Прогнозування соціальних явищ і процесів

Динамізм соціально-політичних, економічних, нау­ково-технічних, ідеологічних та інших змін надає нау­ковому передбаченню майбутнього винятково важли­вого, часто глобального значення. Без прогнозування явищ і процесів, передбачення перспектив їх розвитку неможливе науково обґрунтоване управління, вироб­лення і прийняття ефективних управлінських рішень. Виявлення назріваючих тенденцій, проблем і супереч­ностей суспільного життя, пошук шляхів і методів їх вирішення, надійний соціальний прогноз — важливі завдання соціології.

Методологічні основи передбачення майбутнього

Розгляд фахівцями прогнозів часто пов'язаний із труднощами, спричиненими недостатньою визначеніс­тю термінології цього порівняно нового напряму науко­вих досліджень. У різних галузях знань існують понят­тя, якими позначають певні судження про майбутнє: «пророцтво», «віщування», «передбачення», «прогно­зування», «футурологія» та ін. Часто їх вживають як синоніми, іноді в кожне з них вкладають різний зміст, що породжує термінологічні дискусії.

Загальним і таким, що інтегрує всі різновиди одержан­ня інформації про майбутнє, є поняття «передбачення».

Передбачення обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або про явища, невідомі в даний час, але які піддаються виявленню.

Передбачення може бути науковим і ненауковим. Наукове передбачення ґрунтується на пізнанні законо­мірностей розвитку природи, суспільства, мислення, використанні наукових методів дослідження. Ненауко­ве передбачення не застосовує спеціальних наукових до­сліджень і ґрунтується на передчуттях людини про май­бутнє за допомогою підсвідомості (інтуїтивне); життєво­му досвіді і пов'язаних з ним аналогіях, прикметах (буденне); на віруванні в надприродні сили, що визначають майбутнє (міфологічне, релігійне).

Однією з форм наукового передбачення є прогнозу­вання — процес вироблення прогнозів (імовірних су­джень про стан певного явища в майбутньому).

У вузькому значенні прогноз — це спеціальне наукове дослідження перспектив розвитку певних про­цесів, явищ, переважно з кількісними оцінками. Про­гнозування, на відміну від пророкування, не зводиться до спроб угадувати деталі майбутнього, йому властива ймовірнісність. На відміну від прогнозування пророку­вання — це твердження про майбутнє, якому не влас­тива ймовірнісність, воно претендує на абсолютну до­стовірність.

Прогноз є невід'ємною функцією науки, завершаль­ним етапом наукового дослідження, причому, на думку багатьох вчених, обов'язковим, якщо це стосується роз­витку теорії. Вдосконалення науки відбувається з поси­ленням її прогностичної функції.

Прогнозування має також велике прикладне значен­ня. Воно сприяє вибору оптимального варіанта при об­ґрунтуванні плану, програми, проекту, управлінського рішення. Завдяки цьому соціальне прогнозування в ос­танні десятиліття набуло безпрецедентних масштабів, відіграє важливу роль у процесах управління.

Різноманітною проблематикою, пов'язаною і з прог­нозуванням, займається прогностика — наука, що до­сліджує закони і способи прогнозування, розробляє проблеми гносеології та логіки прогнозування, типоло­гії прогнозів, методи і спеціальні методологічні пробле­ми прогнозування з метою підвищення обґрунтованості прогнозів. У структурі прогностики розвиваються окре­мі теорії прогнозування.

Поняття «прогностика» і «прогнозування» часто не­виправдано вживають як синоніми, ототожнюють. Ін­коли прогностику трактують дуже широко, вважаючи, що вона охоплює не тільки теорію передбачення, а й сам процес прогнозування.

У середині XX ст. німецький соціолог О. Флехтгейм, який емігрував до США, у своїх студіях про майбутнє почав використовувати поняття «футурологія», витлу­мачуючи його як філософію майбутнього. У 60-ті роки у зв'язку з «бумом прогнозів» на Заході утвердилося розуміння футурології як науки про майбутнє, предмет дослідження якої — перспективи розвитку всіх явищ, на відміну від інших дисциплін, які досліджують сучасне і минуле. Згодом поняття «футурологія» почали трактувати і як соціальне прогнозування, а прогности­ку — як науку про закони прогнозування.

Із системного погляду футурологія (лат. — майбутнє) — комплексна дисципліна, що ґрунтується на даних різноманітних галузей знань у передбаченні майбутнього. Важливою проблемою методології прогно­зування є виявлення чинників, які детермінують май­бутнє. Майбутнє — стан явищ, процесів, який випливає з сучасного і має корені в минулому. Об'єктивні умови містять зародки майбутнього у вигляді нових елемен­тів. Однак визначити їх майбутнє можна тільки на під­ставі законів розвитку певних об'єктів. Закони поста­ють як зв'язки між явищами, які за певних умов діють незмінно, постійно і відповідним чином. Отже, соціаль­ні факти і процеси, особливо нові, а також закони їх роз­витку є носіями інформації про майбутнє.

