Етап. Формулювання порядку денного 3 страница

1. ЯК ЗАРОДЖУВАЛИСЯ І РОЗВИВАЛИСЯ ПРАВА ЛЮДИНИ?

Демократичне суспільство, демократична держава нерозривно пов’язані з поняттям “права і свободи людини”. Кожен чи кожна з вас у повсякденному житті, напевно, вимовляли слова “я маю право “, “це моє право“ , “права людини“, і т. д.

Виконайте та обміркуйте

Працюючи в парах, придумайте і напишіть 1-2 речення зі словами “права людини»

Закінчить словосполучення: “Я вважаю, що права людини - це …»

Назвіть 1 - 3 причини, які, на ваш погляд, переконають іншу людину у необхідності вивчення прав людини

Шлях людства до сучасного розуміння прав людини був довгим. Спочатку права людини існували у вигляді моральних норм, наприклад, право на повагу, на власну точку зору. Такі права існують і сьогодні. Вони важливі для людини, але не мають відношення до правових норм, до законів.

Закони, що з’явилися з появою держави, зробили права людини поняттям юридичним. Права людини (на життя, безпеку, власність, працю тощо) або охоронялися законом, або держава не забезпечувала їх дотримання. Інколи бувало, що права були зафіксовані в законах держави, але не виконувалися в реальному житті.

У перших державах, відомих історії, права людини були дуже обмеженими, вузькими. Наприклад, у державах Давнього Сходу закон відрізнявся достатньо жорстким ставленням до людини, нерідко був кастовим. Про які права міг мріяти раб? Навіть права на життя йому не було забезпечено. Про такі права, як право на працю, освіту, соціальне забезпечення, ніхто навіть не замислювався. Для численного прошарку тодішнього суспільства – рабів - існувало одне «право» - бути річчю, “твариною”, що говорить.

В античні часи й у Середньовіччя, незважаючи на можливість деяким верствам суспільства користуватися окремими правами, про права людини (в сучасному розумінні терміну) говорити не можна. Насамперед тому, що людина в рабовласницьких державах і абсолютних монархіях не розглядалася як вільна особистість. Люди були нерівні за становими, майновими, релігійними, національними та іншими ознаками. Така нерівність людей унеможливлювала реалізацію прав і свобод людини.

Першою з подій, що наблизили торжество прав людини, було прийняття англійської Маgna Сharta Libertatum - Великої хартії вільностей (1215 р.). Вона проголосила деякі привілеї лицарству, верхівці вільного селянства, містам. У ній, зокрема, було сказано: “Ні єдина людина не буде заарештована і ув’язнена, або позбавлена майна, або оголошена поза законом, або вигнана... інакше як по законному вироку рівних їй і за законом країни...”. Це була зірниця свободи особи (нехай і дуже обмеженої) у задушливій атмосфері Середньовіччя. За Великою хартією вільностей у європейських державах був прийнятий ряд документів, що розширювали права вищих прошарків населення (Золота булла імператора Карла IV (1356), англійський Білль про права та ін.)

Але дійсний відлік історії прав людини в їх теперішньому виді починається від Великої Французької революції.

За три дні до взяття Бастилії “герой Старого і Нового світу” маркіз Лафайет, що нещодавно повернувся зі Сполучених Штатів, пред’явив Національним зборам проект Декларації прав людини і громадянина, сказавши при цьому: “Щоб нація стала вільною, їй достатньо цього захотіти”. Історія показала, що потрібно ще, щоб цього захотіла держава, щоб вона була готова поділитися своєю владою з пресою, громадською думкою... Незабаром після 14 липня 1789 р. Національні збори Франції проголосували за XI статтю Декларації: “Вільний обмін думками і думками є одним із найцінніших прав людини...”.

Проте нова республіка, що засудила монархію, незабаром стала практикувати жорстокий терор, перетворилася в диктатуру. Французам потрібно було ще 100 років для того, щоб у їхній країні зміцнилась демократія і були створені умови для реалізації прав людини.

