Види тлумачення права за обсягом тлумачення норм права

Акт тлумачення права.

Методичні рекомендації

Приступаючи до написання курсової роботи на цю тему, потрібно закласти теоретичну основу, використовуючи понятійний ряд та враховуючи деякі специфічні моменти попередньої теми. У першу чергу необхідно визначити поняття “тлумачення”, дати йому юридичну оцінку, показати зв’язок з праворозумінням та правосвідомістю. Автор повинен уявляти процес тлумачення, бачити його початок, необхідні умови його виникнення, передбачати результат тлумачення.

У відповіді на перше питання варто у схематичному вигляді представити класифікацію за суб’єктами права, детально описати офіційне та неофіційне тлумачення (загальні та відмінні ознаки). Описуючи офіційне тлумачення, потрібно дати його детальну внутрішню класифікацію, розглянути як відрізняється аутентичне тлумачення від легального, нормативне від казуального тощо.

У відповіді на друге питання теми слід звернутися до способів тлумачення, а саме до граматичного та логічного способу тлумачення. Оскільки класифікація за обсягом представляє зіставлення букви юридичного нормативного акта та об’єму змісту юридичної норми, виникає потреба розкласти на елементи текст юридичної норми (граматичний спосіб) і проаналізувати, в якому об’ємі текст відповідає змісту норми (логічний спосіб). Таким чином, існує буквальне, поширине та обмежувальне вузьке тлумачення, яке потребує окремого дослідження.

У третьому питанні необхідно дати поняття акту тлумачення норм права назвати йго оззнаки, а також визначити види актів тлумачення норм права.

Література
  1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник. / переклад з російської. – Харків: Консум, 2006. – С. 386-413.
  2. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 450-479.
  3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс): підручник. – Харків: Еспада, 2006. – С. 579-616.
  4. Осауленко О.І. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Істина, 2007. – С. 174-203.
  5. Оборотов Ю.М., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: державний іспит. – Харків: Одісей, 2007. – С. 164-183.
  6. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. – Х.: Одісей, 2007. – С. 283-299.
  7. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: підручник. – К.: Кондор, 2006. – С. 282-305.
  8. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. – К.: Юрисконсульт, 2006. – С. 188-200.
  9. Загальна теорія держави і права: навчальний посібник / А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков та ін., за ред. В.В. Копейчикова. – стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, - 2000. – С. 177-189.
  10. Титаренко Ю.Л. Теорія держави і права: навчальний посібник. – Донецьк: ДІВС МВС України, 1997. – С. 104-117.
  11. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права: Посібник для студентів спеціальності «правознавство», вид. 2-е зі змінами й доповненнями. – К. – 1994. – С. 107-127.
  12. Кельман М.С. Теорія права: навчальний посібник. – Тернопіль: Поліграфія, – 1998. – С. 191-237.
  13. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій. – Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 181-196.
  14. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Юрайт-М, – 2002. – С. 246-263, 264-287.
  15. Общая теория права и государства: Учебник / под ред. В.В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – С. 255-267.
  16. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. / отв. ред. проф. М.Н. Марченко. – Т.2. Теория права. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – С. 312-340.
  17. Михайлович Д.М. Толкование закона: монография. / Национальный университет внутренних дел МВД Украины. – Харьков: Издательство НУВД, 2004. – 197 с.
  18. Спасов Б.П. Закон и его толкование / Пер. с болг. В.М. Сафронова. – М.: Юрид. лит., 1986. – 264 с.
  19. Красницька А.В. Юридичні документи: техніка складання, оформлення та редагування: Посібник. – К.: Націон. акад. внутр. справ України, 2003. – 500с.

ТЕМА № 18. СПОСОБИ ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

Орієнтовний план

Поняття тлумачення права.

2. Граматичний спосіб тлумачення норм права.

3. Систематичний спосіб тлумачення норм права.

4. Логічний спосіб тлумачення норм права.

5. Історичний спосіб тлумачення норм права.

