Соц. статус і соц. роль особистості

Пшеничнюк

Соц. статуси та соц. ролі особистості

Людина як соц. істота взаємодіє з різними соц. групами, бере участь у спільній діяльності. Для аналізу ступеня включеності індивіда в різні групи, а також його стано­вища в кожній з груп та його функціон. можливостей щодо кожної групи, користуються поняттями "соц. статус" і "соц. роль".

 

Соц. статус особистості - це місце в соц. структурі групи чи суспільства. Соц. статус віддзерка­лює той набір конкретних дій, що їх виконує людина в різних взаємодіях.

Кожна людина має багато статусів у зв'язку з тим, що вона бере участь у багатьох групах і організаціях (мати, дочка, лікар, канд. наук, людина похилого віку, член профспілки та ін.). Сукупність усіх статусів, які має людина, називається статусним набором.

Серед усієї сукупності статусів людини є головний, котрий визначає стиль і спосіб життя, соц. оточення, модель поведінки.

 

Усі соц. статуси можна розділити на 2 осн. типи:

- приписані, вроджені;

- набуті, досягнуті.

Приписані статуси - це статуси, що їх надає людині група чи суспільство незалежно від її здібностей і зусиль. До них належать стать, раса, національність, членство в королівській сім'ї тощо.

Набуті статуси - це такі статуси, яких особистість до­сягає завдяки власним здібностям і зусиллям. Це, зокрема: дружина, професор, банкір, студент тощо. На відміну від приписаних статусів, набуті перебувають під контролем людини та набуває вона їх за власним бажанням.

 

Розрізняють також соц. і особистий статуси.

Соц. статус - це місце людини в суспільстві, котре вона посідає як представник великої соц. групи (про­фесії, статі, віку, верстви, релігії та ін.).

Особистий статус - це місце індивіда в малій соц. групі. Він залежить від того, як його оцінюють і сприймають члени групи.

 

Із соц. статусом тісно пов'язана соц. роль, іноді її називають динамічним аспектом статусу.

Соц. роль - це модель поведінки, очікувана від того, хто має за­значений соц. статус.

Роль - це дія в межах сукупності прав, привілеїв і обов'язків, які визначено статусом.

Виконання соц. ролі має відповідати усталеним у суспільстві нормам та очікуванням. Загалом людина сама обирає свої ролі, але деякі вже задані їй від народження.

Соц. ролям людина навчається в процесі соціалі­зації.

Рольове навчання має дві мети:

• навчитися виконувати обов'язки й реалізовувати права відповідно до ролі;

• набувати настанов, почуттів і очікувань, які відповіда­ють певній ролі.

Людина є носієм різних соц. ролей, що можуть бути постійними чи ситуативними.

Множинність соц. ролей, що їх виконує індивід, призводить до виникнення рольових конфліктів, які найчастіше є боротьбою мотивів діяльності.

 

Рольові конфлікти зводять до двох типів:

міжособистісні, які виникають тоді, коли не збігаються очікування щодо змісту однієї і тієї ж соц. ролі. Найчасті­ше це буває тоді, коли відсутні чітко окреслені правила якихось ролей. Особливо це стосується тих ролей, котрі визначаються традицією, культурою, особливостями тих чи тих груп;

внутрішньоособистісні - виникають за умов, коли люди­на виконує багато ролей і вимоги цих ролей зумовлені нормами соц. груп, отож можуть не збігатися чи суперечити одна одній.

Досвід свідчить, що дуже невелика кількість ролей вільна від внутр. напруги та конфліктів. Якщо конфлікт за­гострюється, це може призвести до відмови від виконання рольових обов'язків, до внутр. стресу.

Люди по-різному ототожнюють себе зі своїми статусами та відповідними ролями. Максим. поєднання з роллю називається рольовою ідентифікацією, а середнє чи міні­мальне - дистанціонуванням від ролі.

У соц. ролі поєднуються особа й суспільство, соц. ролі перетворюються на індивід. поведінку, а індивід. риси перетворюються на відповідність вимогам соц. норм.

