Анкетування, поштове опитування, інтерв'ювання

До розряду текстової діяльності можна віднести збирання соціологічної інформації за допомогою анкетування, поштового опи­тування, інтерв'ювання та експертизи. Що стосується експертизи, то цей метод отримання інформації зазнав останнім часом істотних змін і не може бути беззастережно поставлений поряд з іншими різновидами соціологічного опитування. Метод опитування — це частина діалогу в режимі "запитання — відповідь", який є само­стійним предметом лінгвістичного та логічного аналізу. Специфіка соціологічного методу опитування полягає в тому, що за його вико­ристання первинним джерелом інформації є людина (опитуваний, респондент).

Під час опитувань використовують так званий вибірковий метод, який дає змогу робити висновки про характер розподілу досліджува­них ознак генеральної сукупності на підставі розгляду деякої її час­тини — вибіркової сукупності. Вибіркова сукупність являє собою модель генеральної сукупності. Ця модель має бути репрезентатив­ною, тобто властивість вибіркової сукупності повинна репрезентува­ти параметри генеральної сукупності, значущі з точки зору дослід­ницьких завдань.

Найважливішою рисою сучасних статистичних методів є мож­ливість отримувати за їхньої допомоги "гарантовані підтвердження", тобто такі підтвердження, які можуть бути оцінками або узагальнен­нями, що виходять за межі розглядуваних вибіркових даних.

До двох головних різновидів опитування належать анкетування та інтерв'ювання. Засадовими для анкетування та інтерв'ювання є запитання, відповіді на які утворюють первинну інформацію.

 

• Анкетування — це найпоширеніший у практиці прикладної соціології спосіб опитування. Воно може бути груповим або індивідуальним. При груповому опитуванні один анкетер пра­цює зазвичай з групою з 15—20 осіб. При індивідуальному ан­кетуванні роботу здійснюють з кожною конкретною людиною осібно.

Анкета (фр. — букв, розслідування) — це опитний аркуш для отримання певної інформації, який являє собою, як правило, систему запитань, націлених на виявлення характеристик предмета соціологічного аналізу. Зазвичай запитання, наведені в анкетах, кла­сифікують за змістом (скажімо, запитання про особистість респон­дента), формою (відкриті та закриті, прямі та побічні) та функцією (головні та неголовні).

Запитання першого типу спрямовані на виявлення думок, знань, побажань, очікувань тощо (назвемо їх епістемічними за аналогією з епістемічною логікою, яка працює в режимі "запитання — відпо­відь"), а також на виявлення вчинків, дій, результатів діяльності лю­дей (назвемо їх деонтичними за аналогією з відповідною тематикою деонтичної (модальної) логіки) та на характеристику особистості респондента (соціально-демографічний блок запитань).

Запитання другого типу становлять інтерес з точки зору їх комп'ютерної обробки, яка найбільшою мірою стосується закритих запитань, що мають повний набір варіантів відповідей в альтерна­тивній ("так", "ні") або неальтернативній ("так", "ні", "можливо", "радше згодний, ніж не згодний", "радше не згодний, ніж згодний", "важко відповісти" тощо) формі.

Формулювання запитань анкети визначене вихідними дослід­ницькими установками (цілями та завданнями дослідження).

Юристи і соціологи, які працюють у галузі реклами, розрізняють "доказові" (дослідницькі, програмові) та "контрольні" (власне анкет­ні) запитання. У доказовому запитанні виражене завдання дослід­ження. Наприклад, доказовим є таке запитання: "Голова МАСОЛІТу Михайло Олександрович Берліоз сприймає ім'я "Христос" як ім'я конкретної людини чи як родове ім'я для проповідників нового релігійного вчення?" У першому випадку "Христос" — це ім'я Бо-га-людини (Бога-Сина), яке відрізняє його від смертних людей. У другому випадку "Христос" — родове ім'я, яке вказує на проповід­ників нового віровчення.