Методичні рекомендації

Теорія тлумачення відіграє дуже велику роль у правозастосовній діяльності. Вона є усього лише малою частиною загальної теорії права, але важливість і значимість її досить відчутна, особливо в демократичному суспільстві, де тлумачення норм права має своєю метою правильне застосування розпоряджень, що містяться в них. Правильне застосування норм неможливе без чіткого уявлення про зміст чинних правових норм, тому систематизувати або видати новий акт неможливо без знання справжньої волі законодавця.Приступаючи до написання курсової роботи, студент, слухач повинен визначити коло питань, які будуть розглянуті. До цього кола варто віднести визначення поняття “тлумачення”, розглянути його сутність, дослідити зв’язок з процесом пізнання, визначити способи тлумачення.В юридичній літературі розрізняють кілька способів тлумачення, що забезпечують ясність змісту тлумачених норм: граматичний, історичний, телеологічний, функціональний, логічний, систематичний. Розрізняють терміни “спосіб” і “прийом” тлумачення. Спосіб – це технічні прийоми і засоби пізнання. Прийом – це конкретна пізнавальна дія, рух думки: порівняння, аналогія, виведення одних знань з інших, логічне перетворення та ін., тобто інструменти пізнання права. Способи тлумачення визначено основними сферами правової діяльності, сферами буття права: основні види правових розпоряджень; специфіка мови права;правові відносини; правосвідомість. Тому основними способами тлумачення права є: граматичний, систематичний, логічний та історико-політичний.Основне завдання автора курсової роботи полягає в розкритті змісту та характеру основних способів тлумачення норм права.Література
  1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник. / переклад з російської. – Харків: Консум, 2006. – С. 386-413.
  2. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 450-479.
  3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс): підручник. – Харків: Еспада, 2006. – С. 579-616.
  4. Осауленко О.І. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Істина, 2007. – С. 174-203.
  5. Оборотов Ю.М., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: державний іспит. – Харків: Одісей, 2007. – С. 164-183.
  6. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. – Х.: Одісей, 2007. – С. 283-299.
  7. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: підручник. – К.: Кондор, 2006. – С. 282-305.
  8. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. – К.: Юрисконсульт, 2006. – С. 188-200.
  9. Загальна теорія держави і права: навчальний посібник / А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков та ін., за ред. В.В. Копейчикова. – стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, - 2000. – С. 177-189.
  10. Титаренко Ю.Л. Теорія держави і права: навчальний посібник. – Донецьк: ДІВС МВС України, 1997. – С. 104-117.
  11. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права: Посібник для студентів спеціальності «правознавство», вид. 2-е зі змінами й доповненнями. – К. – 1994. – С. 107-127.
  12. Кельман М.С. Теорія права: навчальний посібник. – Тернопіль: Поліграфія, – 1998. – С. 191-237.
  13. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій. – Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 181-196.
  14. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Юрайт-М, – 2002. – С. 246-263, 264-287.
  15. Общая теория права и государства: Учебник / под ред. В.В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – С. 255-267.
  16. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. / отв. ред. проф. М.Н. Марченко. – Т.2. Теория права. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – С. 312-340.
  17. Михайлович Д.М. Толкование закона: монография. / Национальный университет внутренних дел МВД Украины. – Харьков: Издательство НУВД, 2004. – 197 с.
  18. Спасов Б.П. Закон и его толкование / Пер. с болг. В.М. Сафронова. – М.: Юрид. лит., 1986. – 264 с.

ТЕМА № 19. СУЧАСНЕ РОЗУМІННЯ ПРАВОТВОРЧОСТІ, ЙОГО ПРИНЦИПИ І ВИДИ

Орієнтовний план

1. Поняття правотворчості та її ознаки.

2. Принципи та функції правотворчості.

3. Стадії правотворчого процессу.

4. Види і форми правотворчості держави на прикладі України.

