Перші дослідження проблем соціальної типології особистості

Емпірично обґрунтовану соціологічну типологію особистості започаткували американський соціолог Вільям Томас та Флоріан Знанецький у дослідженні особливостей адаптації особи до но­вих умов соціальної організації. Виділені типи особистості — "представник богеми", "філістер" та "творча людина" — відображали три різні шляхи адаптації: представник богеми присто­совується до ситуаційних умов, не знаходячи твердої опори в собі та пливучи за течією; філістер спирається на традицію, не виявляючи соціальної гнучкості й також не знаходячи стабіль­ної опори в собі; творча людина спирається на власні сили і здатна змінювати моделі поведінки відповідно до динаміки соці­альної організації.

Серед розгорнутих у 20-ті роки досліджень соціальної типо­логії особистості найширший резонанс мали роботи Г.Д. Лассуелла, який здійснив типологію політичних діячів, виходячи з особливостей їхнього ставлення до різних фаз політичної дії. У книзі "Психопатологія і політика"

Г.Д. Лассуелл розглянув різні підходи до типології особистості в політиці і на підставі аналізу феномену "політичної людини", виділеного Шпрангером, деталь­но вивчив типи особистості політичних агітаторів та адміністра­торів, використавши при цьому психоаналітичний підхід до соціо­логічного аналізу матеріалів з біографій та історій хвороби полі­тичних активістів, що страждали від розладу психічного здоров'я.

Теорія "соціального характеру"

У межах психоаналітичного підходу виникли також теорії "соціального характеру", що з'явилися напередодні та після Дру­гої світової війни як спроба соціологів пояснити процеси деін­дивідуалізації, поширення конформізму та авторитаризму, виник­нення тривожних тенденцій тоталітарного переродження демо­кратичних держав та претензій фашизму і комунізму на світове панування.

У межах теорії соціального характеру опрацьовувались пи­тання взаємозв'язку соціально типових характеристик особи­стості й динаміки суспільних перетворень. Один з творців цієї теорії Е. Фромм підкреслював, що соціальний характер як су­купність особистісних характеристик більшості членів певної соціальної групи стає вирішальною передумовою того чи іншого політичного вибору за умов соціальної нестабільності, характер­ної для перехідного стану суспільства. Цим, наприклад, він пояснював той факт, що "нижчий середній клас" Німеччини, який завжди вирізнявся любов'ю до сили, ненавистю до слабких, агре­сивністю тощо, саме в період перебудови країни після Першої світової війни сприйняв нацистську ідеологію та сприяв прихо­дові фашизму до влади. Е. Фромм зробив значний внесок до

соціальної типології особистості, а виділені ним соціальні типи ("некрофіли" та "біофіли", "конформісти", "ескапісти" та ін.) стали відправною точкою для численних емпіричних досліджень у соціології, соціальній психології та соціальній психіатрії.

У соціології особистості дістав визнання також підхід до до­слідження соціального характеру, запропонований Д. Рісменом та його співавторами, які у книзі "Одинокий натовп" (1950) виді­ляють типи соціального характеру, що домінували в різні періоди історичного розвитку суспільства.

До того ж перехід від тради­ційного до індустріального суспільства пов'язується з виникнен­ням нового типу особистості, яка орієнтується не стільки на тра­диційні регулятори поведінки, скільки на внутрішню ініціативу, прагнення до нововведень та змін. Внутрішньо орієнтована осо­бистість епохи індустріального розвитку суспільства є прикла­дом особистості перехідного періоду. З одного боку, вона виявляє ініціативу та цілеспрямованість щодо перетворення природи і суспільства, а з іншого — має сильну внутрішню інерцію, зумов­лену існуванням традиційних регуляторів способу життя, збере­жених насамперед у сімейному мікросередовищі.

У згаданій роботі вичленовуються типи соціального характе­ру, що відповідають узагальненим типам суспільного устрою — традиційному, індустріальному, споживацькому. Проте глобаль­на трансформація суспільних систем та відповідних типів особистості є тривалим еволюційним процесом, у межах якого відбу­ваються процеси вибухового характеру, зокрема експансія тота­літарних ідеологій, їх стрімке поширення та крах.

Зміни відбу­ваються протягом історично обмеженого часу, тому категорія соціального характеру, що розкриває найбільш стійкі способи адаптації індивіда до суспільних умов, виявляється недостатньо продуктивною для аналізу місця і ролі особистості у становленні та руйнуванні тоталітарних режимів.

Не випадково популярність концепції, яка вбачала основу то­талітарної системи в масовому поширенні такого типу особи­стості, котрий характеризується конформізмом, соціальною нетер­пимістю, агресивністю, консерватизмом, культом сили тощо, зміни­лася вельми критичним ставленням до неї наукової громад­ськості. Перший успіх цієї концепції пов'язувався з поясненням передумов поширення в цивілізованій Європі такого явища, як фашизм, що шокувало інтелектуальну еліту. Проте, як довели емпіричні дослідження визначного представника франкфуртської школи Т.Адорно та його колег, авторитарна особистість є масовим явищем і в демократичних суспільствах. Виходячи з цього сенсаційного факту, вони оголосили наявні на той час демокра­тичні режими фашизоїдними, які опинилися під дамокловим мечем тоталітаризму. Проте, і це довела історія, якщо західні демократії другої половини XX ст. зазнали певних труднощів під час еволюційного переходу до постіндустріального суспіль­ства, то їх причиною була аж ніяк не глобальна загроза з боку авторитарної особистості.

Справа в тому, що політичні режими самі собою не формують особливої психічної конституції особистості, яка визначає уза­гальнений соціальний тип, здатний існувати лише за певних умов. Кардинальні зміни соціального характеру особистості передба­чають тривалу історичну еволюцію, що охоплює всі сфери життя людей. Незрозумілі з погляду специфіки соціального характеру особистості стрімкі злети та зникнення тоталітарних держав, коли одні й ті самі люди виступають у ролі покірних виконавців роз­поряджень деспотичних правителів і вільних громадян, які ви­магають від властей поваги до своїх прав і свобод, свідчать: по­шук особистісних чинників політичних трансформацій має по­в'язуватися насамперед з аналізом типів особистості, виділених за динамічними ознаками, серед яких вирішальну роль відігра­ють соціальні орієнтації особистості.

Історичний крах тоталітаризму неминучий, тому що він намага­ється насильницьки змінити особистість, перетворивши її на зна­ряддя самознищення. Його тимчасовий успіх зумовлений не тота­літарним характером поширення садомазохістського комплексу, як стверджували песимістично настроєні соціофрейдисти, а поши­ренням у "кризових суспільствах" ідеології тоталітаризму, що укорінюється в масовій свідомості під прикриттям популістських лозунгів та протягом обмеженого часу створює базисний тип осо­бистості, готової принести в жертву свободу і гідність заради позбавлення від труднощів та проблем нестабільного суспільства.