Економічна думка на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець ХХ – початок ХХІ ст.)

 

В основу характеристики суспільства майбутнього беруться різні ознаки. Кількість ознак неоднакова у різних авторів. Проте майже всі наголошують на розширенні сфери послуг, зростанні ролі науко­во-технічної інтелігенції, пишуть про загальний добробут, можли­вість задоволення різноманітних інтересів тощо.

Такий перелік ознак свідчить про те, що вони вибрані довільно, не становлять системи, що західні теоретики замість аналізу реалій суспільства майбутнього і закономірностей його виникнення зма­льовують ідеальну картину.

Як засадні вибираються різні ознаки майбутнього суспільства. Ще 1968 р. Г. Кан, колишній директор Гудзонівського інституту, спільно з А. Вінером опублікували працю «Рік 2000», що в ній за одну з таких ознак взяли рівень доходів на душу населення. Цю ознаку вони визнали основним критерієм класифікації стадій суспі­льного розвитку, зокрема: 1) передіндустріальної — 50—100 до­ларів; 2) перехідної — 200—600 доларів; 3) індустріальної — 800—1500 доларів; 4) масового споживання — 1500—4000 доларів; 5) постіндустріальної— 4000—20000 доларів.

Крім зростання доходу, в економіці суспільства майбутнього (за Каном і Вінером) переважатимуть соціальні мотиви виробництва, ринок відіграватиме меншу роль, високого рівня досягне комп'юте­ризація суспільства тощо. Проте більшість ознак постіндустріального

суспільства Кан і Вінер тільки декларують, не розкриваючи їх­нього змісту.

У працях 1970—80-х рр. Г. Кан розвиває оптимістичні прогнози щодо дальшого розвитку суспільства. Він пише: «Постіндустріальний світ, який ми передбачаємо, буде світом зростаючого достатку... зменшення конкуренції, він буде світом великих подорожей і конта­ктів і, можливо, світом, що забезпечить зменшення відмінностей між його народами» .

Екологічні проблеми розвинутих країн Кан сподівався вирішити перенесенням «екологічно брудних» виробництв у країни, що роз­виваються.

Соціальна спрямованість оптимізму Г. Кана знайшла прояв у та­ких працях, як: «Світовий економічний розвиток 1979 і далі» (1979), «Прийдешній бум» (1982), «Роздуми про неймовірне в 1980-ті» (1984). В останній праці, яка була видана посмертно, Кан виступає як запеклий реакціонер. Він навіть провіщає неминучість війн, зо­крема, термоядерних, і намагається довести, що вони не означають кінця цивілізації. «Більшість людей, — писав Кан, — чомусь глибо­ко переконані, що ядерна війна означає кінець цивілізації...”. Г.Кан не лише заперечує таку оцінку термоядерної війни, а й намагається обгрунтувати її «прогресивні» риси. Найважливішою він називає можливість держави-переможниці розширити «сферу своєї гегемо­нії... на весь світ» .

До концепції «постцивілізації» Г. Кана близька концепція «тех­нотронної ери», відомого політолога, професора Колумбійського університету 3. Бжезинського. У багатьох своїх працях, зокрема «Америка в технотронний вік» (1967), «Між двома віками. Роль Америки в технотронній ері» (1970), Бжезинський не лише прогно­зує майбутнє, а й розвиває думку про провідну роль США в цьо­му майбутньому, називаючи їх «соціальною лабораторією світу». США, пише Бжезинський, під впливом науково-технічної революції вступили в нову еру — «технотронну». Він також поділяє думку про те, що саме техніка (особливо електроніка) стають основним факто­ром, котрий визначає соціальні зрушення, зміну звичаїв, соціальної структури, цінностей, суспільства в цілому».

