Соціальна структура та типологія особистості

До ідеї виокремлення соціально-психологічної структури особистості звертається чимало дослідників. Підсумовуючи аналіз досліджень, можна стверджувати, що базу соціально-психологічної структури особистості складає сукупність внутрішніх особливостей, властивостей і станів особистості. В основу соціально-психологічної структури особистості покладено комунікативний світ особистості, який спричиняє соціально-психологічне відображення реального соціуму, обмін інформацією, уміннями, цінностями, нормами. При цьому перехід зв'язків між соціальними відносинами індивіда та його внутрішніми спонуками опосередковується активністю особистості.

Серед внутрішніх властивостей і поведінкових проявів особистості виокремлюємо її „Я-характеристики”, ментальність, ціннісно-смислову, потребово-мотиваційну й когнітивну сфери, емоційно-психічні стани, локус контролю, соціально-психологічний досвід, соціальні установки, статусно-рольові характеристики, соціально-психологічну компетентність, соціальну позицію.

“Я-характеристики” передусім охоплюють „Я-концепцію”, „Я-образ”, самооцінку. Йдеться, таким чином, про відносно стійку, більш чи менш усвідомлену систему уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він вибудовує свою взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе. „Я-концепція” — цілісний, хоча й не позбавлений внутрішніх суперечностей, образ власного „Я”, формування якого відбувається поступово, через цілу низку етапів аж до самосвідомості.

Ментальність — це спосіб сприймання і розуміння етносом свого внутрішнього світу й зовнішніх обставин. Вона відображає внутрішній стан людини, її світобачення. Саме тому її часто визначають як „душу народу”.

Ціннісно-смислова сфера представлена ціннісними орієнтаціями, які формуються в процесі засвоєння соціального досвіду, проявляються в цілях, ідеалах, переконаннях, інтересах і слугують важливим чинником соціальної регуляції взаємин людей і поведінки індивіда. У спілкуванні та взаємодії ціннісні орієнтації тісно пов'язані з пізнавальними й вольовими особливостями комунікативного процесу, де утворюють змістовий аспект спрямованості особистості й виражають її готовність, внутрішню основу ставлення до дійсності. При цьому під соціальними установками розуміють суб'єктивну орієнтацію індивідів як членів групи на ті чи інші цінності

Названі орієнтації диктують людині певні, соціально прийняті способи поведінки.

Пізнання й перетворення людиною соціуму, що її оточує, характеризує когнітивну сферу особистості, яка несе велике навантаження в плані побудови картини світу. До пізнавальних процесів належать відчуття, сприймання, мислення, пам'ять, уява та увага.

Стосовно емоційно-психічних станів, то вони представлені уподобаннями та емоціями, волею й почуттями. Емоція є психічним способом ставлення людини до навколишнього світу, до інших людей, до самої себе, до процесів взаємодії. Це суб’єктивна форма вираження потреб особистості. Емоції передують діяльності з задоволення потреб, спонукаючи і спрямовуючи стосунки. Соціальні контакти породжують почуття та емоції. Основні емоційно-психологічні стани, які відчуває людина в процесі взаємодії, поділяються на власне емоції, почуття й ефекти. Розвиток та вдосконалення вищих емоцій і почуттів передбачає особистісний розвиток людини.

На відміну від емоцій і почуттів вольові акти особистості пов'язані з докладанням зусиль, прийняттям рішень та їх реалізацію. Тобто воля виражається в дії.

Серед основних психологічних функцій волі вчені виокремлюють такі: вибір мотивів і цілей; регуляція спонукання до дій за недостатньої чи надлишкової їх мотивації; організація психічних процесів у систему, адекватну певній людській діяльності; мобілізація психічних і фізичних можливостей у ситуації подолання перешкод на шляху до поставлених цілей.