Методичні рекомендації

Правотворчість займає одне з центральних місць у курсі ТДП. Правотворчість представляє собою складний процес, основною метою якого є створення нормативно-правової бази для врегулювання правових відносин у суспільстві.

Основним завданням студента, слухача повинен стати пошук елементів, які складають поняття “правотворча діяльність”. Автор, у першу чергу повинен усвідомити, у чому саме полягає процес правотворчості, яка роль державних органів, громадських об’єднань, політичних партій, колективів громадян, особистості у формуванні права, пояснити природу правових відносин, які потребують нормативного врегулювання, знайти початок процесу правотворчості, показати зв’язок з правосвідомістю.

Розглядаючи стадії, автор курсової роботи має визначити мету кожної стадії та отриманий результат, коло посадових осіб та їх роль на кожній стадії.

В останньму питанні слід звернути увагу на два основних види правотворчості нашої держави, а також на форми її участі у законотворчому процессі.

Література

  1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник. / переклад з російської. – Харків: Консум, 2006. – С. 293-310.
  2. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 334-364.
  3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс): підручник. – Харків: Еспада, 2006. – С. 429-454.
  4. Осауленко О.І. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Істина, 2007. – С. 138-158.
  5. Оборотов Ю.М., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: державний іспит. – Харків: Одісей, 2007. – С. 141-147, 155-163.
  6. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. – Х.: Одісей, 2007. – С. 232-247, 259-270.
  7. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: підручник. – К.: Кондор, 2006. – С. 229-257.
  8. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. – К.: Юрисконсульт, 2006. – С. 161-169.
  9. Теорія держави і права: Навчальний посібник / В.М. Субботін, О.В. Філонов, Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров. – К.: Знання, 2005. – С. 162-188.
  10. Загальна теорія держави і права: навчальний посібник / А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков та ін., за ред. В.В. Копейчикова. – стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, - 2000. – С. 159-169.
  11. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права: Посібник для студентів спеціальності «правознавство», вид. 2-е зі змінами й доповненнями. – К. – 1994. – С. 85-94.
  12. Кельман М.С. Теорія права: навчальний посібник. – Тернопіль: Поліграфія, – 1998. – С. 79-129.
  13. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій. – Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 34-43.
  14. Общая теория права и государства: Учебник / под ред. В.В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – С. 171-199.
  15. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. / отв. ред. проф. М.Н. Марченко. – Т.2. Теория права. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – С. 132-173, 263-310.
  16. Данильченко Т. Правотворчість як ефективний засіб міжнародно-правового регулювання. // Підприємництво. Господарство. Право. – 2007. – № 7. – С.108-110.
  17. Мазуренко А.Н. Цели, средства и результаты в правотворческой политике. // Философия права. – 2007. – № 1. – С.32-38.

 

ТЕМА № 20.ПРАВОВІДНОСИНИ: СТРУКТУРА, ОЗНАКИ, ВИДИ

Орієнтовний план

1. Поняття та ознаки правових відносин.

2. Склад правовідносин.

3. Види правовідносин.

Методичні рекомендації

Передусім студент, слухач повинен звернути увагу на те, що категорія “правовідносини” – одна з ключових у загальній теорії права. Конституційна риса правовідносин полягає в тому, що вони виражають особливий зв’язок між особами, через їх юридичні права й обов’язки.

Проблема правовідносин поєднується з більш загальною проблемою співвідношення юридичної норми і правовідносин, а ширше – права і закону. Для позитивних правовідносин вона взагалі не ставиться. Право тут зводиться до закону, правовідносин – до законовідносин. Так само просто вирішується проблема взаємозв’язку норм і відносин. Норма права регулює поведінку людей і результатом цього регулювання є виникнення правовідносин.