Конструюючи економічну систему «технотронного суспільства», Бжезинський виділяє в ньому три сектори: 1) технотронний, в якому зосереджено нові галузі виробництва, засоби масової інформації, сферу науки; 2) індустріальний, де сконцентровано традиційні галу­зі, робітники яких є добре матеріально забезпеченими; 3) доіндустріальний, що в ньому переважають робітники з низькою кваліфіка­цією, низькими доходами. Як визначальні риси «технотронного суспільства» Бжезинський називає: переважання сфери послуг, роз­виток індивідуальних здібностей людини, доступність освіти, заміну мотиву нагромадження особистого багатства «моральним імпера­тивом використання науки в інтересах людини», ліквідацію «персоналізації» економічної влади, тобто втрату власниками капіталу позицій в управлінні виробництвом. Цю роль відіграє «еліта технот­ронного суспільства», тобто організатори виробництва та вчені, що утворюють «верхівку панівного класу».

У «технотронному суспільстві» соціальні конфлікти виникають лише в доіндустріальному секторі, але їх завжди можна усунути, збільшуючи доходи осіб цього сектора. Це не становить проблеми, оскільки «американське суспільство в цілому досягло небаченого достатку, що стосується всіх класів».

Одним із найбільш яскравих представників футурології є амери­канський соціолог Д. Тоффлер. Тоффлер констатує наявність кри­зових явищ в індустріальній системі. Ці явища зв'язані з тим, що ін­дустріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку, стадію технологічної цивілізації, яка вже не підлягає правилам індустріалізму. Цей перехід буде періодом переворотів, він буде супроводжуватися падіннями, економічними катастрофами, воєнними конфліктами. І не випадково Тоффлер називає свою працю «Майбутній шок» (1970).

Просування до «нового суспільства» відбувається в процесі розвитку «суперіндустріальної революції». Створене цією революцією «абсолютно нове суспільство» позбавить народні маси голоду та хвороб, створить «чудові можливості для розквіту індивідуальнос­тей», «задоволення психологічних потреб» тощо. Перехід до «суперіндустріального суспільства» повинен бути чітко спланованим, потрібна розробка його моделі, або, як пише Тоффлер, слід «спроеціювати нову цивілізацію» .

Проте щодо екологічного майбутнього суспільства Тоффлер стоїть на позиціях соціального песимізму. У книжці «Третя хвиля» (1980) він змальовує катастрофічий стан планети. Тоффлер пише про забруднення землі й океанів, про знищення багатьох видів тва­рин і рослин, про хижацьке використання корисних копалин. «...Війна проти природи, — підкреслює він, — вже досягла поворотного пункту, і біосфера більше не в силах протистояти промисло­вому наступу».

Вихід із ситуації, що склалась, Тоффлер бачить знову-таки у роз­витку техніки і технології. Саме ці категорії є в нього визначальни­ми у конструюванні схеми розвитку людства. Однак «індустріальна вісь» є лише загальним орієнтиром суспільного прогресу. Тоффлер наголошує на необхідності враховувати «переоцінку цінностей», тобто зміну уявлень про моральні цінності. У Тоффлера зміни, які відбуваються у свідомості людей, певні суперечності, якими вони супроводжуються, — є явищем прогресивним. Завдання полягає лише в тім, щоб «пристосувати» поведінку людей до нових соціаль­но-економічних і культурних реалій. Саме з цих позицій виходить Тоффлер, розробляючи схеми суспільного розвитку в праці «Третя хвиля. Від індустріального суспільства до більш гуманної цивіліза­ції» (1980).

Тоффлер проголошує крах індустріалізму і народження «нової цивілізації», пов'язаної з послідовною зміною «хвиль перемін». Перша хвиля — аграрна хвиля цивілізації. Промислова революція породила Другу хвилю — індустріальну цивілізацію. З початку 60-х рр. почалось наближення Третьої хвилі — хвилі комп'ютерів, комунікацій і утвердження суперіндустріалізму.

