених за історичною тематикою).
Доповідач повинен чітко контролювати свою поведінку під час промови, обмежувати жестикуляцію, виключити з мови слова-бур’яни, слідкувати за кількістю і тривалістю пауз, загальною динамічністю мови. Більш ефективніше оволодіти культурою та естетикою доповідача студенту, безумовно, буде зручніше під керівництвом викладача.
По закінченні доповіді доцільно обов’язково влаштувати її обговорення, під час якого самостійна робота на семінарі набуває вже колективного характеру і студенти (при наймі найсильніші й найактивніші з них) підключаються до обговорення проблеми, яку виклав доповідач, зокрема: задають додаткові питання, полемізують із доповідачем щодо суперечливих або незрозумілих питань, оцінюють якість й рівень доповіді, надають загальну рецензію (як правило, рецензентів доцільно призначати заздалегідь, оскільки для її підготовки студентові потрібно ознайомитися із доповіддю і всебічно проаналізувати результати роботи). Самостійна робота студентів з обговорення доповіді також повинна оцінюватися відповідним чином в залежності від активності слухачів.
Протягом навчального року рекомендується розпланувати самостійну роботу таким чином, щоб кожен студент встиг виступити із доповіддю декілька разів. Це дозволить накопичити оцінки і враховувати їх при виведенні підсумкових балів або виставленні так званих „автоматів” за навчальний курс.
Слід особливо підкреслити, що даний вид самостійної роботи є важливим не тільки у навчальній діяльності, але й має значення для професійної підготовки майбутніх фахівців, оскільки розвиває у молодих людей навички публічних виступів, дозволяє впевнено відчувати себе перед великою аудиторією, підвищує рівень гуманітарної освіченості.
Проведення дискусій
Ефективним і цікавим елементом організації навчального процесу у вищих навчальних закладах є дискусія(від лат. discussio – дослідження, розбір) – вид самостійної роботи студентів, під час якої відбувається колективне обговорення певного суперечливого питання або проблеми з метою виявлення їх сутності, протиріч, наукової трактовки, шляхів подолання.
Модель навчання у дискусії сприяє формуванню таких важливих навичок, як аргументація, аналіз, виявлення причинно-наслідкових і міжпредметних зв’язків, комунікативних здібностей. Крім того, регулярна участь у диспутах виховує культуру публічних виступів.
Для проведення академічної дискусії на належному рівні необхідна ретельна попередня підготовка студентів і контроль за опануванням ними навчального матеріалу з боку викладача.
Дискусії проходять успішно, якщо студенти-учасники розуміють і дотримуються чітко встановлених правил проведення дискусії, які допомагають їм вчитися користуватися своїми правами і відчувати відповідальність за слова та думки. Найбільш суттєвими є наступні правила проведення дискусій:
1. Зацікавленість темою, що обговорюється.
2. Досконале володіння всіма її аспектами за рахунок самостійно здобутої навчальної інформації.
3. Уважне вислуховування опонента.
4. Уникання одночасного висловлювання кількох учасників.
5. Ясне і стисле формулювання тверджень.
6. Чітке дотримування теми обговорення.
7. Обмін думками.
8. Залучення до диспуту всієї аудиторії.
9. Висловлювання поваги до всіх точок зору.
10. Дотримування регламенту, чіткий контроль за тривалістю і кількістю виступів.
Існують різноманітні форми організації дискусії, які дозволяють не тільки розвивати у студентів певні вміння та навички, але і стимулюють живий інтерес до навчальної дисципліни, носять захопливий, а інколи певною мірою і розважальний характер, готують молодь до подальшої професійної діяльності, яка дуже часто передбачає публічні виступи. У вищих навчальних закладах, перш за все, доцільно влаштовувати наступні види дискурсів:
а) практикум,який застосовується при аналізі історичної ситуацій і допомагає досягти повного розуміння причин і механізму прийняття в минулому складних історичних рішень. Під час практикуму рекомендується органічно поєднувати усну і письмову самостійну роботу, наприклад, одночасно з обговоренням студенти можуть заповнювати таблиці й фіксувати в конспективній формі проблеми, переваги і недоліки суперечливих історичних явищ.
б) дискусія в стилі ток-шоу сполучає в собі переваги лекції і дискусії в групі, дає можливість чітко висловити різні точки зору щодо заданої теми і передбачає наявність обмеженої групи активних учасників і широкої, але більш пасивної групи глядачів, які також мають право висловлювати власну думку або ставити питання учасникам бесіди. Для проведення подібних дискусій бажано обирати більш цікаві, популярні наукові теми, актуальні для сучасної молоді, зокрема ті, що пов’язані з сучасним історичним розвитком України.