Потребово-мотиваційна сфера особистості являє собою складне психологічне утворення. Активно взаємодіючи з іншими, людина прагне досягти взаєморозуміння, з’ясувати як свої власні причини поведінки, так і партнерів у спілкуванні. У всіх цих процесах наявний мотив. Мотив є стійкою властивістю особистості, який вбирає в себе потреби, наміри щось зробити, а також спонукання до цього. Потреба регулює поведінку особистості в соціумі, визначає спрямованість мислення, емоцій, почуттів і волі людини. Серед основних потреб особистості виділяють: біологічні (потреба в їжі, повітрі тощо); матеріальні (потреби в одязі, житлі та ін); соціальні (потреба в діяльності, усвідомлення свого місця в суспільстві); духовні (потреба в пізнавальній, моральній та іншій інформації). В цілому мотивація є сукупністю причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку і вчинки людини, їх початок, спрямованість і активність.

Соціально-психологічний досвід — це єдність комунікативних знань, умінь і навичок. Він одночасно виступає і як процес практичного впливу індивіда на соціально-психологічні явища, і як результат цього впливу у вигляді комунікативних знань та вмінь.

Соціальні установки відображають соціальну ідентичність і адекватність зв'язків і контактів між різними соціальними типами людей, представниками різних соціальних груп; це соціальні орієнтації на контакти з приводу діяльності соціальних суб'єктів та їхнього неоднакового становища в суспільстві, неоднакової ролі в суспільному житті. Всередині соціальних відносин формуються конкретні, персоніфіковані міжособистісні стосунки.

Соціально-психологічна компетентність особистості передбачає досконалі знання в царині спілкування (ділового, неформального тощо), здатність індивіда ефективно взаємодіяти з людьми, які його оточують.

Соціально-психологічну компетентність поділяють на життєву і професійну. Життєва − є результатом соціалізації: життя потребує вміння розбиратися в питаннях спілкування. Соціалізація охоплює побутові картини світу, стереотипи, художні образи, багаторічні спостереження, народний досвід, знання в тій чи іншій галузі. Щодо професійної соціально-психологічної компетентності, то вона складається з науковий картин світу і знань у царині спілкування.

Статусно-рольові характеристики особистості визначають її поведінку, індивідуальність, проявляються у вчинках, в активності людини. Водночас вони свідчать про залежність особистості від конкретних соціальних структур, суспільної ситуації.

Соціальна позиція зумовлена певним типом установок і орієнтацій, метою спільної діяльності. Вона формується під впливом безпосередніх умов життєдіяльності особистості та уособлює реальну поведінку індивіда, реалізацію стосунків у конкретній життєвій ситуації.

При розгляді другого питання доцільно зупинитись на декількох найбільш поширених теоріях соціальної особи, наприклад, рольової теорії особистості, теорії „Дзеркального Я” Ч.Кулі, теорії „Узагальненого іншого” Дж.Міда, теорії психоаналізу З.Фройда, неофрейдизму В.Франкла та ін.

Третє питання вимагає рогляду наступних понять: соціальний статус особистості, соціальна роль.

Соціальний статус особистості − це її позиція в соціальній системі, пов'язана з приналежністю до певної соціальної групи чи спільноти, аналізом її соціальних ролей та якістю і ступенем їх виконання. Соціальний статус охоплює узагальнюючу характеристику становища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, характер реально виконуваної праці, посаду, матеріальне становище, політичний вплив, партійну і профспілкову приналежність, ділові стосунки, національність, релігійність, вік, сімейне становище, родинні зв'язки, — тобто все те, що Р.Мертон називає „статусним набором”. В соціології вирізняються соціальні статуси привласнені, або одержані незалежно від суб'єкта, найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність), і досягнуті, або надбані власними зусиллями індивіда (сімейне становище, партійна заангажованість, входження до певної громадської організації, профспілки, тощо).

Соціальна роль — це очікувана типова поведінка людини, пов'язана з її соціальним статусом. Людина в суспільному житті, як правило, виконує декілька соціальних ролей, які утворюють, згідно термінології Р.Мертона, „рольовий набір”. Соціальні ролі конкретної людини-особистості можуть закріплюватись формально (через посередництво закону чи іншого правового акту) або носити неформальний характер (наприклад, моральні норми поведінки в тому чи іншому суспільстві).

Одна з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т. Парсонсу, на його думку, кожну роль можна описати п'ятьма основними характеристиками:

емоційною (одна роль вимагає емоційної стриманості, інша — цілковитої розкутості).
способом одержання (одні притаманні особистості органічно, інші виборюються нею):
масштабом (декотрі ролі сформульовані і суворо обмежені, а деякі нечіткі й розмиті),
ступенем формалізації (дія згідно жорстко встановлених правил і приписів або довільна дія),
характером і скеруванням мотивів (орієнтованих на особистий прибуток або на загальне благо).