У «цивілізації Третьої хвилі» суттєво зміниться життя людей, стануться разючі зміни в сімейних і міжнародних відносинах, полі­пшиться система освіти й виховання. У молоді буде менше спожи­вацьких настроїв, посилиться роль моральних цінностей.

Такі самі ідеї розвиває Тоффлер і в книжці «Передбачення і пе­редумови» (1983). Щоправда, тут він особливу увагу звертає на формування різних структур «інформаційного суспільства». «Ін­формаційне суспільство», за Тоффлером, є гетерогенним, неоднорі­дним. Ця гетерогенність «передбачає обмін інформацією на якісно новому рівні, який відрізняється від гомогенної інформації тради­ційного масового суспільства».

У праці «Зрушення влади. Знання, багатство і насильство на по­розі XXI століття» (1990) Тоффлер майбутнє зв'язує з побудовою «цілісної гуманної цивілізації». Перехід до неї відбудеться через «революцію влади», яку Тоффлер називає однією з найважливіших революцій. Він визнає, що досі вчені аналізували перетворення у техніці, суспільстві, навколишньому середовищі, культурі і не при­діляли уваги владі, а саме вона є рушійною силою багатьох інших перемін.

Основним фактором «революції влади» є знання. Саме їх розви­ток і поширення, що охопили все світове співтовариство, стали ви­буховою хвилею, яка спричинила всі сучасні процеси. Аналізуючи події, що відбуваються у сучасному світі, автор прогнозує їх розви­ток, спираючись на американський досвід. І «цілісна цивілізація майбутнього» — це теж поширення на всі країни досвіду США.

Майбутнє суспільство Тоффлер наділяє багатьма рисами, що їх уже розглядали інші футурологічні концепції. Але особливо деталь­но він аналізує проблему інформатизації суспільства, яка досліджу­валась і в попередніх його працях. Він підкреслює, що знання, ін­формаційна революція загрожують фінансовій владі більше, ніж профспілки. Той, хто контролює знання, контролюватиме владу.

Прогнози майбутнього розробляв і французький економіст Жан Фурастьє. За Фурастьє, НТР знімає проблему класової боротьби і забезпечує автоматичне вирішення всіх соціальних проблем завдяки утворенню «суспільства споживання», так званої третинної цивілі­зації, де переважатиме сфера послуг. Фурастьє критикує ортодок­сальну політичну економію за її статичність і наголошує на необхід­ності опрацьовування прогнозів, орієнтації на майбутнє. Це майбутнє він зв'язує з технічним прогресом, економічним зростанням. У книж­ці «Цивілізація 1995 року» (1970) він пише, що життя нації не можна поліпшити за рахунок революційного переділу національного багатства. Цю мету здатний забезпечити тільки економічний прогрес, який створить «цивілізацію дозвілля». Він, як і інші футурологи, виділяє в розвитку суспільства кілька стадій і наголошує, що в «суспільстві до­звілля» станеться перехід до «четвертинної цивілізації», де основною метою стане отримання знань. Але він змушений визнати, що творча праця й там буде привілеєм еліти, а не мас.

Дальша еволюція концепцій технологічного детермінізму зв'яза­на з новим етапом НТР, який розпочався на межі 80-х рр. У науковій літературі його називають «реіндустріально-ресурсозберігаючим». Новий етап НТР знову породив зливу футурологічних прогнозів. З'явилися концепції «телематичної», «мікроелектронної», «кабель­ної», «інформаційної» революцій, які усувають необхідність ре­волюції соціальної. Значного поширення набула, зокрема, теорія «інформаційного суспільства». Її прихильники вважають, що ін­форматика радикально змінить становище людини в суспільстві. В «інформаційному суспільстві» розвинуті інформаційні системи дава­тимуть змогу безконфліктно вирішувати всі проблеми.

Деякі західні економісти вбачають прообраз «інформаційного суспільства» в Японії, котра досягла значних успіхів у багатьох сферах електроніки. Деякі теоретики зв'язували майбутнє із соціалізмом.

