Схема: «метаморфоза засобів-цілей» - підміна цінностей
Будівництво майбутнього.
Отак, у XX столітті відбувся різкий поворот у історії людства: завдяки стрімкому (у історичному масштабі часу майже миттєвому) зростанню господарської активності та технічних можливостей людина стала творцем свого середовища проживання.Щоб усвідомити та осмислити цей поворот у повному обсязі із усіма наслідками, що із нього витікають, знадобиться не один десяток років. Перші результати не втішають. Гігантський експеримент по штучній організації суспільства у нашій країні ( СРСР) поставив вимоги докорінної перебудови. Одночасно усе людство опинилося перед лицем екологічної кризи, глибина якої доки ще не визначилася, а гострота, схоже, досягла максимуму також у нас.
Нова ситуація потребує від людства, та від нас у першу чергу, нового самовизначення та усвідомлення програми дій. Основна мораль, яку можливо вивести із того, що вже відбулося, складається, на мій погляд, у тому, що ставши справжнім творцем нового світу, людина повинна усвідомити відповідальність за своє майбутнє та навчитися його будуватибільш ґрунтовно , ніж це робилося до сих пір, таким чином, щоб потім нам, наприклад, не знадобилася ще одна перебудова.
Відносно до нашої країни я стверджую, що «будівництво соціалізму» розгорнулося у нас у свій час без належного мисленого забезпечення, без необхідних умов, засобів та методів цієї роботи, а тому наша сучасна перебудова є історично необхідною. Тепер, навчені (треба сподіватися) гірким досвідом, ми повинні у першу чергу потурбуватися про це мислене забезпечення і , як частка, ревізувати наявні методи та засоби цієї роботи.
На жаль, однак, досвід не багатий. У загальному вигляді він зводиться до того, що будівництво без детального проекту зречено, а уході проектування та будівництва не погано б було враховувати вихідний стан, закономірності та тенденції природної еволюції суспільства. Мабуть, ці максими будь який будівельник та проектувальник міг би сформулювати і апріорі, не звертаючись до нашого історичного досвіду…
…те, що отримується при будівництві, залежить не тільки ( а може бути, навіть не стільки) від задуму, скільки від способів проектування та реалізації проекту.
Або переводячи те, що сказане у позитивну форму:
реалізація будь якого задуму потребує не тільки онтологічного промальовування кінцевої мети, але також аналізу та вибору (або розробки) шляхів, засобів та методів її досягнення …
Як слідує, питання про те, якбудувати, не менш важливе ніж питання, що будувати, тим більш коли будівництво тягнеться десятиріччями, а цілі покоління людей народжуються та вмирають на будівельному майданчику, не маючи шансів дожити до кінця будівництва.
Нашим історичним досвідом спростовується афоризм Макіавеллі: «мета оправдовує засоби». Це не так. Більш того, засоби мають тенденцію підміняти цілі. Це відбувалося у нашій історії багато разів: метою стала влада, метою стало виробництво, метою стало виконання планів, метою стало будівництво, тепер, схоже, метою стає перебудова. Але на цьому метаморфоза засобів – цілей не закінчується. Цілі перетворюються у самоцілі і нарешті у цінності. І тільки зафіксувавши цю обставину, ми отримуємо можливість зрозуміти те що відбувається. Усе у нас перевернулося з ніг на голову: нові цінності (які спочатку були засобами) витіснили старі, котрі збереглися лише у гаслах, які втратили усякий реальний зміст (мир, щастя, світле майбутнє). Нові цінності вимагали нових адекватних засобів та методів. І тут я перефразував би Макіавеллі: «цінності оправдовують засоби» або, як казав О Генрі: «справа не у дорозі, яку ми вибираємо; те, що всередині нас примушує нас вибирати дорогу». Тому усе подальше було сплачене, коли «всередині нас» зросли нові цінності: влада, виробництво, виконання планів і (головна цінність епохи застою) зберігання status guo.
старі цінності засоби цілі самоцілі нові цінності
Схема: «метаморфоза засобів-цілей» - підміна цінностей
І відповідати начебто потрібно на запитання: коли, як і чому відбулася ця підміна цінностей, бо вона визначила вибір між дорогою в ГУЛАГ і дорогою до храму. Я не вірю у фатальну роль злих умислів Сталіна та його оточення. Фатальним, по моєму,була відсутність свободи думки, закріпачення, а як наслідок, знищення мислення. Тим самим було перекрито шлях до будівництва майбутнього, до критичного аналізу, оцінки та проблематизації сучасного. У цих умовах підміна цінностей із усіма наслідками, які із неї витікають стала не тільки можливою, але і природною. Усе це повністю не усвідомлювалося і певним образом не аналізувалося. Виникла згубна ілюзія, що для будівництва соціалізму достатньо влади.
Але влади опинилося більш ніж достатньо лише для руйнації старого. Із будівництвом нового вона також блискуче провалилася: щоб не говорилося із цього приводу, а самий факт перебудови примушує визнати цю гірку істин. Із цього слідує два висновки:
· перший…нове бажано будувати, не руйнуючи старого.
· Другий, більш загальний, висновок складається у тому, що основною та глибинною причиною наших невдач є відсутність теорії і відповідного мисленого забезпечення будівництва майбутнього. Це підтверджується і теперішніми дискусіями, які розгортаються головними образом навколо питання про те що ми будемо будувати, «який соціалізм народу потрібен». Питання , авжеж, найважливіше, але тільки одне із двох. Друге: «якбудувати?» - вирішується, схоже підручними засобами: для його обговорення у «суспільній свідомості» немає простору мислення.
І я знов повторю тут, апелюючи до досвіду нашої історії:
те, що ми побудуємо визначається не тільки(а може бути не стільки) нашими задумами, скільки нашими цінностями, а в слід за тим «дорогою, яку ми вибираємо», тими методами та засобами роботи і тією її організацією, котру ми використовуємо у ході будівництва(тобто тим якми це робимо).
По суті справи, це «основне питання методології»: що первісно – об’єкт або метод?
Я відповідаю: метод.