Однак юридичні норми самі по собі не можуть ані створити суспільні відносини, ані надати йому нової якості. Інакше управляти соціальними процесами було б дуже просто. Генетично й логічно правовідносини передують закону, а не служать його реалізацією. Закон (держава через закон) за допомогою адекватного, зрозумілого і повного формулювання норм і відносин, які вже об’єктивно склалися, може лише надати їм необхідної для реалізації офіційної загальнообов’язкової конкретизованої форми. Якщо законодавство намагається внести правове регулювання в сторонні сфери, у кращому випадку воно залишається лише ілюзорним, у гіршому – перешкоджатиме нормальному розвиткові суспільних відносин.

Розкриваючи перше питання, треба звернути увагу на співвідношення норми права та правових відносин, проаналізувати інші передумови для виникнення правових відносин.

Зміст другого питання роботи повинен включати визначення поняття складу правовідносин. Особливо слід наголосити на характеристиці суб’єктів правовідносин та їх класифікації. Зокрема, у літературі найбільш поширеним є поділ суб’єктів на індивідуальні та колективні (комплексні). Точніше слід говорити про фізичних осіб та організації, тому що організація розглядається не як певний колектив фізичних осіб, а як особливе, якісно нове утворення, яке не зводиться до осіб, що до нього входять. Спеціального розгляду потребує питання правосуб’єктності.

Далі треба визначити поняття правоздатності та дієздатності, показати їх співвідношення та особливості, які характеризують правовий стан організацій. Для ілюстрації відповідних теоретичних положень необхідні конкретні приклади.

Слід звернути увагу на різноманіття визначень категорії “об’єкт правовідносин”, розглянути види об’єктів правовідносин.

Відповідаючи на третє питання, автор повинен розглянути класифікацію правовідносин за різними критеріями.

Література

  1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник. / переклад з російської. – Харків: Консум, 2006. – С. 345-376.
  2. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 432-459.
  3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс): підручник. – Харків: Еспада, 2006. – С. 523-568.
  4. Осауленко О.І. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Істина, 2007. – С. 204-218.
  5. Оборотов Ю.М., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: державний іспит. – Харків: Одісей, 2007. – С. 184-196.
  6. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. – Х.: Одісей, 2007. – С. 300-315.
  7. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. – К.: Юрисконсульт, 2006. – С. 211-219.
  8. Теорія держави і права: Навчальний посібник / В.М. Субботін, О.В. Філонов, Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров. – К.: Знання, 2005. – С. 235-250.
  9. Загальна теорія держави і права: навчальний посібник / А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков та ін., за ред. В.В. Копейчикова. – стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, - 2000. – С. 190-196.
  10. Кельман М.С. Теорія права: навчальний посібник. – Тернопіль: Поліграфія, – 1998. – С. 168-190.
  11. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Юрайт-М, – 2002. – С. 288-304.
  12. Общая теория права и государства: Учебник / под ред. В.В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – С. 225-242.
  13. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. / отв. ред. проф. М.Н. Марченко. – Т.2. Теория права. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – С. 263-310.
  14. Гнатушенко Ю.В. Юридичний обов’язок як складова правовідносин. // Держава і право. – 2007. – вип. 38. – С. 123-128.
  15. Завальний А. Юридичні факти: історичні та сучасні аспекти розуміння. // Право України. – 2006. – № 1. – С. 113-116.
  16. Кутюхин И.В. О связи юридического факта правоотношения. // Ленинградский юридический журнал. – 2006. – № 2. – С. 38-41.
  17. Гнатушенко Ю.В. Підходи до визначення поняття правовідношення. // Часопис Київського університету права. – 2005. – № 2. – С. 44-49.
  18. Рождественська О.С. Специфічні критерії окремих видів суб’єктів правових відносин як основа розвитку їх класифікації. // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2005. – вип. 31. – С. 234-239.
  19. Кикоть Г. Юридичні факти у механізмі правового регулювання: проблеми теорії. // Право України. – 2005. – № 7. – С. 109-112.
  20. Варламова Н.В. Правоотношения: философский и юридический подходы. // Изв. вузов. Правоведение. – 1991. – № 4. – С. 44-54.

ТЕМА № 21. ПОНЯТТЯ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЙОГО СКЛАД ТА ВИДИ.

