Властивості нервових процесів та вищі психічні функції
Соціальна поведінка людини залежить від таких її особливостей як «темперамент», «характер», сила, врівноваженість та рухливість процесів збудження та гальмування у її нервовій системі.
«Темперамент» (гр. – пропорція) – вроджені властивості та особливості психічної діяльності людини. Його ознаки характеризуються загальною активністю, емоційністю та руховими проявами. Древньогрецький лікар Гіппократ (460-377 р.р. до н.е.) вважав, що темперамент залежить від співвідношення 4-ьох соків людини: крові, лімфи, жовчі і «чорної жовчі», а а порушення їх пропорцій впливає на здоров’я людини. Виходячи з цього вчення римський лікар Гелен (129-201 р.р. н.е.) розробив першу класифікацію темпераментів, у яку входило 9 типів, 4 з яких пройшли випробовування часом, оскільки кожний з них зумовлений переважанням одного з «соків»: сангвінік (надлишкове утворення соків); флегматик (слизу); Холерик (жовтої жовчі); меланхолік (чорної жовчі). Тепер дані уявлення є наївними, але вчення про темпераменти залишається актуальним і тепер.
Наукове обґрунтування темпераментів запропонував І.П.Павлов, який пов’язав їх з певними анатомо-фізіолгічними особливостями нервової системи. Він доказав, що темперамент залежить від співвідношення 3-х основних типологічних ознак:
1) сили нервових процесів (збудливості та гальмування);
2) їх зрівноваженості;
3) їх рухливості.
Сила нервових процесів означає здатність нервових клітин адекватно реагувати на сильні та дуже сильні подразники без вмикання позамежного гальмування. Ця величина не постійна і залежить від віку, харчування, ендокринних впливів, тренування нервової системи.
Зрівноваженість нервових процесів залежить від співвідношення збудження та гальмування. Якщо збудження та гальмування зрівноважені (врівноважений тип), то при сильному нервовому напруженні цей баланс зберігається. Якщо домінує збудження або гальмування, то тип нервової системи у людини неврівноважений.
Рухливість нервових процесів визначається швидкістю переходу нервових клітин від стану збудження до гальмування і навпаки.
Згідно даних властивостей нервових процесів І.П.Павлов виділив три сильних і один слабкий тип нервової системи (ВНД), які відрізняються між собою зрівноваженістю та рухливістю нервових процесів;
1) Жвавий тип (сангвінік) – сильний, зрівноважений, рухливий тип нервової системи. Людина енергійна, вперта при досягненні мети (достатня сила нервових процесів), може швидко перебудовувати свої звички та уподобання, володіє значною рухливістю нервових процесів.
2) Спокійний тип (флегматик) – сильний, зрівноважений, але інертний тип нервової системи. Люди з даним типом відрізняються неквапливістю дій, великою працездатністю, умінням тримати себе у руках. Консервативні, повільні у прийнятті рішень.
3) Нестримний тип (холерик) – сильний, але незрівноважений тип нервової системи. Люди цього типу захоплюються роботою, працюють натхненно, але якась дрібничка може звести все нанівець, бо нервові процеси незрівновжені, з переважанням збудження.
4) Слабкий тип (меланхолік) – зі загальною слабкістю нервової системи, при якій зрівноваженість і рухливість нервових процесів не застосовується для характеристики типу. У них розвивається позамежне гальмування під дією навіть помірних подразників. Нерішучі, не здатні наполягати на своєму. Легко підкоряються чужій волі, за незвичних обставин впадають у паніку, життя їм видається дуже важким, повним непереборних труднощів. Такі люди намагаються ізолювати себе від життя з його хвилюваннями, уникають товариства, бояться будь-якої відповідальності.
І.П.Павлов вважав, що дані типи нервової системи у чистому вигляді у житті трапляються порівняно рідко. Частіше спостерігаються різні проміжні форми з переважанням того чи іншого типу (96), а його учень Красуський описав 120 типів.