У Сполучених Штатах, що перемогли у війні за незалежність, боротьба за права людини йшла більш успішно. Творці американської Конституції (1789 р.) оголосили народ суверенним. Під час її затвердження найбільшу стурбованість у представників штатів викликала відсутність в ній положень, які б захищали як штати, так і їхніх громадян з боку центрального уряду. З уваги на це в 1791 році штати прийняли перші десять поправок до Конституції Сполучених штатів, відомі тепер як Білль про права. Зрозуміло, і в США пройшли довгі десятиліття, відзначені боротьбою з рабством у південних штатах, громадянською війною, ганьбою “підкорення” західних і центральних індіанських територій, перед тим, як стало можливим говорити про відповідність Білля про права реальному життю країни.

2.ЩО ТАКЕ ЗАГАЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ?

Країни Західної Європи і Північної Америки створили умови для того, щоб не тільки декларувати права і свободи людини, але і гарантувати їх здійснення. У середині XX сторіччя, переживши найжахливішу з усіх війн - другу світову, що позбавила світ від одного із заклятих ворогів демократії та прав людини – нацизму, багато хто у світі зрозумів, що, якщо права людини, її честь і гідність нехтуються в окремих країнах, весь світ легко може бути втягнутий у кривавий конфлікт. Порушення прав людини в окремих країнах - осередок пожежі, що може охопити увесь світ або його значну частину.

Саме тому, країни - переможці разом з іншими державами створили Організацію Об’єднаних Націй (ООН), головним завданням якої є підтримка і зміцнення миру і безпеки у світі, розвиток співробітництва між державами. В її Статуті, зокрема говориться, що ООН сприяє загальній “повазі і дотриманню прав людини і основних свобод для всіх, без огляду на раси, статі, мови і релігії”.

Один із найважливіших документів, що увібрав у себе багатовікові сподівання людей у всіх кутках планети, - Загальна декларація прав людини,прийнята Генеральної Асамблей ООН 10 грудня 1948 року. Її значення полягає в тому, що вперше в історії людства були сформульовані для здійснення у всіх країнах основні права і свободи людини, котрі в усьому світі розглядаються як стандарти, зразки для відповідних національних юридичних документів (наприклад, розділів конституцій про права громадян).

Збірник міжнародних документів про права людини, виданий ООН у 1989 році, хронологічно починається з Конвенції про рабство, підписаної в Женеві 26 вересня 1926 року. У ньому біля сімдесяти міжнародних договорів про захист прав і свобод людини. Їх склад постійно поповнюється, і зараз їх більше ста. Один із найважливіших нових документів, з яким ви обов”язково має бути знайомими, - Конвенція про права дитини, прийнята ООН у 1989 р. Прекрасно, якщо люди будуть знати всі ці документи, але, напевно, важко досягти цього. Вивчення і впровадження в життя цих міжнародних актів - завдання політичних діячів, юристів, управлінців. Усім же іншим людям достатньо прагнути дізнатися про них якнайбільше.

3. ЩО ОЗНАЧАЮТЬ ПОНЯТТЯ “ПРАВО ЛЮДИНИ” І “СВОБОДА ЛЮДИНИ”?

Виконайте та обміркуйте

Обговоріть свої думки в парах:

- Що означає поняття “право людини» ?.

- Поясніть, чи є свобода правом людини, чому?

- Чи важливо для вас особисто мати свободу?

Це Ви зможете зробити самі

Поміркуйте і напишіть коротку письмову відповідь на одне з запитань:

1) які етапи розвитку ідеї прав людини можна визначити, які з них найважливіші?

2)чи можна вважати повстання рабів в Стародавньому світі (зокрема в Давньому Римі) – боротьбою за права людини?

3)кому більше потрібні права людини – бідним чи багатим?

РОЗДІЛ ІІІ.

СУЧАСНЕ ОБЛИЧЧЯ ДЕМОКРАТІЇ ТА ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ

ДЕМОКРАТІЯ СЬОГОДНІ: ЩО ЦЕ ТАКЕ

* якими є основні принципи сучасної демократії? * що таке державна влада за умов демократії? * що таке розподіл влади? *

“Тільки те суспільство, в якому народ користується верховною владою, є істинним вмістилищем свободи”

Ціцерон

“Демократія - це не просто право більшості, але право більшості, яка належним чином поважає право меншості.”