Однією з найважливіших проблем соціального аналізу є проблема соціальної типології особистості. Соціальний тип особистості — це продукт складного перевтілення історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людини, сукупність повторюваних якостей і властивостей людини як істоти соціальної. Проблема виділення соціальних типів особистості зумовлена тим, що соціологія мас справу не з одиничним, а масовим і намагається розкрити в особистості суттєве і типове. З цієї точки зору уявляється можливим виділити такі типи особистості:

ідеальний (в якому знаходить вияв вимога соціального ідеалу того чи іншого суспільства);
нормативний (тобто сукупність властивостей особистості, формування яких
об'єктивно необхідне для розвитку даного суспільства);
реально існуючий, або, за висловом В.Ядова, модальний (тобто переважаючий тип особистості на тому чи іншому етапі розвитку суспільства, який може суттєво відрізнятися від нормативного і тим більше ідеального типу).

Четверте питання підводить до висновку, що соціологію цікавить не лише типологія особистості, але й ті обставини, завдяки яким йде формування і розвиток особистості. Вплив соціального середовища на становлення особистості складає суть проблеми соціалізації— чи не найголовнішої в соціології особистості.

Соціалізація(від лат. socialis — суспільний) − способи формування умінь і соціальних установок індивідів, які відповідають їх соціальним ролям; процес становлення особистості, навчання і засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, притаманних певному суспільству, соціальній спільноті, групі. Основні сфери соціалізації — сім'я, групи ровесників, інститути виховання і освіти тощо.

Соціалізація полягає у сходженні людини від індивідуального до соціального (особистістю не народжуються, нею стають) під прямим чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища:

сукупність ролей і соціальних статусів, що їх суспільство пропонує людині;
соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі і набути конкретний статус;
система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві і наслідуються молодшими поколіннями від старших;
соціальні інститути, які забезпечують виробництво і відтворення культурних взірців, норм і цінностей та сприяють їх передачі і засвоєнню;
загальна ситуація в країні, яка може коливатися від жорстко запрограмованого процесу формування нормативного чи ідеального типу особистості до переважання стихійності суспільних впливів на індивіда; перша ситуація зазвичай характерна для тоталітарних режимів, друга − для суспільств у перехідні епохи їх розвитку.

Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства шляхом засвоєння мови певної соціальної спільноти, відповідних способів мислення, властивих даній культурі, форм раціональності і чуттєвості, прийняття норм, цінностей, традицій, звичаїв, взірців поведінки. Процес соціалізації охоплює всі можливості прилучення до культури, виховання й навчання, за допомогою яких людина набуває соціальної природи і здібності брати участь у соціальному житті. У цьому процесі задіяне все оточення індивіда; сім'я, сусіди, ровесники, вихователі і вчителі, колеги по роботі і знайомі, засоби масової інформації, тощо. Соціалізація — не якийсь одноразовий чи короткотривалий акт; вона здійснюється протягом усього життя людини − від дитинства через зрілість і до старості, Людина, її умови життя постійно змінюються. Індивід набуває все нової і нової соціальної ролі й відповідної зміни статусу.

Але якщо під час соціалізації дитини головним для неї виступає соціальна адаптація, тобто пристосування до суспільного середовища, то для соціалізації молоді і навіть соціально зрілої людини основну роль відіграє інтеріоризація, або формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє “Я” особистості. Результатом інтеріоризації стає індивідуальність особистості.

Соціальна адаптація (від лат. Adaptation − пристосування) − пристосування індивіда до умов соціального існування, будь то політичне середовище, місце праці або культурний простір певного суспільства.

Механізми соціалізації: імітація та ідентифікація. Імітація — процес засвоєння елементів культури шляхом радше простого наслідування.

Ідентифікація − вияв ставлення до соціального середовища та його складових компонентів, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї до них приналежності.

Ресоціалізація — процес засвоєння нових соціальних ролей і статусів, цінностей і знань на кожному етапі життя людини.