в) структуровані дебати –натхненний британськими парламентськими дебатами метод змагання між двома командами з метою викласти самостійно здобуту інформацію, виграти підтримку аудиторії і знайти рішення проблеми шляхом безпосереднього і вільного обговорення. Крім формування навичок комунікації, структуровані дебати дозволяють студентам оволодіти мистецтвом суспільних переговорів та аргументації, лояльного прийняття різних думок, дотримання певних правил у відношенні до партнера як до колеги з іншою думкою чи ідентичністю.
Для стимулювання зацікавленості студентів у підготовці дискусії та активної участі в ній викладач повинен ретельно розробити і вдосконалити систему оцінки студентів-учасників.Відповідно до положень Болонської спілки це має бути певна сума балів. Причому оцінюватися повинні будь-які позитивні дії студента під час обговорення: кожне висловлення в дискусії, визначення власного ставлення до дискусійного питання, надання інформації, що ґрунтується на фактах, які отримані протягом підготовчого етапу, зауваження з даної теми, уточнюючі запитання, проведення аналогій, вміння слухати, тактовні зауваження під час гострих моментів дискусії, залучення до дискусії пасивного учня. Все це гарантує високу активність учасників і дозволяє зацікавити обговоренням максимальну кількість студентів. І навпаки, бали віднімаються за переривання оратора, монополізування дискусії одним доповідачем, висловлення несуттєвих зауважень, повторення інформації, вже внесеної до дискусії іншим учасником, агресивну поведінку.
Робота з підготовки та написання рефератів:
Реферат – (від латинського – доповідати, повідомляти) – короткий виклад змісту одного або кількох документів, наприклад наукових статей з певної теми. Реферат є одним із перших видів науково-навчальних робіт, які виконують студенти у вузі. Це письмовий доробок студента з певної проблеми, що містить необхідний перелік літератури, елементи дослідження та конкретні висновки.
Існує багато видів рефератів. Науковці найчастіше мають справу з інформативними й розширеними, або зведеними, рефератами.
Інформативний реферат найповніше розкриває зміст документа, містить основні фактичні та теоретичні відомості. У такому рефераті має бути зазначено предмет дослідження й мету роботи; наведено основні результати; викладено дані про метод і умови дослідження; відбито пропозиції автора щодо застосування результатів тощо.
Розширений (зведений) реферат(багато джерельний, оглядовий), містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікованих, наприклад, архівних документів з певної теми, які викладено у вигляді зв`язаного тексту.
В структуру реферату входить: вступ, розділи, підрозділи, висновки та бібліографія. У вступі має бути обґрунтовані актуальність обраної теми, її взаємозв’язок з реальними потребами, ступінь освітлення проблеми, хронологічні або тематичні рамки, структуру, завдання.
В розділах та підрозділах має бути викладення конкретного матеріалу з проміжними висновками, і нарешті, загальні висновки. Бібліографія має бути оформленою згідно стандартів, з якими можна ознайомитись в бібліотеці, або на кафедрі. Особливу увагу слід приділити оформленню посилань (якщо вони є). Посилання мають містити інформацію щодо автора публікації на яку посилаються, назви, місця та року видання, видавництва та кількості сторінок. (Наприклад: Іванов І.І. Політологія. – К.: Генеза, 2001. – 134 с.)
Процес написання реферату має декілька етапів:
Обрання теми реферату та складання плану.
Цей етап передбачає знайомство з рекомендованою літературою, що включає в себе підручники, монографії, навчальні посібники, статі, тези, інформація, що міститься в ІНТЕРНЕТІ тощо. Аналізуючи літературу, студент може виділити проблемні питання та скласти план написання реферату. План може в подальшому корегуватися. В ньому мають бути відображені основні структурні одиниці реферату. Доцільним є, коли кількість основних розділів не перевищує 3-4-х. Одночасно слід скласти бібліографію реферату. Рекомендуємо студентам відразу групувати літературу за проблемами, що спростить обробку інформації.
Збирання й обробка матеріалу:
Студент проводить конспектування потрібної літератури, виписуючи головні тези. В подальшому їх доцільно згрупувати або по хронології публікації, або за проблемами. На основі цього можна буде зробити висновки як саме освітлена ця проблема, та яку оцінку дають їй інші дослідники. Для власних висновків слід провести збір статистичної та документальної інформації. При порівнянні власних висновків з тими, що вже є, робляться загальні підсумки.
