Криза підліткового віку – це криза соціального розвитку
Починається приблизно в 11-13 років.
Підлітковий вік (11-15 років) зв'язаний з перебудовою організму дитини — статевим дозріванням і якісно новим етапом особистісного розвитку. І хоча лінії психічного і фізіологічного розвитку не йдуть паралельно, проте межі цього періоду є досить невизначеними. Одні діти вступають у підлітковий вік раніше, інші — пізніше, криза може виникати і в 11 і в 13 років. Починається підлітковий вік з кризи, і, як правило, весь період протікає складно і для дитини, і для близьких їй дорослих. Л.І. Божович зазначає, що криза підліткового віку значно відрізняється від криз попередніх періодів, вона є найбільш гострою і тривалою. Тому цей період часто називають суцільною кризою.
Вона дуже нагадує кризу 3 років: “Я сам!”. Протиріччя між особистісним Я и навколишнім світом характеризується падінням працездатності й успішності в школі, дисгармонією у внутрішній особистісній будові й належить до гострих криз. Найхарактернішими рисами цієї кризи стають норовистість, упертість, негативізм, свавілля, знецінення дорослих, негативне ставлення до їхніх вимог, вони раніше виконували, протест-бунт, ревнощі до власності. Це є певний ривок вперед, вихід за межі старих норм, правил. Підходить остаточне усвідомлення «Я вже не дитина».
Симптоми кризи в цей період:
- негативізм, дитина ворожа до усього навколишнього світу, агресивний, схильний до конфліктів і в той же час до самоізоляції й самітності, випробовує невдоволення до всього. Хлопчики піддаються негативізму більшою мірою , ніж дівчинки;
- падіння продуктивності, здатності й інтересу до навчання, уповільнення творчих процесів, причому, навіть у тих областях, у яких дитина обдарована й раніше проявляла більшу зацікавленість. Уся задана робота виконується механічно.
Криза цього віку пов’язана, в основному, з переходом на нову стадію інтелектуального розвитку – перехід від наочності до дедукції й розуміння. Конкретне мислення переміняється логічним. Це наочно проявляється в постійній вимозі доказів і критицизмі.
У підлітка з’являється інтерес до абстрактного – музиці, філософським питанням і т.д. Мир починає розділятися на об’єктивну дійсність і внутрішні особистісні переживання. Інтенсивно закладаються основи світогляду й особистості підлітка.
У цьому випадку ви не повинні вживати крайніх заходів у вихованні вашої дитини: не треба бути занадто ліберальними, дозволяючи все і скрізь відпускаючи, але і забороняти, не пускати, карати не треба. Найкращий вихід - це серйозна розмова «на рівних» , в ході якого ви повинні вислухати аргументи й почуття дитини і спробувати пояснити свої. У результаті ви повинні прийти до угоди, де задоволені будуть обидві сторони: здорове і авторитетну думку батьки і самостійне рішення вже дорослішає людини.
І не забувайте, що бути занадто м'якими і розуміючими батьками, які самі « несуть на підносі »всі принади молодого життя, не буде корисним для вашої дитини , тому що через боротьбу за незалежність підліток задовольняє потребу в самопізнанні та самоствердженні. У нього не просто виникає почуття впевненості в собі і здатність покладатися на себе, але формуються способи поведінки, що дозволяють йому і надалі справлятися з життєвими труднощами.
Більшість зарубіжних психологів зв'язують кризу даного віку з біологічним фактором (С. Холл, Ш. Бюллер, 3. Фрейд та ін). Не можна заперечувати ролі цього фактора, проте, й не слід перебільшувати його значення. Звичайна перебудова організму, у тому числі і прискорені соматичні зміни, не є другорядними. Дослідження показують, що фізіологічні процеси, які відбуваються у даний період, підвищують емоційну збудливість підлітка, його імпульсивність, неврівноваженість, іноді провокують агресивність, різкість, а швидке змужніння підсилює відчуття своєї “дорослості” з усіма її наслідками. Крім цього, у цей період вперше виникає і стає предметом свідомості і переживання підліткова нова і дуже могутня біологічна потреба – статевий потяг. Звичайно, деривація цього потягу може призвести до фрустрації і, відповідно, саме цим можна пояснити деякі особливості його самопочуття і поведінки.