Так, американський соціолог К. Келлі заявляв про зміну характе­ру власності, зміну мети виробництва заради прибутку і настання гуманістичного соціалізму», щоправда, в далекому майбутньому. Шведський дослідник І. Гальтунг писав, що і США і СРСР розвива­ються у «післяреволюційне комуністичне суспільство». Дж. Гелбрейт у праці «Економіка і суспільна мета» розробив концепцію «нового соціалізму», який у нього виступає як реформована в «єврокомуністичному дусі» американська економіка.

Американський економіст П. Дракер проголошував «пенсійно-фондовий соціалізм». При цьому він посилався на К. Маркса, який зв'язував соціалізм із власністю робітників на засоби виробництва. А в США вона становить понад 35% — це пенсійні фонди. Отже, США, заявляє Дракер, — «перша справді соціалістична країна».

Проблема майбутнього — складна і багатогранна. Крім теорій, які виникають в рамках так званих ортодоксальних напрямів, з'явились альтернативні ідеї суспільного розвитку. У них наголос усе більше переноситься з відносин між людьми і багатством, на відносини між людьми у найширшому розумінні. Це концепції «якості життя», «етики розвитку», «екорозвитку», «соціального роз­витку». Вони включають не лише економічні, а й соціальні, полі­тичні, психологічні та інші аспекти.

Зрозуміло, що майбутнє суспільство в характеристиці футуро­логів має «мозаїчний» характер. Фактично йдеться тільки про ство­рення в уяві футурологів окремих «картин майбутнього», про своє­рідне «винайдення майбутнього». Як писав англійський фізик і фу­туролог, лауреат Нобелівської премії Д. Габор: «Майбутнє не можна передбачити, але його можна винайти». Проте на деякі тенденції суспільного розвитку футурологи вказують цілком правильно.

Основні терміни і поняття

 

Інтелектуалізація праці. Інновація. Галузь "високих технологій". Менеджмент. Соціальні інновації. Реструктуризація. Соціальна еколо­гія. Космополітизація.Детермінаціясоціальна. Парадигма. Постсервіс-на економіка. Плюралізм.

Питання для самоконтролю

1. Як ви розумієте терміни "інноваційна економіка", "підприємниць­ка економіка", "підприємницьке суспільство"? Чи можемо ми твердити, що Україна йде шляхом утвердження основних принципів цього су­спільства? Обґрунтуйте.

2. У чому змінилися погляди А. Тоффлера відносно розвитку НТР?

3. Згідно з теорією А. Тоффлера економіка майбутнього — це "постсервісна економіка", експериментальне виробництво, а її основна галузь — виробництво електронної техніки, космічні програми, викори­стання глибин океану, біоіндустрія. Як ви це розумієте?

4. Відомо.що аналіз економічної сфери ("техносфери") тісно зв'яза­ний з висновками Тоффлера про кардинальні зміни у "соціосфері", у "владній структурі" і в "інфосфері". Розкрийте їх.

5. Які з основних тенденцій розвитку інформаційного суспільства у 1990—2000 рр„ на вашу думку, можуть проявитися в Україні у най ближчий період? Обґрунтуйте.

6. Чим зумовлена зміна теорії обмеження НТР теорією сприяння її роз­витку?

 

Література

1. Історія економічних учень: Підручник за ред. /Л.Я.Корнійчук, Н.О.Титаренко. – К.: 2001.

2. Б.Д. Лановик, М.В. Лазарович, В.Ф. Чайковський. Економічна історія України і світу. – К.: “Вікар”, 2001.

3. П.І. Юхименко. Економічна історія. – К.: “Вікар”, 2004.

4. П.І. Юхименко, П.М. Леоненко. Історія економічних учень. – К.:, “Знання”, 2005.

5. Н.О. Тимочко, О.А. Пучко ін. Економічна історія. –К.:, 2000.

 


ТЕМА 12