Розкрити зміст адміністративних послуг в сфері освіти,охорони здоровя,молоді та спорту, соціального захисту населення

1. До платних адміністративних послуг належать: видача ліцензії на надання освітніх послуг, переоформлення ліцензії на надання освітніх послуг; видача копії чи дубліката ліцензії на надання освітніх послуг; видача навчальним закладам свідоцтв про атестацію; проставлення апостиля на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, установами та організаціями, що стосуються сфери освіти; визнання і встановлення еквівалентності документів про освіту, виданих навчальними закладами іноземних держав; нострифікація та ін.

1. Видача ліцензії на надання освітніх послуг.

Органами, які мають право видавати ліцензії на зайняття освітніми послугами є: Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України щодо надання послуг у сфері професійно-технічної та вищої освіти; Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, органи управління освітою обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій - щодо надання послуг у сфері дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти.

Ліцензуванню підлягає діяльність з надання таких освітніх послуг

1) у сфері дошкільної освіти: догляд за дітьми дошкільного віку; виховання і навчання дітей дошкільного віку, корекція їх психологічного і фізичного розвитку;

2) у сфері загальної середньої освіти - забезпечення здобуття: початкової загальної освіти; базової загальної середньої освіти; повної загальної середньої освіти;

3) у сфері позашкільної освіти - освітня діяльність за художньо-естетичним, туристично-краєзнавчим, еколого-натуралістичним, науково-технічним, дослідницько-експериментальним, фізкультурно-спортивним або спортивним, військово-патріотичним, бібліотечно-бібліографічним, соціально-реабілітаційним, оздоровчим та гуманітарним напрямами;

4) у сфері професійно-технічної освіти: первинна професійна підготовка; перепідготовка робітників, підвищення їх кваліфікації; професійно-технічне навчання; підготовка (зокрема первинна професійна), перепідготовка та підвищення кваліфікації іноземців, що прибули в Україну для навчання;

5) у сфері вищої освіти: підготовка фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів за напрямами (спеціальностями); військова підготовка студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу; перепідготовка за спеціальностями; розширення профілю (підвищення кваліфікації), спеціалізація; підготовка іноземців, що прибули в Україну для навчання, до вступу у вищі навчальні заклади; підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації іноземців, що прибули в Україну для навчання; підготовка до вступу до вищих навчальних закладів.

Адміністративні послуги в сфері охорони здоров'я - це результат здійснення владних повноважень адміністративним органом охорони здоров'я, що відповідно до закону забезпечує юридичне оформлення умов реалізації фізичними та юридичними особами прав, свобод і законних інтересів за їх заявою (видача дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрації тощо).

Слід перерахувати послуги у сфері охорони здоров'я:

- послуги у сфері охорони здоров'я та з надання соціальної допомоги;

- послуги у сфері охорони здоров'я людини;

- послуги лікувальних закладів;

- послуги з лікарської практики;

- стоматологічні послуги;

- інші послуги з охорони здоров'я людини;

- акупунктура;

- апітерапія;

- фітотерапія;

- мануальна терапія;

- ветеринарні послуги;

- послуги з соціальної допомоги.

У сфері охорони здоров'я визначено широкий перелік послуг. Вони мають свою специфіку, визначену особливістю самої сфери.

У числі адміністративних послуг, згідно із постановою КМУ від 17 липня 2009р. № 737 "Про заходи щодо упорядкування адміністративних послуг, у сфері охорони здоров'я надаються такі адміністративні послуги:

1) ліцензування господарської діяльності з медичної практики;

2) ліцензування господарської діяльності з переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів;

3) ліцензування на проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт (крім робіт на об'єктах ветеринарного контролю);

4) державна акредитація закладів охорони здоров'я.

На сьогодні перелік адміністративних послуг Держмолодьспорту нормативно не визначений, проте, виходячи із завдань, які покладаються на цю службу, можливо виокремити такі адміністративні послуги, що надаються Держмолодьспортом:

- атестація спортивних тренерів і спортивних суддів;

- ведення реєстру визнаних в Україні видів спорту;

Місцеві органи виконавчої влади у сфері молоді та спорту надають такі адміністративні послуги:

- надають дозвіл на організацію роботи спортивних секцій;

- надають дозвіл на проведення занять з підготовки учнів навчальних закладів до спортивних змагань та заходів;

- надають дозвіл на проведення фізкультурно-оздоровчих занять для груп певних вікових категорій;

- приймають рішення про організацію та проведення змагань та заходів.

2.Проаналізувати основні положення Закону України « Про засади запобігання і протидії корупції»

{Закон втратив чинність, крім положень щодо фінансового контролю, які втрачають чинність з початком роботи системи подання та оприлюднення відповідно до Закону № 1700-VII від 14.10.2014 декларацій осіб,

Цей Закон визначає основні засади запобігання і протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин, відшкодування завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень збитків, шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 2. Законодавство у сфері запобігання і протидії корупції

1. Відносини, що виникають у сфері запобігання і протидії корупції, регулюються цим Законом, іншими законами і міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.

2. Дія цього Закону та передбачені ним обмеження поширюються на всіх осіб, визначених суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення, у межах, установлених цим Законом.

Стаття 3. Основні принципи запобігання і протидії корупції

1. Діяльність із запобігання і протидії корупції ґрунтується на принципах:

верховенства права;

законності;

комплексного здійснення правових, політичних, соціально-економічних, інформаційних та інших заходів;

пріоритетності запобіжних заходів;

невідворотності відповідальності за вчинення корупційних правопорушень;

відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

участі громадськості у заходах щодо запобігання і протидії корупції, державного захисту осіб, які надають допомогу у здійсненні таких заходів;

забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів, відшкодування збитків, шкоди, завданої корупційним правопорушенням.