Разом з цим слід пам'ятати, що статевий потяг, як і всі біологічні потреби людини, набувають у процесі розвитку якісно нового, опосередкованого характеру. Виникаючи у пубертатний період, він входить у структуру вже існуючих у підлітка психологічних новоутворень (різноманітних інтересів, моральних і естетичних почуттів, поглядів і оцінок) і формує разом з ними нове ставлення до протилежної статі (любов), в якому статевий потяг не відіграє, як правило, домінуючої ролі.
Криза підліткового віку зв'язана з виникненням нового рівня самосвідомості, характерною рисою якої є поява у підлітка здібності пізнати себе як особистість з властивими лише їй якостями.
Це породжує у свою чергу прагнення до самоутвердження, самовираження, самовиховання. Депривація цих потреб (на думку вітчизняних психологів) і складає основу ризи цього віку.
Виключно важливу роль у полегшенні протікання підліткової кризи відіграють відносно стійкі особистісні інтереси та інші стійкі мотиви поведінки. Про роль перспективних цілей писав ще К. Левін. А Л.С. Виготський зазначав, що підлітка характеризує не слабкість волі, а слабкість цілей. Цілеспрямованість, самостійність, та інші риси особистості можуть виникнути на основі різноманітних змістовних дієвих пізнавальних інтересів, а також у зв'язку з мотивами суспільно-трудової діяльності, або з необхідністю *** сім'ю, кого-небудь з близьких людей тощо. Тобто будь-які усвідомлені і відомі мотиви змінюють весь внутрішній світ підлітка. Вони стають домінуючими в структурі мотиваційної сфери і підпорядковують собі всі інші потреби і потяги. Це, в свою чергу, ліквідує постійні конфлікти, характерні для цього віку, і робить підлітка внутрішньо більш гармонійним. Про це свідчить і сформованість центрального новоутворення віку — почуття дорослості як особливої форми самосвідомості, соціальної за своїм змістом. Про складність його формування і велику індивідуальну варіативність пише В. Драгунова. Існує, на думку психолога, ряд труднощів:
1. У дорослих (учителів, батьків) відсутня готовність до розширення прав підлітка, оскільки він залишається учнем і матеріально залежним від батьків.
2. Спрацьовує інерція попереднього досвіду дорослих у формі звички поправляти і контролювати. Щоб розширити межі самостійності підлітка, дорослий повинен свої права звузити, а це важко, навіть при усвідомленні необхідності змін;
3. Відсутність у самих підлітків, особливо на початку даного періоду, уміння діяти самостійно, що часто призводить до того, що претензії перевищують можливості, і тому об’єктивно виникає потреба у керівництві з боку дорослих.
Разом з тим, аналіз різних варіантів розвитку підлітків показав, що, не дивлячись на перелічені труднощі, старий тип взаємин витісняється новим. Труднощі і конфлікти можуть бути зведені до мінімуму, якщо дорослий перешкоджає виникненню суперечності, а не поглиблює її. Тобто існує принципова можливість керувати цим процесом і уникнути труднощів, коли ініціатором у зміні типу взаємин є дорослий. Він починає бачити в підлітку не дитину, а більше дорослого і, відповідно, змінює ставлення до нього. Конфлікт поступово зменшується і може зникнути взагалі.
Дорослим (учителям, батькам, соціальним працівникам) не треба чекати, коли ініціатором змін може стати підліток, а з самого початку змінювати своє ставлення до нього, ***, де саме і як можна і треба розширювати його самостійність і права, підвищити вимоги до підлітка, збільшити його відповідальність тощо.
Крім налагодження нового типу взаємин між дитиною і дорослим, важливу роль відіграє провідний тип діяльності, в середині якого, як стверджує О.М. Леонтьєв, дитина не лише оволодіває тими навичками, які необхідні їй на даному віковому етапі, але і створюються внутрішні передумови для переходу на нову стадію розвитку...
Критичні переломні моменти дитячого розвитку можна пояснити тим, що в цей час закономірно виникають невідповідності, “ножиці” між рівнями розвитку двох груп діяльності: першої групи, в рамках якої відбувається переважно розвиток мотиваційно-потребнісної сфери і другої групи діяльностей, всередині яких відбувається засвоєння суспільне вироблених способів дій з предметами. Ці внутрішні суперечності і необхідність їх розв'язку виступають рушійною силою психічного розвитку в дитинстві (Д.Б. Ельконін).
Б.С. Братусь, В.Ф. Моргун та інші стверджують, що описаний механізм є прерогативою не лише дитячого розвитку, але й “дорослої” людини.