При опитуванні віруючих силами поета-атеїста Івана Миколайо­вича Понирева, який пише під псевдонімом Бездомний, просто­душні прихильники культу не отримують ніяких пояснень і тим па­че їм не пропонують "доказове" запитання типу: "Ви вважаєте ім'я "Христос" позначенням конкретної особистості чи родовим іме­нем?" Замість цього "доказове" запитання переводять у відповідні анкеті запитання. Такі переведення є підґрунтям методу опитуван­ня. Це може видатися банальним, якби невдачі опитувань у більшості випадків не пояснювалися наївним ототожненням дослід­ницького (цільового) та контрольного (прямого) запитання. Насп­равді більшість завдань дослідження, хоч би якими простими вони не видавалися, вимагають перекладу запитань з мови дослідника (метамови) на мову опитуваного (об'єктну мову).

Контрольне запитання — це таке запитання, яке пропонують опитуваному в анкеті.

Соціологи виокремлюють три способи організації письмових опитувань. До перших двох належать різновиди анкетування. Третій спосіб полягає в тому, що анкети або розсилають поштою, або дру­кують у газетах, або розкидають по поштових скриньках, або вида­ють покупцям у крамницях з проханням заповнити й надіслати за зазначеною у них адресою.

 

• Поштове опитування (розсилання анкет та отримання на них відповідей поштою) — різновид анкетування. Його розгляда­ють як достатньо ефективний спосіб збирання первинної ін­формації. Ефективність полягає у простоті організації, що пов'язане з відсутністю необхідності добирати, навчати та контролювати діяльність анкетерів. Крім того, до переваг цьо­го способу належить можливість одночасного проведення опи­тування на великій території за відносно невеликий термін. Істотний недолік поштового опитування в тому, що значна час­тина розісланих анкет залишається без відповіді, оскільки у багатьох адресатів відсутні мотиви, які спонукали б їх докласти зусиль для за­повнення анкети. Крім того, коло осіб, які надсилають заповнені анкети, з певних причин не є репрезентативним. У таких випадках доводиться проводити додаткове репрезентативне опитування за до­помогою усних інтерв'ю для контролю результатів письмового опитування.

 

Однією з форм поштового опитування є так зване пресове опитування. У цьому разі анкету друкують у газеті або у часописі.

Усі ці опитування мають справу із "законом великих чисел", тобто із статистикою. Надійність статистичного висновку залежить не тільки від обсягу (масштабу) вибірки, але також і від співвідношення вибірки та величини досліджуваної групи. Обсяг вибірки залежить від того, яка точність розв'язання посталого перед дослідником завдання є необхідною та досяжною.

 

Правило отримання коректної вибірки з певної сукупності говорить: кожний елемент сукупності повинен мати рівні можливості потрапити до вибірки. Це передбачає, що вибірковий метод можна завжди застосовувати там, де наявна сукупність однорідних, але розрізнюваних одиниць.

Математична витонченість та відносна простота зазначеного методу достатньо очевидні. Але практичне застосування його до сус­пільства та соціальних груп насправді не таке уже й просте завдан­ня. Якщо, наприклад, потрібно отримати вибірку населення Украї­ни, то знадобляться точні та повні дані про те, як розподілене насе­лення за областями, районами, містами, селами та як людей реєстру­ють або враховують відповідні офіційні установи.

Практична складність полягає в тому, що у реальному житті важко отримати точні дані про всю сукупність людських "одиниць". Тому вибіркову сукупність визначають у процесі напруженої та копіт­кої праці. Тільки по її завершенні можна переходити до опитувань.

Ідея репрезентативної вибірки полягає в тому, щоб створити на ґрунті групи людей, яка цікавить соціологів, зменшену, але рівно­цінну модель усієї сукупності "одиниць".

Одразу після того, як сформульовано завдання соціологічного дослідження, необхідно визначитися з тим, яка група (сукупність, "популяція", "універсум") осіб має бути досліджена та описана.

Зазвичай фахівці розрізняють два способи побудови репрезента­тивної вибіркової сукупності. Перший передбачає використання математичних ймовірнісних методів, які ' спираються на теорію ймовірностей. Теоретико-ймовірнісні методи призначені для того, щоб максимально виключити суб'єктивний чинник при відборі. Другий спосіб полягає у застосуванні методу квот (від середньолат. — частина, яка припадає на кожного, від лат. — скільки; частка, частина, пай), який приписує інтерв'юерові виокремити пев­ну кількість опитуваних у різних групах населення.

