Форми і основні риси історичних форм діалектики

Діалектика - логічна форма і спосіб рефлексивного теоретичного мислення, що має своїм предметом суперечності мислимого змісту цього мислення. В історії філософії виділяються наступні історичні форми діалектики:

1. Діалектика античності (представник - Геракліт).

2. Ідеалістична діалектика німецької класичної філософії (І. Кант, Г. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель).

3. Матеріалістична діалектика (К. Маркс, Ф. Енгельс, філософи радянської школи Е. Ільєнков, Вазюлін В. А., Готт В. С. і ін).

Діалектика в античності і Середніх століттях. Спочатку цим терміном позначалися: здатність вести суперечку за допомогою питань і відповідей; мистецтво класифікації понять, поділу речей на роди і види. Платон визначає істинне буття як тотожне і незмінне, тим не менше в діалогах «Софіст» і «Парменід» обгрунтовує діалектичні висновки про те, що вищі пологи сущого можуть мислитися тільки таким чином, що кожен з них дорівнює собі самому і не дорівнює, тотожний собі і переходить у своє «інше». Тому буття містить в собі протиріччя: воно єдине і множинне, вічне і минуще, незмінне і мінливе, покоїться і рухається. Протиріччя є необхідною умовою для спонукання душі до роздуму. Це мистецтво і є, за Платоном, мистецтвом діалектики.

Поняття діалектики в німецькій класичній філософії.Німецький класичний ідеалізм (на відміну від метафізичного матеріалізму) розглядав дійсність не тільки як предмет пізнання, але і як предмет діяльності. Однак діалектика розуму, за Кантом, - ілюзія, і вона усувається, як тільки думка повертається в свої межі, обмежені пізнанням одних явищ. Шеллінг слідом за Кантом розвиває діалектичне розуміння процесів природи. Найбільше термін «діалектика» розкрив Гегель. Для нього діалектика є такий перехід одного визначення у інше, в якому виявляється, що ці визначення однобічні і обмежені, тобто містять заперечення самих себе. Тому діалектика є, згідно з Гегелем, «рушійна душа кожного наукового розгортання думки і являє собою єдиний принцип, який вносить у зміст науки зв'язок і необхідність». У діалектиці Гегеля можна виділити наступні три основні елементи: 1. Спроба обійти Кантове спростування раціоналізму. 2. Опис розвитку розуму в термінах діалектики. 3. Філософія тотожності.

Діалектика марксизму. Поняття діалектики у своїх творах використовували Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, які перевели її в матеріалістичну площину (діалектичний матеріалізм). Так, Маркс розуміє філософію як науку і намагається побудувати її строго за науковим методом. Він переходить від абстрактного до конкретного. Буття визначає свідомість, свідомість розуміється як властивість матерії відображати саму себе, а не як самостійна сутність. Матерія знаходиться в постійному русі і розвивається. Матерія вічна й безкінечна і періодично приймає різні форми. Найважливішим фактором розвитку є практика. Розвиток відбувається за законами діалектики - єдності і боротьби протилежностей, переходу кількості в якість, заперечення заперечення. У першому законі Енгельс визначає категорії якості, кількості і міри. Якість - це внутрішня визначеність предмета, явище, яке характеризує предмет або явище в цілому. Якість - це перша безпосередня визначеність буття. Кількість є визначеність, «байдужа для буття»-зовнішня визначеність речі. Класичним прикладом переходу від кількісних змін до якісних є перетворення лід - вода - пар. У міру нагрівання льоду спочатку відбувається кількісне зміна - зростання температури. Другий закон діалектики розкриває в розвитку його внутрішнє джерело. Основою всякого розвитку, з точки зору Енгельса, є боротьба протилежних сторін. Єдність і боротьбу протилежностей можна проілюструвати подвійною природою світла: в одних випадках він веде себе як потік частинок, в інших - як хвиля. В біологічній еволюції саме шляхом боротьби спадковості і мінливості відбувається становлення нових форм життя. Третій закон діалектики відображає загальний результат і спрямованість процесу розвитку. Заперечення означає знищення старої якості новим, перехід з одного якісного стану в інший. Процес розвитку носить поступальний характер. Поступальність і повторимость надає циклічності спіралевидну форму і кожен ступінь процесу розвитку багатшими за своїм змістом, оскільки вона включає в себе все краще, що було накопичено на попередній щаблі. Логічне заперечення заперечення: «Це вірно»; «Це неправильно»; «Це не невірно».

3. а)”кінець історії”, б)одиничне з загального

 

Білет № 6

Категорії діалектики.

Діалектика -це вчення про найбільш загальні закони розвит­ку природи, суспільства та пізнання і сформова­ний на цьому вченні універсальний метод мис­лення та діяльності. Історія філософії знає три основні форми діа­лектики: Аналітична діалектика (Геракліт, Зенон), Німецька ідеалістична діалектика (Кант, Фіхте, Шеллінг, особливо Гегель), Матеріалістична діалектика (класики марксизму). Матеріалістична діалектика є цілісною систе­мою принципів, законів, категорій. Категорії — це універсальні форми людського мислення. Для діалектики характерним є форму­вання парних категорій, які відображають "по­лярні" сторони цілісних явищ, процесів. Середі розмаїття зв'язків реального світу філософське пізнання виділяло різні типи всезагальних зв'яз­ків. Поняття про такі зв'язки можуть бути об'єд­нані в дві групи категорій.

