Риторика Стародавньої Месопотамії Красномовство епохи Шумеру
Започаткували месопотамську цивілізацію шумери — народ нез'ясованого походження (подібно — вихідці з Кавказу). Саме шумерам належить винахід найдавнішої писемності: з вогкої глини, що буквально лежала під ногами, ліпили табличку, на якій креслили знаки, що згодом набули характеру клинопису.
Шумер високо підніс професію писця, який мислився носієм мудрості, людиною, цінною для суспільства. Пи-сець, наприклад, повчає свого сина: "Такої майстерної роботи, як справа писця, що я її обрав, не можуть назвати ... Ти не думаєш про справу мою, вже не кажу — про справу батька мого".
Шумери вірили в існування таємничих первісних начал — Me, які були джерелом світової справедливості. З цього виходили при встановленні політичних і юридичних норм.
Тут творилося судочинство й існувало судове красномовство: судових справ, пов'язаних з прагненням раба вирватися на волю, було дуже багато; після смерті рабовласника раби подавали позов, доводячи, що вони не можуть перебувати в рабстві у спадкоємців, а ті ретельно доводили протилежне, широко використовуючи сімейні архіви, що зберігалися в кожному домі з максимальною повнотою.
На шумерських табличках можна прочитати про драматичні ситуації, коли люди судилися з приводу вбивства, розлучення, потреби утримувати старих батьків, володіння садом тощо.
Політичне красномовство Шумеру закарбувалося, насамперед, у царських історичних написах. Царі Шумеру полюбляли лишати їх по собі; найчастіше це було одне лаконічне речення: "Коли такий-то переміг такого-то, то оцю споруду він побудував" (написи царів місту Ура, Ла-гаша, Умми та ін.).
Виділяється пізній напис царя Гудеа, що записав свій пророчий сон: божество велить Гудеа побудувати даний храм. Опис божества зроблено суто риторичними прийомами, але інколи вони переростають у справжню поезію: "Великий він, як небо, як земля, великий ... буря внизу біля його ніг, справа і зліва леви лежать".
Того часу існували й усілякі сказання, які втілювали настрої будівників отих храмів: "На берег річки він народ жене, Вдень і вночі він стіни мурує; Сльози каміння начисто відмивають, Вдень і вночі він стіни мурує; Піт камені добіла відмиває".
Шумери мали також царські списки та хроніки, зафіксувавши в них як легендарних, так і реальних властителів ("до потопу" та "після потопу").
У шумерів існувало розвинене релігійне красномовство. Особливе місце посідали в шумерській літературі релігійні міфи, гімни та плачі, в яких відбилися найдавніші уявлення про створення світу, про спілкування людей з богами, про великий потоп, знайшла свій вираз також і психологія каяття і т. ін. Це переважно поезія, але й риторичне начало тут вимальовується цілком виразно: Гільгамеш йому відповідає:
"Уту, слово тобі скажу, до мого слова слух прихили!
Про свої задуми мовлю, до надій моїх слух зверни!
Люди вмирають у місті, сумує серце!
Люди відходять, і серце в тузі!
Через мур міський похилився я,
Трупи в річці побачив я,
Чи не так само і я відійду? Воістину так, воістину так!
Найвищий з людей не досягне небес,
Найбільший з людей не вкриє землі,
Ворожіння на цеглі не віщує життя!
В гори піду, здобуду славу!
Серед славних імен себе прославлю,
Де імен не славлять — богів прославлю!".
Окрім власне релігійних текстів існувала дидактика (повчання), яка часом трансформувалася у філософські діалоги, байки, афоризми. Дуже цікава рефлексія "інтелігента", незадоволеного існуючим світоустроєм:
"Я — мудрець, чому ж я мушу мати справу з невігласа-ми-молодиками? Я — той, хто знає, чому ж мене зараховують до невігласів? їжі навколо тьма, а моя їжа — го-лод"("Людина та її особистий бог").
Побутове красномовство Шумеру знайшло свій вираз у прислів'ях, приказках, анекдотах, в яких відбилися такі риси народної психології, як гумор та лукавство, метка спостережливість":
"Лисиця помочилася у море і сказала: "Все це море зробила я!"
"Мій бик тобі молока принесе!";
"Як слон в напівзатопленому човні!";
"Глянеш збоку — він чоловік, рукою доторкнешся — сира глина".