Підстави для виникнення міжнародно – правової відповідальності

Міжнародно-правова відповідальність — це юридичний обов'язок суб'єкта-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, заподіяної іншому суб'єкту міжнародного права невиконанням або неналежним виконанням розпоряджень міжнародного права.

Невиконання або неналежне виконання міжнародно-правових розпоряджень виявляється в тому, що держава-порушниця своїми діями порушила сформований міжнародний правопорядок або своїми діями заподіяла шкоду іншій державі.

Зміст правовідносин міжнародно-правової відповідальності полягає в осуді правопорушника й в обов'язку правопорушника понести несприятливі наслідкі правопорушення. Суб'єктами міжнародно-правової відповідальності можуть бути тільки держави. Фізичні і самостійні юридичні особи не несуть такої відповідальності за звичайні правопорушення, оскільки в цих випадках відповідальність є цивільно-правовою.

Підставами міжнародно правової відповідальності є передбачені нормами міжнародного права об'єктивні і суб'єктивні ознаки. Розрізняють такі підстави міжнародно-правової відповідальності:

— юридичні;

— фактичні;

— процесуальні.

Під юридичними підставами розуміють міжнародно-правові зобов'язання суб'єктів міжнародного публічного права, відповідно до яких те або інше діяння вважається міжнародним правопорушенням. Слід враховувати, що при міжнародному правопорушенні порушується не сама норма міжнародного права, а зобов'язання суб'єктів додержуватися її розпорядження, що містить міжнародне правило поведінки. Тому перелік джерел юридичних основ відповідальності є більш широким, ніж коло джерел міжнародного права. Юридичними підставами відповідальності є:

— міжнародний договір;

— міжнародний порядок;

— рішення міжнародних судів і арбітражів;

— резолюції міжнародних організацій (наприклад, статті 24 і 25 Статуту ООН установлюють юридичну відповідальність для всіх держав-членів ООН рішень Ради Безпеки ООН);

— односторонні міжнародно-правові зобов'язання держав, що встановлюють юридично обов'язкові правила поведінки тільки для держави, що взяла такі зобов'язання, (у формі нот, заяв, декларацій і т.д.).

Фактичною підставою міжнародно-правової відповідальності є саме міжнародне правопорушення, тобто діяння (дія або бездіяльність) суб'єкта міжнародного права (його органів або посадових осіб), що порушують міжнародно-правові зобов'язання.

Під процесуальними підставами міжнародної відповідальності розуміють процедуру розгляду справ про правопорушення і порядок притягнення винних суб'єктів до відповідальності. В одних випадках такий процесуальний порядок детально регламентований і закріплений у міжнародно-правових актах, в інших — його вибір залишений на розсуд органу, що застосовує міри відповідальності.*

Міжнародно-правова відповідальність є найстарішим інститутом міжнародного права. Його норми і принципи носять в основному характер міжнародного порядку, хоча деякі з них підтверджені в міжнародних нормах.

Незважаючи на це, питання відповідальності в міжнародному праві ще не кодифіковані. Вперше питання про це виникло у 1930 році, коли під егідою Ліги Націй була скликана міжнародна конференція з питання відповідальності держав, у випадку заподіяння шкоди особистості або майну держави. Але її підсумки виявилися безрезультатними, тому що в ході конференції між державами виникли серйозні розбіжності. У 1953 році була прийнята відповідна резолюція Генеральної Асамблеї ООН, на базі якої передбачалося розробити в рамках ООН багатосторонню конвенцію про відповідальність держав. Комісія ООН з прогресивного розвитку і кодификації міжнародного права призначила з цього питання спеціального доповідача, що, проте, не виконав своєї місії.

Відповідно до прийнятих Комісією в 1984 році в попередньому порядку статей:

— усяке протиправне міжнародне діяння держави спричиняє міжнародно-правову відповідальність держави;

— діяння держави може бути кваліфіковане як міжнародно-правове лише на підставі міжнародного права;

— порушення державою міжнародного зобов'язання в наявності лише в тому випадку, коли поводження або діяння цієї держави не відповідають тому, що вимагає від нього зазначене зобов'язання, поза залежністю від того, чи носить воно звичайний або договірний характер.

Крім того, безсумнівною перевагою проекту статей про відповідальність держав постало встановлення двох видів відповідальності держав:

а) за правомірні дії — що включає обов'язок відшкодувати матеріальний збиток, заподіяний у результаті дій, що не порушують норми міжнародного права, причому тільки в тому випадку, якщо таке відшкодування передбачається спеціальним міжнародним договором (абсолютна відповідальність);

б) за неправомірні дії — що включає обов'язок суб'єкта міжнародного права ліквідувати шкоду, заподіяну іншому суб'єкту, у результаті порушення міжнародно-правового зобов'язання. У плані кодифікаційних процесів у сфері міжнародної відповідальності держав становить інтерес інший важливий напрямок у діяльності Комісії міжнародного права ООН — підготовка проекту Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, що проводилася з 1947 до 1954 років і відновилася в 1982 році.

Міжнародно-правова відповідальність признається одним із загальновизнаних принципів міжнародного права, тобто практично виступає основою загального міжнародного права і міжнародного правопорядку. Згадки про міжнародну відповідальність містяться в ряді найважливіших міжнародних документів основного характеру, зокрема в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин між державами, від 24 жовтня 1970 року, де закріплюється, що агресивна війна є злочином проти миру, що спричиняє відповідальність з міжнародного права. Заключний акт НБСЄ від 1 серпня 1975 року також містить положення, що згадують про міжнародну відповідальність держав. Деякі питання про відповідальність держав одержали свою кодифікацію. Вони були врегульовані угодами, частіше всього двосторонніми або багатосторонніми на регіональному рівні.

