Перші кроки російського балету. Першу балетну виставу «Балет про Орфея і Евридике» зіграли на сцені російського театру 8 лютого 1673 року у підмосковному селі Преображенском для царя Олексія
Першу балетну виставу «Балет про Орфея і Евридике» зіграли на сцені російського театру 8 лютого 1673 року у підмосковному селі Преображенском для царя Олексія Михайловича, членів його сім'ї та придворних.
Слід зазначити, що балет на той час, крім танцю і пантоміми, включав у собі також і спів. Тільки до кінця XVIII століття дію балетного спектаклю у Росії перестали супроводжувати промовою. Щоправда, як пережиток, й у середині ХІХ століття зберігалися титри — плакати з пояснювальними написами, що з'являлися на сцені у непростих та незрозумілих місцях дії.
Виконавцями перших балетів були російські актори. Перший режисер придворного театру пастор Йоганн Грегорі набрав у трупу молодь із московських міщани та піддячих, яку одночасно навчав театральному мистецтву й задіював у спектаклях.
Так вже в ранніх порах виявилася одна риса російського балетного театру. За наявності іноземних постановників, при інтересі придворної публіки до чужоземним сюжетів, основне ядро трупи завжди становили російські актори.
У вісімнадцятому столітті балет існував при опері, але залежав від опери по-різному.
Балет поступово затверджувався як велике самостійне явище вітчизняного театру. Театральна критика кінця XVIII століття проголошувала його рівноправність у низці суміжних мистецтв.
Балетний спектакль XVIII століття значно відрізнявся від спектаклю пізніших часів своїм змістом потребують і формою, і навіть характером засобів вираження самого танцю. Естетичні вимоги придворного театру, галантного і регламентованого, підлеглого етикету, наклали на балет свій специфічний відбиток.
Танцювальні епізоди продовжували дію оперного спектаклю, були складовою цього дії, хоча виконувалися не оперними, а балетними артистами.
Балет був дивертисмент — ланцюг танцювальних номерів, часто вже не пов'язаних змістом ні між собою, ні з Одеським оперним дією. Дивертисментна сюїта — закономірна, живе понині структурна форма балетного епізоду.
Балет включався до опери на правах танцювальної інтермедії — розгорнутої сценки із його чіткою самостійним драматичним сюжетом і дієвим танцем, але й не що з подіями оперного вистави є і виконуваної персонажами, які мають ставлення до персонажам опери.
Балет чи пантоміма коротко повторювали зміст хіба що показаної опери.
Балет ставився поруч із оперою, як окреме і залежить від неї твір.
Фортечний балет
Фортечний балет виник Росії перші майже разом з виникненням придворного балету.
Знатні вельможі створювали театри в підтвердження свого багатства, утвердження своєї місцевої влади і їх монархії.
Росіяни виконавці й постановники успішно освоювали модні балетні жанри XVIII століття, чи то пантомімні драматичні балети чи дивертисментні комедійні. Разом з цим вони вносили багато нового зі свого традиційного репертуар. На фортечній балетній сцені народжувалися самобутні російські танцювальні твори. Щоправда, найчастіше виникали не розгорнуті самостійні спектаклі, а окремі номери або інтермедії, котрі входили в опери з російськими сюжети.
З усіх кріпацьких театрів найвідоміша трупа графів Шереметєвих.
Ця балетна трупа не знала рівних собі серед кріпаків театрів. Воно цілком могло позмагатись і з кожним столичним театром. Її актори з дитинства навчалися своєї складної професії. І тому їх дуже рано відбирали від батьків, виховували у найсуворішому режимі.
Кращою танцівницею шереметевского балету була Тетяна Шликова-Гранатова, другою — Мавра Урузова-Бирюзова. Серед інших, значно виділялись Авдотья Аметистова, Мотрона Жемчугова, Аріна Хрустальова. З танцівників перші ролі виконував Василь Воробйов, другі — Кузьма Деулин-Сердоликов і режисер Микола Мраморов.