Шляхи аналізу. ”Слідом за автором”, послідовний аналіз
Шляхи та методи аналізу художнього твору
Загальне поняття основних шляхів і методів аналізу художнього твору.
У теорії і практиці літературознавчого аналізу існують різноманітні напрями і підходи до інтерпретації художнього твору. Це зумовлено складною природою літературного твору, який можна вивчати в різних аспектах. Універсальних методів дослідження твору немає. Повнота та цілісність ахт залежить від комплексного використання різних шляхів та методів аналізу.
Як правило, художній твір сприймається як носій певного змісту (ідей, проблем, пафосу) на читацькому рівні, а розмова про враження від сприйняття видається аналізом твору. Звісно, якщо враженнями від твору ділиться філолог певної кваліфікації, в його оцінці неминучі елементи аналізу. Але в реальних ситуаціях це трапляється надто рідко і спонтанно. Характеризуючи персонажів, вбачають у них реальних людей, даючи морально-етичну оцінку їхнім вчинкам, розповідаючи про події, розглядають подробиці цих подій так, як обговорюються ті чи інші реальні події свідками чи учасниками, розмови про настрій, емоції твору – це опис того настрою і тих емоцій, які виникли безпосередньо під враженням від твору. Якщо ми аналізуємо твір, то це означає, що ми шукаємо відповідь на запитання: ”Як твір зроблено, як твір побудований, з огляду на ту функцію, яку для нього передбачив автор?”. При цьому необхідний інструментарій (недаремно Барт порівнював аналітика-літературознавця із хірургом за операційним столом).
Рівень будь-якої науки визначається ефективністю методів, якими вона володіє. Літературознавство як наука про літературний твір і літературний процес за століття свого становлення і функціонування виробило значну кількість літературознавчих шляхів і методів аналізу художнього твору. На ґрунті розвитку та еволюції літературного процесу поступово формується наука, яка цей процес вивчає. В ній теж виробляються напрями і певні підходи до вивчення твору чи творчості. Згодом вони усвідомлюються як метод аналізу (спосіб вивчення). Тільки усвідомлений шлях і метод аналізу обґрунтовується певною кількістю науковців, котрі зосереджуються на розв’язанні якоїсь наукової проблеми, утверджується конкретна методологія через її апробацію і утворюється провідна наукова школа (формалістська школа, структуралізм, школа рецептивної естетики). Методи аналізу художнього тексту визначають види ахт (психоаналітичний, соціологічний, естетичний).
Основні шляхи аналізу художнього твору
1. за розвитком дії, ”слідом за автором”, послідовний аналіз;
Пообразний;
Проблемно-тематичний;
Ідейно-тематичний;
Комбінований.
Серед нетрадиційних шляхів аналізу – літературознавчий (поглиблене вивчення літературно-критичних джерел, а саме: творчих (чернеток, варіантів текстів), ділових (ділових паперів, листів), інтимних (щоденників, мемуарів), критичних (нарисів, зауважень, інформації про видання твору тощо); стилістичний (дослідження стильових особливостей тексту, стилю письменника); композиційний (дослідження взаємозв’язку компонентів твору); лінгвістичний (спостереження за мовними одиницями художнього твору, дослідження мовних особливостей тексту); філологічний(комбіноване дослідження лінгвістичних та літературознавчих особливостей тексту; герменевтичний (тлумачення багатозначних у змістовому плані текстів або назв текстів).
Шляхи аналізу. ”Слідом за автором”, послідовний аналіз.
Одним із традиційних шляхів аналізу художнього твору є аналіз ”слідом за автором”. Він і сьогодні залишається актуальним, оскільки сприяє формуванню навичок повільного і вдумливого читання тексту, осмислення системи подій та специфіки їх відображення у творі, розуміння авторської позиції та форм її втілення. Такий аналіз передбачає поступове ознайомлення з текстом: читач рухається за думкою автора, проникає у глибини художнього твору. Нерідко цей шлях аналізу уявляють як читання та переказ тексту з коментарями тих чи тих фрагментів. Однак насправді аналіз ”слідом за автором” набагато складніший.
Він складається з таких основних логічних дій та етапів:
1. Аналіз фабули твору, тобто ознайомлення з основними подіями, про які йдеться у творі. Для цього ви повинні сформулювати для себе такі запитання: ”Які події покладено в основу твору”, ”Відтворіть перебіг подій у хронологічній послідовності”, ”Що сталося з героєм у певний момент” тощо. Так, наприклад, аналіз фабули роману Івана Багряного ”Тигролови” буде визначатися такими аспектами: в основу твору покладено події про життя українських переселенців в часи більшовицького режиму, що утворили на Далекому Сході величезний за розмірами край під назвою Зелений клин. Події розгортаються таким чином: 1) образ величезного потягу, що мчить у своїх вагонах тисячі замордованих людей в неволю, в Сибір. 2) втеча з потягу-дракона – Григорія Многогрішного, головного героя роману. 3) приїзд на Далекий схід майора ОГПУ-НКВД Медвина. 4) порятунок Григорія родиною Сірків. 5) перебування в родині тигроловів. 6) поїздка Григорія Сірка і Григорія Многогрішного до Хабаровська. 7) полювання на тигра. 8) двобій Многогрішного і Медвина. 9) прощання з родиною Сірків. 10) втеча Григорія і Наталки в Маньчжурію.