Деякі соціологи виокремлюють чотири головних типи вибірки: 1) проста; 2) стратифікована; 3) територіальна; 4) багатощаблева.

Стратифіковану вибірку застосовують тоді, коли генеральна су­купність, яку соціологи хочуть дослідити, не є однорідною. У цьому разі виокремлюють різні страти, які мають більшу однорідність, і потім здійснюють подальший відбір усередині цих страт, щоб змен­шити сферу розсіювання, яка тим менша, чим більша однорідність вихідної сукупності.

Багатощаблеву вибірку будують на вибірці "гнізд" ("осередків") з усієї генеральної сукупності за допомогою способу систематичної випадковості, для чого вся аналізована сукупність має бути репрезентована у певний спосіб у формі, доступній для процедури вибір­ки. Всередині "гнізд" відбір здійснюють за принципами простої вибірки.

Відбір за методом квот передбачає, що відомі деякі важливі про­порції генеральної сукупності (наприклад, розподіл за віковими та професійними групами). За відомими даними обчислюють квоти, які розподіляють серед інтерв'юерів. Останні, у свою чергу, здійсню­ють вибір респондентів відповідно до заданих їм квот. Суть цих квот полягає в тому, щоб допомагати інтерв'юерові у проведенні випад­кового відбору. За такого відбору кожний член вихідної сукупності повинен мати практично однакову з іншими можливість потрапити до вибірки. Забезпечити дотримання цієї умови непросто хоча б тому, що у інтерв'юерів є неусвідомлена тенденція відбирати тих осіб, які їм здаються особливо компетентними (й це за умови, що їм наказано здійснювати тільки статистично нейтральний відбір). Щоб забезпечити виконання зазначеної умови при застосуванні квотного методу, рекомендують або замаскувати предмет дослідження тема­тично різноманітними комплексами запитань, або включити досліджувані питання до "багатотемного опитування", яке послідов­но торкається різних тем.

У практиці соціологічних досліджень інтерв'ювання використо­вують рідше, ніж різні форми анкетування. Це передусім зумовлене недостатнім розвитком мережі постійних інтерв'юерів зі спеціаль­ною підготовкою і без претензій на роль партнерів соціологів, які розробляють запитальник.

 

• Головна відмінність між анкетуванням та інтерв'юванням по­лягає у формі контакту дослідника та опитуваного. Так, якщо при анкетуванні їх спілкування опосередковане анкетою, то при інтерв'юванні контакт між дослідником та респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, який організовує бесіду, ставить запитання, передбачені дослідником, і фіксує отримані відповіді згідно з інструкцією, а не згідно з власним баченням суто дослідницьких завдань.

У прикладній соціології розрізняють три різновиди інтерв'ю: 1) формалізоване (стандартизоване), 2) фокусоване, 3) вільне.

Формалізоване інтерв'ю — найпоширеніший різновид інтерв'ю­вання. У цьому разі спілкування інтерв'юера та респондента регла­ментоване докладно розробленим запитальником та інструкцією, призначеною для інтерв'юера. У формалізованому інтерв'ю зазвичай переважають закриті запитання.

Фокусоване інтерв'ю — доволі пом'якшений варіант формалізо­ваного інтерв'ю. Має на меті збирання думок, оцінок з приводу конкретних ситуацій, подій, їхніх причин та наслідків. У цьому разі респондентів заздалегідь ознайомлюють з предметом бесіди.

Вільне інтерв'ю відрізняється мінімальною регламентацією пове­дінки інтерв'юера. Цей різновид опитування застосовують у тих випадках, коли дослідник тільки береться до визначення кола дослід­жуваних питань, уточнює дослідницькі позиції та царину досліджен­ня. Як правило, вільне інтерв'ю проводять без заздалегідь підготов­леного запитальника або розробленого плану бесіди. Визначають тільки тему інтерв'ю, яку пропонують респондентові для обговорення.

Поряд з особистими інтерв'ю, соціологи практикують також те­лефонні, які зазвичай застосовують для коротких опитувань (скажімо, інтерв'ю з діловими людьми).