Таким чином, соціологія особистості займає чільне місце в системі спеціальних соціологічних теорій, адже проблематика людини завжди с центральною у будь-якій соціогуманітарній науці.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

Людина; індивід; індивідуальність; особистість; принципи соціології особистості; соціологічні теорії особистості (марксистська теорія, рольова теорія, диспозиційна, теорія, саморегуляції соціальної поведінки, теорія „дзеркального” я; необіхевіористична теорія, теорія соціальної установки, натуралістична концепція); соціологічна структура особистості; соціалізація; інтеріоризація; екстеріоризації; компоненти соціалізації (освіта, виховання, сукупність стихійних впливів на становлення особистості); етапи соціалізації (первинна, вторинна); підходи до визначення сутності соціалізації (людина пасивний об’єкт впливу суспільства; активність людини і суспільства); десоціалізація; ресоціалізація; соціальний статус; соціальна роль.

Контрольні запитання і завдання

1. Які групи проблем, пов’язаних з людиною, вивчає соціологія?

2. Розкрийте спільні та відмінні особливості понять „людина”, ”індивід”, „особистість”.

3. Дайте визначення поняття „особистість”.

4. Основні соціологічні теорії особистості.

5. Які особливості визначають соціологічний зміст понять „соціальний статус” та „соціальна роль”?

6. Які складові визначають структуру особистості.

7. Розкрийте соціологічний зміст понять „десоціалізація” та „ресоціалізація”.

8. Як ви розумієте поняття „соціальний статус” особистості?

9. Який процес у соціології дістав назву „соціалізації”?

10. Перелічіть фази соціалізації.

ТЕСТИ

. Тест 1. Кожна людина, яка живе в суспільстві – це:

а) індивід, індивідуальність, особистість;

б) тільки індивід;

в) тільки особистість;

г) тільки індивідуальність.

Тест 2. Індивід – це:

а) сукупність біологічних та соціальних рис, які відрізняють одну людину від іншої;

б) окрема конкретна людина, представник людського роду;

в) система соціально значущих рис, що характеризує людину як продукт суспільного розвитку та включення в систему соціальних зв’язків.

Тест 3. Індивідуальність – це:

а) сукупність біологічних та соціальних рис, які відрізняють одну людину від іншої;

б) окрема конкретна людина, представник людського роду;

Тест 4. Особистість – це:

а) сукупність біологічних та соціальних рис, які відрізняють одну людину від іншої;

б) окрема конкретна людина, представник людського роду;

Тест 5. Соціальний статус – це:

а) значення, придбане індивідом у суспільстві завдяки його власним зусиллям;

б) становище індивіда в суспільстві, пов’язане з певними правами та обов’язками;

в) соціальне становище в суспільстві, приписане індивіду на основі його віку.

Тест 6. Існує два шляхи підвищення соціального статуту су. Це –

а) аскрипція;

б) адаптація;

в) досягнення;

г) реорганізація.

Тест 7. Соціальна роль – це:

а) відповідний прийнятим нормам спосіб поведінки людей залежно від їх статусу або положення в суспільстві, системі міжособових відносин;

б) значення, придбане індивідом у суспільстві завдяки його власним зусиллям;

в) становище індивіда в суспільстві, пов’язане з певними правами та обов’язками.

Тест 8. Соціалізація – це:

а) процес засвоєння індивідом протягом свого життя соціальних норм та культурних цінностей того суспільства, до якого він належить, набуття об’єктивної приналежності та суб’єктивного ототожнення з конкретною соціальною групою, спільнотою, класом;

б) процес взаємодії людини із соціальним середовищем, під час якого узгоджуються вимоги і очікування його учасників;

в) втрата особистістю об’єктивної приналежності до даної соціальної групи без наступного входження до іншої, а також втрата особистістю норм та цінностей відповідної субкультури.

Тест 9. Який період в житті людини охоплює процес соціалізації?

а) від народження до повноліття;

б) від повноліття до старості;

в) від народження до старості.

Тест 10. Соціальна активність особистості – це:

а) системна соціальна якість, яка визначає розуміння, прийняття інтересів суспільства та певних спільностей, а також вміння реалізувати ці інтереси, активна діяльність самостійного суб’єкта;