2. Розгляд особливостей сюжету художнього твору,тобто визначення, як певна подія чи система подій художньо осмислюється у творі, як вона втілюється в тексті, в якому порядку викладаються події – одне слово, як фабула трансформується в художньому творі. При цьому ви визначаєте елементи сюжету: експозицію, зав’язку…., позасюжетні елементи, різновид сюжету (хронікальний, концентричний, кільцевий чи рамковий). Сюжет може бути як зовнішнім (вираження у системі зовнішніх подій) і внутрішній (відтворення події внутрішнього життя персонажів). У ”Тигроловах” можна виділити такі етапи розгортання сюжету: експозиція – картина потягу-дракона, зав’язка – втеча Григорія з поїзда, прибуття на Далекий Схід Медвина, розвиток дії – блукання тайгою, порятунок, родина Сірків, полювання, поїздка в Хабаровськ, кульмінація – двобій, розв’язка – втеча в Маньчжурію. Позасюжетними елементами є: заголовок, пейзажі, інтер’єр тощо. Сюжет хронікальний, зовнішній з елементами внутрішнього.
3. Аналіз композиції художнього творуабо композиційний аналіз.Коли текст вже прочитаний і осмислений на рівні фабули і сюжету, можна говорити про загальну побудову художнього твору, про поєднання всіх його компонентів в художню цілісність. У процесі композиційного аналізу з’ясовуються:
· взаємозв’язок подій, сцен, епізодів (”як співвідноситься той чи той епізоди твору”, ”розкрийте роль опису природи, інтер’єру у даному фрагменті тощо);
· композиція образів, тобто взаємодія персонажів між собою та художнім світом, розташування персонажів (вчинки, характери, ставлення героїв одне до одного і авторське ставлення до них);
· специфіка літературного роду та жанрово-видова приналежність твору, що втілюється у його композиції;
· специфічні способи творення художнього світу в тексті (форми художнього мовлення – монолог, діалог, описи, характеристики);
· особливості художнього часу та простору твору (”Де відбуваються події і яке це має значення для розкриття авторського задуму?”, ”Чи статичний час у творі?”, ”Як змінюються характери героїв з плином часу”);
· своєрідність та етапи розвитку художнього конфлікту;
· форми вираження авторської позиції (авторські характеристики, ремарки, ліричні відступи тощо). Див. додаток.
4. Після такої ретельної підготовки можна зробити висновки про цілісну структуру літературного твору, що є завершальним етапом аналізу ”слідом за автором”. Тут ми маємо провести логічну операцію від аналізу до синтезу, від визначення окремих компонентів твору та зв’язків між ними перейти до осмислення твору як цілісного організму, художньої єдності. Осмислення структурно-системних відношень між елементами твору (тобто способу зв’язку між його складовими частинами) дасть можливість з’ясувати сутність авторського задуму, ідейно-естетичну концепцію твору, його зв’язок з певною епохою, літературним напрямом, течією тощо. Треба пам’ятати, що дослідження осмислення, теми, ідейно-художньої вартості, образів при цьому аналізі проводиться тільки у зв’язку із розвитком сюжету.
Як бачимо, аналіз ”слідом за автором” потребує не тільки знання тексту художнього твору, а й відповідної теоретико-літературознавчої підготовки. Перевагицього шляху ахт втому, що для нього характерні – природність порядку розбору, який повторює на складнішому рівні процес читання, слідування за думкою автора, яка розвивається, емоційність, що виникає під час вражень від твору, розгляд твору у взаємодії змісту і форми. Обмеженість цього аналізу в тому, що він часто зосереджується у рамках одного епізоду, і тому часто не вдається з’ясувати зв’язки з іншими епізодами твору, виробити загальну концепцію. Тому виявляється небезпека розчинення в тексті, перетворення аналізу на суцільне коментоване читання. Тому найдоцільніше його використовувати при аналізі невеликих епічних творів, драматичних творів. Але зрозуміло те, що такий шлях ахт вимагає уважного, вдумливого читання, глибокого розуміння прочитаного, що в свою чергу, сприяє формуванню навичок відчуття стилю автора, його мови, поетики художнього твору в цілому.
Цей шлях аналізу отримав своє наукове обґрунтування в англо-американській школі ”нової критики”(50-60-ті роки), котра виробила методику ”ретельного”, ”закритого читання”. Технологія проведення цієї процедури обумовлювалася підходом до тексту як до самодостатнього естетичного явища, внутрішня структура якого не залежить від зовнішніх чинників. Тому аналіз тексту мав закритий характер: художній твір розглядався поза його зв’язками з соціоісторичною дійсністю, культурною ситуацією, біографією автора. Твір розглядався від найдрібнішої одиниці до цілого, до поетики і концепції твору, до закономірностей художнього письма і мислення автора. При цьому використовується методика аналітичного ”ретельного”, повільного читання ізольовано взятого тексту, через яку дослідник виходить на рівень культурно-історичний, психологічний тощо.