Стаття 4. Суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення

1. Суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення є:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону;

4) посадові особи та працівники юридичних осіб - у разі одержання ними неправомірної вигоди, або одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди;

5) фізичні особи - у разі одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1-4 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди.

Стаття 5. Суб'єкти, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції

1. Президент України, Верховна Рада України, органи прокуратури України здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції в межах повноважень, визначених Конституцією України.

2. Органи державної влади здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції або беруть участь у їх здійсненні у межах повноважень, визначених законами та іншими виданими на їх основі нормативно-правовими актами.

3. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади щодо запобігання і протидії корупції відповідно до Конституції і законів України, актів Президента України.

4. Координацію реалізації затвердженої Верховною Радою України антикорупційної стратегії здійснює спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики.

5. Спеціально уповноважені суб'єкти безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень (далі - спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції).

6. Суб'єктами, які беруть участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках - у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, відновленні порушених прав чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції, у міжнародному співробітництві в цій сфері, є:

1) уповноважені підрозділи органів державної влади;

2) місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування;

3) підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові та службові особи, а також громадяни, об'єднання громадян за їх згодою.

7. Посадові і службові особи державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, посадові особи місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення працівниками відповідних державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх структурних підрозділів зобов'язані у межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноважений суб'єкт у сфері протидії корупції.

3.Консультування соціального педагога з питання застосування Конвенції про сприяння зайнятості та захисту безробіття

Генеральна конференція Міжнародної організації праці, що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро

праці та зібралася 1 червня 1988 року на свою сімдесят п'яту

сесію, підкреслюючи важливість праці й продуктивної зайнятості в

будь-якому суспільстві не тільки у зв'язку з ресурсами, котрі

таким чином створюються для співтовариства, а й у зв'язку з

доходом, одержаним внаслідок цього працівниками, у зв'язку із

соціальною роллю, яку працівники дістають завдяки їм, та з

почуттям самоповаги, якого набувають працівники, посилаючись на чинні міжнародні норми в галузі зайнятості та

захисту від безробіття (Конвенція ( 993_204 ) і Рекомендація 1934

року про безробіття ( 993_205 ), Рекомендація 1935 року щодо

безробіття серед молоді, Рекомендація 1944 року щодо забезпечення

доходу ( 993_323 ), Конвенція 1952 року про мінімальні норми

соціального забезпечення ( 993_011 ), Конвенція ( 993_062 ) та

Рекомендація 1964 року про політику в галузі зайнятості

( 993_246 ), Конвенція ( 993_057 ) та Рекомендація 1975 року про

розвиток людських ресурсів ( 993_092 ), Конвенція ( 993_024 ) та

Рекомендація 1978 року про адміністрацію праці ( 993_270 ),

Рекомендація 1984 року щодо політики в галузі зайнятості

(додаткові положення) ( 993_278 ), беручи до уваги розмах безробіття й неповної зайнятості, що

зачепили різні країни в усьому світі, які перебувають на різних

етапах розвитку, і, зокрема, проблеми молоді, значна частина якої

перебуває в пошуках своєї першої роботи, вважаючи, що після ухвалення міжнародних актів щодо захисту

від безробіття, вищезгаданих, у законодавстві й практиці багатьох

членів Організації відбулися значні зміни, які спричинили потребу

в перегляді чинних норм, зокрема Конвенції 1934 року про

безробіття ( 993_204 ), та в ухваленні нових міжнародних норм,

котрі стосуються сприяння повній, продуктивній і вільно вибраній

зайнятості за допомогою всіх відповідних засобів, серед яких і

соціальне забезпечення, зазначаючи, що в Конвенції 1952 року про мінімальні норми

соціального забезпечення ( 993_011 ) положення, котрі стосуються

допомоги по безробіттю, встановлюють рівень захисту, який тепер

перевершено в більшості систем компенсації, котрі є в промислово

розвинених країнах, і що на відміну від норм інших видів допомоги

ці норми не замінено вищими, але що норми, покладені в основу

вищезазначеної Конвенції, як і раніше можуть бути перспективною

метою для ряду країн, котрі розвиваються, здатних створити систему

компенсації по безробіттю, визнаючи, що політика, яка веде до стабільного, неухильного

безінфляційного економічного зростання та до гнучких реагувань на

зміни, а також до створення й стимулювання всіх форм продуктивної

і вільно вибраної зайнятості, серед яких дрібні підприємства,

кооперативи, зайнятість не за наймом і місцеві ініціативи щодо

створення зайнятості, навіть шляхом перерозподілу ресурсів,

спрямованих тепер на фінансування діяльності, пов'язаної тільки з

наданням сприяння на користь діяльності, що сприяє створенню

зайнятості, особливо в галузі професійної орієнтації, професійної

підготовки та професійної реабілітації, забезпечує найнадійніший

захист від негативних наслідків вимушеного безробіття, але що тим

не менш вимушене безробіття є і тому важливо забезпечити, щоб

системи соціального забезпечення надавали сприяння у створенні

зайнятості й надавали економічну підтримку тим, хто є з незалежних

від них причин безробітними, ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно сприяння

зайнятості і соціальному забезпеченню, що є п'ятим пунктом порядку

денного сесії, з метою, зокрема перегляду Конвенції 1934 року про

безробіття ( 993_204 ), вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції, ухвалює цього двадцять першого дня червня місяця тисяча

дев'ятсот вісімдесят восьмого року нижченаведену Конвенцію, яка

може називатися Конвенцією 1988 року про сприяння зайнятості та

захист від безробіття.

Білет 3