Соціологічні погляди Карла Маркса

Карл Маркс (1818-1883 pp.) - визначний учений, заснов­ник конфліктної парадигми в соціології. Разом зі своїм одно­думцем і соратником Ф. Енгельсом він фактично здійснив розрив із теоретично спрямованими вченнями про суспіль­ство, що існували до них, та запропонував людству новий, ліворадикальний проект перебудови сучасного йому суспіль­ства. К. Маркс написав велику кількість робіт (деякі у спів­авторстві з Ф. Енгельсом), де в той чи той спосіб розроблялася соціологічна проблематика. До них належать: "18 брюмера Луї Бонапарта", "Класова боротьба у Німеччині", "Громадян­ська війна у Франції", "Критика Готської програми", "Капі­тал". У цих та інших роботах К. Маркс широко використову­вав емпіричні соціологічні дослідження. Так, вивчаючи положення мозельських селян у 40-ві pp. XIX ст., він звертався до аналізу офіційних документів, листів, результатів опиту­вань тощо.

Карл Маркс не застосовував назви "соціологія", хоча деякі його твори можуть бути взірцем соціологічного мислення. Це пояснюється, насамперед, тим, що власне термін, яким позначали назву нової науки, ще міцно не увійшов у науко­вий обіг, а також тим, що між К. Марксом і його непримирен­ним опонентом О. Контом існували політичні, ідеологічні та міжособистісні розбіжності.

Критикуючи О. Конта, К. Маркс справедливо підкреслю­вав, що необхідність емпіричного, достовірного, конкретного знання про суспільство не повинна принижувати значення теоретичного пізнання. На жаль, на практиці поєднання двох підходів - позитивістського та марксистського - не відбулося й кожен із них розвивався самостійно як специфічна, окрема культура світосприйняття та світорозуміння. Однак, саме по­єднання цих двох підходів - емпіричного та теоретичного -мало б позитивний ефект, слугуючи досягненню істини у ви­вченні суспільства.

 

Карл Маркс є автором учення про матеріалістичне розуміння історії, згідно з яким суспільне буття (зокрема, су­спільне виробництво) є первинним, а також таким, що визначає собою суспільну свідомість. Ні ідеї, ні цінності, ні ре­лігія, а саме економіка є головним рушієм суспільних процесів, суспільного розвитку та суспільних змін. Для ви­кладу цієї концепції К. Маркс розробив спеціальний категорій­ний апарат. Він охоплює такі поняття:

• суспільпо-економічпа формація — певний історичний тип суспільства, що засновується на відповідному способі вироб­ництва. За К. Марксом, існує п'ять суспільно-економічних формацій, котрі послідовно змінюють одна одну, зумовлю­ючи прогресивний розвиток людства: первісна (родова), рабовласницька, феодальна, буржуазна, комуністична;

• спосіб виробництва - історично зумовлений спосіб здобування засобів для людського існування, що, у свою чергу, складається з двох складових: виробничі відносини та про­дуктивні сили;

• виробничі відносини — сукупність об'єктивних відносин, що складаються в матеріальному виробництві, основу яких утворюють відносини власності - володіння, розпоряджання та використання;

• продуктивні сили - люди як активні суб'єкти процесу виробництва вкупі із засобами виробництва, за допомогою яких можливий власне процес виробництва;

• економічний базис — сукупність продуктивних сил і ви­робничих відносин певного суспільства;

• надбудова - сукупність політичних, ідеологічних, правових, релігійних, філософських та інших форм суспільної відомості, що є відображенням економічного базису;

• класова боротьба - стан відносин, який виникає між різ­ними класами, інтереси котрих є полярними, непримиренн­ими (антагоністичними). За К. Марксом, класова боротьба є рушійною силою історичного процесу;

• соціальна революція - корінний, якісний злам усієї си-стеми суспільних відносин, у результаті якого відбувається соціальний прогрес суспільства. Революція - це локомотив історії, наслідком якого є соціальні зміни.

 

Перу К. Маркса належить учення про комуністичне су­спільство та формаційний розвиток людства. Він змалював майбутнє людства, пов'язане з безкласовим суспільством, із відсутністю експлуатації найманої праці, де свобода кож­ного громадянина стане запорукою свободи всіх, у такому суспільстві зникне соціальна нерівність і приватна власність, а з часом - і держава як механізм здійснення влади.

Соціальні закони К. Маркс визначив та сформулював таким чином:

• закон прогресивного руху людства через зміни суспільно-економічних формацій;

• закон визначальної ролі (первинності) базису та вторин­ності надбудови;

• закон класів, класової боротьби, диктатури пролетаріату та революції;

• закон відповідності виробничих відносин рівню й ха­рактеру розвитку продуктивних сил.

 

У світовій соціології матеріалістичне розуміння історії, викладене К. Марксом, інколи називають конфліктною пара­дигмою, що поряд із його теорією додаткової вартості справила значний уплив на світовий розвиток XX ст. За дани­ми Інтернет-опитування, що проводилося Бі-Бі-Сі наприкінці 90-х pp. XX ст., К. Маркс названий як один із десятки найвидатніших людей, котрі суттєво вплинули на розвиток су­спільних процесів XX ст. У довіднику із соціології, складе­ному американськими вченими за редакцією Н. Смелзера, ім'я К. Маркса згадується 49 разів і є переважним поряд із іменами ще чотирьох видатних мислителів: М. Вебера, Т. Парсонса, Р. Мертона, Е. Дюркгейма.

Понад мільярд людей у світі виховані в дусі марксист­ського вчення, котре, на жаль, ще за його життя відокремилося від автора та набуло самостійного значення. З'явилося багато інтерпретацій марксизму. Отже, його вчення слід розглядати в контексті історії та не ототожнювати з різними "ізмами" -ленінізмом, сталінізмом тощо.

Учений К. Поппер, відзначаючи позитиви марксизму, говорить про його щирість у пошуку істини й інтелектуальну чесність. Але водночас К. Поппер називає К. Маркса хибним пророком, оскільки той несе відповідальність за вплив його теорії на перебіг суспільного розвитку*.

' Див.: Поппер К. Открытое общество и его враги. - Т. 2. - М, 1992. -98 99.