К. Етлі

“Демократія – це не влада більшості, а захист меншості”

А.Камю

“Політичну свободу знаходимо в тих країнах, де правлять помірно, але й там вона є не завжди. Політична свобода проявляється в таких країнах, де не існує використання влади зі злісними намірами. Проте досвід вчить нас, що у кожної людини, наділеної владою, існує схильність до застосування її зі злісними намірами і вона намагається розтягти її до безмежності”

Ш.Л.Монтеск`є

“Політична свобода підданих є тим своєрідним спокоєм духу, який випливає з впевненості у безпеці своєї особи… Щоб забезпечити таку свободу, уряд має бути створений таким чином, щоб люди не боялися один одного. Свобода не може існувати, якщо законодавча і виконавча влада будуть сконцентровані в одних руках… Свобода не може існувати і в тому випадку, якщо законодавча влада не відділена від виконавчої”

Ш.Л.Монтеск`є

Після цього уроку ви зможете:

· визначати основні принципи демократії як способу організації суспільного життя та розповідати про сфери діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади;

· доводити, що Українська держава базується на принципах демократії

· пояснювати, яке значення в житті демократичного суспільства має розподіл влади та наводити відповідні приклади.

Владою називають право та можливість розпоряджатися, керувати кимось або чимось, здійснювати ефективний вплив на поведінку людей за допомогою авторитету, примусу, переконання та інших засобів.

Влада застосовується у повсякденному житті людей і в житті держави. Основним в діяльності ї будь-якої держави є питання про здобуття, утримання і застосування державної влади.

А що ж таке “державна влада”?

Очевидно, що державна влада надає можливість здійснювати вирішальний вплив на все суспільство. Вона реалізує цей вплив через систему державних органів, котрі діють на підставі та в межах законів.

Держава має цілий апарат різних засобів впливу – таких, які підтримують її авторитет (ідеологічно – пропагандистські, виховні, навчальні та наукові зак-лади), які здійснюють примус (правоохоронні органи), органи контролю тощо.

Держава - це впливова сила, яка регулює суспільні відносини. В залежності від того, якими способами і методами - м”якими чи жорсткими – здійснюється влада розрізняють демократичні і недемократичні держави.

Прикладом держав з демократичними способами здійснення влади (демократичним режимом) у світі є Швеція, Швейцарія, Австрія та інші країни.

Протилежністю демократичній владі є авторитарна (заснована на беззастережному підпорядкуванні владі) та її різновид - тоталітарна. Їх ознаками є:

· влада зосереджена в руках однієї людини або групи осіб, які ви ступаючи від імені держави і суспільства, представляють лише власні інтереси, інтереси тих, хто їх підтримує і не враховують волю широких верств населення;

· в діяльності державних органів переважають методи тиску, диктату;

· обсяг прав і свобод населення залежить від влади і може бути змінений в будь-який момент;

· немає розмежування повноважень між гілками влади. Той самий орган, наприклад, може видавати, виконувати закони і здійснювати контроль за їх додержанням.

Прикладами такого режиму влади були нацистська Німеччина, режим Піночета, що існував в Чилі з 1972 по 1986 р., а також Радянський Союз і країни т.зв. соціалістичного табору.

Якщо дії влади спрямовані на захист прав і законних інтересів людини і громадянина, грунтуються на засадах справедливості, рівності, законності, розподілу влади, широкій участі громадян в житті держави, ми розуміємо, що така держава є демократичною. В такій державі громадяни вирішують важливі питання суспільного життя самі або через представників, обраних до органів влади від імені народу. Така держава найбільше відповідає умовам існування громадянського суспільства, працює, як регулятор різноманітних відносин в ньому.

3. ЩО ТАКЕ РОЗПОДІЛ ВЛАДИ?

Розподіл влади на три частини є необхідною умовою для існування сучасної демократичної і правової держави. Жорсткий розподіл функцій законодавчої, виконавчої і судової влади між різними інститутами влади гарантує те, що вони будуть контролювати один одного і знаходитись в рівновазі, не допускаючи надмірного концентрування влади в руках однієї чи декількох осіб. Це одна з головних основ демократії.

Вперше цей принцип був сформульований у ХVІІІ, а втілений в життя в ХІХ столітті, коли в Європі конституційні держави замінили феодальні монархії.

Головна справа законодавчої влади – видавати закони. Закон – документ, в якому держава записує найважливіші правові норми. Всі закони разом називаються законодавством. Вищий представницький орган, якому надана законодавча влада називається парламентом.