Орієнтовний план

1. Правопорушення: поняття і ознаки.

Склад правопорушення.

Види правопорушень.

Методичні рекомендації

Приступаючи до аналізу теми курсової роботи, студент, слухач повинен не тільки надати визначення правопорушення і перелік його ознак, але й розкрити ці ознаки та розмежувати правопорушення та зловживання правом.

У другому питанні потрібно з’ясувати склад правопорушення та охарактеризувати кожну його складову.

В останньому питані необхідно надати класифікацію правопорушень за різними критеріями.

Література

  1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник. / переклад з російської. – Харків: Консум, 2006. – С. 414-444.
  2. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 480-525.
  3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс): підручник. – Харків: Еспада, 2006. – С. 617-658.
  4. Осауленко О.І. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Істина, 2007. – С. 223-240.
  5. Оборотов Ю.М., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: державний іспит. – Харків: Одісей, 2007. – С. 210-215.
  6. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. – Х.: Одісей, 2007. – С. 333-340.
  7. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: підручник. – К.: Кондор, 2006. – С. 306-334.
  8. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. – К.: Юрисконсульт, 2006. – С. 224-235.
  9. Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): Учебник. – Харьков: Эспада, 2005. – С. 669-712.
  10. Теорія держави і права: Навчальний посібник / В.М. Субботін, О.В. Філонов, Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров. – К.: Знання, 2005. – С. 251-275.
  11. Титаренко Ю.Л. Теорія держави і права: навчальний посібник. – Донецьк: ДІВС МВС України, 1997. – С. 127-134.
  12. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права: Посібник для студентів спеціальності «правознавство», вид. 2-е зі змінами й доповненнями. – К. – 1994. – С. 132-143.
  13. Кельман М.С. Теорія права: навчальний посібник. – Тернопіль: Поліграфія, – 1998. – С. 238-280.
  14. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій. – Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 119-130.
  15. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Юрайт-М, – 2002. – С. 305-321.
  16. Общая теория права и государства: Учебник / под ред. В.В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – С. 282-299.
  17. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. / отв. ред. проф. М.Н. Марченко. – Т.2. Теория права. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – С. 580-612.
  18. Літвіненко В. Правопорушення в сфері прав і свобод людини з позиції теорії правопорушення // Юридична Україна. – 2007. – № 4. – С. 33-37.
  19. Стельник О.Л. Конституційно – правові засади функціонування інституту юридичної відповідальності в Ураїні // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. пр. – Донецьк: ДІВС МВС при ДонНУ, 2001. - №2. – С.55-60.
  20. Стельник О.Л. Значення превентивної та виховної функції юридичної відповідальності у профілактиці правопорушень // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. пр. – Донецьк: ДІВС МВС при ДонНУ, 2002. - №4. – С.13-18.
  21. Хачатуров Р.Л. К вопросу об объективной стороне конституционных правонарушений. // Актуальные проблемы правоведения. – 2006. - № 1. – С. 7-10.

ТЕМА № 22. МЕХАНІЗМ ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Орієнтовний план

1. Поняття, ознаки і функції правозастосовної діяльності.

2. Стадії правозастосовного процесу.

3. Акт застосування норм права: поняття, ознаки і види.

Методичні рекомендації

Відповідаючи на перше питання плану необхідно визначити поняття та розкрити сутність застосування права як особливої форми реалізації норм права. Необхідно звернути увагу на ознаки правозастосування та його функції, на умови правильного застосування права органами держави.

У відповіді на друге питання плану повинні бути розкриті специфічні особливості кожної стадії процесу застосування права та сформульовані вимоги, які ставляться до діяльності органів держави на кожній із стадій. Теоретичні положення необхідно широко проілюструвати прикладами з практики діяльності органів, які застосовують право.

Відповідь на останнє питання плану має містити характеристику основних рис, притаманних актам застосування права, та їх відмінність від нормативних актів. Цю відмінність слід показати на конкретних прикладах. Також повинні бути сформульовані поняття нормативного акта та акта застосування норм права.

