Теорія і практика соціалізації особи

Методологія теорії особи

Соціологія виходить з розуміння особи як системи ясно інтегрованих в індивіді соціаль­но значущих рис і соціальних відносин суспільства. В процесі соціологічних досліджень виявляються соціальні визна­чення особистісних якостей, соціальний зміст і соціальні функції існуючих у суспільстві типів особи. Для визначення характерних рис особи, її поведінки важливо відшукати не внутрішньо індивідуальний метод аналізу внут­рішньої структури особи, а міжіндивідуальний метод, що бере за висхідні соціальні зв'язки людини. Проте важливо враховувати досягнення психології, щоб розкрити процес перетворення соціальних рушійних сил загаль­ного характеру і причини поведінки індивідів та їх якості.

Аналізуючи реальну життєдіяльність людей, визначаючи різні опосередку­вання, що як соціальні визначення відображають різноманітні прояви пове­дінки, їх соціальних функцій і механізмів. Важливою формою опосередку­вання виступають малі соціальні спільності, верстви, в які включена людина. Варто враховувати і те, що одна і та ж людина має типові якості, і, отже, може належати до різних соціальних типів. Переплетіння типових рис в життєдіяльності однієї і тієї ж людини (представника нації, класу, певної сім'ї та ін.) створює основу неповторності унікальності її поведінки. З'ясування і прогнозування соціальної поведінки особи, механізмів, спонукальних при­чин, визначальних факторів здійснюється здебільшого дослідженням цін­ностей особи. Поняття цінності — одне з фундаментальних понять соціоло­гії. Поняття цінності широко використовують філософи, політологи, психологи та ін., вкладаючи в їх зміст особливе розуміння, що відображає ті' чи інші сторони соціального явища. Цінність не завжди є предметом, реально потріб­ним, необхідним людині. Адже речі, предмети явища постають перед кон­кретною особою як цінності, що вистроюються в певну ціннісну ієрархію, через дії складних соціальних механізмів, що визначають міру відповідності між реальною значущістю речі для потреб і інтересів особи і ЇЇ сприйняттям як цінності.

Сукупність ціннісних уявлень, усвоєних і прийнятих особистістю, ле­жить в основі того, що вона навколо себе і в самій собі вважає потрібним, необхідним того, до чого вона прагне в своїй поведінці. Процес формування ціннісної свідомості особистості не є процесом однобічного усвоення індиві­дом готових, надіндивідуальних стандартів, зразків, ціннісних критеріїв, влас­тивих суспільній свідомості. Особа здатна більш-менш адекватно усвідом­лювати власні потреби та інтереси, зв'язок між ними і природними, соціальними умовами своєї життєдіяльності, критично ставитись до готових ціннісних уявлень, перевіряти їх істинність власним життєвим досвідом. Цін­нісна свідомість особи не проста проекція ціннісних уявлень суспільства, соціальної спільності на внутрішній світ людини, а складне багатоманітне духовне явище, де є загальнопоширені ціннісні стереотипи, прийняті не реф­лексивно, на віру, а перевірені практикою, життям, власні оцінки, власні ціннісні міркування.

Методологічно значущим в особистості стає положення про те, що соціальна визначеність розвитку особи є результат пасивного сприйняття особою впливу середовища, становить активну проти­дію їй і взаємодію з нею. "Уже засвоєні людиною елементи соціаль­них відносин здебільшого розвитку особи. З мужінням людина часті­ше приймає свідомі рішення. Самосвідомість людини, що виступає об'єктом аналізу в соціологічних дослідженнях, розглядається пере­важно як результат соціальної взаємодії, в ході якої індивід здобуває знання, навики, уміння, дивиться на себе очима інших людей тощо. Тут скрита небезпека ототожнення суб'єктивних бажань з глибин­ними об'єктивними інтересами особистості. Природно, особистість на основі урахування принципів поєднання індивідуальних і соціаль­но-типових рис в її життєдіяльності, проявлення нею активності в соціальних зв'язках і взаємодіях сприяє перетворенню соціальних рушійних сил суспільства в рушійну силу соціальної активності.