Написання реферату:
Текст реферату має відповідати структурі, яка викладена у вступі. Статистичні дані краще оформити в вигляді таблиць, до яких мають бути текстові пояснення. Якщо студент підготував матеріал який передбачає прикладний аспект є доцільним вмістити певний ілюстративний інструментарій, який би наглядно демонстрував зміст реферату. Кожний розділ реферату має бути завершений коротко сформульованими висновками. Загальні висновки мають підсумовувати зміст проміжних висновків.
Перелік літератури до реферату складають в такій послідовності: 1) підручники та навчальні посібники,2) довідкові та статистичні матеріали, 3) збірки документів, 4) монографії, 5) періодичні публікації.
Захист реферату:
Студент має усно викласти основні положення реферату, зробити висновки. Обов’язковою є відповідь на запитання викладача. Вони демонструють рівень володіння інформацією.
Підготовка наукової статті.Наукова стаття – один з основних видів публікацій. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження, висвітлює конкретне окреме питання, фокусує науковий пріоритет автора, робить матеріал надбанням фахівців.
Оптимальний обсяг наукової статті – 0,5 авторського аркуша (до 12 сторінок друкованого тексту через два інтервали).
Рукопис статті, крім основного тексту, має містити повну назву праці, прізвище та ініціали автора чи авторів, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.
Стаття повинна мати структурні елементи:
Вступ– постановка наукової проблеми, її актуальність, зв`язок з найважливішими завданнями науки й господарства України, значення для розвитку певної галузі науки або практичної діяльності (перший абзац, або 5 – 10 рядків);
Аналіз останніх досліджень і публікацій,у яких започатковано розв`язання даної проблеми та на яку спирається автор; труднощі при розробці даного питання, виділення невирішених питань у межах загальної проблеми, котрим присвячена стаття (0,5 – 2 сторінки машинописного тексту через два інтервали);
Формулювання мети статті (постановка завдання) передбачає назвати
головну ідею даної публікації, яка суттєво відрізняється від існуючих, доповнює або поглиблює уже відомі підходи; введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей.
Виклад змісту власного дослідження–основна частина статті. У ній
висвітлюються основні положення й результати наукового дослідження, особисті ідеї думки, отримані наукові факти, виявлені закономірності. Висновок,у якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їхнє значення для теорії й практики, суспільна значущість, коротко накреслюються перспективи подальших досліджень з теми.
В статті у правому верхньому куті першої сторінки розміщують прізвище та ініціали автора; за необхідністю вказують відомості, які доповнюють дані про автора. Ініціали ставлять перед прізвищем.
Рукопис статті повинен бути підписаний автором і направлений до редакції у двох примірниках. За необхідністю до нього додається дискета.
Підготовка тез наукової доповіді.Тези доповіді – це опубліковані до початку конференції матеріали, в яких викладено основні аспекти наукової доповіді.
Рекомендований обсяг тез наукової доповіді становить2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5-2 інтервали.
Суть тез доцільно викладати в такій послідовності: актуальністі проблеми; стан розробки теми; наявність проблемної ситуації; основна ідея, положення, висновки дослідження, методи його досягнення; основні результати дослідження, їхнє значення.Посилання на джерела, цитати в тезах доповіді робляться рідко.
Формулювання кожної тези починається з нового рядка. Кожна теза містить самостійну думку, що висловлюється в одному або кількох реченнях.
Наукова доповідь – це публічне повідомлення, розгорнутий виклад певної наукової проблеми з висновками і пропозиціями.Структура тексту доповіді практично аналогічна плану статті й може складатися із вступу, основної й підсумкової частини.
Методика підготовки доповіді дещо інша, ніж статті.
Існують два методи написання доповіді. Перший полягає в тому, що дослідник спочатку готує тези свого виступу, на основі тез пише доповідь, редагує її й готує до виступу чи статті. Другий, навпаки, передбачає спочатку повне написання доповіді, а потім у скороченому вигляді – для ознайомлення з нею аудиторії. Вибір способу підготовки доповіді залежить від змісту матеріалу та індивідуальних особливостей науковця.
При написанні доповіді слід зважити на те, що за 10 хвилин людина може прочитати матеріал, надрукований на чотирьох сторінках машинописного тексту (через два інтервали). Обсяг доповіді становить 8-12 сторінок (до 30 хвилин).