Одним з найзагальніших та універсальних законів дійсності є закон причинності, або каузальної (причин­ної) залежності. Враховуючи його основну ознаку (при­чина обов'язково зумовлює наслідок) та з'ясовуючи са­мі причини, можна передбачити і їх наслідки. Більше того, якщо певні наслідки небажані, можна спробувати уникнути, паралізувавши або змінивши їх причини. Звичайно, не для всіх законів існує кількісний, матема­тичний вираз.

Важливе значення для прогнозування мають ритмо-циклічні закономірні зв'язки явищ. Циклічний розви­ток у суспільному житті простежується значно слабше, ніж у неорганічній природі чи в біосфері. Циклічність піддається кількісним вимірам, що дає змогу прогнозу­вати тенденції суспільного розвитку.

Системна структура явищ також є об'єктивною ос­новою передбачення. Знаючи характерні ознаки, функ­ції залежних між собою елементів явища як системи, можна передбачити і стан явища загалом.

Особливою методологічною проблемою передбачен­ня майбутнього є з'ясування відповідних властивостей психіки. Вони закорінені у психофізіологічній еволюції вищих тварин і людини. Психіка не тільки відображає дійсність, а й проникає в майбутнє. Адже передбачення хоча б найближчої перспективи потрібне кожній живій істоті, наділеній психікою, навіть для елементарних дій. Подібну властивість психіки називають «випереджаючим відображенням», «моделлю потрібного майбу­тнього». Таке передбачення виявляється як на безумов­но-рефлекторному (інстинктивному), так і на умовно-ре­флекторному рівнях психіки. Отже, здатність психіки випереджати події навколишнього світу є однією з най­ефективніших форм пристосування до середовища.

Основою прогнозування майбутнього, випереджаючо­го відображення, є досвід минулого. Він накопичується нервовою системою завдяки властивості нервової ткани­ни «записувати» минулі події. А повторюваність, циклі­чність подій створюють об'єктивні умови для передба­чення майбутнього.

Оцінка людьми перспектив розвитку явищ, процесів на основі попереднього досвіду за аналогією з уже відо­мими подібними явищами і процесами є одним з основ­них джерел інформації про майбутнє. Іншим джерелом передбачення є екстраполяція — умовне продовження в майбутньому тенденцій, закономірності розвитку яких у минулому і нині достатньо відомі. Ще одним шляхом одержання інформації про майбутнє є моделю­вання майбутнього стану певного явища, процесу з ура­хуванням очікуваних або бажаних змін тих чи інших умов, перспективи розвитку яких достатньо відомі.

Хоча соціальний детермінізм має ймовірнісний ха­рактер, це не стає на заваді передбаченню суспільного розвитку. Саме вірогідний підхід до передбачення є осо­бливістю і методичною основою соціального прогнозу­вання, яке почало динамічно розвиватися тільки після усвідомлення того, що продуктивним є не відгадування конкретних ознак майбутнього, а вироблення ймовірно­го спектра перспектив його розвитку.

Прогнози типологізують за різноманітними критері­ями: залежно від об'єкта, часу, на який прогнозується об'єкт; цілей; методів прогнозування та ін.

Найзагальнішим є поділ прогнозів на природничо-наукові та соціальні. Особливістю природничо-наукових прогнозів є те, що об'єкти прогнозування неможливо або майже неможливо змінити шляхом соціального управління, за допомогою програм, проектів, планів, ор­ганізаційних рішень. Людина прагне передбачити природні явища, щоб заздалегідь пристосуватися до них.

Соціальне прогнозування здійснюється, як правило, для вироблення рекомендацій щодо оптимального впливу на прогнозоване явище чи процес з метою їх реалізації чи відвернення.

Між природничо-науковими і соціальними прогно­зами не існує жорсткої межі. Люди вже навчились пев­ною мірою цілеспрямовано впливати на явища приро­ди, все тіснішими стають зв'язки між природничими і суспільними науками.

Залежно від часу, на який розраховане прогнозуван­ня, розрізняють поточні, короткострокові, середньострокові, довгострокові й наддовгострокові прогнози.

Залежно від мети прогнози поділяються на пошуко­ві та нормативні.

Пошуковий прогноз — це передбачення розвитку явищ шляхом умовного продовження в майбутнє тенденцій, які переважали у минулому і домінують нині, абстрагуючись від планів, проектів, програм, управлінських рішень, які можуть змінити існуючі тенде­нції, спричинити самоздійснення чи самозруйнування прогнозу.

Пошуковий прогноз з'ясовує те, що найімовірніше відбудеться за збереження існуючих тенденцій. Відпо­відь при цьому дається не однозначна, а у формі певної пікали ймовірності.

Нормативний прогноз передбачення бажаного стану явищ на основі попередньо визначених норм, ідеалів, цілей.

У процесі його вироблення триває пошук відповіді на запитання: як досягти бажаного. Нормативними мо­жуть бути тільки соціальні прогнози. Нормативне про­гнозування схоже на планування, проектні розробки, але не тотожне їм.