Перша група поєднує детермінаційні зв'язки. До і неї належать категорії: "сутність — явище", "при­чина — наслідок", "необхідність — випадковість", "можливість — дійсність". Другу групу становлять категорії, що відображають "організацію", "побудо­ву" буття. Це такі категорії, як "одиничне — за­гальне", "форма — зміст", "частина — ціле" тощо.

Сутність — явище.Будь-якому розвиткові вла­стива взаємодія сутності і явища. Категорія сутності відображає внутрішні, глибинні, стійкі і не­обхідні зв'язки й відносини предмета, явища чи процесу, які визначають їх природу. Категорія явища відображає зовнішні, більш рухливі, видимі, змінювані характеристики предметів. У сутності переважає необхідне і загальне, в явищі — випад­кове й одиничне. Явище і сутність — діалектично пов'язані між собою протилежності. Вони не збігають­ся одне з одним. Інколи цей збіг проявляється до­сить чітко: зовнішні, поверхові риси предмета, явища чи процесу можуть маскувати, перекручувати їх сутність. Так, міраж — це явище, що виникає внас­лідок викривлення променів світла атмосферою.

Причина — наслідок.Основну роль у філо­софському пізнанні відіграє принцип детермініз­му. Цей принцип відображає той факт, що всі про­цеси в світі детерміновані, тобто виникають, роз­виваються і зникають закономірно, внаслідок пев­них причин, обумовлені ними. Причина — це таке явище, яке породжує інше або зумовлює в ньому певні зміни. Явище (або зміни в ньому), породжене причи­ною, називається наслідком. Причина і наслідок взаємообумовлюють одне одного. Про це свідчать такі риси:

— вони пов'язані генетично;

— асинхронні в часі (причина, потім наслідок);

— виникнення наслідку впливає на причину, зумовлюючи в ній зміни, в тому числі шляхом опосередкованих взаємозв'язків, які і є причиною;

— реалізація причинно-наслідкового зв'язку залежить від умов, тому взаємозв'язок причини і наслідку містить в собі елемент невизначеності, неоднозначності. Так, вплив людини на природу такий, що може зруйнувати рівновагу природних процесів на планеті, а ця загроза екологічної кри­зи виступає причиною суттєвої зміни стратегії діяльності людства.

Необхідність — випадковість.Всі явища в світі взаємопов'язані, взаємообумовлені. Категорії не­обхідності і випадковості відображають певні ас­пекти цього взаємозв'язку. Необхідність — це об­умовлений зв'язок явищ, за якого поява "події — причини" неминуче викликає певне "явище — наслідок". Випадковість — це такий зв'язок при­чини і наслідку, за якого причинність допускає реалізацію будь-якого наслідку із багатьох мож­ливих альтернатив. При цьому, який саме конк­ретний варіант зв'язку здійсниться, залежить від збігу обставин, від умов, яких не можна точно пе­редбачити і вирахувати. Випадковість є форма прояву необхідності, їй властиві непостійність, невизначеність. Але і не­обхідність, і випадковість можуть бути пов'язані із сутністю явищ, подій. Так, суттєві зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, мають не­обхідний характер, випадковим явищем є конк­ретні політичні діячі чи партії, що спрямовують, реалізують ці зміни.

Можливість— дійсність.Можливість і дійсність це два послідовних ступені, етапи становлення і розвитку явища, його рух від причини до наслідку в природі, суспільстві та мисленні. Категорія мож­ливість відображає об'єктивні, необхідні умови і тенденції виникнення і розвитку предмета, явища. Категорія дійсності виражає ступінь і форму реалі­зації можливого. Дійсність є конкретною існую­чою форму предмета.

Одиничне — загальне.Зв'язок одиничного і загального має всеохоплюючий характер. Він вла­стивий всім явищам, предметам, процесам, а та­кож людському мисленню. Під загальним розуміють властивості і відношення предмета, явища чи процесу, тотожні властивостям інших явищ, процесів, предметів. Категорія одиничне характеризує окремий пред­мет, явище, процес, що відрізняється за своїми про­сторовими, часовими та іншими властивостями від подібних йому предметів, явищ, процесів. Одиничне і загальне перебувають в діалектич­ному зв'язку. Загальне не існує само по собі, в "чи­стому" вигляді. Воно завжди реалізується в оди­ничному і через одиничне. Одиничне, в свою чер­гу, входить в ту чи іншу групу предметів і має в собі певні загальні риси. Так, загальним для всіх цивілізованих народів є наявність демократичної держави, але кожний з них реалізує державу в особливій формі, яка може мати унікальні, неповторні аспекти.

Форма — зміст.Під змістом розуміють єдність суттєвих, необхідних елементів, їх взаємодію, що визначає основний тип, характер конкретного предмета, явища, процесу. Форма — зовнішнє упоряд­кування цієї єдності, її стійкий прояв, спосіб існу­вання певного змісту. Форма і зміст відображають різні, але нероз­ривно пов'язані між собою сторони одного і того самого предмета чи процесу: зміст оформлений, а форма змістовна. У співвідношенні форми і змісту більш рухливим, мобільним є зміст, він обумовлює розвиток форми.

3. а)необхідності, б)речей...існують...не існують

 

Білет № 7