Соціальні інститути суспільства

Соціальний досвід свідчить, що для людського суспіль­ства необхідно закріпити деякі типи соціальних відносин, зробити їх обов'язковими для всіх членів суспільства чи для його групи, забезпечити цілісність системи. З метою збереження цілісності, в якій зацікавлена спільнота, люди утворюють си­стему установ, які закріплюють нормативне регулювання відносин і контролюють поведінку своїх членів.

Соціальний інститут- це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, принципів, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності й організовують їх у систему соціальних статусів та ролей.

Інтеграція індивідів у соціальне об'єднання (групу, спільноту чи суспільство) передбачає не лише зацікавленість людей у створенні таких зв'язків, але й наявність можливостей ко­мунікацій - спільної цілісно-нормативної системи, мови тощо.

Соціальний інститут виникає та функціонує, задоволь­няючи якусь соціальну потребу. Коли ця потреба стає незнач­ною чи зовсім зникає, то поступово зникає і соціальний інститут, який її задовольняв.

 

Кожна людина має індивідуальну комбінацію потреб. Проте фундаментальних(важливих для всіх) потребне так уже й багато. Їх п'ять і стільки ж головних соціальних інститутів:

• потреба у відтворенні роду - інститут сім'ї та шлюбу;

• потреба у виробництві та розподілі засобів існування - економічні інститути, виробництво;

• потреба в безпеці, соціальній злагоді та порядку - по­літичні інститути, держава;

• потреба в переданні знань і набутих цінностей, соціалі­зація нових поколінь - інститут освіти;

• потреба у вирішенні духовних проблем, переданні духов­них цінностей і ритуалів, які підтримують у суспільстві со­лідарність та злагоду - інститут релігії.

 

Процес утворення соціального інституту - інституціоналізація- передбачає такі етапи:

1) виникнення потреби, задоволення котрої вимагає спільних організованих дій;

2) формування спільних цілей;

3) поява соціальних правил і норм у процесі стихійної со­ціальної взаємодії;

4) поява процедур, пов'язаних із нормами та правилами;

5) інституціоналізація правил, норм, процедур, тобто їхнє прийняття та практичне застосування;

6) визначення системи санкцій і ролей, що охоплюють усіх членів соціального інституту.

 

Соціальні інститути можуть бути формальними та нефор­мальними.

У межах формальних інститутів взаємодія суб'єктів від­бувається на основі законів і правових актів, формальних ре­гламентів, правил та постанов.

Неформальні інститути, незважаючи на досить чітку ре­гламентацію, не мають формально закріплених законів, правил, норм (наприклад, дружба, сусідство та ін.).

 

У соціальних інститутів є не лише функції (позитивна роль у суспільстві), але й дисфунції (шкода, яку вони чинять су­спільству).

Функції сприяють зміцненню, виживанню, саморегуляції соціальної системи. Дисфункції ведуть до дезорганізації, зміни та руйнування структури.

Розрізняють функції:

• явні - якщо вони офіційно заявлені, всіма усвідомлені й очевидні. Очікувані та необхідні явні функції формуються й декларуються в кодексах і закріплюються в системі ста­тусів та ролей;

• латентні - коли вони приховані, незаявлені, незаплановані.

До явних функцій соціальних інститутів, що забезпечують закріплення та відтворення суспільних відносин, належать:

- регулятивна, що забезпечує регулювання взаємовідносин між членами суспільства за допомогою утворення моделей поведінки;

- інтегративна, котра забезпечує згуртованість, взаємо­залежність і взаємовідповідальність членів соціальних груп, які формуються під упливом інституціоналізації правил, норм, санкцій, систем ролей;

- трансляційна, що пов'язана з переданням соціального досвіду;

- комунікативна, яка забезпечує поширення інформа­ції, що виникла в певному інституті, як у середині цього інституту для управління та контролю за дотриманням норм, так і у взаємодіях між інститутами.

 

Латентні функції є незапланованими, непрямими резуль­татами діяльності соціальних інститутів.

Ці результати можуть мати важливе значення для суспіль­ства. Так, усі інститути беруть участь у соціалізації особис­тості. Саме в системі інституціональної взаємодії, що має чітко означені норми та санкції, індивід здобуває життєві навички й досвід.

Явною функцією системи вищої освіти є підготовка квалі­фікованих спеціалістів. Латентною - відтворення системи соціальної стратифікації*.* Див.: Общая социология / Под ред. проф. А. Г. Эфендиева. - М, 2002. Я")

 

Наприклад, завданням сім'ї є соціалізація до норм сімей­ного життя, однак часто реальна поведінка членів сім'ї приз­водить до конфлікту з культурною групою, тому що ця по­ведінка не відповідає вимогам і нормам групи.

Виробництво предметів споживання також виконує латентну функцію, задовольняючи потребу людей у під­вищенні власного престижу (випуск розкішних авто, коштов­ностей тощо).

Наявність латентних функцій свідчить про те, що діяль­ність будь-якого інституту можна використовувати значно ширше, ніж про це офіційно заявлено.

 

Для ефективного функціонування соціальних інсти­тутівнеобхідні такі умови:

• раціональний розподіл праці та її раціональна організація;

• чітке визначення мети и кола дій;

• спеціалізація норм, законів і вимог, які регулюють діяль­ність інститутів;

• деперсоніфікація вимог та дій.

 


Городяненко