2. Розкрити основні положення Закону України «Про тваринний світ»

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Стаття 1. Законодавство України про охорону, використання і відтворення тваринного світу ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об'єкти якого перебувають у стані природної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суші, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, регулюються Конституцією України, цим Законом, законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про мисливське господарство та полювання" та іншими нормативно-правовими актами. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Відносини у галузі охорони, використання і відтворення сільськогосподарських, свійських тварин, а також діяльність, пов'язана з охороною і використанням залишків викопних тварин, регулюються відповідним законодавством України. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Стаття 2. Завдання законодавства України про охорону, використання і відтворення тваринного світу ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Завданнями законодавства України про охорону, використання і відтворення тваринного світу є: ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу; ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

збереження та поліпшення середовища існування диких тварин; ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

забезпечення умов збереження всього видового і популяційного різноманіття тварин. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Стаття 3. Об'єкти тваринного світу ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Об'єктами тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону, є: ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі; ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

частини диких тварин (роги, шкіра тощо); ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо). ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Об'єкти тваринного світу, а також нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця токування, линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є середовищем їх існування та шляхами міграції, підлягають охороні. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Стаття 4. Дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу як природний ресурс загальнодержавного значення ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об'єкти тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону і які перебувають у державній власності, а також об'єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті у комунальну або приватну власність і визнані об'єктами загальнодержавного значення, належать до природних ресурсів загальнодержавного значення. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Стаття 5. Право власності на об'єкти тваринного світу ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Право власності на об'єкти тваринного світу набувається та реалізується відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Об'єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об'єктами права власності Українського народу. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Від імені Українського народу права власника об'єктів тваринного світу, які є природним ресурсом загальнодержавного значення, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Кожний громадянин має право користуватися об'єктами тваринного світу - об'єктами права власності Українського народу відповідно до цього Закону та інших законів України. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Об'єкти тваринного світу в Україні можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Об'єкти тваринного світу в Україні знаходяться під охороною держави незалежно від права власності на них. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Стаття 6. Право державної і комунальної власності на об'єкти тваринного світу ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Об'єкти тваринного світу, які утримуються (зберігаються) підприємствами, установами та організаціями державної або комунальної форми власності, є об'єктом права відповідно державної або комунальної власності. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Стаття 7. Право приватної власності на об'єкти тваринного світу ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Об'єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим не забороненим законом шляхом, можуть перебувати у приватній власності юридичних та фізичних осіб. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Законність набуття у приватну власність об'єктів тваринного світу (крім добутих у порядку загального використання) повинна бути підтверджена відповідними документами, що засвідчують законність вилучення цих об'єктів з природного середовища, ввезення в Україну з інших країн, факту купівлі, обміну, отримання у спадок тощо, які видаються в установленому законодавством порядку. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

У передбаченому законом порядку права власників об'єктів тваринного світу можуть бути обмежені в інтересах охорони цих об'єктів, навколишнього природного середовища та захисту прав громадян. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Стаття 8. Припинення права приватної власності на об'єкти тваринного світу ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Право приватної власності на об'єкти тваринного світу припиняється у разі: ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

жорстокого поводження з дикими тваринами; ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

встановлення законодавчими актами заборони щодо перебування у приватній власності окремих об'єктів тваринного світу. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Право приватної власності на об'єкти тваринного світу може припинятися і в інших випадках, передбачених законом. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Право приватної власності на об'єкти тваринного світу у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути припинено в судовому порядку за позовами органів контролю в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу або прокурора. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Стаття 9. Основні вимоги та принципи охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Під час проведення заходів щодо охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу, а також під час здійснення будь-якої діяльності, яка може вплинути на середовище існування диких тварин та стан тваринного світу, повинно забезпечуватися додержання таких основних вимог і принципів: ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

збереження умов існування видового і популяційного різноманіття тваринного світу в стані природної волі; ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

недопустимість погіршення середовища існування, шляхів міграції та умов розмноження диких тварин; ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

збереження цілісності природних угруповань диких тварин; ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

додержання науково обгрунтованих нормативів і лімітів використання об'єктів тваринного світу, забезпечення невиснажливого їх використання, а також відтворення; ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

раціональне використання корисних властивостей і продуктів життєдіяльності диких тварин; ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

платність за спеціальне використання об'єктів тваринного світу; ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

регулювання чисельності диких тварин в інтересах охорони здоров'я населення і запобігання заподіянню шкоди довкіллю, господарській та іншій діяльності; ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

урахування висновків екологічної експертизи щодо об'єктів господарської та іншої діяльності, які можуть негативно впливати на стан тваринного світу. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Стаття 10. Права та обов'язки громадян у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Громадяни відповідно до закону мають право: ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

на загальне і спеціальне використання об'єктів тваринного світу; ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

мати у власності окремі об'єкти тваринного світу; ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

на компенсацію шкоди, завданої дикими тваринами. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Громадяни відповідно до закону зобов'язані: ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

охороняти тваринний світ і середовище перебування диких тварин; ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

сприяти відтворенню відновлюваних об'єктів тваринного світу; ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

використовувати об'єкти тваринного світу відповідно до закону; ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

відшкодовувати шкоду, заподіяну ними тваринному світу внаслідок порушення вимог законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ

Громадяни мають й інші права та обов'язки, передбачені законом. ЗАКОН УКРАЇНИ Про тваринний світ