Література

  1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник. / переклад з російської. – Харків: Консум, 2006. – С. 386-413.
  2. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 450-479.
  3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс): підручник. – Харків: Еспада, 2006. – С. 579-616.
  4. Осауленко О.І. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Істина, 2007. – С. 174-203.
  5. Оборотов Ю.М., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: державний іспит. – Харків: Одісей, 2007. – С. 164-183.
  6. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. – Х.: Одісей, 2007. – С. 283-299.
  7. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: підручник. – К.: Кондор, 2006. – С. 282-305.
  8. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. – К.: Юрисконсульт, 2006. – С. 188-200.
  9. Загальна теорія держави і права: навчальний посібник / А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков та ін., за ред. В.В. Копейчикова. – стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, - 2000. – С. 177-189.
  10. Титаренко Ю.Л. Теорія держави і права: навчальний посібник. – Донецьк: ДІВС МВС України, 1997. – С. 104-117.
  11. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права: Посібник для студентів спеціальності «правознавство», вид. 2-е зі змінами й доповненнями. – К. – 1994. – С. 107-127.
  12. Кельман М.С. Теорія права: навчальний посібник. – Тернопіль: Поліграфія, – 1998. – С. 191-237.
  13. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій. – Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 181-196.
  14. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Юрайт-М, – 2002. – С. 246-263, 264-287.
  15. Общая теория права и государства: Учебник / под ред. В.В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – С. 255-267.
  16. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. / отв. ред. проф. М.Н. Марченко. – Т.2. Теория права. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – С. 312-340.
  17. Бочаров Д.О. Правозастосовча діяльність: поняття, функції та форми: проблемні лекції. – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2006. – 72 с.
  18. Гружій Т. Місце юридичної кваліфікації у процессі правозастосування // Право України. – 2006. – № 4. – С. 29-31.
  19. Красницька А.В. Юридичні документи: техніка складання, оформлення та редагування: Посібник. – К.: Націон. акад. внутр. справ України, 2003. – 500с.

 

ТЕМА № 23. РОЛЬ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ У ЗМІЦНЕННІ ЗАКОННОСТІ ТА ПРАВОПОРЯДКУ.

Орієнтовний план

1. Поняття, принципи, гарантії законності.

2. Поняття, функції і принципи правопорядку.

3. Діяльність правоохоронних органів, спрямована на зміцнення законності і правопорядку .

Методичні рекомендації

Приступаючи до викладу теми курсової роботи, студент, слухач по­винен з’ясувати, що становлення української правової держа­ви передбачає послідовне втілення в життя принципів за­конності, які виступають у ролі найважливішої передумови здійснення демократичних реформ, утвердження ідеалів гу­манізму, справедливості, формування високої політичної та правової культури громадян, створення умов для надійного захисту та реалізації прав і свобод особи.

Суворий режим законності здатний призупинити руйнівні тенденції в країні, зростання злочинності, правового нігілізму. Законність – ефективний інструмент перетворень, що прово­дяться, опора твердої та дієздатної влади, демократії. Особли­ву роль вона покликана відіграти в умовах переходу до ринку, налагодження господарсько-правових зв’язків, створення но­вих механізмів в економіці. Тому в першому пи­танні слід визначити поняття законності, виходячи з того, що законність є методом здійснення влади й управління; формою державного врядування суспільства; конституційним принци­пом діяльності всіх органів держави, політичних партій і рухів, громадських організацій, посадових осіб і громадян; невід’ємним елементом демократії; політико-правовим режи­мом, соціальним становищем і т.п. Безперечно на захисті закон­ності стоять загальносоціальні і юридичні гарантії, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється і, у разі порушення, відновлюється законність.

У другому питанні потрібно з’ясувати що таке правопорядок, його функції і принципи, а також зв'язок правопорядку і законності.