На думку багатьох вчених тип нервової системи є вродженою властивістю, що нібито не підлягає повній зміні. Проте І.П.Павлов довів можливість корекції окремих рис. Так, холерики, внаслідок тренування можуть досягнути збільшення сили гальмівного процесу. Тривалими тренуваннями можна зміцнити нервову систему у слабких. Останні мають велику чутливість нервової системи, завдяки чому можуть досить успішно пристосуватися до умов життя.
Починаючи з 40-х років ХХ ст.. збільшилась кількість слабких, незрівноважених, інертних типів нервової системи. Ці риси виявляються у різних людей по-різному: у нерішучості, сумнівах, побоюванні нового, нав’язливих станах, неможливості закінчити почату роботу тощо. Схильність до інертності успадковується за домінантним типом. Для подолання спадкової інертності велике значення має тренування її рухливості.
Психіка - це специфічна властивість головного мозку, що полягає у відображенні предметів і явищ, що існують, поза нами і незалежного від нас матеріального світу. Відчуття і сприйняття є необхідним початковим етапом наших знань про самого себе і про зовнішній світ. Відчуття - це процес віддзеркалення в ЦНС окремих властивостей предметів і явищ об'єктивної реальності, що безпосередньо впливає на органи чуття. Всяке відчуття має якість, силу, тривалість. Відчуття дають матеріал для складніших форм віддзеркалення дійсності у свідомості (сприйняття, мислення), тобто є джерелом всіх знань про оточуючу нас дійсність.
Сприйняття - процес прийому і перетворення інформації, що забезпечує організму орієнтування в тому, що оточує його у світі. Це активний процес виділення з маси різнорідних об'єктів зовнішнього світу тих, які понад усе необхідні в даний момент. Відчуття і сприйняття людини носять свідомий, осмислений характер. Важливу роль у цьому відіграють мислення та мова. Мислення дозволяє одержати знання про такі об'єкти, властивості і відносини реального світу, які не можуть бути безпосередньо сприйняті.
Мислення - процес опосередкованого, узагальненого віддзеркалення дійсності з її зв'язками, відносинами та закономірностями. За допомогою мислення пізнається зміст і сенс того, що сприймається, а також внутрішні особливості предметів і явищ. За допомогою мислення чоловік може зрозуміти сьогодення, майбутнє іминуле, будувати гіпотези і забезпечувати їх перевірку. Найбільш висока форма узагальнення - поняття. У понятті відбито те, що не може бути безпосередньо сприйняте за допомогою органів чуття, воно відображає в предметі лише істотне. Відмінною особливістю людського мислення є його нерозривний зв'язок з мовою.
Увага - це зосередженість психічної діяльності на певному об'єкті. За допомогою уваги забезпечується відбір необхідної інформації. Нейрофізіологічні механізми уваги пов'язані з проявами орієнтовного рефлексу, з локальними процесами активації кори головного мозку, а також з емоційними станами і біологічними потребами організму. Вибіркова увага можлива лише при стані підвищеного, але не надмірно високого неспання. Дифузним формам уваги відповідають стани розслабленого неспання з чітко вираженими синхронізованими альфа-ритмами. Розсіяна увага часто виникає у стані сильного збудження. Анатомічним субстратом регуляції різних форм уваги є ретикулярна формація стовбура мозку, дифузна таламічна система, субталамус і гіпоталамус. Неспецифічна таламічна система розглядається як фільтруючий механізм, що володіє здатністю перемикати увагу з одних подразників на інші.
Свідомість – це одна з основних властивостей психіки, що забезпечує здатність людини виділяти себе з довкілля та активно орієнтуватися у ньому. Свідомість буває різних рівнів: від елементарних, що забезпечують виділення індивіда з середовища, до вищих, які дозволяють орієнтуватися у абстрактних моделях світу.