Доповідь на 4-6 сторінок називається повідомленням.
Практичні рекомендації студенту .
Аналізувати історичні факти і події - це значить:
- Визначити час (хронологічні рамки), до якого вони відносяться.
- Назвати характерні риси історичних фактів, подій.
- Виділити в цьому переліку головні та другорядні риси (головні - ті, без яких дані факти чи події втрачають свою значимість).
- Визначити, чи існує зв'язок між фактами, подіями (причина - наслідок).
Дайте оцінку (значення) подіям, фактам для подальшого історичного розвитку.
- Висновки повинні відноситись до головного в аналізі і мають бути тісно пов'язані з аналізом раніше розглянутого історичного матеріалу. Порівняти висновки з висновками підручника.
- Аналіз - оцінка (значення) - висновок.
Порівняння однотипних явищ і подій.
· Визначити, які факти і події будете порівнювати (підготувати хронологію цих подій).
· Визначити питання, за якими можливе порівняння. Запиши їх у певній послідовності.
· Дай відповідь на питання.
· Проаналізуй відповіді, визнавчивши спільне і відмінне у характеристиці явищ і подій.
· Зроби висновки після відповідного аналізу.
|
Робота з текстом підручника та історичними документами.
· Приступаючи до роботи з текстом підручника та історичного документу, визнач, яке завдання ви повинні виконувати.
· Уважно прочитай текст підручника, документа. Визначи про яку подію, факт іде мова.
· Встанови зв'язок між тестом підручника і документа:
- чи документ доповнює текст підручника;
- чи один з них поглиблює інформацію, що міститься в другому;
- чи один з них дає оцінку матеріалу, що викладає другий.
- З'ясуй значення всіх понять, що містяться в текстах.
- Склади план відповіді на те запитання, отримав перед початком роботи, об'єднавши інформацію тексту підручника і документа.
· Свою відповідь умовно поділи на частини, дай назву кожній і запиши.
Визначення хронологічних рамок подій, їх співвідношення. Складання хронологічної таблиці.
· Запиши в зошиті дати головних подій до кожної теми, запам'ятовуючи їх.
· При складанні хронологічної таблиці чітко записуй дату чи хронологічні рамки подій і точно формулюй їх назви (при цьому не забувай, до якої теми складається таблиця).
|
· Порівняй хронологічні таблиці з історії України і всесвітньої історії:
- знайди спільні чи близькі за часом дати;
- порівняй події;
- зроби висновки.
Вміння висловлювати власну думку при обговоренні історичних питань, усне рецензування відповідей інших студентів.
· Уважно слухай відповідь товариша.
· Бери участь в обговоренні, доповнюй, виправляй помилки, неточності.
· Дай оцінку, наскільки повною була відповідь; чи вірно викладено факти, чи була відповідь послідовною.
Вимоги до плану.
· Планом повинен бути охоплений весь зміст тексту. Нічого суттєвого не повинно бути пропущено.
· У заголовках не повинні повторюватись одні й ті ж думки.
Як скласти простий план.
· Прочитай текст і поділіть його на закінченні змістові частини.
· Виділи у кожній частині головну думку.
· Дай назву кожній частині - це і будуть пункти плану.
· Пронумеруй їх і запиши у зошит.
Характеристика пам'яток культури.
· Визначити пам'ятку культури: літератури, музики, образотворчого мистецтва, архітектури, скульптури.
· До якого історичного періоду відноситься та чи інша пам'ятка культури.
· Хто автор цієї пам'ятки? Що тобі відомо про нього?
· Назви характерні риси пам'ятки: тема; стиль та інше.
· Дайте оцінку пам'ятці (вклад в розвиток світової культури).
Скласти історичний портрет.
· Познайомитись із історичним часом (епохою) в якому проходило життя та діяльність (творчість) діяча.
· Визначити походження (стан) цієї людини.
· Як відбувалось становлення особистості історичного діяча (родовід, дитинство, освіта, особисті якості й риси характеру).
· Прослідкувати та проаналізувати періоди його становлення як діча або митця.
· Які завдання визначала головними у своїй діяльності ця особистість.
· Визначити методи (шляхи реалізації) його діяльності.
· Назвати найбільш видатні його справи, яким цілям вони служили.
· Як ви оцінюєте його діяльність?
· Зроби висновок (чи прогресивна роль цього діяча в історії).
План самостійної роботи студента (СРС):