Аналізуючи третє питання, слід відмітити, що реалізація законності на практиці, а також її захист неможливо розглядати окремо від діяльності правоохоронних органів. Діяльність правоохоронних органів (прокуратура, органи внутрішніх справ, служба безпеки України, митні органи, органи охорони державного кордону; органи державної податкової служби, державні контрольно-ревізійні служби) безпосередньо направлена на підтримання законності, реалізацію принципів, законності, встановлення правопорядку у суспільстві.

Література

  1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник. / переклад з російської. – Харків: Консум, 2006. – С. 445-460, 488-515.
  2. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 526-552.
  3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс): підручник. – Харків: Еспада, 2006. – С. 659-676.
  4. Оборотов Ю.М., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: державний іспит. – Харків: Одісей, 2007. – С. 197-209, 227-239.
  5. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. – Х.: Одісей, 2007. – С. 370-390.
  6. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: підручник. – К.: Кондор, 2006. – С. 335-353, 369-375.
  7. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. – К.: Юрисконсульт, 2006. – С. 240-267.
  8. Теорія держави і права: Навчальний посібник / В.М. Субботін, О.В. Філонов, Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров. – К.: Знання, 2005. – С. 283-294.
  9. Загальна теорія держави і права: навчальний посібник / А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков та ін., за ред. В.В. Копейчикова. – стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, - 2000. – С. 197-224.
  10. Титаренко Ю.Л. Теорія держави і права: навчальний посібник. – Донецьк: ДІВС МВС України, 1997. – С. 135-143, 144-147.
  11. Кельман М.С. Теорія права: навчальний посібник. – Тернопіль: Поліграфія, – 1998. – С. 281-309, 339-354.
  12. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій. – Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 108-118, 162-180.
  13. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Юрайт-М, – 2002. – С. 342-357, 380-390.
  14. Общая теория права и государства: Учебник / под ред. В.В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – С. 268-281.
  15. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. / отв. ред. проф. М.Н. Марченко. – Т.2. Теория права. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – С. 434-454, 506-580.
  16. Кулян Е.Л. Законность и правовое воспитание личности. // Северо-кавказский юридический весник. – 2006. – № 1. – С. 96-100.
  17. Кузнєцова Н. Верховенство права і правозаконність. // Юридичний журнал. – 2005. – № 11. – С. 112-113.

ТЕМА № 24. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ, ПРИНЦИПИ ТА ВИДИ

Орієнтовний план

1. Поняття та ознаки юридичної відповідальності.

2. Підстави, принципи та функції юридичної відповідальності.

3. Види юридичної відповідальності. Юридична відповідальність та державний примус.

Методичні рекомендації

Аналізуючи тему, студент, слухач повинен звернути увагу на те, що в комплексі засобів, які вирішують у суспільстві завдання правового виховання, важливе місце посідає юридична відповідальність. Вона здатна впливати на формування у громадян позитивних потреб, інтересів, установок і ціннісних орієнтирів. Соціальне призначення відповідальності, з одного боку, полягає у вихованні людей у дусі свідомого та добровільного дотримання правових розпоряджень, у створенні умов, які забезпечують нормальний розвиток суспільних відносин. З другого боку, юридична відповідальність виступає в ролі найважливішої гарантії законності і правопорядку в суспільстві. У зв’язку з цим вона виступає ще й одним із найважливіших факторів побудови правової держави.

Розкриваючи зміст питань, необхідно проаналізувати поняття та ознаки юридичної відповідальності, її співвідношення з іншими видами соціальної відповідальності. У зв’язку із цим слід акцентувати увагу на тому, що категорія “юридична відповідальність” має комплексний характер, вона не може бути відірвана від поняття соціальної відповідальності, а виступає діалектичним зв’язком загального й особливого.

Далі потрібно з’ясувати, що є підставою юридичної відповідальності, охарактеризувати її принципи і функції.

В останньому питанні необхідно визначити види юридичної відповідальності а також розглянути її співвідношення із державним примусом.

Література