Свідомість – це такий специфічний стан мозку, коли знання, яким володіє людина, може бути передане іншому суб’єкту за допомогою слів, матеріальних знаків, образів. Це особливий стан, що є однією з основних ознак нашого існування. Вона відображає об’єктивний світ у суб’єктивних образах, поняттях, ідеях.
Свідомість характеризується:
1) увагою та здатністю зосередитися на різних явищах відповідно до зовнішніх умов;
2) здатністю до виникнення абстрактних думок і оперування ними, а також можливістю виражати їх словами або якимось іншим способом;
3) можливістю передбачати, прогнозувати, чекати;
4) усвідомленням власного «я» та інших людей;
5) наявністю естетичних, етичних та інших вищих цінностей.
Формування свідомості залежить від мови, тому вона з’являється не від самого народження, а розвивається з набуттям словникового запасу. Ми усвідомлюємо лише ті психічні процеси, які перероблені мозком за допомогою слів. Але людина не всі свої думки, почуття, бажання, вчинки усвідомлює. Наша думка часто працює так швидко, що свідомість за нею не встигає.
Щоб у людини виникла «людська» поведінка, вона має розвиватися в умовах нормального людського суспільства. Бути наодинці зі своєю власною свідомістю – цього не досить. Відсутність нових сприйняттів навіть у дорослої людини спричинює серйозні порушення психіки (наприклад, у дітей, що виховувалися тваринами, сліпоглухонімі діти).
Несвідомі процеси. Крім усвідомлених процесів у психіці існують неусвідомлені. Вони мають різне значення для людини.
1) Виникають на неусвідомлені подразники і можуть не згашуватися тривалий час.
2) Постійна стереотипна діяльність відбувається на рівні підсвідомості, а якщо необхідне нестандартне рішення, то включається свідомість.
3) Підсвідомість «вартує» навіть під час зниження свідомих процесів(сон) і при цьому працює над абстрактними проблемами.
4) Свідомі та підсвідомі процеси знаходяться у стані динамічної рівноваги, яка може зміщуватися при змінах у довкіллі.
5) Підсвідомість впливає на процес навчання, створюючи «робочий фон», на якому здійснюється ефективна діяльність ЦНС.
6) Забезпечує явища спонтанної телепатії між родичами або духовно близькими людьми.
7) Здійснює умовнорефлекторну регуляцію внутрішніх органів.
8) Забезпечує творчість, формування гіпотез, здогадок, припущень.
9) У підсвідомості наше «его» (функція его – вибір реакції на подразники; самозахист – ухилення від надмірних подразників; вибір тих змін, що йдуть на власну користь.
10) У підсвідомості сховане істинне уявлення про себе, а не те, яке ми хочемо представити суспільству («маску»).
Фізіологія сну
Сон – це особливий стан організму, що характеризується припиненням або значним зниженням рухової активності, зниженням функцій аналізаторів, зменшенням контакту з навколишнім середовищем, більш-менш повним відключенням свідомості.
Розрізняють наступні види сну:
1. Природний фізіологічний сон, що має періодичний характер, може бути добовим або сезонним;
2. Гіпнотичний сон – частковий сон, що характеризується збереженням деякого контакту людини з зовнішнім світом;
3. Патологічний сон виникає внаслідок різних нервово-психічних розладів. Він характеризується підвищеною сонливістю різного ступеня вираженості.
Зміни, що виникають в організмі під час природного сну залежать від його глибини. Нині глибину сну, зумовлену силою подразника, необхідного для пробудження, поділяють на кілька фаз. З поглибленням сну спостерігають фазні зміни ЕЕГ.
Список літератури
Основна:
1. Фізіологія людини:/В.І.Філімонов.-К.:ВСВ «Медицина», 2011,.- С. 440 -484
Додаткова:
1. Анатомія та фізіологія з патологією / За ред..Я.І.Федонюка.- Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – С. 535 - 539
2. Фізіологія людини. Вільям Ф.Ганонг. Переклад з англ.. Львів: БаК, 2002.-С.237 - 252