 

 

Соц. статус і соц. роль особистості

Поняття «соц. статус» спочатку відображало правове положення юр. особи. У наук. вжи­ток його запровадив М. Вебер, в працях якого статус, клас і влада є гол. вимірами соц. стратифі­кації і визначають місце та роль особистості в системі соц. зв'язків.

Статус він трактував як сусп. визнання у формі позитивних чи негат. привілеїв.

У суч. розумінні це поняття охоплює узагаль­нюючу характеристику становища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці, посаду, матер. становище, наявність влади, партійну і профспілкову належність, ділові відносини, належність до демограф. або етн. груп (націо­нальність, релігійність, вік, сім. становище, родинні зв'язки). Усе це Р. Мертон назвав «статусним набором».

Соц. статус особистості — позиція особистості в соц. системі, пов'язана з належністю до певної соц. групи, спільноти, сукупність її соц. ролей та якість і ступінь їх вико­нання.

Соц. статус людини має субстанціональний (який можна конкретно визначити: стать, вік, національ­ність, культурне і соц. походження, освіта, профе­сія, володіння мовою як комунікат. системою) і ре­лятивний (відносний, який характеризує становище у соц. системах у термінах соц. ситуативної нерівності — відносини між керівниками і підлеглими) виміри.

Соц. статуси поділяють на привласнені — отри­мані незалежно від суб'єкта, найчастіше від наро­дження (раса, стать, вік, національність)

і досягнуті — надбані зусиллями індивіда (сімейне становище, профе­сійно-кваліфікац. рівень тощо), а також інтег­ральний та допоміжні.

Характеристики статусу історично та етнографічно змінні:

на певних етапах розвитку людства ними були фіз. сила, вік, ступінь аристократизму,

у суч. суспільстві — професія, розмір доходу, рівень освіти, етн. належність тощо.

Соц.-ек. аспект статусу відобража­ється у життєвих стилях людей.

Наприклад, в англо­мовному суспільстві можна розрізнити типові життєві стилі багатих людей, представників сер. класу і бідноти.

Рольовий аспект статусу виявляється в уза­гальненні ним багатьох соц. ролей (стійких шаб­лонів поведінки, дій, думок і почуттів людей).

Соц. роль — типова поведінка людини, пов'язана з її соц. статусом, яка не викликає негативної реакції соц. середовища.

Людина в сусп. житті виконує кілька соц. ролей, які утворюють, за термінологією Р. Мертона, «рольовий набір».

Соц. ролі можуть бути закріплені формально (законом чи іншим прав. ак­том) або мати неформальний характер (мор. норми поведінки в певному суспільстві).

 

Одним із перших систематизував соц. ролі Т. Парсонс, виокремивши такі їх характеристики:

— емоційність (одна роль вимагає емоц. стрима­ності, інша — цілковитої розкутості);

— спосіб набуття (одні ролі органічно притаманні особистості, інші вона виборює);

— масштабність (сформульовані і суворо обмежені або нечіткі й розмиті);

— ступінь формалізації (дія за жорстко встановле­ними правилами і приписами або довільна дія);

— характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте або заг. благо).

 

Рольова поведінка вибудовується за певним шабло­ном, будучи обмеженою щодо свободи дій. Конкретні виміри мають ролі батьків, офіцера, пасажира, однак не можлива роль людини взагалі. Соц. ролі мають нормативний характер, тобто їх виконавці повинні ре­алізувати певні норми поведінки. Так, покупець має право розглядати товар, не погоджуватися із ціною, але не може піти з ним, не розплатившись.

Соц. роль пов'язана із соц. позицією особистості — місцем особистості у системі соц. відносин.

Для пізнання її важливі такі поняття, як сег­менти позиції — сукупності соц. зв'язків; рольо­ві очікування — соц. норми, орієнтовані на особис­тість як представника певної ролі; рольові партнери — агенти рольових очікувань; рольові приписи — внут­р. контроль над рольовою діяльністю.

Ролі неод­норідні, вони можуть бути обумовлені постійними і змінними характеристиками людини (чоловік, батько, покупець, пацієнт тощо), існувати незалежно від суб'єкта (стать, вік, національність) або засвоюватись ним (професія, освіта).